Специфічні властивості землі як товару

№ п/п	Властивості	Характеристика
	Призначення	Багатофункціональне: екологічне, соці­альне і економічне; засіб виробництва, предмет праці; просторовий базис будь-якого бізнесу
	Форма функціо­нування у сфері підприємництва	Натурально-речова і вартісна
	Походження	Не відтворювана, природна частина довкілля, базовий ресурс всіх благ, іс­нує незалежно від волі людей
	Сткпінь рухомості	Абсолютно не рухома, не можна фі­зично перемістити в краще місце. Ве­лика залежність ціни від місця розташування
	Довготерміновість господарського кругообігу	Безперервне використання в загально­му і конкретному
	Стан споживчої форми в процесі використання	Зберігається натуральна форма на протязі всього періоду використання і невикористання
	Зміни вартості в часі	Потенційна вартість не знижується, а підвищується із-за зростаючого дефі­циту її, інформації та інших факторів
	Кількість	остійна, не виробляється в натурі
	Якість	Визначається унікальним місцерозміщенням і родючістю, яка відновлюєть­ся природним шляхом, рельєфом тощо
	Взаємозамінність	Не може бути замінена ніяким іншим ресурсом
	Здатність обігу на ринку	Окремі види земель обмежені або виключені з господарського обіг
	Можливість сервітуту	Право обмеженого користування чу­жою земельною ділянкою
	Формування споживчих якостей	Здійснюється силами природи на про тязі тисячоліть, прикладанням праці та капіталу
	Особливий спосіб розпоряд­ження землею	Землевпорядні дії
	Зношування в процесі використання	Не зношується, не руйнується, не ви­трачає своїх корисних властивостей, а поліпшується при раціонапьному вико­ристанні

 

Система суспільного і державного устрою, що характеризуєть­ся визначеними земельними відносинами і відповідною політич­ною організацією суспільства з їх регулювання, визначає земель­ний лад суспільства.

Будь-яка держава, впливаючи на земельний лад, проводить земельну політику, в інтересах певних груп суспільства. Ця полі- тика являє собою діяльність держави з регулювання земельного ладу, відносин між соціальними групами, окремими землевлас­никами або земпекористувачами з приводу воподіння та корис­тування землею.

Процес державного впливу на земельний лад здійснюють різни­ми заходами: правовими, економічними (інвестиційними), орган­ізаційними.

Правові містять у собі моменти обов'язковості, впадного при­мусу. Вони регулюють земельні відносини на основі конституцій­ного права, земельного законодавства, судового й адміністратив­ного права.

Економічні (інвестиційні) стимулюють розвиток земельних відносин на основі оподатковування, кредитування, цільового фінансування, субсидування, планування використання земель і т. ін.

Організаційні забезпечують розвиток земельних відносин шляхом переселення людей у райони нового освоєння, органі­зації різного роду кооперативів, товариств, підготовки кваліфіко­ваних кадрів, надання допомоги в матеріально-технічному поста­чанні, транспорті і т. ін.

Земельну політику держави можуть здійснювати різні органи: політичної і законодавчої влади, внутрішніх справ, адміністративні, судові, фінансові, банківські, різні комітети Однак, у зв'язку з наявністю в даних органах безлічі інших функцій, пов'язаних з реа­лізацією зовнішньої і внутрішньої політики, виникає об'єктивна по­треба у створенні спеціальних землевпорядних органів, що відно­сяться до політичної надбудови суспільства і відповідальних, в першу чергу, за реалізацію земельної політики держави.

Мета землевпорядних органів − забезпечувати ясність і поря­док у використанні земель, охороняти і закріплювати право влас­ності на землю, полегшувати перехід права власності від однієї особи (установи, організації) до іншої, при необхідності надавати інформацію про обкладання землі податком, вилучання диферен­ціальної земельної ренти, організовувати господарсько-доцільне використання землі. Тому на ці органи покладають облік, еконо­мічну оцінку, надання і вилучення земель, організацію території, планування і контроль за використанням земель і здійсненням земельного законодавства.

Земельна ділянка − товар

Характеристика, форма реалізації

а) місце і всезагальні умови життєдіяль­ності людини; б) найважливіший природний ресурс; в) базис усіх екосистем і продуктивних сил

а) гарантія стабільності бізнесу, збере­ження і накопичення капіталу; б) у природному стані забезпечує еколо­гічну безпеку, біологічне очищення зовні­шнього природного середовища бізнесу; в) знижує ризик для життя і здоров'я людей

а) забезпечує духовні потреби людей в повазі та визнанні; б) забезпечує психологічне задоволення, оцінку особливостей, потребу спілкування з природою

а) володіння землею престижно, підвищує соціальний статус людини; б) формує почуття власної гідності; в) основа гордості і слави

а) об'єкт пізнання, саморозвитку і самови­раження в науці, техніці, сільському гос­подарстві та інших сферах; б) предмет самореалізації творчого по­тенціалу людей

Рівні потреби людей

1. Фізіологічні базові

2. Безпеки

3. Соціальні

5. Інтелектуальні

4. Психологічні

 

 

Рис. 4. 17. Загальні потреби, які задовольняються землею як товаром

Основне завдання землевпорядних органів - організація про­ведення землеустрою, тобто системи заходів щодо організації такого використання земель, яке відповідає інтересам держави і, насамперед, тих соціальних груп, які знаходяться при владі.

Тому, з погляду держави і землеустрою, діяльність державних органів полягає:

· в технічному і юридичному оформленні земельної власності;

· установленні, забезпеченні й охороні прав землекористувачів та землеволодільців;

· у цілеспрямованому регулюванні використання землі.

Іншими словами, землеустрій - це передбачений законом процес, спрямований на здійснення земельної політики дер­жави . Землеустрій виступає як важіль, знаряддя, за допомогою якого держава регулює земельні відносини.

Характер землеустрою визначає відповідний землевпорядний процес, який має юридичну, технічну й економічну сторони.

Юридична сторона землевпорядного процесу визначає поря­док порушення, виконання, затвердження і руху землевпорядної документації (проекту); технічна - порядок складання, оформлен­ня, видачі і зміст документів; економічна - організацію і техноло­гію землевпорядних робіт, їх фінансування, вартість і т. ін.

У ряді випадків звичайних правових, економічних і організацій­них заходів, які проводяться в процесі землеустрою або контро­люються землевпорядними органами, для регулювання земель­ного ладу буває недостатньо. Тоді держава, використовуючи полі­тичні заходи, бере у свої руки безпосереднє розпорядження зе­мельним фондом, здійснюючи великі аграрні перетворення або земельні реформи.

Наприклад, широко відомі: " Програма перебудови сільського господарства США"; закон " Про основну сільськогосподарську політику" в Японії, відповідно до якого в процесі встановлення розмірів селянських господарств значно знизилася їх чисельність, закон " Про ліквідацію черезсмужжя" у ФРН привів до ліквідації близько 600 тис. фермерських господарств.

Таким чином, у будь-якій суспільно-економічній формації зем­лю розподіляють і організовують не тільки як природний ресурс І простий матеріально-технічний фактор виробництва, але, насам­перед, як об'єкт соціально-економічних зв'язків у тісному поєднанні з виробничими відносинами, що обумовлює соціально-економіч- ний зміст землеустрою.

Разом з тим, землеустрій не слід пов'язувати винятково з дер­жавою. Це пояснюється такими причинами.

1. Яким би не був ступінь активності держави в гапузі управпі- ння земельним фондом і здійснення земельної політики, земле­користування (землеволодіння) самоорганізується, і при цьому відбуваються різні внутрішні процеси, обумовлені розвитком про­дуктивних сип і виробничих відносин.

2. Поряд зі здійсненням рішень державних органів у галузі зем­леустрою в землекористувачів виникають різні економічні інтере­си, пов'язані зі зведенням земель у великі компактні масиви зруч­ної конфігурації, з трансформацією і поліпшенням угідь з метою підвищення ефективності ведення господарства й обпіку кон'юнк­тури ринку.

3. Землеустрій проявпяється у визначених формах організації території, що відповідають даному рівню розвитку виробництва.

Наприклад, відомо, що система землеробства відображає ви­значений ступінь розвитку продуктивних сил стосовно наявних природних, історичних і економічних умов. Організація території та використання землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві при різних системах землеробства є не­однаковою. Історично це знайшло відображення, наприклад, у підсічно-вогневій системі землеробства, яка переважала у свій час в умовах степу. Залишення земельних ділянок після значного зниження врожаїв було єдиним способом відновлення втраченої родючості ґрунтів.

Освоєння ґрунтозахисної системи землеробства в районах ерозії ґрунтів забезпечує контурно-меліоративна організація те­риторії.

Отже, землеустрій є багатогранним і дуже складним. Тому відоб­разити його суть і соціально-економічний зміст - складне зав­дання. У зв'язку з цим основні напрями землеустрою, які харак­теризують різні сторони та дозволяють глибше зрозуміти його соці­ально-економічний зміст, наведені в табл. 4. 3 [30].

Отже, необхідно розрізняти землеустрій як сферу практичної та наукової діяльності. Якщо перша дозволяє здійснити земле­впорядні дії в конкретній практичній ситуації, то друга являє со­бою систематизоване знання, що розвивається, і є основою для вирішення виробничих завдань.

 

Таблиця 4. 3

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: