4.2. Земельна власність
Основою земельного ладу є форма власності на землю. Дві з половиною тисячі років назад Будда сказав: " Почуття власності вимірюється не розмовами, а думками". У системі економічних відносин, пов'язаних із землею, категорія власності займає центральне місце. Великий російський філософ І. А. Ільїн визначив, що власність - це влада або повне панування безпосередньо над речами, а опосередковано - над людьми; воля - власнику дозволено все, що не заборонено законом, право - не тільки юридичне, але й морально-соціальне, патріотичне. Іншими словами, власність - це необхідна умова для економіч ної волі і життя окремої людини і всієї держави. У найбільш загальному вигляді власність на землю означає владу або правове панування особи над земельною ділянкою. В економічному розумінні власність - це форма відносин людей з привласнення або відчуження землі. Саме власнику належать продукти, які вирощуються на землі та дохід від неї. У земельному кодексі України в зміст права власності на землю вкладається - право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельна ділянка як об'єкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку в Україні поширюється в її межах на поверхневий (фунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Воно теж розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Суб'єкти права власності на землю - це власники конкретних земельних ділянок, які наділені земельними правами, і які несуть обов'язки відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до Конституції України виділяються три основні групи суб'єктів: 1) на землі приватної власності - громадяни та юридичні особи; 2) на землі комунальноївласності-територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування; 3) на землі державної власності - держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (Кабінет Міністрів України, Уряд автономної республіки Крим, обласні та районні державні адміністрації). Право власності виражає відношення людей до землі як до своєї, або як до чужої по формулі: суб'єкт - об'єкт. На відміну від суб'єктів, об'єкти власності на землю є пасивною стороною відносин власності. Відносини власності − це система відносин між людьми з приводу привласнення і відчуження земельних ділянок. Ці суб'єктивно-об'єктивні відносини включають відносини між різними суб'єктами одного об'єкту власності і відносини з приводу формування нового об'єкту земельної власності (рис. 4. 1. ) Зміст права власності на землю включає три основні елементи (рис. 4. 2. ): 1. Володіння - первинний компонентвласності, який базується на законності фізичного контролю земельної ділянки, можливості її мати, утримувати в господарстві, на балансі тощо. Володіння створює необхідні передумови для реалізації двох інших правомочностей - користування і розпорядження. Можна володіти земельною ділянкою, але не користуватися нею. Користуватися землею, не володіючи нею, фактично не можна. Для громадян і юридичних осіб володіння нерозривно пов'язане з обов'язком використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.
Рис. 4. 2. Структура права власності на землю 2. Користування - це використання об'єкту власності відповідно його призначенню за бажанням користувача або власника. Володіння і користування можуть бути об'єднані в руках одного суб'єкта або поділені між різними суб'єктами. 3. Розпорядження - це все разом узагальнюючий, вищий спосіб реалізації відносин між об'єктом і суб'єктом власності, а саме - це право вирішувати, яким чином і ким може бути використана земельна ділянка й одержаний від неї дохід. У зарубіжній теорії та практиці поняття власності включає додатково ще 8 елементів: 1) право на дохід, який дає реалізація користування і розпорядження землею; 2) право на відчуження, споживання, витрачання за власним бажанням; 3) гарантія від експропріації або право на безпеку; 4) право передавати земельні ділянки; 5) безстроковість володіння; 6) заборона використовувати землю на шкоду іншим людям, 7) можливість вилучення ділянки за оплату неповернутого боргу; 8) залишковий принцип, а саме - існування норм і правил, які забезпечують відновлення порушених прав Таким чином, поняття власність перетворюється в комплекс прав. Разом з тим, в кожному конкретному випадку право власності в Україні містить у собі далеко не всі названі компоненти, а лише деякі з них у визначених поєднаннях. У поняття власності включають, крім прав, ще інтереси і вигади, пов'язані з володінням землі. Отже, можливе існування біля 150 варіантів прав власності, які необхідно враховувати при її віднесенні до приватної, комунальної, державної або спільної.
Усі функції власності на землю поділяються на основні і спеціальні, а саме властиві всім елементам відносин, і які мають специфічні особливості залежно від категорії земель і умов їх використання До основних загальних прав власників землі відноситься право здійснювати або не здійснювати певні дії у відношенні до земельної ділянки. Права й обов'язки власниківдіпянок наведені на рис 4. 3, 4. 4. Об'єм і зміст спеціальних прав і обов'язків визначається цільовим призначенням земельної ділянки, особливостями правового статусу власника та іншими обставинами. Особливості земельних ділянок обумовлюються двома ознаками: категорією земель і господарським станом. Наприклад, на землях особливо охоронних територій господарська діяльність суттєво обмежується або повністю виключається. Недопустимо використовувати ріллю під забудову або посадку лісу. Стан земель у більшості випадків залежить від господарської діяльності людей. Статус власників землі залежить від мети її використання. Обставини, які впливають на права власників, мають різний характер: зміна статусу території, на якій розміщена земельна ділянка, виникнення суспільної потреби в даній ділянці тощо. Правовий статус власників землі - юридичних осіб визначається і статусом. Поряд з правом власності в процесі обігу землі необхідно врахувати й обмежені речові права на земельні ділянки, зокрема, сервітути. Такі права на землю належать особам, які, не будучи її власниками, мають можливість у тому чи іншому об'ємі використовувати чужі земельні ділянки у своїх інтересах без посередників. Сервітути прив'язані до земельної ділянки, а не до власника і зберігаються зі зміною власника. Для забудованих земельних ділянок встановлюються також публічні сервітути, відповідно до яких власники земельних ділянок повинні забезпечити:
· безперешкодне і безоплатне використання місць загального користування (пішохідні та автомобільні дороги, об'єкти інженерної інфраструктури тощо); · можливість розміщення на ділянці межових та геодезичних знаків, а також і під'їздів до них; · можливість доступу на ділянку відповідних комунальних лужб для ремонту об'єктів інфраструктури, яка існувала на час передачі земельної ділянки у власність. Зміна названих і введення нових публічних сервітутів, як і інших речових прав, можливо лише на основі законодавства України та взаємної згоди (табл. 4. 1).
Рис. 4. 3. Загальні права власників земельних ділянок
Рис. 4. 4. Загальні обов’язки власників земельних ділянок Об'єм і зміст спеціальних прав і обов'язків визначається цільовим призначенням земельної ділянки, особливостями правового статусу власника та іншими обставинами. Особливості земельних ділянок обумовлюються двома ознаками: категорією земель і господарським станом. Наприклад, на землях особливо охоронних територій господарська діяльність суттєво обмежується або повністю виключається. Недопустимо використовувати ріллю під забудову або посадку лісу. Стан земель у більшості випадків залежить від господарської діяльності людей. Статус власників землі залежить від мети її використання. Обставини, які впливають на права власників, мають різний характер: зміна статусу території, на якій розміщена земельна ділянка, виникнення суспільної потреби в даній ділянці тощо. Правовий статус власників землі - юридичних осіб визначається і статусом. Поряд з правом власності в процесі обігу землі необхідно врахувати й обмежені речові права на земельні ділянки, зокрема, сервітути. Такі права на землю належать особам, які, не будучи її власниками, мають можливість у тому чи іншому об'ємі використовувати чужі земельні ділянки у своїх інтересах без посередників. Сервітути прив'язані до земельної ділянки, а не до власника і зберігаються зі зміною власника. Для забудованих земельних ділянок встановлюються також публічні сервітути, відповідно до яких власники земельних ділянок повинні забезпечити: · безперешкодне і безоплатне використання місць загального користування (пішохідні та автомобільні дороги, об'єкти інженерної інфраструктури тощо); · можливість розміщення на ділянці межових та геодезичних знаків, а також і під'їздів до них; · можливість доступу на ділянку відповідних комунальних служб для ремонту об'єктів інфраструктури, яка існувала на час передачі земельної ділянки у власність. Зміна названих і введення нових публічних сервітутів, як і інших речових прав, можливо лише на основі законодавства України та взаємної згоди (табл. 4. 1). Таблиця 4. 1
Воспользуйтесь поиском по сайту: ![]() ©2015 - 2025 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|