Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема № 1: З англомовної літератури. Т.С.Еліот (1888-1965). Твори. З іспанської літератури. Ф.Г.Лорка (1898-1936). Поезія

Мета: ознайомлення з авангардистськими і модерністськими тенденціями у творчості Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки та їхніми творами.

Завдання:

1) проаналізувати характер та зміст авангардизму та модернізму;

2) поглибити знання про модернізм, опираючись на творчість Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки;

3) визначати основні ідеї, мотиви у поезіях Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки.

План роботи, методичні рекомендації:

1. Ознайомитись з основними етапами творчого шляху Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки.

2. Прочитати «Ранок біля вікна», «Суїні серед солов'їв», «Порожні люди» Т.С.Еліота.

3. Прочитати поезії Ф.Г.Лорки «Про царівну Місяцівну», «Балада про чорну тугу», «Гітара», «Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями».

4. Вивчити напам'ять поезію «Гітара» Ф.Г.Лорки.

5. Проаналізувати вислів Т.С.Еліота про своє життя і творчість: «Класицист у літературі, рояліст у політиці й англокатолик у релігії».

6. Що для Ф.Г.Лорки стало невичерпним джерелом у творчості?

Питання/завдання для самоперевірки:

1. Що таке авангардизм, романсеро, газела, касида, канте-хондо?

2. Хронологічна таблиця за основними етапами творчого шляху Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки.

3. Вивчити напам'ять поезію «Гітара» Ф.Г.Лорки.

4. Основні ідеї та мотиви у творах Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки.

5. Визначити основні мотиви та порушені проблеми у поезії «Суїні серед солов'їв» та поемі «Порожні люди» Т.С.Еліота.

6. Визначити основні мотиви у поезіях Ф.Г.Лорки «Про царівну Місяцівну», «Балада про Чорну тугу», «Гітара», «Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями».

В результаті виконання самостійної роботи студент повинен:

- знати найвідоміших представників авангардистського і модерністського напрямів перешої половини ХХ ст.;

- вміти висловлювати свою думку щодо того, що немеметична поезія є не менш поезією, ніж традиційна, меметична.

Рекомендована література:

1. Г.Є.Безкоровайний, Б.Б.Щавурський Зарубіжна література. Посібник-хрестоматія. – Тернопіль. Навчальна книга – Богдан, 2003 р.

2. Збірки Т.С.Еліота і Ф.Г.Лорки

ТОМАС СТЕРНЗ ЕЛІОТ

(1888-1965)

То́мас Е́ліот (26 вересня 1888, Сент-Луїс — 4 січня 1965, Лондон) — американський поет, драматург і літературний критик.

Народився в Сент-Луїсі, штат Міссурі, в родині Генрі і Шарлотти Еліотів. Генрі був бізнесменом, а Шарлотта — поетесою. Мати поета була дуже обдарованою жінкою. Томас Еліот спочатку навчався в Академії Св. Луїса Сміта, де вивчав латинську, грецьку, французьку та німецьку мови, а після цього продовжив навчання в академії Мільтон в Массачусетсі.

У 1906 р. поет став студентом Гарвардського університету, в якому навчався до 1909 р., тоді він отримав диплом магістра. У той же час у «Гарвард Адвокет» були опубліковані його перші вірші. Його життя різко перевернулося у грудні 1908 р., коли йому в руки потрапила книжка А.Симонса «Символістський рух в літературі» (1895), присвячена творчості поета Ж.Лафорга. У 1910 р. Томас Еліот поїхав навчатися далі до Сорбони. Там він познайомився з Ж.Верденалем, якому він присвятив свою «Любовну пісню Дж.Альфреда Пруфрока» та який пізніше загинув в битві при Дарданеллах. Поет увійшов в коло творчого життя, яке в той час крутилося навколо Е.Дюркгейма, П.Дженета, Р. де Жормонта, П.Пікассо та Анрі Бергсона.

1911 р. Еліот повернувся до Гарварду, щоб написати дисертацію з філософії, присвячену англійському філософу Ф.Х.Бредлі.

У 1914 р. поет улаштувався в Англії завдяки премії на навчання, там він почав реформувати поетичний стиль.

З 1917 р. Еліот працював у журналі «Егоїст». Він також почав працювати спочатку в школі Хайгейт вчителем, а пізніше в Банку Ллойдс у відділі зарубіжних рахунків. Його перша книга віршів — «Пруфрок та інші спостереження» (1917 р.) та відразу зробила Еліота головним поетом авангарду. Стан здоров'я не дозволив поетові вступити до Військово-морських сил США. Його творче дозрівання супроводжувалося хвилюваннями, пов'язаними з родиною. Його батько помер в 1919 р., і ця смерть викликала відчуття провини в поета.

У 1919 р. вийшла друга книга Еліота під назвою «ARA VOS PREC» (в США вона була опублікованою під назвою «Вірші»).

У 1921 р. після візиту його матері та сестри в поета трапився нервовий зрив, і він поїхав разом з дружиною на лікування до Лозанни (Швейцарія), де закінчив «Пустельну землю». За рекомендаціями Езри Паунда поет скоротив роботу наполовину. У 1922 р. Еліот заснував журнал «Крайтеріен».

Через три роки (1925) Жофре Фабер запросив Еліота у фірму «Фабер і Гвайер» (пізніше — «Фабер і Фабер») на роботу в якості літературного редактора. У 1927 р. поет прийняв англіканство та одержав громадянство Британії. З цього часу релігія стала важливою темою творів поета. До 1930 р. він став найвизначнішою фігурою в поетиці та літературній критиці англомовної частини світу та залишався нею близько тридцяти років. У 1932-1933 рр. працював в Гарварді.

У 1939 р., з початком Другої Світової Війни, видання «Крайтеріен» зупинилося, а Еліот почав служити уповноваженим з цивільної оборони. Багато часу він проводив в Гілфорді, де написав ще три вірші, які лягли в основу твору «Спалений Нортон». У 1948 р. він був нагороджений Нобелівською Премією з літератури та орденом «За заслуги». У 1964 р. поета було нагороджено Президентською Медаллю Свободи.

4 січня 1965 р. Томас Еліот помер від емфіземи, його прах було відвезено до Церкви Св. Майкла в Іст Кокер.

В англомовній культурі Томас Стернc Еліот (1888-1965) займає особливе місце. Якщо на початку ХХ ст. Еліот вважався експериментатором в області англійського вірша, творцем авангардного мистецтва, то із середини 40-х рр. ХХ ст. він стає «метром» англійської поезії.

Для найбільшого метафізичного поета нового часу поезія – це не лише прекраснодушна доброта, що відкривається людині в її зіткненні зі світом, але й «інтимне таїнство реальності», що виявляється в надрах авторського «я». Кожне слово, кожен образ, кожна метафора – ціле нашарування: філософій, релігій, етик і одночасно – правд життя з усіма її бруднотами й вульгарностями. Тут необхідна здатність поринути в цей круто заварений інтелектуальний світ, насититися цим гірко-солоним розчином нескінченних нашарувань, натяків, недомовок, ремінісценцій, відкритих й замаскованих цитат, найскладнішої системи відсилань, ретельної імітація різних поетичних технік, віртуозної асоціації, поліфілософських метафор, парафраз, речитативів, асонансів, розширених видів рим, змішання аргосакральних текстів, збільшення до крайніх меж натяковості слова – ось з якого «сміття» зроблені його вірші. І при цьому – рідкісна обмеженість, незвичайна глибина, зв’язок із традицією.

Основна тема поезії Еліота – скорбота, переживання злиденності світу й людини, неминучість відплати за розтрату життя. Велика значущість природи, де суїні еректус творить марну історію, де все неправда й обман. Ні не зневір’я в людині, не настирлива ідея загибелі світу, не розпад людяності – крик розпачу.

Творчість Еліота - це переосмислення філософії, історії, культури, зміст свідомості. Як уважав він сам, поява нового твору мистецтва впливає як на все майбутнє, так і на минулі твори.

Центральна проблема творчості Томаса Стернса Еліота – криза духу. «Поезія, - говорить Еліот, - це не вибух почуттів, а втеча від них, не вираження особистості, а втеча від них». Але відразу додає, немов би прислухаючись до нашіптування демона своєї душі: «Безумовно, лише той, хто має почуття і є особистістю, розуміє, що це - бажання втекти від них».
І хоча Еліот був переконаний, що поетом може той лише бути, хто тікає від своєї особистості, сам він не завжди досягав у цьому успіху.

Поема «Порожні люди», що вийшла друком 1925 р., показала рух без мети і сенсу, у ній автор дійшов висновку про абсурдність руху взагалі, досить послідовно розвинув ідею смерті, з якої почалося нове життя. У творі поет відмовився від побудови складних цитатних поліфоній та контрапунктів, від умисної ускладненості семантики й фрагментарності оповіді.

Назва та обидва епіграфи поеми вказують на пустку та "опудальність" буття, котре втратило певний сакральний сенс і врешті стало "недобуттям".

Еліот вважав, що сучасний світ прямує у безвихідь через спустошену землю і людину, яка виснажила себе сама. Порожні люди митця нічого не робили і тому не існували:

Ми люди порожні,

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось

І мозки солом'яні хилим.

Як шелести, шепоти наші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як лапки щурів на побитому склі

У нашій коморі.

Причину спустошеності та бездуховності сучасної людини автор передусім бачив у руйнівній силі цивілізації. Саме вона знищила культуру як цілющу основу духовності, природу як естетичний ідеал, саму людину як прояв Божественної суті.

Поема "Порожні люди" побудована на зорових асоціаціях. Вищий прояв безглуздості існування порожніх людей - це "контур без форми, без кольору тінь". Головним парадоксом твору стала відсутність очей у головних персонажів - порожніх людей. І справді, що ж можуть віддзеркалювати очі, якщо відсутня душа?

Я не відважусь зустріти очі в снах

У приспаному царстві смерті.

їх тут немає:

Тут за очі править

Блиск сонця на пощербленій колоні.

... В останньому з місць зустрічей

Ми зійдемось,

Притишуючи кроки,

Там, де потоки струмують широкоплинно.

Невидющі, доки

Очі в нас не воскреснуть,

Чи троянда зі ста пелюстками.

В королівстві присмерку й смерті

У людей зі зруйнованою душею не залишається надії, віри, любові. На них чекає лише смерть. Мотив умирання став головним у творі. Перший її прояв - смерть душі - люди вже пережили. Залишилося лише тілесне знищення, як позбавлення від безглуздого існування. На початку поеми з'явилися ремінісценції з літературних та міфічних творів, що взагалі характерно для творчої манери поета. "Приспане царство смерті", "троянда зі ста пелюстками" (католицький символ Церкви невидимої, а також Матері Божої), "одвічна зоря" - це образи з дантівських "Пекла", "Раю" та "Чистилища". В епіграфі звучало посилання на легенду про змовника Гая Фокса, опудало якого кожен рік носили по вулицях, а діти просили милостиню словами: "Шеляг для старого Гая". Інший епіграф направив до повісті Дж. Конрада "Серце темряви". Словами: "Міста Куртц - він умер" - чорний слуга повідомив про смерть Куртца, білого торговця у конголезьких джунглях, котрого автор назвав "порожнім у серцевині". З цього літературно-міфічного нашарування Еліот витворив світ з деградованими людьми, котрі схожі на опудала, напхані соломою, з порожніми душами і серцями.

Єдина істина тут полягає в тому, що світ "порожніх людей" пустий, позбавлений сенсу, й існував в якомусь "фантазійному королівстві смерті". У відчаї ідолопоклонства "порожні люди" танцювали навколо кактуса, який сміховинно претендував на те, щоб посісти місце Бога, котрий так і не з'явився. Страшний танок, що ведуть напівмерці навколо кактуса, пророслого з мертвого ґрунту, вирішився у ритмі дитячої співанки:

Світ кінчається саме так,

Не вибухом, а вищанням.

Еліот віщував апокаліпсис, виплеканий порожніми людськими душами. Але "порожнім людям" дарувалася певна надія; вони, подібно до пана Куртца, вмирають для неістинного життя у "безплідній землі", однак про те, яке "життя по смерті" їх очікує і хто його дарує, автор "Порожніх людей" не говорить.

Тема деградації та загибелі людини перебуває у центрі поеми «Порожні люди»:

Ми видовбані люди

Ми солом'яні незграби

Разом хитаємось

Голови наповнює нам солома

Наша мова не значить нічого

Коли шепотом озиваємось до себе

Наш голос як шелест сухої трави

Яку наскрізь продмухує вітер

Як скрегіт лапи пацюка

На розбитому склі

В сухій нашій пивниці.

Поема закінчується пророцтвом про кінець світу, проте автор зумисно змальовує апокаліптичні мотиви без трагізму:

І саме так кінчається світ

Не гуком великим тільки скиглінням.

Традиційне мистецтво, за Еліотом, це спосіб поєднання культури суспільною історією. В його очах поет - це медіум, через якого протікає потужний струм мови-історії-культури, а поетична свідомість стає "сприймаючим пристроєм", що вловила і організувала цей потік.

РАНОК БІЛЯ ВІКНА

Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи

В кухнях підвальних уздовж вичовганих тротуарів, -

Зрозумілі мені душі смутні покоївок,

Що проросли без надії за ворітьми…

Коричневі хвилі туману набігають на мене

Круговоротом облич на дні вулиці,

Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,

Безпричинну усмішку, що висне в повітрі

I щезає над низкою дахів.

Переклад: М.Стріха

СУЇНІ [1] СЕРЕД СОЛОВ'ЇВ [2]

Ой, горе! Вразили мене на смерть![3]

Горила Суїні розставив коліна,

Руки впустив, регоче без тями.

Зебра на вулицях роздулась -

Стали з пасмуг жирафині плями.

Кола місяця штормового

На захід плинуть, аж до Ла-Плати.

Смерть і Ворон ширяють вгорі,

А Суїні вартує ворота рогаті.

В імлі Оріон із Псом,

Принишкли морів пустині;

Дама в іспанськім плащі,

Моститься на коліна до Суїні,

Падає, скатертину тягне,

Перекинула чашку з кавою;

На підлозі сіда зручніш,

Позіхає, панчоху підтягує;

Кавою облитий, сахнувсь

Аж на підвіконня, та змовчав;

Гарсон несе бананів, цитрин,

Фіг та з теплиці овочів;

Двоногий мовчун окавлений

Міркує, як би-то збігти;

Рахіль, вроджена Рабінович,

До грон простягає кігті;

Вона і дама в іспанському

Чи не змовились проти нього;

Тож він відхиляє гамбіт -

Очей не зведе, така знемога;

Виходить та й загляда у вікно,

Посміхається Суїні їм,

І посмішку золоту

Обрамляють пишно гліцинії;

Хазяйка з кимось, не видно з ким,

У прочинені двері базікає,

А солов'ї за Серцем Святим,

Заливаються за базилікою,

Як заливалися в кривавім гаю,

Глушачи зойк Агамемнона

Й цвіркаючи рідким

На саван, і так осквернений.

Переклад: О.Мокровольський

ПОРОЖНІ ЛЮДИ

Міста. Куртц – він умер[4]

Шеляг для старого Гая[5]

Ми люди порожні,

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось

І мозки солом'яні хилим.

Як шелести, шепоти наші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як вітер в сухій ковилі,

Як лапки щурів на побитому склі

У нашій коморі.

Цей контур без форми, без кольору тінь,

Сила збезвладлена, жести без рухів;

О ті, що увійшли,

З відкритим поглядом у сонне царство смерті[6],

Згадайте нас – але обов'язково –

Не безсловесні душі пригадайте –

Спустошених

І випханих людей.

ІІ

Я не відважусь зустріти очі в снах[7]

У приспаному царстві смерті.

Їх тут немає:

Тут за очі править

Блиск сонця на пощербленій колоні,

Там дерево хитається,

І голос

Там виникає з вітровіння,

Іще величніший та дальший,

Аніж зоря у небі голім.

Дозволь мені не наближатись

У соннім королівстві смерті.

Дозволь, я збережуся

І збережу всі машкари свої,

Ці шкіри зі щура та крука й схрещені кістки –

Пересторогу.

Щоб вестися, як вітер в полі,

Не наближатися, -

Ми стрілись не востаннє

У царстві присмерку.

ІІІ

Країно мертва,

Кактусовий краю,

Де ідоли камінні

Підвелися,щоб прийняти

Моління із долоней у мерця.

Вгорі – зоря вмирає миготливо.

Чи виглядає все подібно

У нашім королівстві смерті?

Прокидаємося самотньо

В годину, коли

Тіла нам проймає чулість,

Уста поцілунків прагнуть

Та мають складати моління каменю.

ІV

Очі не тут.

Тут немає очей

В долині, де гинуть зорі,

В порожній долині –

Зламаній щелепі королівств наших минулих,

В останньому з місць зустрічей

Ми зійдемось,

Притишуючи кроки,

Там, де потоки струмують широкоплинно.

Невидющі, доки

Очі в нас не воскреснуть,

Як одвічна зоря,

Чи троянда зі ста пелюстками[8].

В королівстві присмерку й смерті

Єдина надія

Порожніх людей.

Обтанцюймо кактус колом

Кактус колом кактус колом

Обтанцюймо кактус колом

О п'ятій годині ранку.

Між думкою

Та дійсністю

Між наміром

Та дією

Падає тінь

Це ж бо царство Твоє

Між задумом

І твором

Між почуттям

Та відгуком

Падає тінь

Життя отаке довге

Між бажанням

І спазмом

Між можливістю

Та існуванням

Поміж суттю

Та між приниженням

Падає тінь

То Королівство Твоє

Для Тебе

Життя

Для тебе то

Світ кінчається саме так

Не вибухом, а вищанням.

Переклад: В.Коротич

ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА

(1898-1936)

Федеріко Гарсіа Лорка (5 червня 1898 — 19 серпня 1936) — іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і найзначніших діячів іспанської культури XX ст.

Лорка народився 5 червня 1898 р. в містечку Фуенте-Вакерос в іспанській провінції Гранада. У школі вразливий хлопчик вчився не дуже успішно. 1909 р. родина переїхала в Гранаду. У 1910-х рр. Федеріко брав активну участь у житті місцевої художньої спільноти. У 1914 р. Лорка почав вивчати право, філософію і літературу в університеті Гранади. Гарсіа Лорка багато подорожує країною. 1918 р. у Лорки виходить перша поетична збірка «Враження й пейзажі», що принесла йому якщо не комерційний успіх, то хоча б популярність.

У 1919 р. Гарсіа Лорка приїжджає до Мадриду. У столичному університеті він знайомиться з Сальвадором Далі та Луїсом Бунюелем, а також з Григоріо Мартінесом Сьєрра, директором театру «Еслава». На прохання Сьєрри Лорка пише свою першу п'єсу «Чаклунство метелика» і робить постановку постановку. До 1928 р. він навчається в мадридському університеті.

У наступні роки Гарсіа Лорка стає помітною фігурою серед художників-авангардистів. У нього виходять нові поетичні збірки, включаючи «Циганські романсеро» (1928). У цих віршах поет, за його власними словами, «хотів злити циганську міфологію з усієї сьогоднішньої повсякденністю».

Через рік Гарсіа Лорка їде в Нью-Йорк, в результаті чого незабаром з'являються нові твори - книга віршів «Поет у Нью-Йорку» (1931), п'єси «Публіка» і «Коли пройде п'ять років» (1931).

Повернення поета до Іспанії збіглося з падінням режиму Прімо де Рівери і встановленням республіки. У 1931 р. Гарсіа Лорку призначають директором студентського театру La Barraca. Працюючи в театрі, Лорка створює свої найвідоміші п'єси: «Криваве весілля», «Йерма», «Дім Бернарди Альби».

Перед початком громадянської війни Гарсіа Лорка виїжджає з Мадрида в Гранаду, хоча було очевидно, що там його чекає серйозна небезпека: на півдні Іспанії були особливо сильні позиції правих. 18 серпня 1936 р. націоналісти заарештовують Гарсіа Лорку, і наступного дня поета вбивають як республіканця та комуніста (багато сучасних досліджень спростовують цю думку, вважаючи причиною розстрілу Лорки ворожнечу між його сім'єю та іншими впливовими родинами регіону). Лорка не робив заяв на користь сторін конфлікту і був особистим другом Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Після цього до смерті генерала Франко книги Гарсіа Лорки були заборонені в Іспанії.

Гарсія Лорку вважають прибічником сюрреалізму. Його вірші синкретичні, у них поєднані слово, музика і пантеїстичне світобачення. Автор постійно вживає розгорнуті порівняння, звукові й зорові метафори, уособлення. Це наближає лірику Гарсія Лорки до голосу природи, до пісенних жанрів. Поет використовував різноманітні поетичні жанри: пісні, романси, балади, сонети, газели, касиди, білі вірші.

Канте хондо — глибинний спів, здавна поширений на півдні Андалузії (молода жінка танцює, молодий чоловік грає на гітарі, а старий співає надтріснутим голосом). Гарсія Лорка писав, що канте хондо нагадує спів птахів, природну мелодію лісу, струмка. Тема співу — людське горе і страждання. Персонажі — повітря, земля, море, вітер, ридання. «Нові теми й старі невідступні почуття… Я прагну добитися того, щоб образи, якими я зобов’язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть, хочу зробити романс злагодженим, ніби камінь, міцним»,— відзначав поет.

Газела — віршова форма ліричної поезії, що виникла з фольклорної ліричної пісні в народів Сходу в VII ст. Газела складається з кількох (не більше 12) двовіршів (бейтів). На весь вірш — одна рима, яка чергується з рядками без рими.

Касида — поширений в арабських країнах, Середній Азії, Азербайджані та Ірані жанр поезії. Це переважно урочистий ліричний вірш, подібний до оди, у якому оспівується важлива суспільна подія чи видатна особа. Але іноді також бувають касиди сатиричні, повчальні та ін. Як і в газелі, у касиді перші два рядки римуються, а потім ця рима повторюється через рядок. Зазвичай касида має 100–150, а іноді й більше віршових рядків. Особливо уважно опрацьовувалися перший бейт (матла) і останній (макта), бо здебільшого в них підкреслювалася основна думка твору.

Одна із лірико-драматичних поезій зі збірки «Циганський романсеро» - «Про царівну Місяцівну». Казкове і буденне тісно переплітається у вірші, сповненім внутрішнього динамізму, поетичного напруження. Картини твору овіяні серпанком таємничості. Зображене постає в нетривких, примарних чарах місячного сяйва.

Вірш «Балада про Чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро», у якій Лорка намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її із буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет «повинен писати натяками, повертаючи міфи профілем, а то й виділяючи лише одну їхню рису». «Балада про Чорну тугу» - яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів. Центральним образом поезії є туга і самотність, що персоніфікується з дівчиною, що страждає, що пережила якесь горе й не може знайти рівновагу, сенс життя.

Чорна туга - Самотина Горова – образ жінки-циганки, яка втратила кохання. З дитячих років Лорка чув легенду про циганку Соледад Монтойю, яка померла від розлуки, як від хвороби. Однак міф під його пером набуває нового значення: Самотина Горова уособлює андалузьку тугу, біль, горе майже на космічному рівні. Вона стає другим «я» ліричного героя, його власним відчуттям самотності і безпритульності. Прагнення показати суб'єктивне "я" через призму внутрішніх переживань та емоцій ліричного героя єднає Лорку з поетами-модерністами), а фольклорні традиції допомагають зобразити індивідуальне "я" з деяким надривом і болем.

Вірш «Гітара» входить до збірки «Канте хондо» (андалузькі народні пісні). Мистецтво канте хондо неможливо уявити без гітари. Для Гранади гра на гітарі – невід’ємна частина життя, а віртуозне володіння нею – національна риса іспанців. Сам Лорка був талановитим гітаристом, учасником багатьох музичних вечорів. У поезї «Гітара» автор використовує художній прийом паралелізму. Гітара, спів висловлюють почуття, біль «пораненого» любов’ю чи жалем серця ліричного героя.) Вигук “А-ой гітаро!» є кульмінаційною точкою вірша. Звівши в ньому лексику до мінімуму, митець сказав безмежно багато. Образ «п’яти ножів» можна сприймати багатозначно: це пальці музиканта, що примушують ридати гітару; це самі струни, про які Лорка в іншому вірші писав: «три струны из плоти, три из стали», персоніфікуючи їх; це наслідування андалузького танцю зі звуком кастаньєт і каблучків танцівниць; це врешті-решт уособлення трагічного іспанського світовідчуття – вічного двобою Заходу і Сходу, що, по суті, є розгорнутою метафорою смерті. Певна недомовленість вірша зачаровує.

Якщо «Гітара» і «Балада про Чорну тугу» більш наближені до фольклорних первеспівів, то у вірші «Касида про сон під зорями» сильніше відчувається авангардистський складник поезій Лорки. Остання збірки поета «Тамаритянський диван», до якої входить «Касида про сон під зорями», засвідчила засвоєння поетом арабської культурної традиції. Характерним прийомом збірки стає стилізація – використання форм і розмірів арабської поезії. Проте новаторство Лорки виявилося не лише у їх модерністському оновленні, а й використанні техніки художників-сюрреалістів, зокрема Сальвадора Далі. У «Касиді про сон під зорями» автор використовує персоніфіковані явища природи і стихії. Майстерно переплетено сон, фантазію і дійсність, адже людська свідомість може витворити найхимерніші фантазії, асоціації; людина розчиняється в людині, у природі.

У поета все стає мінливим і рухомим, сповненим химерних образів: дівча, що прикинулося жасминовим биком; присмерк бика, що реве багряно; небо – слон здоровий; жасмин – вода без крові; дівча – то вітка ночі росяна, всередині в бику – скелет дівочий; кістяні гаки чи то люди сонні…У незрозумілому поєднанні ці образи викликають відчуття страху).

Лорка писав, що у справжнього поета метафора – «донька уяви», вона «повинна мати радіус дійства – ядро і периферію». Метафори вірша можна відчути, але пояснити їх практично неможливо. Проте, як експеримент, учні можуть висловити свої припущення щодо «ядра і периферії» в метафорах поета. Наприклад, дівча прикинулось жасминовим биком, дівча – то гілка ночі росяна на темному безмежному помості, всередині в бику – скелет дівочий…можливо образ «бика» є все ж ядром, периферією – асоціації з помостом-ареною, тореро, мапою (географічні обриси Іспанії нагадували Лорці розстелену шкуру бика) та ін.)

У вірші стверджується взаємозв’язок життя і смерті як основ буття усього сущого. Людина і навколишній світ нероздільно пов’язані. Земне буття людини може скінчитися і проявитися на новому оберті і в нових формах. Таке світовідчуття Лорка накладав і на своє життя, передчуваючи близьку загибель.

В «Газелі про темну смерть» поет порівнює небуття з сном, яким засипає природа. Хотів би я заснути, як засинають яблука і спати десь далеко від кладовищенського гама. Він намагається побачити своїм поетичним оком, що відбувається з людиною після смерті. Проте, поет вірить, що людська душа нетлінна, а життя вічне.

Про творчість Ф.Г.Лорки В. Стус у зі статті «Гордість Іспанії» писав: «Образи Гарсія Лорки дуже конкретні, його поетична думка — глибока і не завжди осягненна. Часом цю думку легше відчути, аніж збагнути».

«Справжня поезія – це любов, мужність і жертва…», «Сьогодні поет зобов’язаний розтяти собі вени заради інших…» - ці висловлювання Ф.Г.Лорки можна обговорювати багатогранно. З одного боку, вони розкривають мистецькі погляди автора, провідні мотиви його творчості, адже тема смерті – органічна складова іспанської культури. З іншого – увиразнюють його громадянську позицію. Лорка віддавав людям свої пісні: «Я пишу вірші для того, щоб люди любили мене». Його «крилате серце» було планетою радості та щастя. Змолоду і до кінця життя Лорка записував, збирав, виконував і пропагував народні пісні. Важливо зрозуміти, що робив він це не тільки, а може, й не з метою популяризації фольклору, скільки підкоряючись внутрішній потребі звіряти свій голос із голосом народу. Проте такі вислови поетам не прощаються, за них треба відповідати долею та життям. «Єдине, що виправдовує Лорку, - він був цієї відповідальності свідомий. Свідомий того, що живе у зачарованій смертю країні» (Ю. Андрухович).

Отже, парадоксальний світ Лорки не простий. У ньому органічно поєдналися традиції фольклору і новації модернізму. Синтез музики, живопису, танцю допоміг створити яскраві, неповторні образи. Після приходу до влади франкістів і трагічної загибелі Лорки модернізм в Іспанії був переможений на довгі роки.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒