Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема № 5: З японської літератури. Кавабата Ясунарі (1899-1972). «Тисяча журавлів»

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 10

Мета: ознайомлення зі змістом роману «Тисяча журавлів».

Завдання:

1) характеризувати особливості творчої індивідуальності митця;

2) висловлювати власну думку своєрідність його роману;

3) визначати національний колорит художнього твору.

План роботи, методичні рекомендації:

1. Ознайомитися з основними віхами життєвого і творчого шляху Ясунарі Кавабата.

2. Прочитати уривки з роману «Тисяча журавлів».

3. Як відображена національна японська етика і естетика у творі?

4. Визначити головну тему, ідеї та проблеми у творі. Характеристика головних персонажів твору.

5. Особливості композиції твору.

Питання/завдання для самоперевірки:

1. Скласти хронолочну таблицю життєвого і творчого шляху Кавабата Ясунарі.

2. Чому Ясунарі Кавабата «красою Японії народжений»?

3. Які філософські проблеми порушено у творі?

4. Як відображається у творі японська етика і естетика?

5. Ваша ставлення до образу Кікудзі? Чим вам близький цей герой?

6. Чому чайний обряд – це досягнення гармонії стосунків між людьми, людиною і природою?

Рекомендована література:

1. Г.Є.Безкоровайний, Б.Б.Щавурський Зарубіжна література. Посібник-хрестоматія. – Тернопіль. Навчальна книга –Богдан, 2003 р.

2. О.М. Ніколенко, Т.П.Маєвська Зарубіжна література. Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 1998 р.

3. Ясунарі Кавабата Тисяча журавлів.

4. Презетація «Ясунарі Кавабата».

Кавабата Ясунарі

(1899-1972)

Японський письменник Ясунарі Кавабата народився 14 червня 1899 р. в Осаці в освіченій і багатій родині. Його батько, лікар, помер, коли Ясунарі було всього 2 роки. Після смерті матері, що настала через рік після смерті батька, хлопчик був узятий на виховання дідом і бабкою по материнській лінії. Через кілька років померли його бабуся й сестра, і хлопчик залишився зі своїм дідом, якого дуже любив. Хоча в дитинстві Кавабата мріяв бути художником, у віці 12 років він вирішує стати письменником, і в 1914 р., незадовго до смерті діда, починає писати автобіографічну розповідь, що публікується в 1925 р. під назвою "Щоденник шістнадцятирічного".

Продовжуючи жити в родичів, Кавабата вступає у токійську середню школу й починає вивчати європейську культуру, захоплюється скандинавською літературою, знайомиться із добутками таких художників, як Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рембрандт і Поль Сезанн. В 1920 р. юнак вступає до Токійського університету на факультет англійської літератури, однак на другому курсі береться за вивчення японської літератури. Його стаття в студентському журналі "Синейте" ("Новий напрямок") привернула увагу письменника Кан Кікуті, що запропонував Кавабаті, котрий у цей час (1923) учився на останньому курсі, стати членом редакції літературного журналу "Бунгей сюнджю" ("Література епохи"). У ці роки Кавабата із групою молодих письменників засновує журнал "Бунгей дзідай" ("Сучасна література") - рупор модерністського напрямку в японській літературі, відомого за назвою "сінканкакуха" ("неосенсуалісти"), що перебував під сильним впливом модерністських письменників Заходу, особливо таких, як Джеймс Джойс і Гертруда Стайн.

Перший літературний успіх молодому письменникові принесла повість "Танцівниця з Ідзу" (1925), де розповідається про студента, що закохався в молоденьку танцівницю. Два головних персонажі, автобіографічний герой і безневинна героїня, проходять через всю творчість Кавабати.

У книзі "Птаха й звірі" (1933) розповідається про холостяка, що відмовляється від спілкування з людьми й знаходить спокій серед тварин, плекаючи спогади про дівчину, яку любив у молодості. В 30-і рр. творчість Кавабати стає більш традиційною, вона відмовляється від ранніх літературних експериментів. В 1934 р. письменник починає роботу над "Сніжною країною", повістю про відносини токійського джиґуна середніх років і дорослої сільської гейші. Написана з підтекстом, в еліптичному стилі (у дусі "хайку", силабічної японської поезії XVІІ в.), "Сніжна країна" не має зв'язного, продуманого сюжету, складається із серії епізодів. Кавабата довго працював над романом: перший варіант з'явився в пресі в 1937 р., а останній, остаточний, - тільки через десять років.

Під час другої світової війни й у післявоєнний період Кавабата намагався бути осторонь від політики, ніяк не реагуючи на те, що відбувалося в країні. Він довго подорожував по Маньчжурії й багато часу приділив вивченню "Саги про Гендзі", класичному японському роману XІ ст. У загадковій повісті Кавабати "Тисячокрилий журавель" (1949), в основі якої лежить традиційна японська чайна церемонія, простежуються елементи «Саги про Гендзі». Саме повість «Тисячокрилий журавель» («Тисяча журавлів») найкраще відома на Заході, хоча багато критиків думають, що "Стогін гори" (1954), сімейна криза в шістнадцятьох епізодах, є твором більш значимим. Повість Кавабати «Озеро» (1954), де описується еротична мара й використовується прийом "потоку свідомості", американський письменник й есеїст Едмунд Уайт назвав "настільки ж стислою і насиченою, як природною і продуманою, наче ідеальний чайний сад".

У "Будинку сплячих красунь" (1961) розповідається про старого, що у пориві крайнього розпачу відправляється в публічний дім, де жінки перебувають під таким сильним наркотичним сп'янінням, що навіть не помічають його присутності. Тут він намагається знайти зміст буття, позбутися від самітності. У цьому творі, писав критик Артур Г. Кімбалл, "майстерність Кавабати виявилася в сполученні думок про смерть з мозаїкою життя, нагнітання напруги сполучається із кольоровим відступом... З погляду Едгара По, це ідеальна розповідь, у якій автор домагається багатозначного ефекту".

У 1931 р. Кавабата Одружується з Хідеко й оселяється із дружиною в древній самурайській столиці Японії, у м. Камакура, на північ від Токіо, де в них народжується дочка. Літо вони звичайно проводили на гірському курорті Каруйдзава в котеджі західного типу, а взимку жили в будинку японського стилю в Дзусі. Неподалік від Дзусі в Кавабати була квартира, де він працював у традиційному японському кімоно й дерев'яних сандаліях.

У 1960 р. за підтримки держдепартаменту США Кавабата робить турне по декількох американських університетах (у число яких входив і Колумбійський університет), де веде семінари по японській літературі.

У своїх лекціях він вказував на безперервність розвитку японської літератури з XІ по XІ в., а також на глибокі зміни, що відбулись наприкінці минулого сторіччя, коли японські письменники відчували сильний вплив своїх західних побратимів по перу.

Імовірно, внаслідок зрослого впливу Місіми (письменника, кіноактора й політичного діяча правої орієнтації) Кавабата наприкінці 60-х рр. пориває з політичним нейтралітетом і разом з Місімою і двома іншими письменниками підписує петицію проти "культурної революції" у комуністичному Китаї.

В 1968 р. Кавабата одержав Нобелівську премію з літератури "за письменницьку майстерність, що передає сутність японської свідомості". Будучи першим японським письменником, що одержав Нобелівську премію, Кавабата у своїй промові сказав: "Все своє життя я прагнув до прекрасного й буду прагнути до самої смерті". З типово японською скромністю він помітив, що не розуміє, чому вибір припав саме на нього; проте він висловив глибоку подяку, сказавши, що для письменника "слава стає тягарем".

У 1970 р., після невдалої спроби організувати повстання на одній з японських військових баз, Місіма робить харакірі (ритуальне самогубство), а через два роки важкохворий Кавабата, що тільки-но вийшов з лікарні, де він проходив обстеження як наркоман, також кінчає життя самогубством - він отруюється газом у себе будинку в Дзусі. Цей вчинок потряс всю Японію, увесь літературний світ. Оскільки письменник не залишив посмертної записки, мотиви самогубства залишилися неясними, хоча висловлювалися припущення, що, можливо, самогубство викликане аналогічним учинком його друга, що глибоко зачепив письменника.

По іронії долі, у своїй Нобелівській лекції Кавабата говорив: "Яка б не була ступінь відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальним не була людина, якщо вона робить самогубство, їй далеко до святості".

У романах Кавабати, які відрізняються другим планом і недомовленістю, переплітаються модерністські прийоми й елементи традиційної японської культури. У статті, надрукованій в "Нью-Йорк Таймсі", Такасі Ока відзначає, що у творчості Кавабати "західний вплив перетворився в щось чисто японське, і проте книги Кавабати залишаються в руслі світової літератури".

Крім Нобелівської премії, Кавабата одержав також премію "За розвиток літератури" (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). В 1954 р. він був прийнятий у Японську академію мистецтв, а в 1959 р. нагороджений Франкфуртською медаллю імені Ґете. Крім того, в 1960 р. письменник одержав французький орден Мистецтва й літератури, премію Франції "За кращу іноземну книгу" й орден Культури від японського уряду в 1961 р.

16 квітня 1972 р. помер.

Про гідну людину японці кажуть: "Вона бачить красу і радість життя там, де їх не помічають інші". Ці слова якнайкраще характеризують неперевершеного майстра прози, першого в японській літературі лауреата Нобелівської премії (1968) Ясунарі Кавабата. Своєрідність його творчості визначає традиційний для японського мистецтва прийом натяку (йодзю), котрий дає змогу відчути те, що неможливо осягнути розумом чи відчуттям, а можна лише "зрозуміти серцем".

Одним з кращих творів Кавабата по праву вважають повість "Тисяча журавлів" (1951), за який йому була присуджена премія Академії мистецтв Японії (1952).

Композиційна побудова повісті "Тисяча журавлів" пов'язана із традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається знайомство читачів з головними героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія - загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння "ниток", яке з'єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.

Чайна церемонія - "тядо", в буквальному значенні "шлях чаю" - містить у собі елементи як духовного, так і естетичного плану. Це одне із найсамобутніших мистецтв японців, що відіграє суттєву роль у їхньому духовному житті вже понад п'ятсот років.

Відомий діяч японського мистецтва Окакура Какудзо писав: "Шлях самураїв - це мистецтво смерті... Мистецтвом життя є "тядо" ("шлях чаю").

Сутність чайного обряду - старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва, - полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм життям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини з природою та іншими людьми.

Існує чотири правила чайної церемонії:

· гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії - призначення традиційного мистецтва японців;

· чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, "зустріч почуттів" не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім - це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками;

· чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;

· спокій. Головне у чайному домі - тиша та спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди "серцями".

Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка "здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії". Із нею пов'язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, котрий вже по-дорослому осмислює свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікає і вже дорослого Кікудзі, котрий втратив батьків. Вона впливає на розвиток його стосунків з нареченою Юкіко Інамурі і чинить перешкоди його контактам з пані Оота та її дочкою Фуміко. Тікако пересуває людей та їхні долі, як чашки: спочатку вона підсуває Кікудзі Юкіко і відсуває пані Оота, потім відсуває її дочку Фуміко, врешті-решт відсуває і Юкіко, кажучи, що обидві дівчини вийшли заміж.

Слід зазначити, що на сторінках повісті сам чайний посуд і взагалі вся кераміка - вази, чашки і чайники - живуть немовби власним особливим життям, що пов'язане з минулим. Старовинні речі, яким по кілька сот років, відтіняють швидкоплинність людського існування, втілюють віковічну мудрість, нагадують про неминущі цінності.

Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, котра тримає в руках рожеву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням літаючих журавлів, заполонив уяву Кікудзі із самого початку повісті. Він закохується в Юкіко, шукаючи в ній втілення своїх мрій. Іншу сюжетну лінію повісті складають досить складні стосунки (у тому числі й любовні) Кікудзі з пані Оота та її дочкою Фуміко. Із пані Оота його пов'язують спогади про батька (котрий зближується з нею після Тікако). Оота-сан шукає у синові риси батька, люблячи його і шануючи пам'ять про нього. Зближення з Кікудзі викликає в неї почуття провини, а сам Кікудзі відкриває в Оота невідомі раніше її привабливі риси і краще розуміє тепер почуття свого батька. Оота не чинить перешкод запланованому шлюбу Кікудзі з Юкіко. Однак піклування і співчуття самого Кікудзі до дочки Оота - Фуміко (після раптової смерті її матері від паралічу серця) і зближення з нею, а також наполеглива "турбота" Тікако про Кікудзі роблять дівчину з літаючими журавлями на фуросікі недосяжною мрією для хлопця.

У японській символіці журавлі - символ надії, благополуччя і щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому фоні має глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є провідною ідеєю твору, але вона лишається недосяжною

В естетиці японського мистецтва уявлення про речі, а точніше, про "сумну принадність речей", відіграє дуже велике значення. Дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворені образи, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі. У літературній творчості, особливо в поезії, як і в мистецтві складання букетів (ікебана), як і в традиційному японському саду, немає нічого зайвого, але завжди є місце для уяви, натяк, певна незавершеність і несподіваність, що змушують працювати думку й почуття. Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата через "сумну принадність речей" передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя і ніжність, гіркоту і біль. Розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близькими для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японська споглядальність, тонке розуміння природи та її впливу на душу людини.

Природа у творах Кавабата завжди посідає особливе місце. Життя природи і людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід'ємного зв'язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов'язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати у закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, і з самим собою. Рядки про природу створюють своєрідний фон, на якому розгортається життя героїв, проте нерідко природа набуває і самостійного значення, стаючи одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися у природи, проникати в її нерозгадані таємниці, він бачить у спілкуванні з природою шлях до морального та естетичного вдосконалення людини.

У зображенні Кавабата природа прекрасна й велична, через показ змін у ній автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника багатопланові, вони мають прихований підтекст. У повісті "Тисяча журавлів" природа немовби співчуває героям. Наприклад, через опис природи передається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, "по небу прокотився грім. Далекий і могутній, він наближався все ближче й ближче. На мить дерева у саду освітив спалах блискавки". Блискавка як думка і думка як блискавка - нерозривність цих понять допомагають авторові краще висвітлити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе. "І одразу зашумів дощ, - пише Кавабата. - Поступово грім відкотився далі". Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. "Кікудзі підвівся і зателефонував Фуміко". Розмовляючи з нею по телефону про дрібниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне:

"- У нас тут справжня злива. А у вас?..

- Ллє, як з відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.

- Зате після дощу буде так свіжо..."

Слово "свіжий", "свіжість" означає не тільки стан у природі після дощу, а й зміну у внутрішньому світі героя.

В описі зустрічі персонажів використовується така сама символіка.

"- Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ? - спитав Кікудзі.

- Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?"

В останній фразі даного діалогу застосовується прийом іносказання. Це речення слід розуміти так: "Хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?"

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі у саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. З цією чашкою пов'язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. "Кікудзі склав разом чотири великих друзки, і в його долоні з'явилась чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу". Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка. "Скільки я вже не бачив ранкової зорі!" - подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що потроху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді... "Нема сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском", - промайнуло у голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю".

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, які безнадійно заплутали ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали від спогадів тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживає з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкіко): "У вас є краще "сіно", - прошепотіла вона". ("Сіно" - чашка у стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.) Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимсь іще. Вона стала для нього незрівнянною, стала самою долею. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: "Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою". Він знову підняв черепки. "Шкода було кидати чашку. Та й тут її могла побачити Тікако" (через яку все минуло виглядає гріховним і брутальним). Втративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від "гидкої чорної пелени, що застила йому світ", символом якої у повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі) Тікако. Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко? - розмірковує сам-на-сам герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко - "опиралася тільки її чистота". Кікудзі боявся, що цього разу прокляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа неначе очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко і очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так раптово зникла. Згадавши її слова "Смерть йде за мною слідом", він відчуває, як дерев'яніють його ноги від жахливої думки: "Не можу повірити, що вона померла!" "Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?" - із цим та з багатьма іншими питаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І у скорботній тональності немовби відповідає на почуття Кікудзі вся природа, що також сумує разом із людиною.

Лірична повість "Тисяча журавлів" написана на основі давнього естетичного принципу японського мистецтва - міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що знайшла втілення в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси з допомогою особливого прийому - натяку (йодзю), який створює настрій, викликає "надпочуття", змушуючи працювати думку і уяву читача.

Повість "Тисяча журавлів" має глибокий гуманістичний зміст. Назва твору промовиста: тисяча журавлів - це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч.

Повість "Тисяча журавлів" - твір про прекрасне, що надає сенс життю, одухотворює його, котре живе в кожній людині, і про людину, яка створює цю красу.

Список літератури:

1. Зарубіжна література. 10 клас. Посібник-хрестоматія/ Автори-упорядники Щавурський Б.Б., Николин М.М. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001.

2. Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія.11 клас/Упорядники: Безкоровайний Г.Є., Щавурський Б.Б. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003.

3. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. – К.: Ленвіт, 2000.

4. Музика С. Зарубіжна література. 10 клас. Посібник-хрестоматія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2006.

5. http://www.ukrlit.vn.ua

6. http://www.rusnauka.com

7. http://www.znannya.org

8. http://www.yrok.at.ua

9. http://www.openclass.com

10. http://www.ukrlit.vn.ua

11. http://uk.wikipedia.org

12. http://www.ippi.org.ua

13. http://www.ukrcenter.com

14. http://www.ukrlib.com.ua

15. http://lib.rus.ec

16. http://osvita.ua

17. http://www.school.xvatit.com

[1] "Суїні, який випростався" - пародійне визначення сучасної людини, що його Еліот іронічно пропонував замість "homo sapiens" – «людини розумної».

[2] "Соловей" на жаргоні означає "повія".

[3] Предсмертний вигук героя трагедії Есхіла "Агамемнон".

[4] Так чорний слуга з повісті Дж.Конрада «Серце темряви» повідомляє про смерть Куртца, білого торгорця в джунглях Конго. Куртц – «порожній у серцевині».

[5] Вислів пов'язаний з невдалою Пороховою змовою 1605 р. За традицією у цей день вулицями носять опудало змовника Гая Фокса, а діти просять цими словами милостиню.

[6] Асоціація з ІІІ піснею з «Пекла» Данте. За рікою Ахерон починається «інше царство смерті», аналогічне до першого царства смерті, що ним є саме життя.

[7] Натяк на слова Беатріче (Данте, «Чистилище»).

[8] Відомі образи з «Раю» Данте. Троянда – католицький символ Церкви невидимої, а також Матері Божої.

[9] Брейгель Пітер (1525 - 1569) - видатний нідерландський художник. "Падіння Ікара" належить до його найвідоміших творів.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 910