 |
21. Кредитна система країни. Банки. Центральний банк та його функції.
|
|
|
|
21. Кредитна система країни. Банки. Центральний банк та його функції.
Кредитна система складається із банків та кредитних установ небанківського типу. Банки – особливі економічні інститути, які акумулюють грошові ресурси, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випускають в обіг грош. папери та грош. агрегати і здійснюють операції з ними.
Банки:
1) універсальні - надають весь спектр банк. операцій та обслуговують екон. суб’єктів всіх сфер діяльності.
2) спеціалізовані – банки, що зосереджуються на виконанні певних банківських операцій чи обслуговуванні певних сфер діяльності:
а) це емісійний банк – зосереджується на обслуговувані населення;
б) інвестиційні банки – спец. на інвестиціях.
в) іпотечний банк – надають кредити під заставу нерухомості.
Банки по сферам екон. діяльності:
1) аграрні;
2) промислові;
3) будівельні;
4) банки, що обслуговують зовнішньоекон. діяльність..
Кредитні установи небанківського типу – дані установи можуть мати відмінний від банківського типу.
Всі банківські установи виконують такі операції: пасивні, активні, посередницькі. Пасивні – операції по залученню грошових ресурсів. Це операції по формуванню депозитів, продажу власних цінних паперів. Активні – операції по розміщенню грош. ресурсів. Посередницькі – операції, де банк виступає посередником для своїх клієнтів. За всі посередницькі операції банк отримує комісійні. Відповідно до рівня зрілості та традицій в організації банк. сис-ма країни може мати такі рівні:
1)Центральний банк (НБУ)
2) всі інші банки.
ЦБ – це головний банк держави. По формі власності він може бути: державним та акціонерним. Головною метою функціонування ЦБ є проведення державної політики в сфері грош. обігу та кредиту для забезпечення стабільності грошового обігу та досягнення екон. зростання.
|
|
|
Ф-ції ЦБ:
1. має монопольне право на емісію готівки;
2. має монопольне право на збереження золотовалютних резервів країни;
3. є банком уряду та місцевих органів влади;
4. проводить операції з державними цінними паперами;
5. представляє інтереси держави в відносинах з міжнародними кредитно-фінансовими установами;
6. регулює грош. відносини та курс нац. грош. одиниці;
7. здійснює розрахунки з розрахунків уряду;
8. є головним банком для комерційних банків – надає їм кредити;
9. зберігає основні резерви комерційних банків;
10. регулює діяльність кредитної сис-ми через встановлення нормативів діяльності, що регламентують операції комерц. Банків;
11. здійснює регулювання економіки країни, впливаючи на грошову пропозицію.
22. Система національних рахунків. Макроекономічні показники функціонування економіки. ВВП
Система національних рахунків - це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків ібалансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві. У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. Економічний агент – буд-який господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства, некомерційні підприємства.
У СНР використовуються дві класифікації. Перша – функціональна – застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і виглядає так:
|
|
|
а) галузі виробництва товарів і послуг;
б) органи загального державного управління;
в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;
г) домашні господарства.
Друга класифікація – інституціональна – використовується в рахунках видатків і доходів в розрахунках капітальних витрат:
а) нефінансові підприємства;
б)фінансові організації;
в) органи загального державного управління;
г) приватні некомерційні підприємства.
д) домашні господарства
Додану вартість можна визначити двояко:
а) за статистикою – це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг
б) як економічна категорія – це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці.
Валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на території даної країни протягом певного періоду. Це означає, що: а) до складу ВВП включаються лише кінцеві товари і послуги для населення, інвестиційні товари для підприємств ( верстати, обладнання ), однак не включаються предмети праці, що підлягають подальшій переробці. Кінцевими вважаються товари, що надходять на споживання населення, а також капітальні блага для підприємницького сектора. б) за вартісною формою ВВП складається із суми доданих вартостей товарів і послуг на кожному етапі виготовлення продукції.
Додана вартість – це ринкова ціна обсягу продукції виробленої підприємством за винятком вартості спожитих сировини і матеріалів.
3. До складу ВВП не включаються фінансові операції та повторний перепродаж товарів, які раніше були враховані у складі ВВП попередніх років.
4. ВВП відрізняється від валового національного продукту (ВНП) на величину чистих факторних доходів – ЧФД. ЧФД – це різниця між зарплатою, прибутком та іншими доходами отриманими суб’єктами даної країни за кордоном, мінус такі ж доходи отримані суб’єктами інших країн на території даної держави.
ВВП=ВНП-ЧФТ
5. ВВП може бути обчислений двома методами: а) за потоком витрат, тобто обсяг ВВП визначається сукупністю придбаних товарів і послуг домашніми господарствами, підприємствами, державними органами ті іноземцями; б) за потоком доходів отриманих в наслідок виробництва і реалізації товарів і послуг.
6. Розрізняють номінальний і реальний ВВП.
Номінальний ВВП – це обсяг виробництва обчислений у фактично діючих цінах
Реальний ВВП – обчислюється у порівняних цінах. Тому номінальний ВВП дорівнює реальному, помноженому на індекс зміни цін.
|
|
|
