Національний доход та його розподіл

Національний доход та його розподіл

Національний доход – це зароблений доход всіма власниками факторів виробництва. Він являє собою частину ВВП і кількісно складається із зарплати, прибутку, ренти, та процента (первинні доходи). Причому зарплата і прибуток вважаються доходами від економічної діяльності, оскільки належать особистому фактору виробництва, тобто робочій силі у формі праці або підприємливості.

Процент і рента – це доходи від власності на капітал, нерухомість та природні ресурси.

23. Макроекономічні тотожності. Схеми відтворення К. Маркса. Макроекономічні тотожності – рівність між макроекономічними показниками. Макроекономічні тотожності є базовими тотожностями, тобто вони забезпечують економічну стабільність. Можемо виділити 2 рівні тотожностей: 1) тотожності, що стосуються основних макроекономічних показників. а) Сукупний дохід має = сукупним витратам. ВВП(доходи) = ВВП(витрати) б) сукупний попит = сукупній пропозиції в) пропозиція грошей має = вартості ВВП (М= КУР) г)заощадження населення має = інвестиціям в економіці S=I 2) тотожності, що забезпечує структурність, збалансованість економіки. Це є схеми відтворення К. Маркса, вони показують за яких умов буде забезпечуватися рівновага між 1 та 2 підрозділом за простого та розширеного відтворення. Просте відтворення: । підрозділ – засобів виробництва, । (С+V+M=C। +C॥ ), ॥ підрозділ засобів споживання (С+V+M=V। +M। +V॥ +M॥ ). Для розширеного відтворення додаткова вартість розпадається на 2 складові: нагромадження; споживання. , । (С+V+M ^MC _MН =C। +C॥ + MН। + MН॥ ) ॥ (С+V+M ^MC _MН =C। +C॥ + MС। + MС॥ )

24. Циклічність економічного зростання. Фази циклу. Види циклу.

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних фа­кторів. Циклічність — це об 'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке зна­ходить остаточне відображення у новій кризі.

Криз а — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зроста­ють.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц­тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зрос­тання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає ви­сокими темпами.

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризо­вий стан.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалос­ті (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері гро­шових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивніс­тю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (серед­ні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст.

 

 

25. Державне регулювання економікою.

Державне регулювання економіки-комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів, процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили-людини.

Сутність економічної діяльності держави. Держава-це політична організація особливого роду, котра для досягнення стабільності в сус-ві використовує політ. канали, роль яких раніше виконували традиції, звичаї, авторитети. Політичні канали пропонують діяльність з регулювання відносин між соціальними групами, класами, країнами, націями, народностями і державою. В основі політичного регулювання лежать не тільки соціально-політичні інтереси соціальних груп, але й економічні. Політичні канали являють собою засоби, за доп. яких держава впливає на економіку для забезпечення суспільної стабільності.

До специфічних ф-ій перехідного періоду можна віднести такі:

Розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни. Структурно-технологічні, інституціональні та ін. перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин. Цілеспрямоване формування держ. сектору економіки. Розподіл і перерозподіл певної частини ВВП. Національне регулювання економічних і соціальних процесів. Проведення гнучкої зовнішньо-економічної політики. Створення загальної законодавчої і правової бази для суб'єктів ринкової економіки.

Головна мста державного регулювання. Ринок — це меха­нізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супро­воджуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією.

Для реалізації складних економічних завдань держава викорис­товує такі напрями діяльності:

— фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спря­мованих на регулювання економічних процесів у країні; — соціальна політика і політика регулювання доходів як су­купність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення; — зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спря­мованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулю­вання економіки. На підставі досвіду розвинутих країн україн­ські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інстру­менти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використан­ня на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвести­ційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні за­мовлення (контракти).

Суб'єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, про­фесії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управ­лінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої ін­тереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Об'єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або мо­жуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх ви­рішення конче потрібне для нормального функціонування еконо­міки та підтримання соціальної стабільності.

Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вва­жати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інве­стиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платі­жний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепід­готовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: