3. Центральна Європа та країни Балтії

Україна належить до країн Балто-Чорноморського паска (“вісі Європи”) за термінологією батьків-засновників геополітики. Від цих країн багато в чому залежить стабільність усієї Євро-Атлантичної системи. Вони сьогодні фактично визначають і будуть визначати стан і структуру європейської безпеки на десятиліття наперед. Це країни Балтії, Польща, Україна, Білорусь, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія. Міцні стратегічні позиції і вплив в цих країнах згідно Х. Макіндера дають можливості встановлення домінування над “Хартлендом” (тобто серцевиною Євразії) і світом в цілому.

Саме ці країни опинилися в центрі дискусії про поширення НАТО. Саме за ці країни ведеться сьогодні жорстка прихована боротьба між країнами Альянсу, насамперед США і Росією. (НАТО прийняла рішення про приєднання до Альянсу Польщі, Чехії та Угорщини. Росія встановила повне політичне та військове домінування в Білорусії. Доля інших країн поки що залишається невизначеною). Початок процесу приєднання до ЄС Польщі, Угорщини, Чехії, Естонії, Словенії був іншим надзвичайно важливим “сигналом” Заходу для країн регіону, які не попали до першого “траншу” поширення НАТО.

       Україна займає ключове місце на Балто-Чорноморській вісі. Це одностайно визначають і представники атлантизму і прихильники євроазійства. Проте географічне положення України на крайньому східному фланзі євроатлантичної цивілізації має не тільки свої плюси, але й свої мінуси. З одного боку, Україна має всі підстави вважатися наріжним каменем системи європейської безпеки. ” Міністр оборони Великої Британії М. Рифкінд у свій час не випадково наголошував на бажаності розширення НАТО до східних кордонів України.

       З іншого боку існує реальна небезпека ( яку створює діяльність чи правильніше сказати бездіяльність правлячої еліти України) перетворення України в “сіру зону” між НАТО і РФ (Ташкентським пактом). Прискорена інтеграція України до Європи (саме до Європи, а не до європейських структур є реальним і ефективним запобіжником цій небезпеці.

       Інтенсивний розвиток співробітництва і кооперації з країнами ЦЄ і Балтії набуває вирішального значення для прискорення процесу європейської інтеграції, оскільки з цілого ряду причин ( насамперед економічних) Україна ще не готова бути повноцінним партнером західно-європейських країн. З свого боку країни Балтії і ЦЄ кровно зацікавлені в розвитку взаємовідносин і більше того у всесторонній підтримці України, оскільки дуже добре розуміють, що збереження незалежної, демократичної України виключно важливе для їх власної національної безпеки і підтримки повнокровного суверенітету. Цей фактор набув особливого значення після “падіння Мінська” в світлі явної тенденції до “зростання політичної нестабільності в Москві”.

       Польща активно домагається ролі провідника інтересів України в новій Європі, відчуваючи, що ця роль, по-перше, значно прискорить її власне входження до європейської спільноти, а по-друге, істотним чином підвищить вплив і авторитет обох країн на міжнародній арені. Як справедливо наголосив Лешек Бальцерович, Польщі в Європі нема чого робити без України, проте присутність у світі обох центральноєвропейських країн значно підвищить вплив кожної.

       Значною мірою це ж стосується і країн Балтії. Переглянувши свої “сепаратистські” погляди по відношенню до інших країн пострадянського простору (щонайменше до України) і реально оцінивши свої можливості і часові терміни приєднання до НАТО і ЄС, країни Балтії почали активно підтримувати ідею створення і в перспективі формалізації Балто-Чорноморського Альянсу за участю Варшави і Києва. Зростаюча кооперація в політичній, економічній, комунікаційній і транспортній сферах об’єктивно відповідає національним інтересам всіх країн потенційного альянсу і може значно полегшити і прискорити процеси трансформації їх економік і інтеграції до європейських структур.

       Чисто економічні фактори теж є потужним стимулом розвитку взаємодії України з країнами ЦЄ, особливо з тими, хто “стоїть в черзі” до вступу до ЄС на початку наступного століття. Чехія (прибуток на душу населення 55% від середнього на ЄС), Угорщина (37%), Словенія (59%) разом з Польщею (31%) серйозно зацікавлені в розвитку економічного співробітництва з Україною як одним з найперспективніших ринків, вихід на який для їх товарів є значно легшим і доступнішим. Іншими пріоритетними для України країнами є Австрія і Хорватія.

       Із свого боку, розвиваючи кооперацію з країнами ЦЄ і підтримавши їх прагнення до вступу в ЄС і НАТО, Україна може сподіватися на більш швидке отримання повноправного членства в ЦЄІ (Центрально-Європейська Ініціатива) і в ЦЄОВТ (Центрально-Європейській організації вільної торгівлі). Крім того така кооперація і спільні кордони з новими країнами НАТО і ЄС чималою мірою буде сприяти безпеці самої України і стимулювати процес її приєднання до цих структур.

Ефективна тісна співпраця і кооперація з країнами ЦЄ є, таким чином, необхідною передумовою і важливим перехідним етапом входження України в європейський цивілізований простір.

Ситуація, що складається сьогодні в регіоні ЦЄ, є загалом сприятливою для такої співпраці і кооперації. Політичні еліти країн регіону впевнено поглиблюють демократизацію суспільно-політичних стосунків та дотримуються курсу ринкових реформ. Економічна ситуація в регіоні залишається в цілому стабільною, незважаючи на певні труднощі, пов’язані з реформуванням соціальної сфери суспільств та впровадженням норм соціально орієнтованої економіки.

Продовжується скорочення збройних сил, запроваджуються системи цивільного контролю над ними. У зовнішній політиці країни регіону сповідують відданість основоположним принципам ОБСЄ та іншим нормам добросусідських стосунків.

Демократичній орієнтації країн ЦЄ значною мірою сприяє підтримка західних держав та міжнародних інституцій. Перспективи майбутнього членства у таких організаціях як НАТО та ЄС змушують уряди країн дотримуватися вимог цих організацій щодо реформування усіх сфер життя на принципах, прийнятих у розвинених демократичних країнах.

З іншого боку, характерною ознакою ситуації є криза загальнорегіональних інтеграційних процесів. У цьому зв’язку можна згадати млявість діяльності Вішеградської групи, насторожене ставлення до української ініціативи по створенню зони безпеки в Центральній та Східній Європі тощо. Не дістає належної державної підтримки розвиток прикордонної кооперації. Провідні країни регіону основні політичні зусилля концентрують на західному інтеграційному напрямку, опікуючись процесами входження до НАТО та Європейського Союзу. І хоча Захід усіляко намагається досягти інтенсифікації регіонального співробітництва, залучаючи країни ЦЄ у спільні проекти, наголошуючи на політичній важливості регіональної співпраці, це не спонукає східноєвропейців започатковувати власні потужні політичні, економічні ініціативи.

У найближчій перспективі це може призвести до певної моральної ізоляції України, пріоритетність стосунків з якою буде радше декларуватися, аніж отримуватиме серйозну матеріальну та інтелектуальну підтримку. До того ж, у ході переговорів про приєднання країн ЦЄ до Європейського Союзу, останній вимагатиме від претендентів кардинального посилення контролю (митного, візового тощо) на їх західних кордонах. Існує реальна, хоч і тимчасова небезпека уповільнення (чи навіть скорочення) товарообігу та культурного обміну між країнами ЦЄ та Україною.

У цих умовах ускладниться реалізація концепції європейської інтеграції України з використанням ‘східноєвропейського плацдарму’. І не лише тому, що пріоритети найближчих західних сусідів будуть зосереджені на інших напрямках, а й тому, що можливі ‘лобістські’ зусилля, скажімо, Польщі, по сприянню реалізації національних інтересів України, не матимуть відповідної ваги та авторитетності серед членів Євроспільноти.

Іншим негативним чинником, що перешкоджатиме активізації стосунків України із країнами ЦЄ, є подальше поглиблення розриву у темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від країн регіону здатне перетворитися на хронічне, маючи наслідком загальне применшення важливості України як надійного та ефективного партнера.

Швидка адаптація країн ЦЄ до принципів та норм європейської спільноти ускладнить зближення України з цими державами, передусім в економічній сфері. Відсутність достатніх ресурсів унеможливить запровадження крупних спільних проектів з фірмами/державами ЦСЄ, перетворюючи Україну на другорядного партнера у реалізації регіональних ініціатив.

Динамічний розвиток держав ЦЄ при подальшому занепаді української економіки призведе й до того, що ділові кола сусідніх країн бачитимуть в Україні виключно ринок дешевої робочої сили та споживача, якого задовольняють низькоякісні дешеві товари східноєвропейського виробництва.

Економічне відставання держави матиме негативний вплив на перспективи її політичного лідерства в регіоні. Слабка в економічному та суспільно-політичному відношенні Україна не в змозі буде проводити активну й, головне, результативну зовнішню політику, спрямовану на реальне (а не декларативне) поглиблення регіональної інтеграції. Не кажучи вже про реалізацію таких приміром, проектів, як представництво інтересів ЦСЄ у Раді Безпеки ООН.

Політика України на східно-європейському напрямку повинна бути спрямована у першу чергу на подолання ізольованості держави від європейських інтеграційних процесів, на запобігання здобуттю ‘других ролей’ у стратегічних пріоритетах країн ЦЄ. При цьому слід спиратися на зацікавленість східноєвропейців стабільністю їхніх східних кордонів. В економічній сфері наголос варто було б зробити на сприянні реалізації спільних підприємницьких, виробничих проектів разом з країнами регіону. Можливі також і міждержавні проекти, спрямовані на розбудову транспортної інфраструктури, мереж зв’язку тощо. У рамках регіонального співробітництва нового імпульсу варто було б надати ідеї створення нових ‘Єврорегіонів’ та розширення сфери діяльності існуючих міждержавних утворень (Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон ‘Буг’). Значно більше уваги слід було б приділяти процесам культурного, інформаційного, освітнього обміну з країнами ЦЄ.

Україна та Бєлорусь. Договірно - правова база двосторонніх зв'язків України та Білорусі сьогодні налічує п'ять десятків договорів і угод, головний з яких Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво, Українсько - білоруські стосунки розвиваються по висхідній. Нарощуються обсяги товарообороту, плідними є стосунки в науково - технічній сфері, традиційно розвиваються культурні зв'язки, таке інше. Останнім часом значно зріс обсяг товарообігу між двома країнми - у 1996 році - майже в 2 рази. Актуальним залишається питання підписання Договору про державний кордон, Угоди про співробітництво прикордонних областей. Йдеться також про необхідність вирішення питань міждержавних боргових зобов'язань, визнання прав власності.

За підсумками зустрічі української і білоруської делегацій на чолі з президентами Леонідом Кучмою і Олександром Лукашенком 17 січня в Гомелі ( Білорусь ) підписано низку україно - бєлоруських документів, ввідзначено готовність розвивати співробітництво в сфері виробничої кооперації, стимулювати здійснення спільних інвестиційних проектів і створення білорусько-українських фінансово - промислових груп. Важливимдля обох сторін є питання мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

       Розвииається співробітництва з Бєлоруссю в питаннях кордону . Довжина білорусько - українського кордону становить 953 км, на яких діє 30 пунктів пропуску. Дестабілізуючі фактори на кордоні: активне прагнення нелегальної міграції використати території України і Білорусі для проїзду в країни Східної і Західної Європи, загострення криміногенної ситуації у прикордонних областях України, зростання потоку громадян через кордон СНД з торговельно - спекулятивними цілями. Бєлорусь особливо зацікавлена в співробітництві в галузі транспорту, зокрема у зв’язку із необхідністю відновлення річкових перевезень і вантажопотоків на Чорноморському напрямку з наступним використанням українських портів.