 |
4. Чорноморський регіон. а) Україна в Чорноморському регіоні.
|
|
|
|
4. Чорноморський регіон
а) Україна в Чорноморському регіоні.
Південно-Східні сусіди України - країни Чорноморського регіону, Закавказзя і Середньої Азії складають разом з Україною центральну ланку так званого Римленду, який територіально охоплює Хартленд. Разом з країнами Балтії та Україною ці країни займають виключно важливі позиції в Європейському і євроазійскому геополітичних просторах. Стратегічне значення регіону полягає в тому, що через нього пролягають важливітранспортні комуникаці, які поєднують розвинені цивілізаційні центри Європи з багатими сировинними ресурсами країнами Середнього Сходу та Центральної Азії й далі ведуть до обширнх ринків багатолюдних країн Індійського океану і Азійсько-Тихоокеанського регіону. З іншого боку, регіон пов’язує Північно-Східну та Центральну Європу з країнами Средиземноморського басейну, формуючи спільний простір економічних та політичних інтересів в Європі та Азії в цілому.
Чорноморський регіон, його геополітичний статус і події, що тут відбуваються мають неабияке значення для історичної долі європейських народів. В ситуації, коли домінуючі тут сили перестають блокувати шляхи з Європи на Схід, регіон замість того щоб бути бар’єром виконує функції моста, тобто надає зручні можливості для розвитку системи сполучень в широтному спрямуванні. а внаслідок цього втрачається значення інших, обхідних, шляхів, переважно морських, які є досить небезпечні в транспортному відношенні. Так в період блокування шляхів за часів тюрко-ісламського домінування в регіоні, західноєвропейські народи розвивалі морські шлязі сполучення, з чим пов”язене створення новочасної європейської цивілізації. В радянські часи контроль Москви над євро-азіатськими шляхами також не сприяв розвитку трансконтинентальої системи сполучень з виходом до океанів. Це також стимулювало розвиток обхідних систем морських та авіатранспортних комунікацій. Центрально-Європейські країни, переважно не-морські, такі як Німеччина, об’єктивно зацікавлені у відсутності в цьому регіоні будь-яких блокуючих сил. Власне такий стан речей відповідає й інтересам України, оскільки як європейська держава вона є просякнутою загальноєвропейськими інтересами, а як регіональна держава взагалі не може мати глобальних блокуючих намірів.
|
|
|
В ХІХ-ХХ ст.. в Чорноморському просторі відбуваються процеси соціально-економічної модернізації, які пов’язані з формуванням національних держав. Це складні і важкі процеси, що породжують числені конфліктні ситуацї. Причини, що породжують локальні конфлікти в цьому регіоні не втратили актуальності і в наш час. Внутрішні міжетнічні та міжконфесійні протиріччя ускладнені втручанням зовні. Подолання конфронтаційних відносин в цьому регіоні може бути побудоване на відповідній трансформації економічних моделей країн регіону. Правда, ці процеси наштовхуються на досить значний опір як з боку ісламського населення, налаштованного на традиційні цінності так і з боку певних шарів населення постсоціалистичних країн, яке ще досить сильно скуте стереотипами колишньої ментальності. До цього додаються проблеми, пов’язані із неконтрольованими потоками міграції, зростанням організованої злочинності, наркобізнесу.
Розташування України в Південно-Центральній частині Європи, в місці перетину трьох величезних геополітичних масивів - Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського, створює унікальний цивілізаційних простір. В цьому можна бачити певні переваги але й величезні проблми. В будь-якому випадку таке розташування є визначальним для долі України як держави.
|
|
|
Іншим чинником, який обумовлює надзвичайну важливість регіону є величезні поклади нафти і газу, розробка яких і постачання на світові ринки повинні розпочатися на межі століть. Внаслідок цього вже зараз почалася активна діяльність потужних міжнародних нафтових і фінансово-промислових компаній в регіоні з одночасним формуванням нових політичних союзів, альянсів і зміною в балансі сил. Переміщення південного флангу НАТО з Середземного до Чорного моря стає все більш очевидним. Зростаюча активність Росії в Закавказзі, Каспійському регіоні, в тому числі у відносинах з Іраном і Іраком, теж наявне тому підтвердження. Заради нарощування своєї присутності і впливу в регіоні Вашингтон останніми місяцями пішов на значні поступки Ірану і Азербайджану.
Останнім часом Захід все більше виявлює інтерес до регіону у зв’язку із розробкою родовищ Каспійської нафти та розбудовою трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій. Реальне значення регіону для РФ полягає також у його транзитній функції. На сьогодні він важливий для неї як ринок збуту енергоносіїв, а також як транзитний шлях, що поєднує її з Близьким Сходом та країнами Средземномор’я. Через територію Молдови, Румунії і Болгарію російський газ потрапляє до Туреччини.
Чорноморський регіон і не в останню чергу Україна замикає на себе основні транспортні нафтові комунікаційні шляхи як по осі “Схід - Захід”, так і по осі “Південь - Північ”. Досить сказати, що використання території України дає можливість більш ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу (через Туреччину і Чорне море) в Європу. Україно-грузинський транспортний коридор по постачанню нафти в Європу також є значно коротшим в порівнянні з альтернативними шляхами через Туреччину і Росію.
Україна як стратегічний транзитний маршрут енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні поттужності має шанс зробитися суттєво важливою ланкою економічної безпеки Європи. Із введенням в дію одеського нафтотерміналу Україна отримає чималі можливості для регулювання нафтових потоків з країн Близького Сходу та Каспію до Європи, а отже - отримає вплив на загальний геополітичний баланс в усьому євразійському просторі. Зрозуміло, що такий стан речей не може влаштовувати насамперед Російську Федерацію, зацікавлену в транспортуванні своїх енергоносіїв. Із введенням в дію нафтового маршруту через одеський термінал РФ втратчатиме свої позиції на Близькому Сході на користь України і можливо це одна з причин активізації її політики в регіоні. Водночас Україна, поруч із розробкою альтернативних шляхів, зацікавлена також у проходженні російських та центральноазійських енергоносіїв через свою територію, що потребує відповідного зближення з РФ.
|
|
|
В субрегіональному вимірі за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. У якості стратегічного транзитного маршруту в паливно-енергетичному і сировинному забезпеченні Західної Європи Україна має шанс зробитися істотною ланкою економічного поясу безпеки Європейських країн. Через Україну в Європу пролягатимуть нафтогазові маршрути як з російських так і прикаспійських джерел, а також з Близького Сходу. Отже в такій ситуації Україна стає місцем регулювання глобальних геоекономічних інтересів. Для неє варто працювати над створенням сприятливих умов проходження сировинних та енергетичних ресурсів через свою територію одночасно із розробкою альтернативних шляхів їх транспортування. Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР, зокрема, в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації нової системи порядку. Для неї життєво важливим є влагодження конфліктних ситуацій на Балканах, в Приднєстров’ї, в Кавказському регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Польщею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними лідерами в цій частині світу.
Але, як можна бачити, Україна тут частково здає позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом, втрата ринків на Балканах, що пов’язане із закриттям Дунайськї транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказського транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу, тощо - все це знижує можливості регіонального лідерства України. Для України важливо зміцнювати свої стратегічні позиції в Чорноморському регіоні, а також формувати більш щільні взаємини з країнами, чиє входження в системи регіональної безпеки також становить проблему - Балканські держави та країни Кавказського регіону.
|
|
|
Україна внаслідок своєї нерішучої і невизначеної позиції не тільки не використовує реальну можливість зайняти провідне місце серед найбільших транспортерів “великої нафти” регіону, але й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу*. Тим часом Росія не тільки активно розбудовувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал - Польща - Європа), Баку - Новоросійськ, але й активно і жорстко діяла відстоюючи свої національні інтереси (дестабілізація ситуації в Закавказі, підрив зближення Києву та Анкари, спроби блокування будівництва трубопроводів по транспортуванню близькосхідної нафти через Туреччину і Україну в Європу) з метою протидії формуванню альтернативних транспортних коридорів поза територією Росії. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і геополітичну вартість для Заходу. Час вибігає дуже швидко. Якщо в найближчі місяці не буде прийнято радикальних рішень, Україна може втратити свою економічну незалежність і назавжди залишитися задвірками Європи і країною невикористаних можливостей з енергетичною удавкою Росії на шиї.
Регіональні міждержавні взаємовідносини хоч, і знаходяться в стадії розвитку, але спираються на тверду основу діючих двосторонніх договорів. Побоювання, що держави регіону після краху соціалістичної системи будуть утягнуті у вир некерованих регіональних війн, за прикладом Югославії не підтвердилися. Держави дотримуються загальноєвропейської лінії мирного розв'язання різного характеру проблем, які виникали. Двосторонні відносини між ними мають, в цілому спокійний характер без агресивних випадів один проти одного. Укладені міждержавні договори сприяють розвитку політичного діалогу та економічного співробітництва.
Будуючи власну зовнішню політику Україна, сьогодні, виходячи з політичних та економічних міркувань прагне до створення багатополярної системи міжнародного співробітництва. Така система повинна забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави, за рахунок розширення міжнародних контактів, що повинні не лише стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, але і сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. З цією метою і було утворено систему Чорноморського Економічного Співробітництва.
|
|
|
В геоекономічному розумінні, якщо брати до уваги країни, що причетні до системи ЧЕС, цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не пов’язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут суттєві економічні і транспортні інтереси. Отже тут маємо географію, що не обмежується суто чорноморським регіоном, але охоплює щирокий простір від Балкан до Центральної Азії, та від Балтії до Арабських країн - простір, який пов’язує країни Європи, Азії і Північної Африки, незважаючи на їх цивілізаційну гетерогенність та рівень розвитку. ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок із значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією в цілому.
Практично йдеться про створення трансрегіональоного інтеграційного угрупування. Це також перше велике інтеграційне угрупування країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни, із різними політичними та економічними орієнтаціями. Можна вважати, що стосунки з країнами Чорноморського регіону в межахах ЧЕС, на сьогоднішній день, є важливим, політичним прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва, де Україна може перетворити своє геграфічне членство в політичну та економічну участь, що слугуватиме зростанню авторитету нашої держави в світі.
Реалізація масштабних проектів сівробітництва безумовно пов’язане із формуванням загальної системи безпеки і стабільності в Чорноморському регіоні. Між тим держави регіону зтикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності: Кримська проблема, Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія, тощо. Подолання цих протиріч та недопущення розгортання конфліктів має бути побудоване на засадах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва в цій сфері із максимальним врахуванням інтересів всіх держав регіону.
Спільність енергетичних інтересів спріяла утворенню в жовтні 1997 р. в Страсбурзі нового субрегіонального блоку пострадянських держав, відомого під назвою ГУАМ ( Грузія-Україна-Азербайджан-Молдова), що зокрема свідчить про утворення в межах СНД нових структур інтересів економічного гатунку.
Слід також зауважити, що Україна перетворюється на великого експортера озброєнь. в 1997 р. загальна сума контрактів перевіщувала 1 млрд. долл., що перемістило в десятку провідних експортерів озброєнь. Зараз Україна веде запеклу конкурентну боротьбу за отримання контракту на постачання 1 тис. танків Т-80 для Туреччини.
Формування системи ЧЕС. Встановлення прямих зв'язків між Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств у розробку великих регїональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного регіонального співробітництва. А з огляду на це визначився і найбільш перспективний регіон такого співробітництва - Чорноморський.
25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції та РФ в Стамбулі прийняли Босфорську заяву и підписали Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв’язку, науки і техніки, енергетики, в галузі сільского господарства, туризму й екології; мета: обмін економичною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.
Згідно задуму, до ЧЕС мають входити не лише країни, чорноморського басейну, але й ті, котрі мають безпосередню зацікавленість у Чорноморському регіоні. ЧЕС засновано на принципах, закладених у Гельсінському Заключному Акті на наступних документах, прийнятих на найвищому рівні, на Нарадах з безпеки та співробітництва у Європі (НБСЄ) і, зокрема, в Паризькій Хартії для нової Європи. Мета та принципи, закладені у Декларації ЧЕС, повністю відповідають принципам і основним документам ООН. Декларація наголошує також на тому, що приналежність до ЧЕС не стає перешкодою для участі і співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями.
В геоекономічному розумінні, якщо брати до уваги країни, що причетні до системи ЧЕС, цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не пов’язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут суттєві економічні і транспортні інтереси. Сьогодні до ЧЕС, заяви про вступ подали: Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія, та Узбекістан. В якості спостерігачів до організації належать: - Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща а заяві про вступ у якості спостерігачів подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Іорданія, Словенія та Хорватія. Отже тут маємо географію, що не обмежується суто чорноморським регіоном, але охоплює щирокий простір від Балкан до Центральної Азії, та від Балтії до Арабських країн - простір, який пов’язує країни Європи, Азії і Північної Африки, незважаючи на їх цивілізаційну гетерогенність та рівень розвитку. ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок із значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією в цілому. Практично йдеться про створення трансрегіональоного інтеграційного угрупування. Це також перше велике інтеграційне угрупування країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни, із різними політичними та економічними орієнтаціями.
Кінець ХХ ст. ознаменувався змінами у політико-економічній структурі Європи, що призвело до виникнення низки субрегіональних структур від Балтійського до Чорного морів, які певним чином мали сприяти демонтажу “залізної завіси”. В такі структури поєднувалися країни з приблизно однаковим “посткомуністичним” станом економіки і політики для подальшої інтеграції в європейське середовище.
Неефективність вирішення економічних та політичних проблем у рамках СНД вимагає для України пошуку паралельних форм економічного співробітництва. Водночас у розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси регіональної міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрямки і пріоритети сучасного стану інтернаціоналізацї господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції і впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу. Таким чином, система ЧЕС стала виразником сучасної тенденції в міжнародному економічному співробітництві.
Система ЧЕС не могла сформуватися в часи глобального економічного протистояння ЄС та РЕВ, коли економіка значно більш була обтяженою ідеологічними та військовими чинниками, аніж суто прагматичними потребами населення. В нових умовах, коли пред багатьма країнами стоять завдання економічної і соціальної модернізації утворення нових ситстем кооперації є логічно виправданим і відповідає глибоким інтересам країн регіону.
Оскільки інтеграция України в Європу проголошено головним стратегічним напрямком її зовнішньої політики, розбудова системи чорноморського співробітництва повністю відповідає її нгаціональним інтересам і є одним з важливих мехнізмів підключення країн Південно-Східної Європи до загальноєвропйської інтеграції. Президент України Л. Д. Кучма у виступі на Конференції “Нові можливості в Чорноморському регіоні” (Стамбул, 28 квітня 1997 р. ) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря відіграє не лише важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об’єднаних ідеєю ЧЕС, але й великою мірою слугує поглибленню загально-європейської інтеграції. З іншого боку, участь України в різних формах регіонального співробітництва в Європі, в тому числі в субрегіональних союзах тривалого і короткочасного характеру жодною мірою не суперечить економічним інтересам України, як учасника ЧЕС
Ініциатива створення регіонального економічного спітовариства належить Туреччині. Але успіхи в реалізації цієї ідеї свідчать про великий ступінь зацікавленості ряду країн у формуванні нової субрегіональної структури економічного співробітництва, що пов’язує країни Європи, Азії, Средземномор’я, не зважаючи на їх політичну, соціальну, цивілізаційну гетерогенність, різницю в рівні розвитку та формах бачення майбутнього. Держави регіону є членами різних політичних і економічних угрупповань країн (НАТО, СНД, ЄС, тощо). В них відбуваються своєрідні і глибокі соціально-економічні перетворення, що пов’язане із зміною в менталітеті та загальних схемах орієнтацій населення. Ще десять років тому важко було уявити їх в межах однієї організації. Але в умовах нової геополітичної ситуації ініциатива Анкари знайшла відповідну підтримку цих країн.
Турецький проект передбачав модернізацію економіки в державах-учасницях, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн. чоловік. Наголос передбачалося робити на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості і сільського господарства. З іншого боку, ЧЕС допомогло виявити додаткові можливості багатьох країн-учасниць у вирішенні проблем, пов’язаних з переходом до ринкових відносин.
Організація створювалась з метою інтеграції Чорноморськгого регіону в світову економіку з урахуванням принципів ринкової економіки, демократичних засад, беручи до уваги традиційні зв’язки, географічну близькість і взаємодоповнюючі економіки держав, залишаючись відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають принципи Декларації про ЧЕС. Нею передбачалося всебічне багато- та двостороннє співробітництво в промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв’язку, медицині, екології, туризму. Обумовлювалася підтримка безподаткової торгівлі, приватного бізнесу, безперешкодного просування капіталів, створення ВЕЗ, обміну новими технологіями і реального узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, використання конкретних програм в Чорноморській зоні, в яких зацікавлені учасники ЧЕС.
Ідея ЧЕС відбиває зростаюче розуміння країнами регіону особливостей власних національних та регіональних інтересів. Вона ніякою мірою не вступає у відношення конкуренції з традиційними економічними структурами, в які входять країни регіону. Скоріше тут утворюються взаємини комплиментарності різних економічних моделей, формується нове поле можливостей, які важко зреалізувати в межах старих структур.
Отже, цілком правомірно, що у пошуках нових шляхів реалізації власних національних інтересів нові незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва із державами найближчого до них оточення. У випадку України, Молдови, Кавказських країн ця ідея найбільш ефективно втілилася у створенні системи ЧЕС. У цю систему ввійшли новоутворені незалежні країни, які вперше роблять спробу організаційно визначено зінтегруватись без явного домінування Росії, на відміну, наприклад, від Економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС як РФ, так і держав - колишніх республік СРСР має, звичайно, внести певні особливості у взаємовідносини краін-учасниць.
Якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграцї інших країн, то перспективи розвитку ЧЕС пов'язані із великими труднощами. Це інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим географічним об'єднуючим чинником навколо Чорного моря. В усьому іншому ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори - від політичної нестабільності країн-учасниць, та іх економічної інфраструктурної несумісності до яскравих соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізуватися у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікти між Вірменією і Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною і Вірменією, взаємна недовіра Греції і Туреччини, напруженість відносин між Росією і деякими державами ЧЕС -колишніми республіками СРСР).
Але водночас загадаємо з якими труднощами стикалася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми тут були навіть значно гострішими, але прагнення до миру і спільної співпраці набули превагу і тепер маємо консолідоване і розвинене європейське суспільство. Цей досвід безумовно необхідно враховувати і при розвитку процесу Чорноморського співробітництва.
Розгляд ЧЕС, як потенційної зони вільної торгівлі, розкриває можливості узгодження зовнішньо-економічних проіоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їх економічної сумісності. Незважаючи на відмінності у стані зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно-імпортної політики може забезпечити певний баланс нтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це у ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: національному - в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, наднаціональному- в Греції (як члена ЄС) та у перспективі - в країнах-членах Економічного Союзу на основі СНД. Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/ВТО. Вироблення і реалізація спільних інвестиційних проектів у рамках ЧЕС ускладнюється істотними відмінностями у ключових параметрах інвестиційного клімату.
Для вирішення численних завдань, що їх поставило перед собою об’єднання, надзвичайно плідною є розбудова інформаційної взаємодії між країнами регіону. Процес переходу до інформаційного суспільства характеризується різким зростанням частки у ВНП галузі інформаційних послуг. Суспільство стає все більш відкритим інформаційно, а наявність глобальних телекомунікаційних мереж дає можливість практично без урахування кордонів організовувати індустрію інформаційних послуг. Створюються величезні можливості для індустріально відсталих країн вирівнятися і стати в один ряд з гигантами.
|
|
|
