Виникнення історичного способу мислення.

Нарешті, третім моментом, який відрізняв мислення першої половини ХІХ ст. від мислення попереднього періоду, був історичний підхід до розгляду природи, людини й суспільства. На противагу раціоналізму XVІІ ст. і філософії Просвітництва XVІІІ ст. з неісторичним способом мислення, значною мірою пов'язаним з механіцизмом, в ХІХ ст. одержує поширення ідея історизму. На зміну механістичному мисленню попереднього періоду приходить тенденція розглядати світ як єдиний процес історичного розвитку: ідея розвитку (хоча часом ідеалістично розтлумачена), лежить в основі багатьох філософських, естетичних, соціологічних і природничо-наукових теорій цього періоду.

Зрозуміло, зазначені три моменти не вичерпують усієї своєрідності соціального й інтелектуального клімату, що зложився в першій половині ХІХ ст., але вони є найважливішими, вони визначають багато інших особливостей розглянутого періоду. Безсумнівно, всі три моменти тісно пов'язані.

Хоча природознавство зіграло певну роль у підготовці промислового перевороту XVІІІ ст., а філософія Просвітництва була ідейною передумовою Французької революції, але результати, до яких привели ці найважливіші події, не могли бути осмислені в достатній мірі ні натуралістами, ні представниками філософії Просвітництва. Ці результати, хоча й не зовсім в адекватній формі, судилося усвідомити німецький класичній філософії, розквіт якої припадає на першу половину ХІХ ст.

Цікаво, що цю обставину гарна зрозумів і виразив Гегель. "В кантовському, фіхтевському і шеллінгівському філософських вченнях, - відзначав він у своїх лекціях з історії філософії, - революція дана й виражена у формі думки, формі, до якої у своєму поступальному русі дійшов дух за останній час у Німеччині...". Ця обставина неодноразово відзначалася також засновниками марксистської філософії: у силу певних соціальних умов, що зложилися у Німеччині в кінці XVІІІ - початку ХІХ ст., вона могла лише теоретично пройти той шлях, який Франція пройшла практично. І хоча теорія не може ніяким чином замінити практику, хоча в практики є перед теорією величезна перевага безпосередньої дійсності, однак у теорії є своя позитивна сторона; вона може передбачати ті наслідки й результати практичних дій, які далеко не завжди ясні в момент, коли вони безпосередньо відбуваються. Не випадково німецька класична філософія виявилася однією з передумов виникнення марксизму: однієї з головних її заслуг була розробка діалектики (Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку. Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один одного й дав назву діалектчиному методу в філософії. В різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.).