Кант. Принцип діяльності в теорії пізнання

У витоків філософії першої половини XIX ст. стоїть Кант. Філософія Канта була таким же переворотом в традиційному мисленні, яким промислова революція у виробництві. Це не просто зовнішня аналогія. Великим відкриттям Канта був проголошений ним принцип, що наукове пізнання є не просто пасивне віддзеркалення емпірично цього предмета, а активна діяльність. Людина, згідно з Канту, в змозі пізнати тільки те, що він сам виробив; діяльність, таким чином, є не щось зовнішнє і навіть протилежне до пізнання як це уявляла собі докантовская філософія, - навпроти, діяльність складає само ядро, суть пізнання.

Та обставина, що наука приводить до перетворення світу, що її результати можуть бути застосовані у виробництві, вже закладено, згідно з Канту, в самій суті наукового мислення, яке є не що інше, як ідеальне перетворення, ідеальне конструювання об'єкту. "Ми не можемо мислити лінію, не проводячи її подумки, не можемо мислити коло, не описуючи її, не можемо уявити собі три виміри простору, не проводячи з однієї точки трьох перпендикулярних один одному ліній, і навіть час ми можемо мислити не інакше, як звертаючи увагу при проведенні прямої лінії.. виключно на дію синтезу різноманітного, за допомогою якої ми послідовно визначаємо внутрішнє почуття, і тим самим маючи на увазі послідовність цього визначення" Саме діяльність лежить в основі тих понять, якими оперує наше мислення. До цього висновку про діяльний характер мислення Кант прийшов не шляхом аналізу людської практики, а шляхом аналізу науки.

Інтерес самого Канта на відміну від його послідовників - Фихте, Шеллинга і Гегеля - лежав, в усякому разі в перший період його діяльності, тобто до 1770 р., значною мірою у сфері природознавства, в першу чергу математики, механіки і фізики. У Кенигсбергском університеті він читав не лише курс філософії, але і лекції з математики і фізики. З природознавством були пов'язані і його перші роботи. У "Загальній природній історії і теорії неба" (1755) він протиставив метафізичному погляду на світ ідею розвитку, становлення в часі. Але якщо Кант не лише вважав за можливе, але і сам спробував пояснити, як поступово склалася Земля і увесь всесвіт, то можливість природничонаукового пояснення виникнення органічному життю він рішуче заперечував. Хоча в даному випадку Кант мав зважаючи на механістичне природознавство, оскільки іншого не було і уявити собі його він ще не міг, в цій тезі вже дав про себе знати агностицизм Канта, який згодом став невід'ємною частиною його системи.

Визнання діяльного характеру мислення було великою заслугою Канта. Проте у нього виявилися принципово розділені дві сфери: пізнаваний світ явищ і непізнанний світ речі в собі. Здолати цей дуалізм Канту не вдалося.

У "Критику чистого розуму" (1781) Кант розвинув ідею про діяльний характер пізнання. Це було своєрідним теоретичним відображенням того положення, яке почала придбавати наука в машинно-фабричному виробництві в результаті промислової революції. Це, звичайно, не означає, що Кант свідомо ставив своєю метою осмислити значення промислової революції. Але, розробляючи проблеми теорії пізнання, він, не усвідомлюючи цього, дав теоретичне осмислення того, що ще тільки починало зароджуватися в ході промислової революції.

Якщо "Критика чистого розуму" об'єктивно була віддзеркаленням того нового, що вносила промислова революція в розуміння пізнавальної діяльності людини, то у своїй "Критиці практичного розуму" (1788) Кант по-своєму, в ідеалістичній формі проголосив ідеал французької буржуазної революції - свободу людини. Принцип автономії волі, покладений Кантом в основу його етики, свідчив: "Автономія волі є така властивість волі, завдяки якій вона сама для себе закон". Бути вільним - значить, по Канту, покорятися тільки тому закону, який людина сама над собою поставила. "У особі, - писав Кант, -.. немає нічого піднесеного, оскільки вона підпорядкована моральному закону, але в ній є щось піднесено, оскільки, вона встановлює цей закон і тільки тому йому підкоряється". Підкорятися закону, сенс якого їй незрозумілий, який над нею поставлений традицією або релігійним встановленням, моральна особа, по Канту, не повинна. Тут, як ми бачимо, звучить основний мотив філософії Освіти, що ідейно підготувала французьку революцію,: потрібно перебудувати усе існуюче відповідно до законів розуму, - усе, що не витримує суду розуму, повинно бути знехтувано. Хоча в основі свободи людини Кант істотно відходжує від традицій Освіти, але у своєму визнанні автономії волі і вимозі до людини звільнитися від зовнішнього підпорядкування безрозсудним законам він цілком згоден як з Освітою, так і з ідеями Французької революції про свободу і рівність.