Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародної економічної системи

Генезис економічного знання пов'язаний із подоланням певних шротових точок, яке свідчить про його перехід до нової якості. Виділення, вичленення економічного знання із загальної системи синкретичного гуманітарного знання у XVIII ст., його індивідуалізація й автономізація означали досягнення ним порога позитивності. Коли ж економічне знання стало переважати над звичайними, повсякденними уявленнями про господарство, набуло домінуючого значення у своїй сфері, набрало значною мірою модельних форм, воно об'єктивно підійшло до подолання порога епістемологізації. Поріг науковості досягається на базі епістемологізації внаслідок вироблення формальних критеріїв верифікації, відтворюваності, практичної здійсюованості економічного дискурсу. На цьому етапі викристалізовуються певні економічні принципи, визріває структурна спільність, формується понятгєво-категорійна адекватність, виробляються елементи економічної політики. І нарешті, на порозі формалізації економічний дискурс розвивається переважно на іманентній базі, шляхом формування власних аксіом і теорем та інших формальних структур, здатних «утримувати» якість у процесі трансформацій і біфуркацій, і не лише утримувати, а й пояснювати новітні процеси та явища господарського життя. Варто наголосити, що вже на стадії науковості відбувається поділ економічного знання на позитивне і нормативне. На даному етапі саме цивілізаційна парадигма характеризує глобальну метасистему економічних координат, визначає її основні кількісні та якісні параметри, вектор господарської еволюції, коридор економічної свободи з її об'єктивними обмеженнями. Вона створює той абсолютно конкретний контекст, у рамках якого формуються відмітні риси і властивості основних ешелонів світової економіки: її центра, або ядра, перехідних, транзитивних економш і традиційних (периферійних) економічних систем.

Кожна з перелічених метасистем, розвиваючись у загально-цивіяізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

Центр світової економші завжди найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більше того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром

1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації становило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспанії, Португалії, Голландії, Великої Британії, США. Нині функції центра, ядра глобальної економіки дедалі більше переходять до групи найрозвинутіших держав. Це передусім країни «великої сімки», ЄС і зрештою ОЕСР.

Найбільш характерні штрихи до колективного портрета цієї групи країн можна обмежити такими:

• розвинуте ринкове господарство;

• найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального роз
витку;

• домінуюче становище у світовій економіці, яка дає змогу інтен
сивно залучати в господарський обіг і власні, і чужі ресурси*;

• вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, яке
формує віртуальну господарську сферу (bubble economies);

• зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг,
функціонування переважно сервісної економіки;

.• звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тенденції до неспроможності ринку (market failure), поступовий перехід до постринкової неоекономіки;

• різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в
економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача
(біхевіоризм), теорію ігор.

Таким чином, трансформація центра світової економіки відбувається в напрямі поступового, але неухильного формування постматеріальних, постекономічнйх структур з яскраво вираженою тенденцією гуманітаризації економічних процесів, зі зміщенням центра ваги зі сфери матеріального у сферу духовного багатства. Розвинуті країни на відміну від попередніх суспільств і держав, що розвиваються, найбільшою мірою відчувають гостроту глобальних змін, майже «упираючись» у вичерпаність ресурсів попередньої моделі розвитку, стикаючись із кризою індустріальної економічної парадигми, тоді як менш розвинуті держави мають ще певний «зазор». Тим самим парадигмальне зрушення розвинутого ринкового господарства здійснюється двояко. З одного боку,

* На першому пленарному засіданні Академії соціальних наук, заснованої у Ватикан! 1994 p., відзначалось, що «розвинуті країни, де мешкає 1/5 населення світу, споживають 70 % світового виробництва енергії, 75 % металів і 85 % деревини» (The Study of the Tension between Human Equality and Social Inequalities from the Perspective of the varios social sciences. Vatican City, 1996. P. 166—167).

Розділ І

відбувається пошук нових підходів і концепцій у межах власних рамок (еволюційна парадигма, договірна економіка та ін.)_} який має, на наш погляд, обмежений, локальний характер, з іншого боку, ринкова метапарадигма збагачується, дістає новий простір і ширший вимір у рамках загальноцивілзаційної мегапарадигми. Національно-державні економічні системи, які формуються в лоні перших двох, відображають неповторну своєрідність географічних, історичних, етнічних, культурних та інших особливостей тієї чи іншої держави.

Отже, загальноцивілізаційна мегапарадигма має універсальний характер, охоплюючи субстанційні, сутнісні економічні характеристики. Метапарадигма проявляється у відносно обмеженому, локальному економічному просторі, має меншу стійкість, схильна до більш швидких змін. Макроекономічна парадигма, крім того, що вона відображає національно-державну специфіку, найтісніше корелює з економічною політикою, з правовими, політичними інститутами, у концентрованому вигляді виражаючи культурологічно-ментальний субстрат суспільства. Наукова «чистота» макропа-радигми тим самим найменш виражена, в той час як на більш високих рівнях економічного знання відповідна парадигма постає більш гомогенною, однорідною і цілісною.

Процес еволюції економічних і соціально-політичних відносин характеризується фазами їх відносної стабільності й розвитку та трансформаційними періодами (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Фази еволюції економічних і соціально-політичних відносин

Вид об'єкта	Фаза заміни (років)	Фаза відносного розвитку (років)
Світова цивілізація	100—300	400—1000
Політична система суспільства	50—100	200—300
Економічна система	30—60	100—150
Епістемологічна і технологічна система	10—30	40—120
Наукова і технологічна парадигма	5—10	30—60

Джерело: Kwasnicki W. Knowledge, Innovation and Economy. Wroclaw, 1994. P. 44.

Наведена схема важлива для класифікації процесів, які відбуваються в перехідних економіках, особливо в частині, що стосу-

1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

ється фази заміни економічних і політичних систем, яка триває від ЗО до 100 років. Очевидною є необхідність розробки для цієї фази відповідної теорії, визначення основних параметрів трансформації і, можливо, найголовніше — вироблення на такій основі адекватної економічної політики.

Головна особливість трансформаційних процесів у ряді держав із середнім і недостатнім рівнем розвитку, насамперед країн Центральної й Південно-Східної Європи та нових незалежних держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, полягає не в поверненні до індустріальної ринкової системи, що розуміється спрощено, а передусім у їх більш строгій орієнтації на загально-цивілізаційні параметри і критерії, вимоги і детермінанти. Тобто йдеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток перехідних суспільств, не про механічну вестернізацію їх економічних і політичних структур, а про пошук своєї ніші в загальноци-вілізаційному процесі, про більш тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням загострення ресурсних проблем і наростання елементів ентропій-ності у світовому фінансовому господарстві (яскравий приклад — події останнього часу в Південно-Східній Азії, Росії та Бразилії).

Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних економік, слід виділити передусім такі:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибокихституціональних змін, пов'язаних із пе
ретворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і пост-
ринкової інфраструктури;

• ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній тех-
ніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку,
господарської еволюції;

• органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

Парадигмальна домінанта перехідної економіки формується під химерним впливом марксистського, багато в чому догматизованого знання, з одного боку, та під інформаційним тиском заформалізованих, часто схоластичних західних економічних доктрин — з іншого. До того ж вона зазнає спотворюючого впливу економічної нестабільності, політичних уподобань, світоглядно-культурологічних особливостей.

Великий шар економічного дискурсу пов'язаний з особливостями розгортання господарських процесів у світі, що розвивається. Домінантною основою економічної сфери цієї величезної групи

Розділі

держав стала проблема розвитку, вибору шляху, який би скоротив загрозливий розрив між ними та найбільш розвинутою частиною світової економіки. Так, співвідношення між рівнями національного доходу країн ОЕСР та країнами, що розвиваються, в середині 60-х років становило 15:1, а вже на початку 90-х років зросло до 22:1; між країнами ОЕСР та найменш розвинутими державами цей показник становив 57:1. Економічна філософія величезного масиву країн, що розвиваються, за всієї їхньої різноманітності зрештою зводиться до болісного й часто безуспішного пошуку адекватних їх нинішньому становищу моделей розвитку, залучення в цей процес всієї необхідної гами ресурсів розвитку.

У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, образ економічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Інвестиції, менеджмент, демографічні процеси, заборгованість є матеріальною складовою сла-борозвинутості. Політекономія економічного зростання країн, що розвиваються, базується на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортно-орієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;

• поліпшення умов для їх міжнародної торгівлі (terms of trade), для
доступу на світові фінансові ринки;

• регулювання демографічних процесів.

Підкреслимо ще раз: вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що розвивається, належить людському капіталу (homo clausus), його бажанню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію економіки і суспільства.

Сучасний економічний дискурс був би неповним без включення в нього національно-державних господарських систем, усієї сукупності регулюючих і управлінських інструментів, за допомогою яких здійснюється економічна політика держави. Наукова чистота даного рівня економічного знання, як уже зазначалось, є відносно невисокою. Однак нормативне, прикладне значення цієї підсистеми світової економіки залишається вагомим. У загальному вигляді регулятивні механізми управління, економічної політики сучасних держав світу спираються на чотири головні доктрини: неокласицизм (економічний лібералізм, монетаризм), кейнсіанство (неокейнсіанство); інституціоналізм і марксизм. Провідні по-

1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки____________

зиції, особливо в розвинутих країнах, займають економічний лібералом, що втілюється найповніше в господарській практиці Великої Британії та інших країн Західної Європи, і кейнсіанство, що впроваджується в Японії та в «нових індустріальних країнах» Південно-Східної Азії під назвою «модель стратеги розвитку», або «дивелопменталізм».

Моделі економічного лібералізму ефективніше діють в умовах розвинутих ринкових відносин та за наявності відповідних законодавчих, організаційних, фінансово-кредитних і банківських інститутів. Ці економічні системи є переважно саморегульованими і передбачають мінімальне втручання держави в господарське

життя.

Дивелопменталізм генетично пов'язаний з меркантилізмом та протекціонізмом німецької історичної школи. Економічна політика здійснюється на основі акцентованого державного втручання в господарські процеси, спрямована, як правило, на захист національного виробництва шляхом впровадження відповзшого податкового, митного, валютного, цінового режимів. Обов'язковою умовою дивелопменталізму є визначення урядом пріоритетних галузей, державна підтримка їхнього розвитку, недопущення надмірної конкуренції та монополізму. Такий варіант економічного розвитку тривалий час давав позитивні результати в Японії, Гонконзі, Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Малайзії, Таїланді, Індонезії та ін. Водночас саме в цих країнах у другій половиш 90-х років виникли серйозні економічні проблеми і кризові явища, які засвідчили необхідність подальшої лібералізації господарських процесів, надання їм більшої прозорості й гнучкості, приведення у відповідність із тенденціями глобального економічного розвитку.

Таким чином, економічний дискурс на порозі III тисячоліття являє собою надзвичайно складну сукупність різнорівневих та ієрархічних структур (мега-, мета-, макро-, мікро-). Його субстан-ційний монізм, наукову гомогенність детермінують такі економічні константи, ж праця, виробництво, вартість (цінність), багатство, що пронизують усі рівні й фази глобальної економіки та універсального, загального економічного знання. Водночас науковий поліморфізм економічного дискурсу визначається функціонуванням в одній глобальній системі різноякісних за своєю зрілістю підсистем (синергізм, транзигивізм, дивелопменталізм). Синергічна підсистема включає в себе економічні відносини ін-дустріально розвинутих країн, розвиток яких здійснюється переважно за рахунок внутрішніх імпульсів і факторів на основі само-

Роздіа І

регулювання. Терміном «транзитивізм» охоплюються складні й суперечливі господарські зв'язки, що формуються в перехідних від плану до ринку економіках. Дивелопменталізм інтегрує величезну й доволі строкату сукупність країн, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки.

Головне завдання мегарівня — пошук шляхів і способів вирішення головного, глобального протиріччя між зростаючою кількістю населення планети і скорочуваністю природних ресурсів та джерел економічного розвитку, визначення загальнопланетарних (а в перспективі космічних) параметрів та індикаторів загальної економічної еволюції. Гносеологічна, епістемологічна достовірність мегапарадигми достатньо висока внаслідок найбільшої об'єктивності процесів та економічних явищ, що аналізуються на даному рівні.

Економічна метапарадигма характеризується вищим рівнем структурованості, диференційованості, її спільність базується, з одного боку, на кількісних критеріях, тобто на охопленні великих сукупностей держав та їх економік, з іншого — на якісних показниках, що відображають близькість, спорідненість економік насамперед з погляду рівнів їхнього господарського, соціального, техніко-технологічного розвитку. Кожна з трьох метапарадигм (синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм) зазнає доволі жорсткого впливу загальноцивілізаційних принципів і вимог економічного розвитку, а також внутрішньосистемних факторів та суперечностей.

Синергетична модель економіки найбільшою мірою наближається до загальноцивілізаційної парадигми і водночас є найбільш сприйнятливою до цивілізаційних флуктуацій. Й дискурсність у концентрованому вигляді відображається в сучасній «Економікс».

Дискурс транзитивної економіки формується симбіотично. З одного боку, в ньому зберігаються залишки традиційного марксизму, з іншого —зароджуються елементи синергійної (ринкової) економіки з суттєвою абсорбцією цивілізаційних рис та ознак. Спираючись на інтелектуальний, освітній потенціал та на інші порівняльні й конкурентні переваги, транзитивні економіки в процесі глобальної трансформації можуть посісти гідне місце в загальносвітовому поділі праці XXI ст.

Традиційна (дивелопменталістська) економіка найбільш віддалена від цивілізаційної субстанції, що значно ускладнює їхню парадигмальну сумісність. Якісні та кількісні параметри цих двох рівнів можуть різнитися на кілька порядків. Тому й вихід цієї групи держав на цивілзаційну траєкторію розвитку є найбільш складним і важкоздійснюваним.

1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економки____________

Сучасний економічний дискурс, очевидно, дедалі більшою мірою спиратиметься на філософію постмодерну, що дає змогу знайти новий синтез протилежних точок зору.

Основна суть сучасного економічного дискурсу та його історична спадковість полягає у закріпленні головного принципу господарської еволюції — всемірної економії сил природи і сил людини.

Контрольні запитання

ф Дайте визначення економічного дискурсу.

(D У чому полягає недосконалість економічного знання?

(D Схарактеризуйте головні риси світових цивілізацій.

(D Які складники цивілізаційного економічного дискурсу?

(D Назвіть головні елементи міжнародної економічної системи.

(D Зіставте за головними економічними ознаками три типи сучасних метапарадигм: синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒