Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Міжнародної економічної системи




Генезис економічного знання пов'язаний із подо­ланням певних шротових точок, яке свідчить про його перехід до нової якості. Виділення, вичленення економічного знання із за­гальної системи синкретичного гуманітарного знання у XVIII ст., його індивідуалізація й автономізація означали досягнення ним порога позитивності. Коли ж економічне знання стало переважати над звичайними, повсякденними уявленнями про господарство, набуло домінуючого значення у своїй сфері, набрало значною мірою модельних форм, воно об'єктивно підійшло до подолання порога епістемологізації. Поріг науковості досягається на базі епістемологізації внаслідок вироблення формальних критеріїв ве­рифікації, відтворюваності, практичної здійсюованості економіч­ного дискурсу. На цьому етапі викристалізовуються певні еко­номічні принципи, визріває структурна спільність, формується понятгєво-категорійна адекватність, виробляються елементи еко­номічної політики. І нарешті, на порозі формалізації економічний дискурс розвивається переважно на іманентній базі, шляхом фор­мування власних аксіом і теорем та інших формальних структур, здатних «утримувати» якість у процесі трансформацій і біфур­кацій, і не лише утримувати, а й пояснювати новітні процеси та явища господарського життя. Варто наголосити, що вже на стадії науковості відбувається поділ економічного знання на позитивне і нормативне. На даному етапі саме цивілізаційна парадигма ха­рактеризує глобальну метасистему економічних координат, ви­значає її основні кількісні та якісні параметри, вектор господарсь­кої еволюції, коридор економічної свободи з її об'єктивними обмеженнями. Вона створює той абсолютно конкретний кон­текст, у рамках якого формуються відмітні риси і властивості основних ешелонів світової економіки: її центра, або ядра, пе­рехідних, транзитивних економш і традиційних (периферійних) економічних систем.

Кожна з перелічених метасистем, розвиваючись у загально-цивіяізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

Центр світової економші завжди найбільшою мірою набли­жається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більше того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром


1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації стано­вило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспа­нії, Португалії, Голландії, Великої Британії, США. Нині функції центра, ядра глобальної економіки дедалі більше переходять до групи найрозвинутіших держав. Це передусім країни «великої сімки», ЄС і зрештою ОЕСР.

Найбільш характерні штрихи до колективного портрета цієї групи країн можна обмежити такими:

• розвинуте ринкове господарство;

• найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального роз­
витку;

• домінуюче становище у світовій економіці, яка дає змогу інтен­
сивно залучати в господарський обіг і власні, і чужі ресурси*;

• вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, яке
формує віртуальну господарську сферу (bubble economies);

• зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг,
функціонування переважно сервісної економіки;

.• звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тен­денції до неспроможності ринку (market failure), поступовий перехід до постринкової неоекономіки;

• різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в
економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача
(біхевіоризм), теорію ігор.

Таким чином, трансформація центра світової економіки від­бувається в напрямі поступового, але неухильного формування постматеріальних, постекономічнйх структур з яскраво вираже­ною тенденцією гуманітаризації економічних процесів, зі змі­щенням центра ваги зі сфери матеріального у сферу духовного багатства. Розвинуті країни на відміну від попередніх суспільств і держав, що розвиваються, найбільшою мірою відчувають гостроту глобальних змін, майже «упираючись» у вичерпаність ресурсів попередньої моделі розвитку, стикаючись із кризою індустріальної економічної парадигми, тоді як менш розвинуті держави мають ще певний «зазор». Тим самим парадигмальне зрушення розвинутого ринкового господарства здійснюється двояко. З одного боку,

* На першому пленарному засіданні Академії соціальних наук, заснованої у Ватикан! 1994 p., відзначалось, що «розвинуті країни, де мешкає 1/5 населення світу, споживають 70 % світового виробництва енергії, 75 % металів і 85 % деревини» (The Study of the Tension between Human Equality and Social Inequalities from the Perspective of the varios social sciences. Vatican City, 1996. P. 166—167).


Розділ І

відбувається пошук нових підходів і концепцій у межах власних рамок (еволюційна парадигма, договірна економіка та ін.)} який має, на наш погляд, обмежений, локальний характер, з іншого боку, ринкова метапарадигма збагачується, дістає новий простір і ширший вимір у рамках загальноцивілзаційної мегапарадигми. Національно-державні економічні системи, які формуються в лоні перших двох, відображають неповторну своєрідність географіч­них, історичних, етнічних, культурних та інших особливостей тієї чи іншої держави.

Отже, загальноцивілізаційна мегапарадигма має універсальний характер, охоплюючи субстанційні, сутнісні економічні харак­теристики. Метапарадигма проявляється у відносно обмеженому, локальному економічному просторі, має меншу стійкість, схильна до більш швидких змін. Макроекономічна парадигма, крім того, що вона відображає національно-державну специфіку, найтісніше ко­релює з економічною політикою, з правовими, політичними інс­титутами, у концентрованому вигляді виражаючи культурологіч­но-ментальний субстрат суспільства. Наукова «чистота» макропа-радигми тим самим найменш виражена, в той час як на більш високих рівнях економічного знання відповідна парадигма постає більш гомогенною, однорідною і цілісною.

Процес еволюції економічних і соціально-політичних відносин характеризується фазами їх відносної стабільності й розвитку та трансформаційними періодами (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Фази еволюції економічних і соціально-політичних відносин

 

Вид об'єкта Фаза заміни (років) Фаза відносного розвитку (років)
Світова цивілізація 100—300 400—1000
Політична система суспільства 50—100 200—300
Економічна система 30—60 100—150
Епістемологічна і технологічна система 10—30 40—120
Наукова і технологічна парадигма 5—10 30—60

Джерело: Kwasnicki W. Knowledge, Innovation and Economy. Wroclaw, 1994. P. 44.

Наведена схема важлива для класифікації процесів, які від­буваються в перехідних економіках, особливо в частині, що стосу-


1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

ється фази заміни економічних і політичних систем, яка триває від ЗО до 100 років. Очевидною є необхідність розробки для цієї фази відповідної теорії, визначення основних параметрів трансформації і, можливо, найголовніше — вироблення на такій основі адекват­ної економічної політики.

Головна особливість трансформаційних процесів у ряді держав із середнім і недостатнім рівнем розвитку, насамперед країн Цент­ральної й Південно-Східної Європи та нових незалежних держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, полягає не в повер­ненні до індустріальної ринкової системи, що розуміється спро­щено, а передусім у їх більш строгій орієнтації на загально-цивілізаційні параметри і критерії, вимоги і детермінанти. Тобто йдеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток пере­хідних суспільств, не про механічну вестернізацію їх економічних і політичних структур, а про пошук своєї ніші в загальноци-вілізаційному процесі, про більш тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням за­гострення ресурсних проблем і наростання елементів ентропій-ності у світовому фінансовому господарстві (яскравий приклад — події останнього часу в Південно-Східній Азії, Росії та Бразилії).

Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних еко­номік, слід виділити передусім такі:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибокихституціональних змін, пов'язаних із пе­
ретворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і пост-
ринкової інфраструктури;

• ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній тех-
ніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку,
господарської еволюції;

• органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

Парадигмальна домінанта перехідної економіки формується під химерним впливом марксистського, багато в чому догматизо­ваного знання, з одного боку, та під інформаційним тиском за­формалізованих, часто схоластичних західних економічних докт­рин — з іншого. До того ж вона зазнає спотворюючого впливу економічної нестабільності, політичних уподобань, світоглядно-культурологічних особливостей.

Великий шар економічного дискурсу пов'язаний з особливос­тями розгортання господарських процесів у світі, що розвивається. Домінантною основою економічної сфери цієї величезної групи


Розділі

держав стала проблема розвитку, вибору шляху, який би скоротив загрозливий розрив між ними та найбільш розвинутою частиною світової економіки. Так, співвідношення між рівнями національ­ного доходу країн ОЕСР та країнами, що розвиваються, в середині 60-х років становило 15:1, а вже на початку 90-х років зросло до 22:1; між країнами ОЕСР та найменш розвинутими державами цей показник становив 57:1. Економічна філософія величезного ма­сиву країн, що розвиваються, за всієї їхньої різноманітності зреш­тою зводиться до болісного й часто безуспішного пошуку адек­ватних їх нинішньому становищу моделей розвитку, залучення в цей процес всієї необхідної гами ресурсів розвитку.

У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, образ еконо­мічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Інвестиції, менеджмент, демо­графічні процеси, заборгованість є матеріальною складовою сла-борозвинутості. Політекономія економічного зростання країн, що розвиваються, базується на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортно-орієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;

• поліпшення умов для їх міжнародної торгівлі (terms of trade), для
доступу на світові фінансові ринки;

• регулювання демографічних процесів.

Підкреслимо ще раз: вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що розвивається, належить людському капіталу (homo clausus), його бажанню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію еко­номіки і суспільства.

Сучасний економічний дискурс був би неповним без включен­ня в нього національно-державних господарських систем, усієї сукупності регулюючих і управлінських інструментів, за допомо­гою яких здійснюється економічна політика держави. Наукова чистота даного рівня економічного знання, як уже зазначалось, є відносно невисокою. Однак нормативне, прикладне значення цієї підсистеми світової економіки залишається вагомим. У загально­му вигляді регулятивні механізми управління, економічної полі­тики сучасних держав світу спираються на чотири головні доктри­ни: неокласицизм (економічний лібералізм, монетаризм), кейнсіан­ство (неокейнсіанство); інституціоналізм і марксизм. Провідні по-


 


1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки____________

зиції, особливо в розвинутих країнах, займають економічний лі­бералом, що втілюється найповніше в господарській практиці Великої Британії та інших країн Західної Європи, і кейнсіанство, що впроваджується в Японії та в «нових індустріальних країнах» Південно-Східної Азії під назвою «модель стратеги розвитку», або «дивелопменталізм».

Моделі економічного лібералізму ефективніше діють в умовах розвинутих ринкових відносин та за наявності відповідних зако­нодавчих, організаційних, фінансово-кредитних і банківських інс­титутів. Ці економічні системи є переважно саморегульованими і передбачають мінімальне втручання держави в господарське

життя.

Дивелопменталізм генетично пов'язаний з меркантилізмом та протекціонізмом німецької історичної школи. Економічна по­літика здійснюється на основі акцентованого державного втручан­ня в господарські процеси, спрямована, як правило, на захист національного виробництва шляхом впровадження відповзшого податкового, митного, валютного, цінового режимів. Обов'язко­вою умовою дивелопменталізму є визначення урядом пріоритет­них галузей, державна підтримка їхнього розвитку, недопущення надмірної конкуренції та монополізму. Такий варіант економіч­ного розвитку тривалий час давав позитивні результати в Японії, Гонконзі, Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Малайзії, Таїланді, Індонезії та ін. Водночас саме в цих країнах у другій половиш 90-х років виникли серйозні економічні проблеми і кризові явища, які засвідчили необхідність подальшої лібералізації господарських процесів, надання їм більшої прозорості й гнучкості, приведення у відповідність із тенденціями глобального економічного роз­витку.

Таким чином, економічний дискурс на порозі III тисячоліття являє собою надзвичайно складну сукупність різнорівневих та ієрархічних структур (мега-, мета-, макро-, мікро-). Його субстан-ційний монізм, наукову гомогенність детермінують такі еконо­мічні константи, ж праця, виробництво, вартість (цінність), ба­гатство, що пронизують усі рівні й фази глобальної економіки та універсального, загального економічного знання. Водночас на­уковий поліморфізм економічного дискурсу визначається функ­ціонуванням в одній глобальній системі різноякісних за своєю зрілістю підсистем (синергізм, транзигивізм, дивелопменталізм). Синергічна підсистема включає в себе економічні відносини ін-дустріально розвинутих країн, розвиток яких здійснюється пере­важно за рахунок внутрішніх імпульсів і факторів на основі само-


Роздіа І

регулювання. Терміном «транзитивізм» охоплюються складні й суперечливі господарські зв'язки, що формуються в перехідних від плану до ринку економіках. Дивелопменталізм інтегрує величезну й доволі строкату сукупність країн, що розвиваються, Азії, Афри­ки та Латинської Америки.

Головне завдання мегарівня — пошук шляхів і способів ви­рішення головного, глобального протиріччя між зростаючою кіль­кістю населення планети і скорочуваністю природних ресурсів та джерел економічного розвитку, визначення загальнопланетарних (а в перспективі космічних) параметрів та індикаторів загальної економічної еволюції. Гносеологічна, епістемологічна достовір­ність мегапарадигми достатньо висока внаслідок найбільшої об'єктивності процесів та економічних явищ, що аналізуються на даному рівні.

Економічна метапарадигма характеризується вищим рівнем струк­турованості, диференційованості, її спільність базується, з одного боку, на кількісних критеріях, тобто на охопленні великих сукуп­ностей держав та їх економік, з іншого — на якісних показниках, що відображають близькість, спорідненість економік насамперед з погляду рівнів їхнього господарського, соціального, техніко-технологічного розвитку. Кожна з трьох метапарадигм (синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм) зазнає доволі жорсткого впливу загальноцивілізаційних принципів і вимог економічного розвитку, а також внутрішньосистемних факторів та суперечностей.

Синергетична модель економіки найбільшою мірою набли­жається до загальноцивілізаційної парадигми і водночас є най­більш сприйнятливою до цивілізаційних флуктуацій. Й дискурсність у концентрованому вигляді відображається в сучасній «Економікс».

Дискурс транзитивної економіки формується симбіотично. З одного боку, в ньому зберігаються залишки традиційного марк­сизму, з іншого —зароджуються елементи синергійної (ринкової) економіки з суттєвою абсорбцією цивілізаційних рис та ознак. Спираючись на інтелектуальний, освітній потенціал та на інші порівняльні й конкурентні переваги, транзитивні економіки в процесі глобальної трансформації можуть посісти гідне місце в загальносвітовому поділі праці XXI ст.

Традиційна (дивелопменталістська) економіка найбільш від­далена від цивілізаційної субстанції, що значно ускладнює їхню парадигмальну сумісність. Якісні та кількісні параметри цих двох рівнів можуть різнитися на кілька порядків. Тому й вихід цієї групи держав на цивілзаційну траєкторію розвитку є найбільш складним і важкоздійснюваним.


1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економки____________

Сучасний економічний дискурс, очевидно, дедалі більшою мі­рою спиратиметься на філософію постмодерну, що дає змогу знайти новий синтез протилежних точок зору.

Основна суть сучасного економічного дискурсу та його істо­рична спадковість полягає у закріпленні головного принципу гос­подарської еволюції — всемірної економії сил природи і сил людини.

Контрольні запитання

ф Дайте визначення економічного дискурсу.

(D У чому полягає недосконалість економічного знання?

(D Схарактеризуйте головні риси світових цивілізацій.

(D Які складники цивілізаційного економічного дискурсу?

(D Назвіть головні елементи міжнародної економічної сис­теми.

(D Зіставте за головними економічними ознаками три типи сучасних метапарадигм: синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм.


Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...