Сутність світової економічної рівноваги

Економічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX —першій половині XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Валь-раса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу —американськими авторами Дж Хіксом і П. Самуельсоном. Найдосконалішим є вчення про часткову і загальну економічну рівновагу (М. Кондратьев). Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної еконо­мічної рівноваги, російський учений О. Богданов ще у 20-ті роки вживав терміни «гранична» рівновага та «рухлива» рівновага. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обгрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу.

Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповід­ності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвес­тиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проб­леми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо. Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона за­знає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матері­ально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і міхро-економічну та ін.

Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустрі­альної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між голов­ними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислово­го виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо. На постійні зміни, що відбуваються у сфері матеріального виробництва, спроможний

2. Світова економічна система на межі II і III тисячоліть

реагувати лише ринок, який своїми зворотними сигналами сприяє дотриманню динамічної матеріально-речової рівноваги світу. Во­дночас поступове і зростаюче вичерпання головних природних ресурсів індустріального розвитку надзвичайно ускладнює і загос­трює проблему матеріально-речової економічної рівноваги на початку XXI ст.

Вартісна економічна рівновага характеризується зовнішніми та внутрішніми аспектами. Ё зовнішнім проявом є матеріально-ре­човий склад суспільного продукту чи світового товарообороту. Кореляційний зв'язок між вартісною і матеріально-речовою час­тинами будь-яких структур забезпечується за допомогою цін, ва­лютних курсів. Внутрішня будова вартісної рівноваги грунтується на співвідношенні між головними ліквідними засобами: золотом, міжнародними валютними ресурсами, національними вільно кон­вертованими валютами. І зовнішні, і внутрішні аспекти вартісної економічної рівноваги взаємодіють і відтворюються на світових грошовому, фінансовому, валютному, фондовому ринках. Кіль­кісні та якісні параметри вказаних ринків є своєрідними індика­торами,- що фіксують стан і головні тенденції розвитку вартісної економічної рівноваги світу. На сучасному етапі її характер зумов­люють такі важливі процеси, як демонетизація золота, зміцнення міжнародних валют (СПЗ, евро), національних валют розвинутих країн.

Глобальна економічна рівновага визначається як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються не­змінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Е. Пестель називає такі три головні умови глобальної рівноваги:

• обсяг капіталу і чисельність населення залишаються постій­
ними; темпи народжуваності та смертності однакові, так само
як і попит на капітальні вкладення (інвестиції) та амор­
тизація;

• усі початкові й кінцеві значення —народжуваності, смертності,
інвестицій та амортизації капіталу — мінімальні;

• рівні, на яких стабілізується капітал та чисельність населення, і
співвідношення між цими рівнями встановлює суспільство
згідно зі своїми потребами.

Як бачимо, одна з перших спроб визначення глобальної еко­номічної рівноваги стосується національного господарства, в яко­му держава відповідними економічними та іншими засобами здат­на впливати на динаміку та структуру економічного розвитку. У світовому співтоваристві поки що не створено відповідних інсти-

Розділ І

туційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна еконо­мічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взає­модії національних господарських комплексів, з іншого — за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку.

Регіональна економічна рівновага найяскравіше проявляється в інтеїраційних об'єднаннях. Наприклад, у Європейському Союзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної політики, в реалізації спільних науково-техшчних програм, у створенні єдиного валютного союзу тощо. Східноєвропейський регіон характеризується на сучас­ному етапі серйозними порушеннями економічної рівноваги, роз­ривом господарських зв'язків, що встановлювалися протягом де­сятків років. Згортання економічних відносин, взаємне скорочення поставок сировини, готових виробів, товарів широкого вжитку бо-лісно позначаються на економічній ситуації в країнах Східної Європи, загострюють кризові явища і в народному господарстві в цілому, і в зовнішньоекономічних комплексах цих держав.

Надзвичайно важливим для міжнародних економічних відно­син, системи світогосподарських зв'язків є поняття граничної рів­новаги. Як правило, це такий ступінь економічної рівноваги, який передує кризовим явищам у світовому господарстві. Згідно із «законом найменших», за О. Богдановим, гранична рівновага комплексу (системи) визначається його найслабшою ланкою. Не­минуча після досягнення граничної рівноваги криза являє собою не що інше, як перехід до нової рівноваги, з новими параметрами та компонентами. Такі якісні зміни парадигми світового господар­ства відбувалися після 1917 р. внаслідок кардинальних зрушень в економіці Росії, після Другої світової війни та в 50—60-ті роки XX ст., коли зазнала краху колоніальна система імперіалізму. Нова економічна рівновага встановлювалася після світової кризи 1929—1933 pp., після енергетичної кризи 70-х років, після кризи валютно-фінансової системи 1976 p., після розпаду СРСР у 1991 р.

У літературі здійснено численні спроби формалізувати, тобто математично виразити, економічну рівновагу. Загальна еконо­мічна рівновага, як правило, визначається для окремих країн. Але існуюча модель може з деякими застереженнями поширюватися і на світове господарство в цілому. Спрощений математичний вираз світової економічної рівноваги має такий вигляд:

2. Світова економічна система на межі II і III тисячоліть

де Фкс — фонд кінцевого споживання; ^Вс — сумарне вироб­ництво світу; 2jP3 — сумарні економічні резерви і запаси.

Наведене рівняння відображає головну мегапропорцію сві­тового господарства: співвідношення між виробництвом і спо­живанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що харак­теризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо.