Світова економічна система на межі II і ПІ тисячоліть

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спри­чинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбу­ваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загост­рюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, поси­люються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сег­ментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме­тою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявля­ються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці від­носини на рівень простої форми обміну.

Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на

Розділ І

душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Швейцарія, Ні­дерланди.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та ре­гіонах світу досить нерівномірно. Так, у 1997 р. на розвинуті країни припало 63,4 % світового товарного експорту, в тому числі на Європейський Союз — 32,1; США — 15,6; Японію — 5,6; на Латинську Америку — 5,7; Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5; Африку — 2,2; Середній Схід — 3,5; на Південно-Східну Азію — 15,5 %.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного екс­порту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових про­мислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги си­ровинних товарів.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах карко­ломного розширення ринкових відносин за рахунок держав Цен­тральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя не-змірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжна­родних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єк­тів валютне-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річ­ний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансо-вої системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функ­ціонують на основі Ямайських угод (1976 p.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (евро) ва­лют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провід­них індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фі­нансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ре­сурсів у світовому масштабі; створення світової телекомуніка­ційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фі­нансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші —головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою фор­мою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну сис-

2. Світова економічна система на межі II і III тисячоліть

тему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за екс­порт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредитної системи та ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інте­ресів головних економічних суб'єктів світу. У зв'язку з цим між­народна валютно-кредитна система має відповідати таким ос­новним вимогам:

• забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-
розрахункових і кредитних засобів, що користуються довір'ям
учасників валютно-кредитних відносин;

• мати певний запас міцності для стійкого функціонування в
умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах
світового господарства, що відбуваються болісно й часто дезор-
ганізовують зовнішньоекономічний товарооборот протягом пев­
ного періоду (СНД, колишня СФРЮ та ін.);

• бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосу­
ватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування
міжнародних економічних відносин;

• сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів
суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структурних рівнів,
починаючи від фірми (ТНК) і закінчуючи великими штегра-
ційними об'єднаннями типу ЄС. Поглиблення МПП, глоба­
лізація світогосподарських зв'язків детермінують необхідність
лібералізації міжнародних валютно-кредитних відносин та пос­
тупової уніфікації національних валютно-кредитних систем.

У реальному житті процеси у сфері міжнародних валютно-кредитних відносин здійснюються стрибкоподібне, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального та світового масштабів, біфуркаціями системи між­народних валютно-кредитних відносин у процесі її формування як цілісності.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в ко­лишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.