Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Механізм регулювання світової економічної рівноваги

Світове господарство — надзвичайно складна система, що розвивається за притаманними їй законами і закономірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регулювання цієї органічної системи. На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спеціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними ка-та клізмами.

На рівні світового співтовариства здійснені окремі спроби регулювання економічної рівноваги, передусім за допомогою низки спеціально створених міжнародних організацій. Вони стосуються окремих найбільш вразливих підсистем світового господарства: торгівлі, валютно-фінансових і кредитних відносин, промислового розвитку, навколишнього середовища, регіонального економічного та науково-технічного співробітництва тощо.

2. Світова економічна система на межі II і III ти&моліть

Найповніше механізми колективного управління і регулювання міжнародних економічних відносин представлені в системі Організації Об'єднаних Націй. Ці питання грунтовно обговорюються на сесіях Генеральної Асамблеї (найвищий орган ООН), особливо на її спеціальних засіданнях, у Секретаріаті, в Економічній і Соціальній раді (ЕКОСОР), у Другому комітеті з економічних і фінансових питань та ін. Ряд створених при ООН міжнародних організацій займаються вузькими проблемами міжнародного економічного спілкування, мають функціональну спрямованість. Серед них Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН Ь промислового розвитку (ЮНІДО), Міждержавний комітет ООН з науки і техніки з метою розвитку, Програма ООН із навколишнього середовища і т. д.

Значною подією міжнародного економічного життя стали рішення І спеціальної сесії (1974 р.) та II спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, які прийняли Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП) та Хартію економічних прав та обов'язків держав. Ще раніше, починаючи з 1961 р., в ООН почали розроблятися стратегічні програми економічного розвитку на десятиліття: 1961—1970, 1971—1980, 1981—1990, 1991—2000 pp.

Широкі повноваження з регулювання міжнародних економічних відносин має Економічна і Соціальна рада. Численні комітети, комісії, що охоплюють усе розмаїття економічного та соціального життя планети, покликані реалізувати положення Статуту Ради, у п'ятому пункті якого прямо вказується на необхідність забезпечення рівноваги системи в цілому.

Глобальне економічне регулювання здійснюють також Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі (COT). Причому COT є самостійною організацією, що діє поза системою ООН. Ця унікальна міжнародна організація регулює більш ніж 80 % світового товарообороту в напрямі дедалі більшої лібералізації міжнародної торгівлі, додержання погоджених правил її ведення.

Міжнародний валютний фонд, членами якого є понад 150 держав, зосереджує свою діяльність на регулюванні валютних курсів, багатосторонньої системи платежів, платіжних балансів країн-членів і наданні валютних коштів для фінансування зовнішніх боргів та ін. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, створений, як і МВФ, за Бретгон-Вудськими угодами (1944 p.), головним чином займається середню- та довгостроковим кредиту-

Розділ І

ванням інвестиційних проектів, що передбачають нове капітальне будівництво або ж суттєві структурні зрушення у країнах-членах.

Зростаючий вплив на світогосподарські процеси справляють також щорічні наради семи провідних країн Заходу (США, Канада, ФРН, Англія, Франція, Італія, Японія), рішення міжурядової Організації економічного співробітництва й розвитку та ін.

Проблеми економічної рівноваги регіональних масштабів регулюються регіональними економічними комісіями ООН, що діють у системі ЕКОСОР. Вони охоплюють усі регіони світу, в тому числі Європу (ЄЕК), Азію і басейн Тихого океану (ЕСКАТО), Африку (ЕКА), Латинську Америку і Карибський регіон (ЕКПАК), Західну Азію (ЕКЗА). Поряд із цим регіональне співробітництво здійснюється за допомогою інтеграційних механізмів, що склалися передусім у Західній Європі, Південно-Східній Азії, в Латинській Америці.

3. Глобалізація економічних процесів

Контрольні запитання

Які фактори зумовлюють формування економічної єдності світу?

Проаналізуйте головні етапи інтернаціоналізації господарського життя.

Розкрийте зв'язок між технологічним розвитком і формуванням міжнародних виробничих систем.

З яких елементів складається глобальна економіка?

Дайте визначення світової економічної рівноваги та її структури.

Назвіть основні пропорції світової економіки.

Як здійснюється регулювання світової економічної рівноваги?

3.1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації, її економічна складова пов'язана насамперед^із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.

Розділ І

3. Глобалізація економічних процесів

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів. Формування так званого «світового села» («global village»), здавалось би, мало б сприяти більшій прозорості господарських трансакцій, але поки що відбуваються зворотні процеси за ефектом «чорної скриньки». Особливо відчутно це проявилось під час світової фінансової кризи 1997—1998 pp.

Зростання світових комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх iнформацiйних технологій, систем електронного зв'язку спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.

Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських кон-тактів.^Так, якщо вартість трихвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном коштувала в 1930 р. 300 дол. (за курсом 1996 р.), то нині — лише один долар.

Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу «нові індустріальні країни» Азії та окремі держави Латинської Америки. Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації зі спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю. Зароджуються основи міжнародного громадянського суспільства, створюються плюралістичні структури глобальних еліт. Вестернізується світовий культурний простір за одночасного протистояння цьому процесові, особливо з боку мусульманських держав.

На авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які поряд із традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських процесів.

Таких нових суб'єктів вісім:

• міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО,
МОП, СОТ);

• країни «великої сімки»;

• регіональні організації, яких налічується близько 60;

• багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.);

• інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, стра
хові компанії);

• неурядові організації;

• великі міста;

• окремі видатні особистості (науковці — Нобелівські лауреати,
університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб'єктів світогосподарських зв'язків не має певної державної належності.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя.

Існує два головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації. Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі млявоплинної глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер, обмежуючись окремими локальними аренами і територіями. До середини XIX ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. — 80-ті роки XX ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов'язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю XX ст., коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 101112 13 14 15 Следующая ⇒