Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Напрямки і форми інтеграції України в міждержавний обмін робочою силою




Зростання відкритості українського суспільства не­минуче приводить до дедалі більшого втягнення України в між­народний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення те­риторіальної міграції населення зумовлюється такими причи­нами:

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення влас­ності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобіль­ності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на націо­нальному грунті;

по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків Украї­ни, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемно, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викли­кають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масо­вого безробіття.

На 1 січня 1999 р. кількість офіційно зареєстрованих безробіт­них становила в Україні 1003,2 тис., або 3,69 % загальної чисель­ності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 15 % працездатного населення. А з урахуванням так званого при­хованого безробіття цей показник сягає від ЗО до 45 % загальної чисельності зайнятих.


Розділ II


11. Світовий ринок праці


 


Об'єктивних передумов для швидкого подолання катастро­фічної ситуації, що склалася в суспільстві, в даний момент немає. Можливості держави полегшити людям фінансові й матеріальні негаразди вкрай обмежені, насамперед через величезний дефіцит державного бюджету.

Оцінюючи зовсім нову для України проблему безробіття, слід зважати на один важливий урок, що випливає з досвіду західних країн: довготривале безробіття приховує надзвичайно високу соціальну небезпеку. Зростання армії довготривало без­робітних призведе не тільки до великих матеріальних і пси­хологічних утрат та збільшення затрат держави, а й до цілко­витої дискваліфікації безробітних, що позбавить їх будь-яких шансів знайти роботу.

Досягнення в найближчий період оптимальної зайнятості є для України нездійсненним завданням, і передусім через те, що якість наявної робочої сили не відповідає суспільним потребам.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас насе­лення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні емігра­ційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, які покинули Україну в 1990 p., 92 % виїхали в Ізраїль. У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне про­живання отримали 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис., а в 1989 р. — 50 тис., у 1990 р. — 95,4 тис. Правда, в 1991 р. цей показник упав до 50 тис. чол. Стабілізація і навіть скорочення кількості тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, свідчить, з одного боку, про певну вичерпаність ресурсів етнічної еміграції, а з іншого — про посилення обмежу­вальної імміграційної політики країн-реципієнтів.

У1995 р. чисельність емігрантів з України становила 420 тис. чол. (у 1994 р. — 550 тис. чол.). До країн далекого зарубіжжя прямував кожний п'ятий емігрант. Упродовж 1994—1998 pp. найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію (798,0 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.), Ні­меччину (49,7 тис. чол.).


За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном в період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд, їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отри­мують її.

Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпре­цедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

Головні чинники масової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні
й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійного зростання для багатьох
здібних людей;

• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів
виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на сут­тєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, нама­гається здобути для себе конкретну користь. Що стосується Ук­раїни, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля краї­ни—постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигід:

по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чи­ном соціальну напруженість у суспільстві;


Розділ II


11. Світовий ринок праці


 


по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказу­ватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, станов­лять, за різними оцінками, 25—ЗО млрд дол. США);

по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ста­вити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебу­дови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швид­кого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Ви­їзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статевовіковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні уго­ди з країнами—потенційними користувачами нашої робочої сили.

Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвіт­чизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямо­ваний відбір наших земляків, їх професійну підготовку й пере­підготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоров­лення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, неза­лежно від того, в якій країні вони перебувають.

Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посе­редництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.

Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну ро­бочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СП, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:


по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представни­ків далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і ро­бочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працю­вали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, нім­ців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці пе­редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між­народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

А

Контрольні запитання

® Дайте визначення та назвіть шляхи формування світо­вого ринку праці.

© Які основні сегменти міжнародного ринку робочої си­ли?

® Що являє собою «транснаціональна робоча сила»?

@ Які основні риси притаманні сучасному міжнародному ринку праці?

© Як вирішується проблема безробіття в окремих країнах за умов глобалізації ринку праці?

© Якими об'єктивними чинниками зумовлюються зрос­тання масштабів та інтенсивність сучасних міжнарод­них міграційних процесів?


 




Розділ II



Схарактеризуйте основні форми міжнародної трудової міграції та їхні особливості.

Проаналізуйте географію міжнародних міграційних по­токів та роль мігрантів в економічному розвитку країн-реципієнтів.

Які основні засоби та інструменти регулювання між­народної міграції робочої сили?

У чому проявляється вплив ТНК на посилення ін­тернаціоналізації ринку робочої сили?

У чому полягає економічна вигода від використання праці мігрантів?

Назвіть основні передумови інтеграції України в між­народний обмін трудовими ресурсами.

Схарактеризуйте форми взаємодії національного ринку праці з міжнародним.

 

 

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА

СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ


Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...