Характеристика інтеграційних угруповань у регіоні

Фактично протягом усього повоєнного часу, майже до наших днів, найважливішим елементом у системі економічних відносин в АТР були двосторонні відносини.

Найефективнішим субрегіональним угрупованням, створеним в АТР 1967 p., стала Асоціація країн Швденно-Східної Азії (АСЕАН — Association of South-East Asian Nations), до якої спочатку нале­жали Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, а потім поступово приєдналися Бруней (1984 p.), В'єтнам (1995 р.), Лаос та М'янма (1997 p.). Існують плани приєднання Камбоджі. Три­валий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж економічною. Тому, проіснувавши понад 25 років, вона ще не створила зону вільної торгівлі і тільки планує реалізувати це за-

П. Інтеграційні процеси в Азійсько-Тихоокеанському регіоні

вдання до 2003 р. Передбачалося поетапне створення зони вільної торгівлі: з 1993 р. мито на готову продукцію було знижене до 20 %, а потім протягом 10 років планувалося звести його майже нанівець. Але через валютно-фінансову кризу в регіоні цей проект ставиться під серйозний сумнів.

Як досягнення АСЕАН можна розглядати зустрічі глав держав для розв'язання двосторонніх суперечностей, помітну роль в урегу­люванні камбоджійської кризи і виступи з єдиних позицій у міжна­родних організаціях. Були й економічні досягнення: в 1977 р. підписано угоду про преференції у взаємній торгівлі, а в 1981 р. — угоду про промислове взаємодоповнення у приватному секторі, яка передбачала реалізацію спеціальних програм розвитку вироб­ництва деяких промислових товарів. Але в цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму, оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як показує світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики протекціонізму. Тому АСЕАН до недавнього часу була політичним союзом і тільки нині намагається підвести під нього економічну базу. Цьому сприяє багато факторів: майже нормалізувалася по­літична ситуація в субрегіоні, зростання і структурні зміни в еко­номіці країн АСЕАН зменшують розрив у рівнях їхнього еконо­мічного розвитку, створення системи регіонального поділу праці активізує господарські зв'язки. Хоча в майбутньому можливі й обмеження цього інтеграційного об'єднання, пов'язані з тим, що країни АСЕАН, як і НІК Східної Азії, перебувають у полі тяжіння економік Японії та США, і тому створення самостійних інтегра­ційних угруповань може стати малоперспективним.

Але вже понад три десятиліття в академічних, ділових і полі­тичних колах країн АТР обговорюються плани створення глобаль­ної Тихоокеанської спільноти. На відміну від Західної Європи з її відносно компактною, в основному сухопутною територією і більш-менш однорідним щодо економічного розвитку і культури складом країн, басейн Тихого океану обіймає величезний географічний, головним чином водний, простір. Держави, розташовані по краях цього простору, мають між собою мало схожого в економічній, культурно-історичній, релігійно-етнічній та інших сферах. Тому сама ідея об'єднання держав АТР на основі єдності економічних інтересів, а тим більше політичних, тривалий час не діставала підтримки. Реальний процес пошуку варіантів створення глобально­го торгово-економічного блоку в АТР почався з кінця 80-х років.

Японські економісти часто прагнуть зіставити об'єктивні інте-^аційні процеси та шституційні регіональні структури. Так, про­фесор економіки університету Хітоцубасі І. Ямадзава стверджує,

Розділ IV

що незважаючи на стрімкий розвиток внугрірегіональної торгівлі та інвестицій, а також взаємну координацію економічної політики лібералізація торгово-економічних відносин між країнами регіону залишається надто обмеженою. Інтеграційний процес в АТР три­валий час перебігав переважно шляхом розвитку виробничих зв'язків, торгово-економічних відносин між фірмами, що не при­водило до значної лібералізації торгово-економічних відносин і не супроводжувалося шституційним оформленням.

І тільки в 1989 р. плани глобальної тихоокеанської інтеграції почали реалізуватися внаслідок підписання в Австралії угоди про створення Організації азійсько-тихоокеанського економічного співро­бітництва (АТЕС або англійською АРЕС —Asia-Pacific Economic Cooperation). Засновниками цього інтеграційного утворення стали 12 країн: Японія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур, Бруней та Пів­денна Корея. Поступово до них приєдналися ще дев'ять країн: у 1991 р. — Гонконг, Тайвань і Китай, у 1993 р. — Мексика та Папуа — Нова Гвінея, в 1994 р. — Чилі, в 1997 р. — Росія, Перу та В'єтнам.

Як свідчить склад учасників АТЕС, воно є потужним інтегра­ційним об'єднанням, і мало хто має сумнів, що саме країни й території, що входять у нього, визначатимуть картину світового господарства в новому столітті.

За даними 1995 р., на країни АТЕС припадало 38,2 % населен­ня світу і 55,7 % його ВНП. У той же час на ЄС, наприклад, — відповідно 6,7 і 31,1 %. АТЕС належить також 43,9 % обсягу світової торгівлі товарами, 32,9 % послугами і 64,1 % експорту технологій.

За своїми характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне угруповання. Вперше економічне об'єднання створюють держави, дуже відмінні за умовами та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури, релігії, національної психології, історичними й політичними традиціями. До того ж промислово розвинуті держави і країни, що розвиваються, виступають TyrW партнери.

Спочатку конференції АТЕС були місцем консультацій із пи­тань економічного співробітництва, які становлять спільний інте­рес для її учасників. Однак із часом вони перетворилися на про­відну структуру сприяння вільній торгівлі, інвестиціям та еконо­мічному співробітництву в АТР, а їхній статус піднісся з мініс-

17. Інтеграційні процеси в Азійсько-Тихоокеанському регіоні

терського рівня до зустрічей на вищому рівні. Всього відбулося дев'ять конференцій АТЕС, але найбільше значення мають рішення п'яти останніх. Саме на них були визначені два головні напрями роботи АТЕС, конкретизовані у Програмі спільних дій щодо лібералізації торгівлі та інвестицій, прийнятій у 1995 р. в Осаці.

Перший напрям — це співробітництво у сфері міжнародної торгівлі з метою її лібералізації та розширення масштабів. Ще на конференції 1990 р. країни АТЕС заявили про свою підтримку переговорів у рамках Уругвайського раунду ГАТТ і намір за­твердити головним завданням АТЕС розвиток відкритої системи торгівлі. У 1993 р. в Сіетлі обговорювалися пропозиції стосовно прискорення та поширення регіонального співробітництва. А в 1994 р. на Шостій конференції в Богорі була прийнята Декларація, яка визначала рамки лібералізації торгівлі та інвестицій. Лідери країн—учасниць АТЕС дійшли згоди щодо налагодження вільної та відкритої торгівлі і міграції капіталу без перешкод у промислово розвинутих країнах регіону до 2010 р., в НІК АТР —до 2015 р., в економічно менш розвинутих державах — до 2020 р. На Сьомій конференції в Осаці в 1995 р. було конкретизовано Богорську декларацію, а на Восьмій (Маніла, 1996 р.) прийнято Манільський план дій для АТЕС, який має три складові:

• «індивідуальний план дій» щодо лібералізації торгівлі та інвес­
тицій 18 членів АТЕС;

• «колективний план дій» щодо лібералізаційних заходів, котрі
впроваджуються спільно;

• план спільної діяльності у сфері економічного та технічного
співробітництва.

Дев'ята конференція країн АТЕС проходила в умовах валют-но-фінансової кризи в Азії (Ванкувер, листопад 1997 р.) і тому була присвячена визначенню середньо- та довгострокових за­ходів щодо стабілізації фінансових ринків держав Азії. Розгля­далося також питання про спільні дії із захисту атмосфери планети від глобального потепління, але рішення прийнято не було. Щодо сприяння лібералізації та розвитку торгівлі в ре­гіоні, то Декларація містить декілька рекомендацій міністрам торгівлі відповідних держав зробити кроки в напрямі добро­вільної лібералізації в 15 секторах, у тому числі визначити в 1998 р. конкретні заходи з лібералізації в дев'яти галузях, із тим щоб почати реалізовувати їх у 1999 р.

Розділ IV

Стосовно призначення АТЕС між країнами-учасницями іс­нують значні розбіжності. В азійських політичних та ділових колах панує думка, що США за допомогою цієї організації прагнуть відкрити ринки Азії, щоб добитися розширення свого експорту в азійські країни і тим самим створити нові робочі місця на своїй території. Крім того, США розглядають АТЕС як засіб одержання торгових поступок від ЄС і стримання створен­ня Східноазійського економічного союзу —майбутнього еконо­мічного угруповання, яке виключатиме участь СІНА та інших «білих» країн.

Азійські держави вбачають в АТЕС головним чином рушійну силу своїх економік, що обумовлює їхню зацікавленість не тільки в лібералізації ринків товарів і послуг (американський ринок є головним для товарів з азійських країн), а й у науково-технічному співробітництві. Має значення і те, що США залишаються гаран­том військово-політичної стабільності в АТР.

Другий напрям роботи АТЕС — співробітництво в галузі техно­логій і створення високорозвинутої технологічної інфраструктури в Широкому розумінні, яка охоплює індустрію інформації та зв'язку, транспорт, підготовку кадрів. При цьому пріоритет від­дається двом напрямам:

• збиранню, обробці, вивченню інформації щодо внугрірегіональ-
них торгових та швестиційних потоків;

• створенню механізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, тех­
нологічних трансферів.

З численними пропозиціями виступає Японія, яка готова взяти на себе декілька важливих проектів: створення технополісів, через які могли б акумулюватися й передаватися технології з промис-лово розвинутих країн регіону до тих, що розвиваються; орга­нізацію азійсько-тихоокеанських торгово-промислових виставок за широкою участю представників ділового світу; розробку комп­лексної програми підготовки фахівців, у тому числі створення азійсько-тихоокеанського центру технологій, управління та до­сліджень; формування регіональної бази даних стосовно інвес­тицій, технологій, людських ресурсів і торгівлі.

Робити прогнози про те, якою стане АТЕС, яку роль вона відіграватиме у світовій економіці, поки ще рано. Але вже нині ясно, що країни АТР намагаються створити регіональне об'єднан­ня нетрадиційного типу. На момент створення АТЕС у колек­тивній заяві було визначено, що країни регіону не будуть прагнути копіювати досвід ЄС.

17. Інтеграційні процеси в Азійська-Тихоокеанському регіоні

Нетрадиційність АТЕС проявляється і в її організаційній струк­турі. На конференціях 1990—1991 pp. було створено 10 робочих груп, які займаються питаннями торгово-економічного співробіт­ництва. На конференції у Бангкоку в 1992 р. сформовано Пос­тійний секретаріат, бюджет для забезпечення функціонування ро­бочих груп і Групу видатних персон (Eminent Persons Group) з дорученням розробити програму розвитку торгівлі в регіоні до 2000 р. (ця група була розпущена на конференції в Осаці, бо не змогла визначити концепцію Тихоокеанського об'єднання, яка б задовольняла всіх його членів). Сформовано спеціальний комітет із торгівлі та інвестицій. Але до цього часу АТЕС — це виключно консультативне угруповання, яке генерує пропозиції для розгляду на офіційному рівні і не має у своїй структурі механізму прийняття рішень.

Концепція створення АТЕС ще не визначена до кінця: існують значні розбіжності в поглядах учасників об'єднання щодо основ­них принципів його розбудови. Таких принципів три.

Центральне місце в концепції посідає принцип «відкритого ре-гіоналізму», згідно з яким заходи з лібералізації внугрірегіональних економічних зв'язків мають поширюватися і на держави, що не належать до об'єднання. Зрозуміло, що реалізація цього принципу передбачає проведення аналогічних дій іншими регіональними угрупованнями, наприклад ЄС, інакше АТЕС буде змушена пере­творитися на закритий блок.

Другий принцип — це «сітьова організація співробітництва», тобто орієнтація на його гнучкі форми: кожний з учасників АТЕС має право взяти на себе реалізацію того чи іншого напряму роботи згідно з Програмою активних дій. При цьому зв'язки між учас­никами можуть виникати, розвиватися, посилюватися або слаб­шати залежно від ситуації та попиту. Цей принцип викликає найбільші суперечки між учасниками, і до цього часу не ясно, яку структуру матиме АТЕС: чи жорстку структуру блокового типу з чіткими інституційними характеристиками, які потребу­ють обов'язкового виконання рішень (західний підхід), чи «м'я­ку» структуру консультаційного характеру, яка допускає свободу трактування рішень і добровільність їх виконання (азійський підхід).

Третій принцип — орієнтація на співробітництво передусім на приватнопідприємницькому рівні. При цьому система міжурядових зв'язків залишатиметься слабкою. Державні органи не повинні надмірно втручатись у процес економічної взаємодії і мають уни-

Розділ IV

кати введення будь-яких загальних для об'єднання регламен­тацій, які можуть обмежувати свободу господарської діяльності фірм.

Особливість АТЕС як інтеграційного об'єднання проявля­ється і в тому, що його учасниками є дві великі держави — СИТА та Японія, а також економічний гігант майбутнього — Китай. Подальший розвиток інтеграційного процесу в регіоні значною мірою обумовлюється взаємовідносинами саме між цими державами. А якщо враховувати, що членами АТЕС є Китай і Тайвань, то зрозуміло, що призначення об'єднання — не тільки у стимулюванні економічного співробітництва, а й у врегулюванні політичних суперечок і навіть більше — забезпе­ченні миру та безпеки в басейні Тихого океану. І це дуже важливо, оскільки країни АТЕС мають колосальний економіч­ний та військовий потенціал.

Нетрадиційність АТЕС і в тому, що його членами стали США, Канада і Мексика, які вже входять до самостійного інтеграційного об'єднання — НАФТА.

В цілому слід зазначити, що АТЕС має пройти ще досить тривалий шлях розвитку, аби стати справді впливовою органі­зацією. Сьогодні ж можна говорити лише про підготовчий етап створення інтеграційного об'єднання у найбільш простій формі — зони вільної торгівлі.

Як АТЕС, так і АСЕАН — це не єдині можливі варіанти міждержавного економічного об'єднання в регіоні. В останнє десятиліття відбувається активний пошук різноманітних струк­тур співробітництва на субрегіональному рівні, з меншим чис­лом учасників. Цілі при цьому різні: і прагнення скоріше перейти до реалізації конкретних проектів, і геополітичні мо­тиви, а саме створення свого роду азійської противаги АТЕС. Найбільший резонанс має ініціатива Малайзії створити Схід-ноазійський союз (САС або ЕАЕС — East Asia Economic Cau­cus) у складі Японії, АСЕАН, Тайваню, Південної Кореї, Сінгапуру, Китаю, можливо В'єтнаму та М'янми, висунута прем'єр-міністром Малайзії М. Махатхіра в 1990 р. Автори цієї ідеї підкреслюють, що це не новий торгово-економічний блок, а лише група у складі АТЕС, завдання якої зводяться до таких: представництво спільних інтересів східноазійських країн у міжнародних організаціях, у тому числі в АТЕС; спри­яння зростанню товарообміну між названими країнами; лік­відація перешкод розширенню міжнародної торгівлі; ведення переговорів з об'єднанням НАФТА.

П. Інтеграційні процеси в Азійсько-Тихоокеанському регіоні

Але ідея створення САС (інколи його називають Східноазій-ською економічною групою — САЕГ) поки що не дістає широкої підтримки. По-перше, тому, що фактично від АТЕС відокрем­люється його американська частина і передбачається створення азійської групи співробітництва, яка протиставляється угрупован­ням у Західній Європі та Північній Америці. Зрозуміло, що проти цієї ідеї виступають США. Японія також займає стриману позицію з цього питання, бо її участь у САС може призвести до загострення відносин зі США. Крім того, як вважають спеціалісти, нині Японія навряд чи зможе стати активним членом будь-якого еко­номічного об'єднання в Азії, вона здатна відносно таких об'єд­нань виконувати функції кредитора, інвестора, імпортера, поста­чальника обладнання і технологій. Причина цього лежить не в політичній сфері, а в економічній. Сьогодні Японія випереджає будь-яку азійську країну за рівнями доходу на душу населення, заробітної плати, продуктивності праці. Вільний рух капіталів між азійськими країнами може привести до зрівняння заробітної плати на високому, близькому до японського, рівні і позбавити японські компанії переваг використання дешевої праці на іноземних підпри­ємствах. До того ж це може викликати наплив людності до Японії та загострення економічних та соціально-психологічних проблем.

Існує концепція створення зони економічного співробітництва навколо Японського моря. Так звана «зона спільного економічного розвитку», котра має охопити міста Китаю, КНДР, Далекого Схо­ду Росії, являє собою трикутник зі сторонами по 50 км. Мета створення цієї зони — розширення торгівлі готовою продукцією. При цьому має використовуватися схема вертикального поділу праці, яка передбачає поєднання капіталів і технологій Японії та Південної Кореї, природних ресурсів Далекого Сходу Росії та КНДР, трудових і сільськогосподарських ресурсів Китаю. Але існує чимало перешкод для успішної реалізації цього проекту: неврегульованість територіального питання між Росією та Япо­нією, небажання Японії брати участь в інтеграційному процесі без США, нестабільність ситуації в Росії, нерозвиненість інфраструк­тури на Далекому Сході Росії.

Дістала розвиток також ідея створення «Китайського спільного ринку», або «Китайської співдружності», членами якої, на думку китайських спеціалістів, можуть стати держави, в яких більшість населення становлять етнічні китайці, — Китай, Гонконг, Сінга­пур, Тайвань. Втілення ідеї дало б змогу поєднати фінансові ресурси Тайваню, управлінський досвід і систему зв'язку Гонкон­гу, збутову мережу і сферу послуг (фінансових, посередницьких, інформаційних, транспортних) Сінгапуру та великий потенціал

Розділ IV

Китаю (робоча сила, сировина, ринок збуту, сфера вкладення капіталу).

Ідея створення співдружності має і політичний мотив — від­новити єдність Китаю. Але й тут є численні проблеми. Незважа­ючи на те, що 70 % населення Сінгапуру — це етнічні китайці, вони вважають себе сінгапурцями, і тому ідея єдиного великого Китаю для них не пріоритетна. Більше того, участь Сінгапуру в цьому об'єднанні може викликати відчуженість країн АСЕАН. Ця ідея також суперечить прагненню Тайваню до самовизначення.

Спеціалісти доходять висновку, що великі блоки менш праце­здатні і більш повільні в роботі, ніж невеликі угруповання. Тому в АТР стають популярними ідеї малих форм міжрегіонального-співробітництва на дво-, тристоронній основі. Так, у 90-х роках з'явився план відродження «золотого буддійського трикутника», основою якого має бути Таїланд, а сторонами — М'янма, В'єт­нам, Лаос та Камбоджа. Але це поки що тільки ідея, бо взаємо­зв'язок економік цих країн дуже слабкий і немає об'єктивних підстав для створення блоку.

Таким чином, увага до АТР, до розвитку інтеграційних про­цесів у ньому в останні роки посилилася внаслідок валютно-фінансової кризи, яка продемонструвала розширення впливу схід-ноазійських економік на процеси, що відбуваються у світі. Про це свідчить той факт, що погіршення ситуації на валютних і фон­дових ринках у Бангкоку, Джакарті та Сеулі відразу ж відгукнулося в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо. Таку картину важко було б перед­бачити ще яких-небудь десять років тому.

Контрольні запитання

І Які особливості міжнародного поділу праці в АТР?

¹ Як позначилася валютно- фінансова криза на процесі прямого зарубіжного інвестування в АТР?

І Вкажіть характерні риси торгове-економічного спів­робітництва країн регіону.

* Визначіть роль АСЕАН у розвитку інтеграційних про­цесів в АТР.

) Проаналізуйте особливості розвитку інтеграційного про­цесу в рамках АТЕС порівняно з ЄС та НАФТА.

) В чому суть принципу «відкритого регіоналізму»?

⇐ Предыдущая67686970717273747576Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

I. Характеристика группы
I. Характеристика профессиональной деятельности.
II. ОСНОВНЫЕ СВОЙСТВА ЖИДКОСТЕЙ, ИХ ХАРАКТЕРИСТИКА. ЖИДКОСТИ И ИХ ВИДЫ.
II. Порівняльна характеристика н/ц Прокаріоти та н/ц Еукаріоти.
II. Характеристика класса, в котором учится школьник.
II. Характеристика помещений и учебного режима
II. Характеристика слоёв коры
III. Характеристика методів контролю і самоконтролю у навчанні
III. ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРАВЛЕНИЯ ПОДГОТОВКИ ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ (с двумя профилями подготовки)
III. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДГОТОВКИ ПО СПЕЦИАЛЬНОСТИ

Воспользуйтесь поиском по сайту: