Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Економічна інтеграція країн СНД

18.1. СНД — організація співробітництва пострадянських країн

Співдружності Незалежних Держав належить особливе місце серед організацій міжнародного співробітництва. Це пов'язано з політичними та економічними умовами її виникнення та подальшого розвитку.

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок якій був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня 1991 р. голів парламентів України, Росії та Білорусі Л. Кравчука, Б. Єльцина та С. Шушкевича. Три прибалтійські республіки (Естонія, Литва та Латвія), суверенітет яких був фактично визнаний СРСР ще у вересні 1991 p., чітко визначили своє негативне ставлення до цієї організації. Азербайджан перші два роки не брав участі в роботі СНД, і лише у вересні 1993 р. новий голова держави Г. Алієв підписав Алматинську декларацію. Грузія приєдналася до СНД у 1994 р. — також після зміни політичного режиму в країні та приходу до керівництва Е. Шеварднадзе. Нині у діяльності Співдружності з різним статусом беруть участь 12 суверенних держав, тобто всі колишні радянські республіки, крім країн Балтії.

Розділ IV

18. Економічна інтеграція країн СНД

Усього в межах СНД функціонує близько 90 міждержавних та інших органів, у 58 з них представлена Україна. Більше половини цих органів розташовано в Росії (в тому числі такі важливі, як Міждержавний економічний комітет Економічного союзу (МЕК EC), Міжпарламентська асамблея (МПА), Об'єднане командування Колективних миротворчих сил), 10 — у Білорусі (в тому числі Виконавчий секретаріат), три — в Україні (два з них займаються проблемами науково-технічного співробітництва та один — питаннями туризму), по одному органу СНД розташовано в Туркменистані й Таджикистані. Основні органи СНД представлені на рис. 18.1.

І 1

І Рада Голів держав* І

1 ^

* Україна бере участь у роботі органу.

** МПА, що функціонує на основі співробітництва законодавчих органів, не входить безпосередньо до загальної схеми організаційної структури СНД, яка заснована на взаємодії з національними органами виконавчої влади.

постійні органи

періодично працюючі органи

.„. І----------- 1

поспиш органи l___ І періодично працюючі органи

Рис. 18.1. Основні органи Співдружності Незалежних Держав

Найважливішими віхами в розвитку СНД можна назвати такі:

22 січня 1993 р. нарада Голів держав СНД прийняла Статут

Співдружності, який визначив її функціональні та організаційні

основи. Рішення про прийняття Статуту було схвалено сімома делегаціями, але не підписано представниками Молдови, Туркменистану та України. Делегація України не погодилася з тими статтями документа, що стосувалися створення наднаціональних органів та порушували її статус як позаблокової держави.

24 вересня 1993 р. на спільному засіданні Голів держав та Голів урядів СНД було вирішено сформувати Економічний союз із метою активізації взаємного співробітництва у господарській сфері. У «Заяві України в зв'язку з Договором про створення Економічного союзу» підкреслювалося, що «Україна Ь врахуванням нашого внутрішнього законодавства заявляє про свій намір співробітничати із економічним співтовариством в якості асоційованого члена на основі окремої угоди». Договір про створення цього союзу також не був підписаний делегацією Туркменистану.

У грудні 1994 р. створено Міждержавний економічний комітет, завданням якого було посилення координації господарського співробітництва країн СНД. Україна підтримала ідею про формування цього органу, розраховуючи на можливість його використання проти погіршення умов взаємної торгівлі та економічного співробітництва в цілому.

Невисока результативність діяльності СНД у політичній та особливо економічній сфері спонукала окремих членів Співдружності до більш чіткого визначення позицій стосовно мети її існування, можливостей та моделей подальшого розвитку. Керівництво Росії розглядало СНД як інструмент прискореної інтеграції, що з певними відмінностями підтримувалося також владними структурами Казахстану, а з другої половини 90-х років — президентськими адміністраціями Білорусі та Киргизстану. Україна й Туркменистан, дещо менш активно Грузія, Молдова, Узбекистан, Азербайджан виступали за збереження Співдружності, але як органу співробітництва суверенних країн, інструменту взаємодії в тих конкретних сферах, де існує взаємна заінтересованість у спільному розв'язанні складних економічних та політичних проблем.

Останнім проявом більш-менш спільних підходів до подальшого формування механізму СНД стала Угода про створення Платіжного союзу, підписана більшістю учасників наради Голів держав та Голів урядів Співдружності в жовтні 1994 р. Проте суперечності між закладеною в Угоду концепцією валютної інтеграції та об'єктивними інтересами країн—учасниць Співдружності, реальними передумовами їх входження до Платіжного союзу, тобто низьким рівнем господарської та фінансової стабільності націо-

Розділ IV

18. Економічна інтеграція країн СНД

нальних економік, призвели до того, що Платіжний союз СНД не функціонує й до цього часу.

З 1995 р. керівництво Росії дедалі чіткіше визначає свою позицію щодо формування в межах СНД так званого «інтеграційного ядра», поділяючи учасників Співдружності на дві групи — прихильників ідеї прискореної інтеграції під патронатом РФ — та на решту, стосовно якої здійснюється більш жорстка економічна політика. У затвердженому Президентом РФ Б. Єльциним 14 вересня 1995 р. «Стратегічному курсі Росії з державами—учасницями СНД» прямо формулюється модель «різношвидкісної інтеграції» та'підкреслюється, що ставлення до цього процесу партнерів по Співдружності «буде важливим фактором, що визначає масштаби економічної, політичної та військової підтримки з боку Росії». Ця теза випливає з іще більш вагомих постулатів «Стратегічного курсу» стосовно того, що в СНД зосереджені «головні життєві інтереси» Росії, тому необхідне укріплення її «провідної сили... на території постсоюзного простору». Тобто політична еліта Росії недвозначно розцінювала інтеграцію в межах СНД як засіб установлення панівного становища РФ на території колишнього СРСР, що неминуче викликає негативну реакцію з боку України та більшості інших суверенних держав Співдружності.

Наочним проявом утілення в життя російської моделі прискореної інтеграції стала угода про Митний союз РФ та Білорусі від 6 січня 1995 р., до якої через два тижні приєднався Казахстан, у березні 1996 р. — Киргизстан та в 1998 р. — Таджикистан. Ця угода передбачала уніфікацію законодавства членів цього союзу не лише в суто зовнішньоекономічній сфері (валютний та експортний контроль, цінова політика тощо), а й відносно «економічних умов господарювання» в цілому. Фактично це означало необхідність перебудови національних економічних механізмів партнерів за зразком найбільш могутнього члена союзу, тобто Росії. При цьому передбачалося провести цей захід у короткі строки — всього за чотири місяці, тоді як у ЄЕС лише перший етап подібної уніфікації був розрахований на 15 років. У дійсності за перших п'ять років існування Митного союзу вагомих кроків стосовно зближення умов господарювання його члени не зробили, а кардинальні відмінності в національних економічних механізмах не дали змоги створити однорідний митний простір, забезпечити якісне поглиблення інтеграції між учасниками угоди.

Разом із тим можливості Митного союзу дедалі більше використовуються РФ як засіб тиску на інші країни СНД, насампе-

ред Україну. Після січня 1995 р. умови її торгово-економічних відносин із РФ та Білоруссю значно погіршилися, зокрема стосовно використання режиму вільної торгівлі з цими країнами. Водночас належність до Митного союзу не заважає її членам, передусім Росії та Казахстану, здійснювати власну політику співробітництва зі США, країнами ЄС та іншими державами (особливо в торговельній та інвестиційній сферах), при цьому в багатьох випадках це суперечить інтересам решти учасників митної угоди. З іншого боку, найбільш тісна взаємодія ініціаторів формування Митного союзу — РФ та Білорусі — не забезпечила останній паритету в торгівлі з головним партнером, який би дав можливість ліквідувати пасивне сальдо експортно-імпортних операцій з Росією. Внаслідок цього в липні 1997 р. за несплату боргів до Білорусі (як і до України) були на чверть скорочені поставки російського газу. Щоправда, на відміну від ситуації в українсько-російських стосунках відносно енергоносіїв, проблема була швидко врегульована політичним шляхом — після переговорів у виконкомі союзу Росії та Білорусі. Це підтверджує, що порівняно з іншими інтеграційними угрупованнями світу (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР тощо) Митний союз у рамках СНД має не стільки економічний, скільки політичний характер.

Пріоритетністю політичного підходу визначається й організаційна структура СНД. Згідно зі Статутом найвищим її органом є Рада Голів держав, яка уповноважена вирішувати «принципові питання, пов'язані з діяльністю країн-членів у сфері їхніх спільних інтересів», на своїх засіданнях двічі на рік. Протягом року мають також відбуватися чотири засідання Ради Голів урядів, завданням якої є «координація співробітництва органів виконавчої влади». Асоційований статус України в СНД, можливість чого визначена Статутом, дає змогу її найвищим посадовим особам брати повноправну участь у роботі цих головних органів Співдружності.

Україна бере участь також у роботі Ради міністрів закордонних справ, яка має характер координацшно-консультативного органу. Разом із тим, як позаблокова країна, вона не представлена у двох інших органах Співдружності — Раді міністрів оборони та Раді командувачів прикордонних військ. Принципово виступаючи проти створення в СНД наднаціональних органів, Україна не підписала угоди про створення Об'єднаного командування Колективних миротворчих сил, Економічного суду та інших структурних підрозділів СНД. Стосовно окремих із них таку ж позицію зайняли Туркменистан, Молдова, закавказькі держави.

Розділ IV

18. Економічна інтеграція країн СНД

Згідно зі Статутом СНД був створений спеціальний орган співробітництва — Міжпарламентська асамблея, завданнями якої визначені консультації між законодавчими органами, розробка спільних пропозицій щодо діяльності національних парламентів, підготовка так званих «модельних правових документів» (фактично — уніфікованих актів внутрішнього законодавства країн—учасниць МПА). Питання про вступ України до МПА останні роки було предметом гострих суперечок у Верховній Раді між прихильниками вступу — лівими партіями — та його противниками — Рухом та іншими національно-демократичними фракціями. Через те український парламент приєднався до МПА лише в березні 1999 p., а його делегації почали брати участь у засіданнях цього органу Співдружності, який розташований у Санкт-Петербурзі.

Вже після затвердження Статуту в межах Співдружності постали такі органи, як Міждержавна рада з питань агропромислового комплексу, Рада керівників зовнішньоекономічних відомств, Комісія з прав людини, Рада колективної безпеки, Міждержавна телерадіокомпанія «Мир» та ін. В роботі деяких із них Україна бере участь, але не порушуючи свого позаблокового статусу та загалом дотримуючись негативного ставлення до наднаціональних структур розпорядчого характеру.

Організацією поточної роботи СНД займається Виконавчий секретаріат на чолі з Виконавчим секретарем. Місцезнаходження цього постійного органу, який забезпечує загальні умови функціонування Співдружності, — м. Мінськ. Згідно з рішеннями наради Голів урядів у вересні 1994 p., Україна оплачує 14 % витрат на утримання штатних органів СНД, на що з бюджету нашої країни в 1998 р. було витрачено 4,8 млн гривень (для порівняння — внески України до бюджету ООН становили 122,8 млн гривень, тобто у 27 разів більше).

Протягом свого існування СНД прийняла близько 800 документів, з яких Україна підписала 560, у тому числі понад 80 із певними застереженнями. Основна частина непідгшсаних документів містить такі підходи до військово-політичних та організа-ційно-правових питань, які не відповідають національному законодавству України.

Незважаючи на велику кількість прийнятих вищими органами СНД документів, результативність діяльності цієї організації порівняно з іншими інтеграційними угрупованнями світу невисока, особливо в економічній галузі. Не були реалізовані або лише частково втілені в життя рішення про створення Платіжного

союзу, про розвиток міждержавної кооперації в машинобудуванні (для потреб АПК, цивільної авіації тощо), про діяльність Євразійського об'єднання вугілля та металу, Міждержавної ради з нафти й газу тощо. Характерним прикладом є доля проекту спільної участі країн СНД у спорудженні автомобільного заводу в Єлабузі. У квітні 1993 р. угода про цей об'єкт була підписана на засіданні голів урядів (частка РФ у капіталовкладеннях — 50 %, України — 10 %, решти держав — від 2 до 10 %). Затримка з реалізацією проекту та невигідні умови виробничої кооперації призвели до того, що в травні 1995 р. Україна та Узбекистан вийшли з числа учасників. Не були використані також можливості поглиблення співробітництва в галузі обробної промисловості, надані Ашгабадською угодою від 23 грудня '1993 p., яка передбачала скасування ввізного та вивізного мита, податків та кількісних обмежень при взаємних поставках товарів у межах виробничої кооперації.

Через відсутність реальних результатів роботи були ліквідовані такі органи СНД, як Міжурядова рада з промисловості, Міждержавна комісія з військово-економічного співробітництва, Рада з антимонопольно! політики та ін. Не розгорнули свою діяльність Міждержавний валютний комітет, Міждержавний банк.

Невисока ефективність характерна й для головного економічного органу СНД — Міждержавного економічного комітету. На останній покладені такі завдання, як оперативне керівництво створенням зони вільної торгівлі та розвитком торговельно-економічних відносин, формування Митного та Платіжного союзів, удосконалення механізму розвитку виробничої кооперації, створення фінансово-промислових груп та інших транснаціональних структур, розробка узгодженої структурної політики, здійснення інвестицій та спільних проектів, формування єдиного науково-технологічного простору, встановлення узгоджених тарифів на транспортні послуги, на постачання електроенергії, на послуги зв'язку тощо.

На практиці всі ці завдання або не були реалізовані (зокрема, довгий час гальмувалося формування зони вільної торгівлі), або отримали лише часткове втілення (розробка модельних проектів нормативно-правової бази, низка актів про уніфікацію національної статистичної бази, бухобліку та аудиту), або вирішувалися на двосторонній основі (міждержавні угоди про науково-технічне співробітництво, про спільні проекти, про тарифи на транспортні послуги тощо). Загалом у рішеннях головних органів СНД переважають, особливо в останні роки, питання політичного характеру

Розділ IV

18. Економічна інтеграція країн СНД

(значна частина цих рішень не була підтримана Україною, а також Туркменистаном, Молдовою, Азербайджаном та ін.)- До суто політичних належать, зокрема, рішення про надання військової допомога керівництву Таджикистану, про формування Колективних миротворчих сил (в основному на базі російського контингенту), Концепція та Декларація про колективну безпеку від 10 лютого 1995 p., рішення про співробітництво військових та прикордонних служб, про створення об'єднаної системи протиповітряної оборони (підписане представниками України із застереженнями) та ін.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що в СНД до цього часу не віднайдено ефективної моделі взаємних економічних зв'язків, яка б хоч би в основних рисах відповідала потребам стабілізації та розвитку національних економік, поглиблення співробітництва між суб'єктами господарської діяльності на взаємовигідній основі. Наслідком цього є, з одного боку, зміщення центру ваги діяльності СНД та її органів з економічних на політичні проблеми. З іншого боку, посилюється значення двосторонніх контактів в економічній сфері. І нарешті, в межах СНД створюється «інтеграційне ядро» на чолі з РФ, яке фактично розвалює наявні контури колективного економічного механізму, що може поставити під сумнів саме існування Співдружності у майбутньому. Найбільш яскравим прикладом цього є утворення союзної держави Росії та Білорусі, угода про яку була підписана президентами обох країн Б. Єльциним та О. Лукашенком 8 грудня 1999 р.

⇐ Предыдущая 68 69 70 71 727374 75 76 77 Следующая ⇒