Україна та Співдружність Незалежних Держав

Україна є однією з держав—фундаторів СНД, що визначили Алматинську угоду 1991 р. як основу для «м'якого» переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до формування збалансованих національних економік суверенних країн із використанням взаємовигідного та рівноправного спів­робітництва між ними. Концептуальними засадами політики Ук­раїни стосовно СНД завжди були пріоритет економічних підвалин функціонування Співдружності, зверхність національних право­вих норм при вирішенні спільних проблем, орієнтація на двосто­ронні зв'язки, за допомогою яких можна ефективніше враховувати

специфічні умови партнерів, особливо на сучасному складному етапі докорінної трансформації національних економік.

Виходячи із цього Україна вибрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в радах Голів урядів та Голів держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та органі­зацій. Таку ж позицію відносно СНД займає Туркменистан, знач­ною мірою її поділяють Азербайджан, Молдова, Грузія, Узбе­кистан.

Разом із тим Україна приділяє особливу увагу розвитку спів­робітництва з членами СНД на двосторонній основі. Ще в 1993 р. вона уклала угоди про вільну торгівлю з РФ та Білоруссю, які, на жаль, не були цілком утілені в життя, в основному внаслідок позиції цих двох партнерів. З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне- сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, хоча їхня частка в торговельному балансі за останнє п'ятиліття суттєво знизилася. Якщо в 1991 р. 85 % українського експорту припадало на інші республіки колишнього СРСР, то в 1998 р. частка країн СНД та Балтії у вивозі України дорівнювала 35 %, в тому числі 33 % — до країн Співдружності. При цьому головним торго­вельним партнером України залишається Російська Федерація (23,0 % загального експорту та 48,1 % імпорту за даними Мінстату), обсяг товарообороту з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, але й з таким великим інтеграційним об'єднанням, як Європейський Союз.

Галузева структура зовнішньої торгівлі України з членами СНД переважно збігається із загальними показниками її експорту та імпорту (табл. 18.1). Основними експортними товарами ви­ступають продукція чорної металургії (при меншій її частці у вивозі до країн Співдружності порівняно з поставками до інших країн внаслідок традиційно високої насиченості ринку СНД влас­ними металургійними продуктами), АПК (цукор, горілчані ви­роби, олія), хімічної індустрії, машинобудування (в тому числі комплектуючі для раніше поставленої техніки та поставки в межах

Розділ IV

18. Економічна інтеграція країн СНД

виробничої кооперації). При цьому умови проникнення україн­ських товарів на ринок СНД постійно погіршуються — як через посилення прямого захисту цими країнами власних виробників (особливо після утворення Митного союзу), так і через низьку конкурентоспроможність виробів українських підприємств порів­няно з високотехнологічними товарами західних фірм або деше­вими товарами з Китаю та країн Південної Азії, через відсутність належної товаропровідної мережі, реклами, сервісної служби тощо. Як наслідок Україна поступово втрачає цей традиційний ринок збуту товарів, лібералізація якого широко відкрила його досвідченим у конкурентній боротьбі транснаціональним корпо­раціям та іншим великим трейдерам.

Таблиця 18.1