Зовнішньоекономічні стратегії розвинутих країн

Незважаючи на вирішальну роль транснаціональних фірм у світовій економіці, важливе місце тут посідає і діяльність держави з урахуванням світогосподарських проблем і нових вимог. Дедалі ясніше проявляється необхідність більш повного врахуван­ня можливих наслідків господарської політики однієї країни для інших країн. В основі цього лежить усвідомлення не тільки зрос­тання руйнівності торгових і валютних воєн, а й вразливості власної економіки перед відповідними заходами з боку контрагентів.

Розділ VII

Важливим завданням економічної політики стає не просто захист фірм і галузей, які втрачають конкурентоспроможність і занепадають, а створення системи заходів, які протидіють поси­ленню вразливості економіки країни. Це передбачає вироблення багатоваріантного підходу до вирішення долі кожного суб'єкта господарської діяльності і визначення, які з них потрібно згор­тати, а які тимчасово субсидувати і перебудовувати.

Значна роль економічних функцій держави спонукала при­хильників подальшої лібералізації економічної політики розроб­ляти нові концепції та теорії, які б могли зробити сумісними ідеали «вільної торгівлі» і реалії сучасних розвинутих країн. Так постала концепція «позитивного пристосування», згідно з якою слід підкорити систему державного регулювання диктатові ринко­вого механізму на світогосподарському рівні. Втілення цієї кон­цепції стало одним із важливих напрямів діяльності ОЕСР.

Суть цієї концепції полягає в тому, що під дією сильних імпульсів іззовні (нафтова криза, різке підвищення-конкуренції з боку «нових індустріальних країн» тощо) в розвинутих країнах має пройти складна перебудова на основі безперешкодного функціо­нування ринкового механізму. Постійно підкреслюється, що вплив на світову економіку економічних ринкових важелів ефектив­ніший, ніж застосування адміністративно-правових методів. При цьому виділяється чотири базові підходи до управління перебу­довою:

• превентивна політика, яка орієнтується на макроекономічне
регулювання і максимально стимулює конкуренцію та ринкове
саморегулювання;

• випереджувальна політика, коли держава, заінтересована в за­
охоченні економічного зростання, може активно брати участь у
складанні економічним агентам середню- і довгострокових
прогнозів, залишаючи при цьому оцінку стану і прийняття
інвестиційних та інших рішень в руках підприємців;

• оборонна стратегія, коли держава, уповільнюючи темпи струк­
турної перебудови, зберігає при цьому вирішальну роль ринку;

• держава безпосередньо втручається у виробництво та інвестиції
для досягнення необхідних для безпеки країни структур.

Усі наведені погляди на розвиток економічної політики свід­чать про складність колективного її регулювання. Ускладнення зовнішньоекономічних зв'язків, зростання суперечностей між трьома «центрами сили» (в сучасних умовах це Європейський Союз, НАФТА та Південно-Східноазійський регіон на чолі з Японією) викликали необхідність введення нових механізмів регу-

25. Економічна політика країн з розвинутою ринковою економікою

лювання економічної політики. Крім того, більш масові, ніж ОЕСР, економічні організації (МВФ, МБРР, ГАТТ/СОТ, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.) втратили здатність долати (в інтересах насампе­ред розвинутих країн) кризові явища, пом'якшувати міжнародні економічні та політичні суперечності. Відтак цілком законо­мірним стало функціонування нового міжнародного форуму, яким із 1975 р. стала нарада «великої сімки», що складається з керівників США, Японії, Німеччини, Великої Британії, Італії, Франції та Канади. Ця інституція вирішує питання регулювання економічної політики за такими напрямами:

• оцінка перспективи розвитку світової економіки, останнім ча­
сом з урахуванням країн з перехідною економікою;

• проблеми лібералізації та регулювання міжнародної торгівлі;

• боротьба з інфляцією та безробіттям;

• стабілізація світової валютно-кредитної системи;

• вироблення і впровадження в життя нових концепцій взаємо­
відносин з країнами колишнього «соціалістичного табору» та
іншими країнами світу.

Нині чітко простежуються експансивні наміри вузького кола найбільш розвинутих країн накреслити напрями подальшого роз­витку економічної політики і нав'язати прийняті рішення іншим країнам світу. Поряд із «великою сімкою» представники най­більших транснаціональних фірм у рамках «великого трикутника» висунули питання про сучасні форми регулювання економічної політики всередині монополістичної еліти. В результаті була ство­рена власна система міжнародних зустрічей і консультацій з акту­альних питань регулювання зовнішньоекономічних відносин, її складовою частиною є реалізація ідеї «багатонаціональних конт­рольних систем» (вона належить Д. Рокфеллеру, голові «Чейз Манхеттен бенк») у вигляді тристоронньої комісії з участю впли­вових представників США, Західної Європи та Японії. Пленарні засідання цієї неурядової організації, як правило, передають свої висновки нараді «великої сімки», яка використовує їх при вироб­ленні економічної політики.

Підсумовуючи особливості еволюції регулювання економічної політики розвинутими країнами світу у другій половиш XX ст., слід зазначити такі тенденції: з розвитком світової економіки, коли ускладнюються зв'язки всіх сфер суспільного життя, центр розгляду вузлових проблем координації, регулювання економічної політики поступово змішується від багатоскладових, але вузько-спеціалізованих міжнародних організацій до інституцій з обмеже­ною кількістю учасників, але більш багатопланових, здатних вирі-

Розділ VII

шувати комплексні проблеми, в тому числі здійснити перехід від регулювання окремих аспектів зовнішньоекономічної політики до розробки й координації загальної економічної стратегії країн з розвинутою ринковою економікою.