21. Які ви знаєте основні принципи побудови тренувального процесу в атлетизмі?

21. Які ви знаєте основні принципи побудови тренувального процесу в атлетизмі?

Принципи побудови тренувального процесу мають важливе значення практично для будь-якого спортивного заняття.

Принцип адекватності. Часто буває, що спортсмен працює над вихованням потрібної якості (наприклад, сили), але мало піклується про відтінки, що ця якість має. Так, найважливіше в тренуванні штангіста – це не те, що він піднімає штангу, а її вага. Оскільки на змаганнях вага штанги буде дуже великою, те і на тренуванні атлет повинний піднімати велику вагу.

Привести тренувальні навантаження у відповідність із принципом адекватності –і це ще не усе. З часом відповідні реакції організму (саме в результаті процесу адаптації) загасають. Освоївши навантаження, звикнувши до нього, організм спортсмена немов утрачає стимул до подальшого удосконалювання. Настає застій. Атлет усе робить правильно, а результати не ростуть. Боротися з цим явищем допоможе уміло застосовуваний принцип варіативності.

Принцип варіативності. Одноманітні тренування – це гальмо прогресу. Організм відносно швидко звикає до таких тренувань і відповідає на них зниженням реакції. От чому приблизно раз у 2 тижні добре треновані атлети повинні застосовувати навантаження з дуже великими обсягами і з інтенсивністю 100-110% від середньомісячної. У ці тренування варто піднімати і максимальні обтяження (не більш 5-6 разів). Один раз у 10 днів доцільно застосовувати ізометричні вправи з максимальною напругою м'язів, а також виконувати поступливу роботу з обтяженням, що на 20-40% вище межі у відповідній вправі.

Оперування різними обсягами – необхідна умова успіху, але треба і урізноманітнити вправи за формою. Уміння домагатися поставленої мети за допомогою різних засобів – так можна визначити суть принципу варіативності.

Оперуючи різними варіантами навантажень, застосовуваними засобами і методами, вдається уникнути моральної утоми і дуже точно направляти розвиток спортивної форми. Крім того, цінність варіативності полягає в тім, що для організму створюються екстремальні умови, до яких він не може швидко пристосуватися. А це значить, що, якщо немає адаптації до навантаження, в організмі відбуваються різкі функціональні зрушення, що забезпечують розвиток необхідних рухових якостей. Іншими словами, є ще невичерпні можливості підвищення культури тренування.

Принцип оптимальності. У тих видах спорту, що зв'язані з розвитком витривалості, інтенсивна короткочасна робота не може, як правило, благотворно впливати на розвиток даної рухової якості. У такій же мірі негативно впливає на ріст сили м'язів тривала робота помірної інтенсивності. Коротше кажучи, визначаючи засоби, що підходять для досягнення мети, дуже важливо максимально точно дозувати обсяг, інтенсивність і інші параметри роботи: кількість вправ, їхня послідовність, час відпочинку.

Виходячи з принципів оптимальності й адекватності, варто дуже обережно підходити до прагнення спортсмена виконувати в підготовчому періоді дуже великі обсяги тренувального навантаження, маючи в той же час відносно низькі результати. Це означає, що характер тренувального навантаження не відповідає розвитку потрібних рухових якостей. Значно більше підвищуються результати тоді, коли тренувальне навантаження наближається до змагального.

Принцип зворотного зв'язку. План – це своєрідна дорога, що, будучи один раз обрана, надалі сама визначає напрямок, створює умови для найшвидшого руху до мети, забезпечує його економічність і комфорт. Тому план, безумовно, необхідний. Без нього тренування неминуче перетворюється у випадковий набір вправ і змагань, мінливий і хаотичний.

Тренувальний план, як би докладно і детально він не був розписаний, ніколи не може бути абсолютно точним. Різні негативні впливи, неминуче змінюють ясність ідеальних розрахунків і побудов. Людина – система імовірна. Тому фактична реакція на навантаження, як правило, буде відрізнятися від розрахункової. У цих умовах незмінно виконувати тренувальний план – значить ризикувати кінцевим результатом. Знаючи про те, що однакова реакція організму неможлива (навіть якщо застосовується однакове навантаження при однаковому рівні тренованості і майстерності), тренери і спортсмени повинні підходити до питанням побудови тренувального процесу творчо, розглядаючи ті чи інші рекомендації як відносні.

Що ж робити? Постійно здійснювати контроль, здійснювати зворотний зв'язок: навантаження – термінове визначення результатів – корекція – і знову навантаження. Це цикл, що потім повториться багато разів.

Вибираючи вид силової підготовки, вибирайте і засоби ЗФП – згідно своїм цілям, задачам, можливостям.

24. Яка кількість повторень у підході для виховання максимальної сили?

Виховання максимальної сили передбачає виконання завдань, зв'язаних з необхідністю подолання максимального опору (наприклад, піднімання штанги граничної ваги) Цей метод забезпечує розвиток здатності до концентрації нервово-м'язових зусиль, дає більший приріст сили, чим метод неграничних зусиль. Якщо вправу з яким-небудь обтяженням атлет виконує в одному підході 1 максимум 3 рази (і більше не може), він використовує метод максимальних зусиль

Метод максимальних зусиль (ММЗ). При використанні цього методу вправи виконуються з граничними чи приблизно граничними обтяженнями. Основна вага обтяжень 1-3 ПМ (*ПМ – повторний максимум). При кращому результаті в жимі лежачи – 100 кг (на даний момент) застосування ММЗ може виглядати так: жим лежачи 85 кг/2; 90 кг/1; 95 кг/1. При використанні даного методу приріст м'язової маси малоймовірний. ММЗ – один з найефективніших для збільшення сили.

Нескінченно нарощувати обсяг навантаження з граничними й біляграничними обтяженнями неможливо. Невипадково у важкій атлетиці, наприклад, навантаження в підйомах максимальної і субмаксимальної ваги у всіх тренувальних вправах складають 10-13% від загального навантаження.

При використанні будь-яких типів навантажень організм досить швидко адаптується до них. Тому навіть найефективніша програма тренувань повинна застосовуватися не більш 1, 5-2 місяців.