 |
(Похвала Володимирові). (Похвала народу руському). (Похвала Володимиру)
|
|
|
|
(Похвала Володимирові)
Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм — Івана Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої — Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, — каган наш Володимир — виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі — одні миром, а непокірні мечем.
І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навіщення Всевишнього, — споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння, — видиме і невидиме.
А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.
І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.
|
|
|
Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій [17]. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.
(Похвала народу руському)
Відтоді і донині вершиться подвиг благовір’я. Та не тільки ним виявляв живу в ньому до Бога любов, а й подвижництвом, звелівши по всій землі своїй хреститися во ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно і велегласно в усіх містах прославляти Святу Трійцю і всім стати християнами — малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим.
І не було жодного, хто б противився благочестивому його повелінню.
І якщо хто і не з любові, то зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його з владою поєднувалося.
І в один час вся земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом.
Тоді почав туман ідольський від нас відходити, а зорі благовір’я з’явилися, тоді пітьма бісослуження щезла і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища — руйнувалися, а церкви — ставилися. Ідоли — крушилися, а ікони святих — з’являлися, біси порозбігалися, і хрест освячував міста.
Пастори словесних овець Христових, єпископи перед святим вівтарем стали, жертву безкровну попи і диякони приносять, і ввесь клір прикрасив і в красу зодягнув святі церкви, апостольська труба і євангельський грім всі міста огласили, фіміам, Богу воскурений, повітря освятив, монастирі на горах постали, чорноризці появилися. Мужі і жони, і малі й великі, — всі люди святії церкви наповнюють, возславляють Бога і говорять: «Єдин Свят, Єдин Господь Ісус Христос на славу Богу Отцю. Амінь. Христос переміг, Христос здолав, Христос воцарився, Христос прославився. Великий єси, Господи, І дивні діла Твої. Боже наш, слава Тобі! »
|
|
|
(Похвала Володимиру)
Які похвали воздати тобі, достославний і найславніший з-поміж земних владик, премужній Василію?
Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?
Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!
І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!
Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?
Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували! » (Івана 20: 29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матвія 11: 6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.
Як тобі серце розкрилося?
Як ввійшов у тебе страх Божий?
Як прилучився ти до любові Його?
Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали, — всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.
|
|
|
І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1: 23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: «Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої — щедротами до вбогих» (Даниїла 4: 24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам — подавав, нагих — одягав, спраглих і голодних — вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: «Милосердя вивищується понад суд» (Якова 2: 13). І: «Милість мужа, як печатка, — при ньому». Ще істинніше самого Господа слово: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5: 7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: «Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх» (Якова 5: 20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!
Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: «Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матвія 10: 32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос — син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.
|
|
|
Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору [18] закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Єленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою [19], принесли хрест [20] від нового Єрусалима — Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.
Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний, — свята церква Святої Богородиці Марії [21], яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.
|
|
|
