 |
Зміни в українському національному характері в останні десятиріччя
|
|
|
|
ЗМІНИ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ХАРАКТЕРІ В ОСТАННІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ
Випробовування, що випали на долю українського народу після 1917 року, залишили в його душі глибокий слід. Особливо багато значили тривалі більшовицькі насильства й утиски та радянські спроби навернути населення в свою віру й розвинути промисловість країни. Зростання числа робітників і людей розумової праці та, з іншого боку, поширений опір більшовицькому наглядові також сприяли змінам у душі народу. Крім того, на цих змінах позначилося піднесення українського націоналізму та його спроби виховати нового громадянина. Всі ці важливі чинники поки що не висвітлено в жодній праці.
Цей же короткий нарис не домагається того, щоб бути вичерпним. І насамкінець було б добре вказати, що, попри схильність деяких рис народу поєднуватися й давати українцям певну однорідність, інші стають ще більш відмінними, творячи всю різноманітність обласних (лемківський, подільський, слобожанський) та культурних (галицький, східноукраїнський) типів.
3. «ВЕЛЕСОВА КНИГА»
3а
Молили Велеса, отця нашого,
хай потягне в небі комонь Суражіїв,
хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи.
То бо сонце наше, яке освітлює домове наші,
і перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.
Цьому богу вогнику Семурглю речемо показатися
і встати на небі, і так бути до блакитного світа.
Наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися,
як і всяк день, молитвою зміцнивши тіло, поївши,
йдемо до полів наших трудитися,
як боги веліли кожному чоловікові,
що повинен трудитися на хліб свій.
Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські,
і боги мало не десниці тримають на ралах ваших.
Заспіваймо славу Суражію,
і так мислимо до вечора, і п'ятикратне славимо богів на день.
Пиймо сурицю на знак благості і спільності з богами,
які є в небі, так бо п'ють за щастя наше.
Заспіваймо славу Суражію,
і ось комонь злат Суражіщіїв скаче в небесах.
Додому йшли, потрудившись.
Там огінь розкладали і їли покорм наш.
Речемо, яка то є ласка божеська до нас, і одійдемо ко сну.
А день прийде – і тьмі безкормиця.
Так ось давали десятину отцям нашим, а соту – на власове.
І так пробували славні,
яко же славимо богів наших і молимося про тіла,
омиті водою чистою...
|
|
|
3б
Інша бо кров є свята кров наша.
Про те мовилося, як обирали князів старотці наші.
І так правили п'ятнадцять віків через віче.
А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі...
І так правили наші отці.
Всяк міг слово сказати – і те було благом.
Захищалися од хозарів... по вікові Трояню,
які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча,
бо у русів не було іншої ради, крім віча.
Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв...
І тривала та розторгавиця п'ятсот літ.
І не закінчилася скоро, й обернулася нам тяглом хозарським.
Бо поки боруси билися, на нас наповзли вороги численні.
А внук троянен був самотен при багатьох друзях
і був (у полон) уведений...
4г
Сурожу бо святому бути над нами.
А йдемо куди – знаємо: по землі на гори і в луку моря.
А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ,
його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами.
Так співаємо славу богам і живемо милістю божою, допоки й життя.
Се лишилися Сурожа – там вороги наші,
які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами,
Маром-Марою і кінцем життя всім.
Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою.
Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і видно всім.
Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло.
Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво.
А те зле племено на пращурів наших набігло, напало,
І багато людей було забраних і померлих.
А той Ор-старотець казав:
«Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають. Тоті бо
криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей убивають».
То бо той старотець сказав: «А підемо до іншої землі,
в якій течуть меди і молоко, і та земля є».
І рушили всі і троє синів Орієвих – Кий, Пащек і Горовато,
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили. За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба – корови, пов'язані бики, вівці;
їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів,
ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.
Та то був престол руський.
Багато крові коштував той похід слав'янам.
Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував.
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже, що ми русичі всі.
Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.
Од отця Орія походимо,
і той час од часу народжується серед нас;
і пов'язано се сяк бо є до самої смерті...
Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.
Були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали і за нас.
Давно були на Русі хозари, зараз варяги;
ми ж русичі, аж ніяк не варяги...
Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,
додамо до нього щавлю (шавлію) й іних трав, як говорили прастаротці,
і даймо се суритися.
І пиймо тричі на славу богам і п'ять разів щодня.
То бо наше старе почитання богам повинні потребити,
і треба та буде пов'язом поміж нами.
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити.
Ті бо то диви є нашим нещастям...
Наші діди в небесах...
|
|
|
ІІ. На Прип'яти і біля гори Карпатської
5а
З підкорення се починали ми те заселення.
Мовимо, що так літ за тисячу п'ятсот до Діра пішли прадіди
до гори Карпатської, і там оселилися і жили ладно.
То бо родами правили отці-родичі,
а старійшиною роду був Щек, од оріян той був.
Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно.
І таким було життя п'ятсот літ,
а потім подалися на схід сонця і пішли до Дніпра.
Та бо ріка є, що до моря тече.
І там на півночі оселилися на ній.
І називали Дніпро Прип'яттю,
як і отці називали Дніпро Прип'яттю.
І там жили п'ятсот літ.
І віче правило, і боги оберігали од багатьох ворогів,
які звалися язиги.
Іллірійців там багато осіло і стало огнищанами.
І там худоба водилася в степах,
і там тільки богами оберігатись могла.
І так, як говорили, відпочили,
і наскладали немало золота,
і жили заможно.
|
|
|
5б
Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас.
І так ми йшли, ведучи худобу – корів своїх і биків.
І тут побачили багато птахів, які летіли до нас.
А ті галки і ворони від покорму летіли – була покормка
велика у степах.
То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат.
І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм,
а ті вороння поїдало.
І там Стрибог свистів у степах,
а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас.
Тут була січа велика – язиги і костобоки билися із злими
втікачами і крадіями худоби нашої...
І була та убориця за двісті літ (до нашого часу).
І наші родичі відійшли до лісів і там оселилися.
А за сто літ з'явилися там готи Германаріха, злоблячись на нас.
І тут була убориця велика:
готи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону.
А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза
воєводами нашими.
І так все владналося, почалося нове життя.
6д
Наші жерці знання збагачувати закликають, а вкрали їх від нас.
І ми нині так, як без бороди, і боїмося,
що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи, звідки ми.
А був же у нас боярин-герой, який розбив готів
у літо тисяча третє від Карпатського Ісходу.
І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них.
І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав
Гуларіха од Вороненця.
Там лишилися Русь, боруси і руськолані.
Так невже маємо соромитися слів ворогів наших!
Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному
хвалькуватому слову, сказаному нам.
А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас –
то вже вісник скаче в небі;
і проголошуємо хвалу і славу богам.
Та бо Сурож погречена і не буде вже Руська;
і там боги грецькі.
А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше.
Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,
маємо вишнього захисника нашого.
А старі часи – то наше благо.
Дістанемо від них твердості і кріпості,
аби ворогам відповідали, як належить...
|
|
|
6е
Ті часи були вельми важкими, бо дні були ясними.
І настала жорстока засуха.
Тож зерно не вродило,
і ми пішли на землю іншу і там утримались.
А (згодом) переможена була Русь греками і римлянами,
і пішли по морських берегах до Сурожа
і там утворили Сурож;
край той був сонячний і підлягав Києву.
Та з того нічого не добилися, зло все зіпсувало.
Тут бо вперше варяги прийшли на Русь.
І Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того...
Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях,
як непрошені князі, і почали князювати.
А над ними досі були отці і зберігали вогнище, огнебога дому того.
Та відвернув (бог) своє лице од них,
бо були у греків хрещені.
Аскольд – темний воїн, а днесь од греків освічений,
що ніяких русів нема, а суть ворове.
А з того можемо сміятися, бо були кіморії, також отці наші,
а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених.
6є
Те отці робили кожного разу, як виникала потреба.
А тут була інша суть і інші обставини.
Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим.
Такими були наші отці, і нам не бути іншими.
А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших
і так обернулися (в їхню віру) і стали їм служити.
Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо,
і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сонця.
Тому трава зелена – це знак божий,
і її треба брати до глеків і настоювати на сонці нашому,
щоб пити на честь богів, які на небі синьому.
А отці наші приносили жертву Дажбогові,
і та на небі також святилася многократно.
ІV. Мусимо дбати про вічне
7а
Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.
А тая се діє у варягів, які завжди приносили її,
іменуючи Перуна Паркуною,
і тому приносили жертву.
Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших –
просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на Коляди і на Русалії
в день весняний і на честь Красної Гори.
Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;
в той час називався рід наш карпини.
А стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися полянами.
Ото греки всяке наговорюють на нас,
що приносимо в жертву людей.
А то брехлива річ, бо не відповідає істині;
у нас інший звичай.
І той, хто хоче іншого вразити, рече зле,
а нерозумний не бореться проти цього;
а й так є, що інший говорить так само.
Довго се правили родами.
А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля
Перунового дерева.
В той день мали також ігрища перед лицем старотців і
силу юну показували.
Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь.
В той день огнищани ходили на полювання
і приносили дичину старотцям,
які ділили тую решті людей.
І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.
Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги
вибирали наших отців князями, і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.
І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.
|
|
|
7з
Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до бояр-ясунів,
аби могли захиститися від ворогів якомога раніше,
бо пізніше справді вже буде пізно.
А маємо силу нашу в степах,
що вишикувана Матір'ю – сонцем нашим;
крила обаполи розпростерті і тіло в середині,
а голова ясуна на рамена його.
Там воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї ясуні.
Вони вберігають її до того дня,
коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями,
а Хорват брав своїх воїв.
Тоді інша частина Щехова лишилася з русами,
і так на тій землі утворила з ними руськолань.
Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились,
і з ним до цього часу будуємо Русь.
І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з
Руссю,
оскільки тая є мати наша, а ми діти її,
і будемо до кінця з нею.
V. Наші невзгоди
8
А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення,
і жаль став між ними.
І почали плакати і вирікати їм:
не йдемо за ними, бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого.
Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слав'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
про руськолань і венедів, що розділилися надвоє;
та про борусів, які були розторгнуті на дві частини.
І тоді скоро мали і десять (частин).
А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли
маємо боярина Оглендю?
А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до
нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
А родці і родичі ділилися і розходилися.
І багато разів ворог нападав на нас.
Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця свого,
то з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
І ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,
то шкоду творять.
Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.
По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.
І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів,
що стали на слід гунів.
А тако Болояр сказав їм: почекайте.
І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами
несподівано,
і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і
юнаків, а старших зовсім побив.
Ми – русичі і маємо гордитися походом нашим
і триматися один одного, битися до смерті правої.
На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов
і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.
А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і
паскудять нам на кордоні.
А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки
і оселився з готами і тут був тисячу літ.
Пішли на нас колтове із залізом своїм
і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця.
І всі, чия тверда рука тримала нас,
змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі.
То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од
землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те,
не билися зовсім і загинули.
І нічого ми не могли зробити іншого,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися
од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають,
аніж будуть їм інші наслідувати.
Грім гримить у небі синьому.
І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
А та швидкість – це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли.
І тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
Бо колтове вчорашні – це сьогоднішні варяги і греки
(так звані елани);
І ті, хто не домислює до того,
суть їхні майбутні раби і піддані.
Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не була на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,
аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,
а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.
Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало,
Лад і Дажбо.
А коли Купало прийде у вінку,
що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,
і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса
смачного,
і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
доки не буде Русь вільна і сильна...
X. Наші боги
11а
Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо
і йому велику славу співаємо.
Хвалимо і Сварога, діда божого,
який тому роду божеську є началом
і всенькому роду криниця віща,
яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не
замерзає.
А тієї води живущої п'ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
прибудемо до лук його райських.
І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо
не переставати живих явищ кола крутити.
Це він нас веде стезею правою до брані.
І до Тризни великої о всіх полеглих,
які йдуть у життя вічне до полку Перунового.
І богові Світовиду славу проголошуємо –
се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.
І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
Співаємо і танцюємо йому.
І звертаємося до бога нашого,
який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає.
І світ міцний творить славу Світовидієву велику.
Слава богові нашому!
То бо скорбить серце наше.
І се одречемось од злих діянь наших
І прилучимося до добра.
Се бо рабів відпустимо, обнімемося.
І скажемо, се зробивши, – се бо нас знаєте:
як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.
А се таємниця велика, як і Сварог.
Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі.
А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються –
і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому.
А за тими обома – Хорс, Велес, Стрибог держать,
а поза ними – Вишень, Лело, Літиць.
11б
Радогощ, Календо, Кришень.
І се тих удержують – Сивий Яр і Дажбо.
І се інші є – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць,
Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,
а по тих – пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець,
ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць,
соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць,
страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць,
травиць, стеблиць.
А також суть – родиць, маслиць, живиць, відиць,
листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ,
липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць,
спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць,
чурць, родиць.
А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко
роздане частинами.
І ті суть Триглавові вівці, – і нам од нього.
Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них.
То красен рай слав'янський;
і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої,
чи бути дню небесному, чи бути ночі.
І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім,
а вночі хтось інший – бог дід, дуб, сніп наш.
Слава богові Перунові огнекудру,
який стріли на ворогів пускає і вірного проведе во стезі,
адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий
і всеправеден є.
X. Що укріпляє хоробрих
12
Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,
який, як сказано, йде на ворогів.
І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які
суть у небі.
Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави.
А коли їх вести в інші степи, – ідемо.
І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо,
і так до полудня.
Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить
златорунні кола.
І суряну п'ємо так до вечора.
А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені,
запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,
який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі
мають бути.
І, сотворивши молитву, йдемо ко сну.
А за тим – велика таємниця.
24б
Пиймо суру питну за славу ту п'ять разів на день.
І вогнища розпалюємо біля дубів;
і тако снопа тягнемо і скажемо хвалу йому.
Ми Дажбожі внуки і не смієм нехтувати славу нашу за віки.
Се бо антами були по руськолані,
а раніше були русами і лишились ними.
Се про Волинь ідеться перше, яка била ворогів, бо хоробра є.
І та Волинь є першим родом, будучи їх початком.
І анти Мезенмира здобули перемогу над готами і
розтрощили їх надвоє.
І се по них прийшли гуни, крові славних жадаючи.
І та боротьба люта була.
І се готи зібралися з гунами і з ними на отців наших напали,
і були розбиті і знищені.
А тут пішли обри на князя і забили його.
Отож синє море одійшло од Русі...
Се боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної,
лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на
травах настояну, і меди,
ніколи не живу птицю, ані рибу.
І се варяги й елани богам дають жертву іну і страшну
чоловічну.
І те ми не повинні діяти, яко ми Дажбожі внуки,
і не маємо йти за іними стопами чужими.
24г
Ішов од тих верхів і до синього моря і Сурожа до вас
і казав вам, як відали самі, про ту зі старих часів землю
нашу союзу антів,
яка через кров, щедро пролиту на ній, русою зветься,
бо руду лили, і тако в спрагу її до кінця.
І буде та земля наша, славних племен і родів.
Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося силою їх.
І так величаємо пращура нашого Сварога,
який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця.
…Се мовив Ору Сварог наш: «Як мої творіння створив вас
од перст моїх.
І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь
як сини Творця.
І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш.
Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти;
і як мовить, так і творіть.
І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші,
істягнувши сили із каменя,
чудесне творячи, без коней повізши,
і всяке діючи дивне, без чарівників,
бо всякий гряде, як чарівник.
І ругу творили, клятви чинячи на кметі,
і кметь підкорили...
І так словами многими і многими
і тими словами одурманюєте ви,
приневолюєте рабів в обмін на золото.
І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того.
І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:
любіть світ зелений і життєдайний!
Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!
А по тій добі були сімдесят князів наших,
як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;
і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,
коли люди не хотіли їх.
Се бо князі ті великі трудилися,
і се Кішек був великий і мудрий.
І помер, а по ньому були іні.
Кожний зробив якесь благо для русів.
Пам'ять наша те вдержить,
бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди
і зберігати пам'ять про них у синів наших.
І ніхто не сміє про те забути,
бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім'я його схибнуть на віки».
XVII. Славимо богів
31
Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну
і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем твоїм мовленим згу,
і світлом мружиш очі.
А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити.
То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків.
Хай іде той день, який хочеш ти!
Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас.
Хай сила твоя наші поля оплодотворить,
грім і дощ хай поллються на них.
І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй.
Як ранкову славу тобі мовити маємо,
то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших,
що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть.
Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні
і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди.
І хай будеш так усі дні...
Жертву тобі правим – овсяне борошно
і так співаємо славу і велич твою...
Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла
заступником од Коляди до Коляди.
Хай плодить на полях і дає трави для худоби,
і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього
багато,
аби мед віщий заколотити і варити.
Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і
повернуло на літо.
Тому-то співаємо славу, як отці в полях.
Славимо огнебога Семаргла,
який гризе дерево і солому
і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері.
А тому вдячні за сутворені борошно і питво,
що як єдине зберігаємо в попелі;
того вздуймо, щоб горіло...
Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку.
Хай святиться ім'я його Індра,
бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали
були його.
Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла.
Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і
його (зберегли).
Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю Ін(д)ського.
Думали прийти до раю травного, а для худоби то були
злі злаки.
Так веселощі великі нас обуяли.
І там наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм
поділитися на три роди
і йти на південь і на захід сонця.
А то були Кий, Щек і Хорив.
І так зробили, і пішли три роди,
і сіли всі на землю свою.
А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.
Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь
і там худобу пасли до першого літа...
Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.
І великі там бо суть луки Хорса,
і там водимо худобу,
аби проплодитися їй волею Дажбога,
його ж славимо...
Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,
триклятий буде.
Слава Впаруні, богу нашому,
який бо нас охороняє і здоров'я дає.
Блага земні дає тому,
хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на
Горі в лісах,
і в діброві берези або дуби.
В тому наші боги,
Бо Дажбо дає тому, хто просить,
і за те хвалимо його.
37б
Рушайте, браття наші, племено за племенем, рід за родом
і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими
і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю
і візьмемо її до рани своєї,
і натовчем (землю) до неї.
А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією,
та щоб сказала (та): «Не можу винити того,
яко наповнений землею,
і не можу його одділити од неї».
І боги, що там є, скажуть тоді:
«Се русич і залишиться ним,
бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави».
В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців
а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі
простими мужами.
І так ставала земля розквітлою,
і вибрані князі дбали про людей і хляби,
одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх.
Нині маємо інше: і князі полюддя беруть,
і синам владу передають –
од отця до сина і аж до правнука.
ХХ. Молитва: Дажбог нас струзі своєму
38б
Дажбог на струзі своєму був на небі премудрім, яке синє.
А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене.
Його подих – це життя кожної істоти і притулок.
Усяк муж благо того знати може або зло.
І хто богом не сподоблений,
той пребуде, як сліпий, і не матиме з ним частки,
яко же всяке, що до злого йде,
з ним до кінця пребуде.
4. СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА[1]*
(див. примітки до […])
Про Закон [2], Мойсеєм [3] даний,
і про Благодать [4] та Істину [5], в Ісусі Христі втілених,
і як закон відійшов,
і як Благодать та Істина всю землю наповнили,
і віра на всі народи розпростерлася,
і до нашого народу руського;
і похвала кагану [6] нашому Володимиру [7], за якого ми охрещені були,
і молитва до Бога від усієї землі нашої.
Господи благослови, Отче!
|
|
|
