Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Страховий захист, страховий фонд, їх характеристика

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово „ захист'' означає заступництво, охорону, підтримку.

Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін „страховий захист".

У Фінансовому словнику страховий захист визначається як "економічні відносини, пов'язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків".

Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд.

Якщо враховувати тлумачення „фонду" як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для

здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі.

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд - це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказус на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків.

Існує декілька теорій страхового фонду. Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна.

Зрозуміло, що фундаторами Марксової теорії страхового фонду є вчені політекономії К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники - марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інш. За Марксовою теорією, страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-еко-номічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад, В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб'єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду, розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості (Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд., т. 19, с. 17).

Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимива-

ють національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду грансформувались в обґрунтування того, що витрат на формування даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією, витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об'єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду.

Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені - економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники - російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності до їх вчення, джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді - міра ризику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються позиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільне необхідних витрат. Тобто страховий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засобів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розвиток, то була б аргументована теза про включення витрат на страхування до собівартості продукції ще в 70-90-х роках минулого століття.

В сучасних умовах господарювання в Україні згідно п. п. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток до складу валових витрат у податковому обліку відносяться будь-які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування про-цукції платника податку, цивільної відповідальності, пов'язаної з зксплуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або

інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають в трудових відносинах з платником податку. Стосовно ж бухгалтерського обліку, то крім зазначених витрат на страхування, до загальновиробничих витрат включаються витрати на медичне страхування робітників та апарату управління, до адміністративних - витрати на страхування матеріальних необоротних активів, до витрат на збут - витрати на страхування готової продукції, матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, робіт, послуг. Тобто витрати на страхування певних видів та об'єктів відносяться на собівартість продукції з метою оподаткування, а певні - витрати на особисте страхування, медичне страхування - ні. Такий підхід в умовах становлення страхового ринку, коли держава не може взяти на себе функції повного фінансування відшкодування витрат у зв'язку з настанням страхових випадків не завжди є виправданим.

Наукова та суспільна практика розробила низку організаційних форм страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй класичній теорії розглянув методи організації цих фондів (рис. 1.3). Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду (рис. 1.4).

Централізований (резервний) страховий фонд - формується

централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній,так і в грошовій формі.

Фонд самострахування - формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб'єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика - формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд- це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні.

Для страховика, навпаки, пріоритетним с те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.

Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів - єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов'язань.

Мета страхового фонду - відновлення ситуації, її стабілізація, але не покращення. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести:

•S комплексність (оптимальність, достатність);

S різноманітність організаційних форм;

S врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

•S державне регулювання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів опти-мальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового захисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність.

Отже, в будь-якому випадку вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансування антиризикової діяльності залишається за суб'єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на "теорію ідеального страхування", страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов'язані з організацією антиризикової діяльності, виражають

поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням страхового захисту є страховий фонд - сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страховиків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а також для отримання страховиком прибутку. Проте, безперечно, організація страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування с:

S наявність ризику та його випадковий характер;

S розуміння небезпечного характеру події;

S можливість статистичного обліку небезпек;

•S наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

S наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників;

S існування страхових відносин.

1.3. Страхування як економічна категорія

Страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин.

Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом "страх". Тому досі вираз "страхування" вживається у значенні "підтримка", "гарантія успіху" тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку.

Новий тлумачний словник української мови визначає слово „страхування" як "уберігати кого-, що- небудь від чогось небажаного, неприємного".

Страхування як історична^категорія відображає певні економічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів. Так, початки страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (близько 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вавилон), в якому 282 статті були присвячені корабельній позиці (бод-мереї) - грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення судна позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів.

Тому з мстою організації свого с фахової о захисту вони встановлювали підвищенні відсотки, ніж за звичайними позиками.

В епоху рабоволодіння існували уі оди з приводу захисту нерухомого майна, морського судноплавства тощо, які мали риси сірахування. Вчені свідчать, що стародавні правила страхування були викладені в одній з книг Талмуду, який наказував у разі втрати погоничем свого осла іншим погоничам передати йому взамін тварину, але ніколи гроші. При цьому вже тоді були визначені основні ознаки страхування. А саме -- розподіл між зацікавленими особами ризику можливого збитку та викорис-ІанІІя страхування як захисту від ризику, але ні в якому разі як способу збагачення.

За часів Римської імперії, імператором Клавдієм була створена система гарантій за втрати римських купців від морської стихії. Проте така форма компенсації втрат не може бути визнана як страхування. Адже відсутні такі важливі елементи страхування, як страховий внесок, тобто оплата страхувальником обіцянки компенсації втрат, та страховий фонд, створений безпосередньо за рахунок внесків страхувальників.

В якості комерційного поняття „страхування" сформувалось лише в XVIII ст., коли підприсмець-страховик почав вести свою справу для отримання прибутку.

Багатовіковий життєвий досвід свідчить, що хоча страхові події мають випадковий та нерівномірний характер, кількість по-страждалих від їх настання завжди менша кількості зацікавлених осіб, які застосовують страховий захист. За таких умовах солідарний розподіл можливого збитку суттєво пом'якшує наслідки страхових випадків. Тобто, чим більше зацікавлених осіб приймає участь в розподілі збитку, тим менша частка їх засобів, коштів, необхідних для формування страхового фонду, припадає на кожного учасника. Саме на такому підході ґрунтується страхування, сутність якого полягає в замкнутому розподілі можливого збитку між зацікавленими сторонами.

В наукових та літературних джерелах існує безліч визначень економічної категорії "страхування", аналіз її розвитку в різних економічних суспільствах.

Так, наприклад, на початку XX ст. німецький вчений А. Манес представляв страхування як вид економічної передбачуваності, та, водночас, як організацію, що ґрунтується на самодопомозі. Російський дослідник К. Г. Воблий за радянських часів розглядає страхування, як вид господарської діяльності на основі

солідарності та передбачуваності, які мають на меті покриття майбутнього нестатку, який викликаний настанням страхового випадку. Однак вказаний підхід побудований виключно на інтересі страхувальників, хоча страхування - це також і вид бізнесу. Вчені Л. Рейтман, В. Родіонова, Л. Дробозіна, вітчизняний вчений О. Заруба та інші в сучасних умовах розглядають страхування як суто фінансову категорію, коли страхування виступає як сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, який призначений для відшкодування можливого збитку при настанні страхового випадку. За таким підходом страхові відносини розглядаються не як частина суспільних відносин, а як особливі відносини, що мають розподільчий характер, є пріоритетними по відношенню до інших. Окрім того, зазначені відносини не є замкнутими у формуванні страхового фонду (для них характерна замкнута розкладка страхового збитку). Не враховується також, що страхувальник та страховик є суб'єктами страхового зобов'язання в рамках певного економічного інтересу, а страхування є досить прибутковим видом підприємницької діяльності.

Ряд вчених, таких як В. Райхер, В. Шахов, Н. Внукова вважають, що страхування слід розглядати більш широко, як економічну категорію, що пов'язана з економічними відносинами в процесі створення і використання страхових фондів. Тобто, за такою думкою страхування - це система економічних відносин, направлених на стабілізацію виробництва матеріальних благ, забезпечення стабільності й збалансованості майнових інтересів членів суспільства, економічні відносини з приводу створення і використання страхового фонду для організації страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні страхового випадку, як спосіб відшкодування збитків за допомогою їх перерозподілу між особами страхової сукупності. І в цьому випадку також не враховуються економічні інтереси страховика, хоча фінансовий механізм страхування побудований таким чином, що забезпечує реалізацію інтересів всіх суб'єктів страхових відносин.

Автори страхового словника „Страхование от А до Я!' пов'язують страхування з видом економічної діяльності по перерозподілу ризику нанесення збитку майновим інтересам серед учасників страхування, яка здійснюється спеціалізованими організаціями, що забезпечують.акумуляцію страхових внесків,

створення страхових резервів та здійснення страхових виплат. За таким визначенням зовсім не видно ролі засновників страхової компанії та акціонерів, що формують статутний фонд (в досить значних розмірах - не менше 1 млн. евро для ризикових видів страхування та 1,5 млн. евро для страхування життя за умов в Україні), який є першоосновою здійснення страхових виплат і створення страхових резервів, забезпечення платоспроможності страховика.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич, К. Базилевич розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної зумовленості необхідності створення зазначеного різновиду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному аспекті, міжнародному аспекті. Проте визначення терміну страхування не наводять.

Західна наукова думка не приділяє значної уваги пошукам визначення категорії „страхування". Наприклад, відомі Пол А. Самуельсон та Вільям Д. Нордхауз в „Економіці" відмічають, що ринок управляє ризиками за допомогою їх розподілу, а розповсюдженою формою розподілу ризиків є страхування. Тобто страхування представляється як спосіб захисту від ризиків. При цьому наукова думка заходу приділяє більше уваги страховій математиці як „локомотиву" страхової діяльності. Так, за дослідженням М. С. Клапківа, в першому каталозі найвагоміших наукових праць на страхову тематику, виданому в 1982 році, було розміщено 152 анотації статей, з яких, як з'ясувалось, 101 виявились математичного спрямування, а економічного - лише 51. Тому закордонними вченими страхування розглядається, в більшості випадків, в практичні площині, що сприяло розвитку страхування до рівня стратегічного сектору економіки.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" '(від 04.10.2001 р. З 2745 - III) визначається страхування як „вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових Премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

•/ ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протя-

г ом певного періоду часу відбуваємося не у всіх учасників формування страхового фонду;

S сфскі накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому що страхові виплати видаються пс одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування мас характерні ознаки, зокрема: •S наявність розподільчих та псрерозподільчих відносин; S існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин; / формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

S поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів: S солідарна відповідальність всіх страхувальників за

втрати;

— замкнута розкладка суми страхового збитку; — перерозподіл збитку в просторі та часі; •— повернення страхових платежів, що мобілізовані до

страхового фонду;

— самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку страховиком.

Як видно із зазначених ознак, страхування має риси економіки, фінансів, кредиту, підприємництва, але й принципові відмінності.

Страхування водночас є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як фактор стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що приносить дохід.

Оскільки страхування відноситься до виду підприємницької діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної організаційно-правової форми, що суворо передбачено чинним законодавством, то страхову діяльність можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, ко-мандитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю. Отже, страховиком (сграховою компанією)

може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю.

Суб'єктами страхових відносин, у відповідності до чинного законодавства, визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю;' відповідно до Закону України "Про господарські товариства" (від 19.09.91р. №15-76-ХІІ), з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб'єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, або є страхувальниками в силу закону. Застраховані особи - треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні.

Окрім того, Закон України про страхування визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов'язані:

•— з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

•— з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

— з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Отже, категорія страхування розглядається з наступних позицій:

— як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;

— як спосіб розподілу ризиків;

— як спосіб задоволення потреб страхувальників;

•— як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

•/ як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціонерів;

•/ як джерело інвестицій в економіку держави;

•— як фактор стабілізації економіки.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

Отже, узагальнюючи погляди вчених та практиків, можна визначити страхування як певний вид економічних відносин з. приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

1.4. Функції та принципи страхування, їх зміст

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьогодні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки тощо. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука, і нове покоління продукуватиме свої економічні закони, категорії, наповнюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок щодо кількості та переліку функцій страхування. Крім того, деякі автори розрізняють функції страхування як економічної, як фінансової категорії, в залежності від форм антиризикової діяльності, від економічного змісту майнового та особистого видів страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначити наступні функції страхування'.

•— ризикова;

— заощадження коштів;

— створення та використання страхових фондів і резервів;

— компенсаційна;

г репресивна; •— превентивна; — інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та непередба-чуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можтива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів вирішує завдання накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності.

Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

Зазначені функції страхування відносяться до специфічних. Але у сфері страхової діяльності деякі автори (наприклад, В. Борисова, О. Кашенко, А. Таркуцяк) виділяють і більш загальні функції, такі як контрольна, ціноутворення тощо.

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страхуванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характеристик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються наступні принципи страхування:

•— вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;

— страховий ризик;

•— страховий інтерес;

— сумлінність (обов'язковість);

— відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;

— страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;

— франшиза;

— суброгація;

— контрибуція;

— диверсифікація та інші.

Вільний вибір страховика та виду страхування повністю стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування укладається на основі волевиявлення сторін.

Страховий ризик є необхідним елементом існування страхування, представляє собою, як зазначено у Законі Україні "Про страхування", певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

Сумлінність передбачає обов'язковість виконання своїх зобов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування.

Страхування не може бути засобом збагачення - даний принцип означає, що страхування пов'язане з організацією страхового захисту, відшкодовує реально завданні збитки та підтримує матеріальний і фінансовий стан страхувальника на тому ж рівні, що й до настання страхового випадку.

Франшиза передбачає наявність визначеної договором страхування частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків та рівня страхової відповідальності. Таким чином поєднується використання двох видів страхових фондів - страховика та самострахування, та підсилюється дія принципу страхового інтересу. Франшиза буває умовною та безумовною. Деякі вчені відносять франшизу не до принципів страхування, а до методів часткового страхування.

Суброгація передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того, реалізація зазначеного принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичений із страхового законодавства європейських країн. В радянському страховому праві суброгацію ототожнювали з регресом. В сучасному зобов'язальному праві України ці поняття розмежовуються.

Контрибуція надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням

страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Деякі автори, наприклад, П. Біленчук, А. Таркуцяк, виділяють ще принципи співстрахування та перестрахування. Проте, на наш погляд, їх можна вважати видами страхової діяльності.

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування - представляє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

Отже, страхування як економічна категорія, пов'язана з організацією страхового захисту, має свої функції та відповідні принципи функціонування.

/.5. Роль страхування в ринковій економіці

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі категорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції проявляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного застосування. Тобто, можна сказати, що роль представляє собою форму відповідної організуючої діяльності людей. Різноманітні економічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі".

Виходячи із вище зазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає:

— в забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві;

— в оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;

— в раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, пре-венцій тощо;

— в створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.

Рекомендована література

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91р.
№1576-XII

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про стра
хування" від 04.10.2001 р. № 2745 - III.

3. Александров А. А. Страхование. - М.: "Издательство ПРИОР",
1998. - 192 с.(с.З - 9).

4. Базилевич В.Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: Това
риство "Знання", КОО, 1997. - 216 с.(с.6 - 19).

5. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика,
1996.-192с.

6. Баранчикова Н. А. Моральная опасность в страховом бизнесе. //
Страховое дело. - 2001. - № 12. - с. 30 - 33.

7. Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Зшіетів О. М., Клименко Н. I.
Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За
редакцією професора П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових ор
ганізацій України О. Ф. Філонюка. - К.: Атака, 1999. - 368 с. (с.27 - 69).

8. Внукова Н. М. Практикум із страхування. Випуск 1.- К.: Лібра,
1998. - 40 с.(с.4 - 6).

9. Внукова Н. Практика страхового бизнеса. - К.:Либра, 1996.-216 с.

10. Воблый К. Г. Основы экономии страхования - М.: Анкил, 1995.
-с. 20.

11. Гварлиани Т. Е. Дискуссионные вопросы теории страхования. //
Ж-л Финансы. - 1998. № 9. - с.45 - 46.

12. Гвозденко А. А. Основы страхования: Учебник. - М.: Финансы
и статистика, 1998. - 304 с.(с.4 - 23, 41 - 43, 135 - 163).

13. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 тт.
Т.4: - Оформл. "Диамант". - СПб.: ТОО "Диамант", 1996.

14. Загородній А.Г., Вознюк ГЛ., Смовженко Т.С. Фінансовий слов-

ник. - 2-е віщання, виправлене та доповнене. - Львів: Видавництво "Центі) Європи", 1997. - 576 с. (с. 181, 396).

15. (с.7 - 27).

16. Кашенко О.Л., Борисова В.А. Соціально-економічні основи
страхування: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво "Універси
тетська книга", 1999. - 252 с.(с.З - 7).

17. Клагасів М.С. Питання етимології економічного ризику. // Фінан
си України. - 2001. - № 4. - с. 14 - 20.

18. Клагасів М.С. Математичні основи страхового підприємництва. //
Фінанси України. - 1997. - № 7. - с. 103 - 109.

19. Клапків М. С. Теорії оптимального фінансування антиризикової
діяльності // Фінанси України. - 1998. - № 9. - с. 35-45.

20. Новий тлумачний словник укр. мови. т.4. (с.420).

21. Манєс А. Основы страхового дела. - М.: Анкил, 1992, с.8.

22. Маркс К. Критика Готской программы. Маркс К., Энгельс Ф.
Соч.,2 -еюд. Т.19.с.9-36.(с. 17).

23. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. -
М.: ЮКИС, 1992. - 284 с.

24. Ротова Т. А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. - К.:
Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с. (с. 7-88).

25. Ротова Т. А. Методичний інструментарій управління страхови
ми ризиками. // Фінанси України. - 2002. - № 3. - с.140 - 144.

26. Самуєльсон Пол, Нордхауз Вильям. Єкономика. - М.: „Изд-во
БИНОМ", 1997.-С.228.

27. Страхование от А до Я. Под ред. Л. И. Корчевной, К. Е. Тур
биной. - М.: ИНФРА - М, 1996, с. 17.

28. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Свроп.
ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. - 115 с.(с.З - 15).

29. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: Курс лекцій / За
ред.проф. Г. Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2001. -432с. (с.288- 289).

30. Цветкова Л. Концепция трактовки понятия "страховой риск"
как атрибута страхового продукта. // Страховое дело- 2000. - № 3. - с.
48-51.

31. Чернова Г. В. Финская классификация рисков в деятельности
страховой компании. // Страховое дело. - 2001. №12. - с. 45 - 50.

32. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой
полис, ЮНИТИ, 1997.-311с.(с.З-22).

33. Шахов В. В. Риски. Теоретический аспект. // Финансы. - 2000. -
№ 7. - с. 33 - 36.

34. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. - К.:
МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415. (с.З - 43).

35. Юлдашев Р. Т. Теория страхового фонда: попытка ретроспек
тивного анализа. // Страховое дело. - 2002. - № 3. - с. 30^1.

Питания для самоперевірки

1. Що таке ризик і які його специфічні ознаки?

2. З чим пов'язують виникнення ризику як економічної
категорії?

3. Як розмежовують поняття "ризик" та "непевність"?

4. Як визначається ризик у площині фінансових кате
горій?

5. Які є форми антиризикової діяльності?

6. У чому полягає зміст страхового захисту?

7. Що таке страховий фонд? У чому його призначення?

8. Які теорії страхового фонду є найбільш поширеними?
Які з них є пріоритетними в Україні?

9. Що входить в троїсту систему страхових фондів анти-
ризикового спрямування?

10. Які форми страхового фонду існують в сучасних умо
вах в Україні?

11. В чому полягає сутність страхування як економічної
та фінансової категорії?

12. Які характерні ознаки страхування?

13. Які макроекономічні функції страхування?

14. Які мікроекономічні функції страхування?

15. У чому полягає мета страхування?

16. Які є сучасні принципи страхування і в чому полягає
їх зміст?

17. Які. основні напрямки впливу страхування на еко
номіку держави?

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒