Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 4. Регулювання страхової діяльності

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 19Следующая ⇒

В Україні

План

4.1. Система регулювання страхової діяльності в Укра'їні.

4.2. Закон України про страхування.

4.3. Регламентація фінансово-господарської діяльності
страховика.

4.4. Ліцензування страхової діяльності в Україні.

4.5. Регулювання бухгалтерського обліку та звітності стра
хової діяльності.

4.6. Договір страхування, його основні елементи.

Мета вивчення теми:

•/ з'ясування системи регламентації страхової діяльності в Україні та за кордоном;

S визначення основних засад та напрямків вдосконалення державної політики в галузі страхування.

Після вивчення теми студент повинен:

знати:

S правове, методичне та наукове забезпечення здійснення страхової діяльності;

•/ документи, що регламентують страхову діяльність в Україні;

вміти:

S користуватися законодавчими та нормативними актами при регулюванні взаємозв'язків між учасниками страхових відносин;

S укладати договір між страховиком і страхувальником.

4.1. Система регулювання страхової діяльності в Україні

В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності.

В новому тлумачному словнику української мови термін „регулювати" визначається як „достосовувати, впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі".

У відповідності до зазначеного розуміння терміну „регулювати" кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.

Державне регулювання страхування, як і економіки загалом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуй-нуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв'язків. Визначальними структурними ознаками ринкової економіки є: •S основні форми власності;

S спосіб координації господарських економічних інтересів. Координація - це механізм впливу соціально-економічної системи на дії господарюючих суб'єктів у відповідності до пріоритетних цілей цієї системи. Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритетну користь останніх. Тобто регулювання фінансового-госпо-дарського механізму у сфері страхування з боку держави направлено на реалізацію головної сучасної цілі суспільного ладу -стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб'єктів фінансово-господарських відносин.

Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:

•S Конституція України - основний закон; S Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада і які в силу цього є частиною національного законодавства України; S Цивільний Кодекс України; •S Закони України - акти вищої юридичної сили; S Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще

діють близько 50 документів);

•/ усі інші нормативно-правові акти - є підзаконними, видаються для конкретизації законодавчих розпоряджень або їх трактування, також мають юридичну обов'язковість; їх ієрархія залежить від становища, компетенції та повноважень органів, що видають ці акти: укази й розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти Міністерств і відомств, акти регіональних органів влади й місцевого самоврядування.

Документи, прийняті державними органами у формі листів, методичних рекомендацій, роз'яснень тощо не є нормативно-правовими.

В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:

•S по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та витягнути несправедливий дохід;

•/ по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого; S по-третє, страхування - це досить прибутковий вид

бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню; S в-четвертих, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава. Державне регулювання страхування можна представити наступним чином (рис.4.1):

У зв'язку із зазначеними етапами можна визначити об 'єкт державного регулювання страхової галузі - система соціальне-еко-

немічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об'єднання коштів суб'єктів цих відносин. Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі її різноманітних інститутів.

Правові основи страхування визначаються Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування" від 04.10.2001рр., Кодексом професійної етики'страховиків, а також низкою інших законів і підзаконних актів.

Страхування, як бізнес, в кожній державі має корпоративну форму. Тому майже всі країни світу ввели монополію резидентів на проведення страхових операцій, крім перестрахування. Законодавче регулювання страхового бізнесу перш за все передбачає захист інтересів громадян своєї країни.

Безпосередньо страхова справа в Україні регламентується Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. № 2745-ПІ, який:

•S встановлює понятійно-термінологічний апарат з питань страхової справи;

S визначає вимоги до страховика при його створенні, реєстрації;

•S регулює порядок проведення страхування;

S визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків;

S формує принципи державного нагляду за страховим бізнесом та порядок ліцензування видів страхової діяльності;

S передбачає врегулювання основних питань взаємовідносин сторін договору страхування з урахуванням міжнародного права.

Також даний закон встановлює, що предметом діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і операції, пов'язані з розміщенням страхових резервів та управління ними.

Велике значення для подальшого формування страхового ринку має встановлення Законом про страхування положення про спеціалізацію страхових компаній на ті, що здійснюють страхування життя і ті, що займаються іншими видами страхування. Такий порядок розповсюджений в багатьох країнах світу.

Нормативними- актами міністерств і відомств -інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєстру-

ються в Міністерстві юстиції України, деталізуються відповідні законодавчі норми та механізм страхової діяльності, встановлюється певний порядок проведення страхування для галузей або суб'єктів господарювання.

Враховуючи, що регламент - це сукупність правил та постанов, що регулюють роботу, то страхова діяльність також регламентується і внутрішніми документами страховика, такими як:

S засновницькі документи страхової організації;

S правила та умови страхування;

S договір страхування;

S розпорядження й накази керівників та головних спеціалістів страхової організації.

Страхування є об'єктом контролю з боку державних органів, починаючи ще з XV - XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків, а платоспроможність компанії - головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.

Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи (рис. 4. 2.).

Ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).

Авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правші страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).

Змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).

На наш погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядкурозміщення страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов'язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду.

Страховий нагляд - це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.

Раціональний механізм державного регулювання страхової діяльності в ринкових умовах ґрунтується на певних принципах (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Принципи регулювання страхової діяльності в ринкових умовах.

№			Приклад
з/п	Назва принципу	Зміст принципу	застосування
			принципу в сфері
			страхування
1	2	3	4
1.	Обмеження дії	Держава в інтересах	Існування обов'я-
	принципу	всього суспільства	зкових форм держав-
	відмови.	виключає суспільні	ного страхування (на-
		блага із сфери дії	приклад, соціального,
		ринкових відносин.	певних видів відпо-
			відальності тощо)
2.	Принцип	Особа, що призвела	1) Страхування
	матеріальної	до виникнення	відповідальності.
	відповідаль-	збитків, повинна цей	2) Матеріальна
	ності.	збиток компенсувати.	відповідальність
			страховика.
3.	Принцип	Необхідно	Зовнішня користь від
	необхідності	вирівнювати різниці	страхування:
	вирівнювання	між суспільними та	1) Відновлення діяль-
	ЗОВНІШНІХ	приватними вигодами	ності після настання
	ефектів.	й витратами.	страхового випадку.
			2) Можливість заоща-
			дження певних коштів.
			3) Страхові ресурси
			корисні для всієї
			економіки як
			Інвестиційний ресурс.
			4) Забезпечення
			процесів стабілізації
			економіки.
4.	Принцип	Наявність комплексу	1) Пакети акцій
	необхідності	господарюючих су-	страхових
	існування	б'єктів, що належать	організацій, що
	державного	центральним або міс-	знаходяться у
	сектору.	цевим органами вла-	власності держави.
		ди з метою здійсне-	2) Існування
		ння альтернативної	державних страхових
		діяльності.	компаній.

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій, (рис. 4.3).

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю -ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з фор-

муванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії - Міністерство фінансів, у Франції - комісія з контролю за страхуванням; в Італії - Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах - Палата страхових справ; в Китаї - Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії - Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії - Державна страхова Інспекція та інше.

Узагальнюючи та систематизуючи світовий історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:

S самостійний орган державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);

•/ орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);

•S орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південно-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).

За часів Російської імперії з розвитком капіталістичних суспільних відносин, коли страхування із „товариської" форми переросло в „товарну", отримало розвиток земське страхування. Діяльність земських страхових товариств здійснювалось під на-

глядом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства фінансів. Всі товариства розробляли свій Статут, який підлягав затвердженню Міністерством внутрішніх справ, а Звіти про діяльність страхового товариства щороку представлялись до Міністерства фінансів та друкувались у „Віснику фінансів, промисловості й торгівлі". Пізніше була створена Земська страхова спілка, яка затвердила загальні правила страхування та перестрахування майна від вогню, також повинна була виконувати контролюючі функції за страхуванням.

В Радянській державі в березні 1918 року був створений Комісаріат у справах страхування, який поряд з іншими функціями здійснював контроль за діяльністю приватних страхових товариств, і який був перехідним заходом до їх націоналізації. Після націоналізації страхової справи (в листопаді 1918 р.) страховий нагляд здійснювався з боку Держстраху тільки за діяльністю органів кооперативного страхування. В 1931 році з ліквідацією цього виду страхування необхідність у даному страховому нагляді відпала.

З 1918 по 1920 pp. страхові операції не проводились і нагляд практично не здійснювався.

В грудні 1921 року було створено Головне управління державного страхування, якому було надано право монопольного проведення страхових операцій, а також здійснення нагляду за страховою справою.

Після 1931 року в радянській страховій практиці термін „страховий нагляд" застосовувався при нагляді страхових органів за збереженням застрахованого майна, попередження загибелі його від стихійного лиха.

В 1947 році із складу Держстраху СРСР виокремилось Управління іноземного страхування СРСР (Індержстрах) як самостійна госпрозрахункова одиниця.

З 1958-го року організація страхової справи та частковий нагляд за страховою діяльністю передаються у відання міністерств фінансів союзних республік

З 1967 - по 1991 p.p. система Держстраху була вже союзно-республіканською, очолювалась Правлінням Держстраху, яке підпорядковувалось Міністерству Фінансів СРСР.

В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укр-страхнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забез-

печував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р» з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

• ' В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передбачено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:

S кредитних і небанківських фінансових установ;

S страхової діяльності;

•/ контролю фінансових ринків, ліцензування та нагля-

ДУ-

Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:

S розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;

•S методології, обліку та аналізу страхування;

•S накопичувального страхування;

S нагляду за страховою діяльністю;

•/ ліцензування та ведення справ страховиків.

Крім спеціального органу - Управління страхової діяльності - у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.96 р. за № 1136 в країні створено Експертну Раду з питань організації страхування при Кабінеті Міністрів України, яка в 2000 році невиправдано припинила свою діяльність.

В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. А також створюється система прямих державних гарантій страхувальникам за допомогою удосконалення системи державного нагляду.за страховою діяльністю, введенням вимог погодження інвестиційної діяльності страховика з страхувальниками і державою тощо. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я, інш.) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Важливим питанням є рівень самостійності та незалежності органу державного нагляду, який досягається за рахунок багатьох факторів, таких як досвід та знання керівника наглядового органу, його заступників, визначення джерела фінансування наглядової діяльності, система призначення керівника органу нагляду за страховою діяльністю (прямі вибори, призначення вищим органом влади, призначення організацією вищої інстанції), таке інше.

Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на наш погляд, повинна зводитись до наступного:

S встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;

S використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;

S контролю за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України;

S визначенню обов'язкових видів страхування.

Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.

До недержавного регулювання страхової діяльності можна віднести Спілку страховиків, третейські суди (в Росії), Національні асоціації страховиків (у США), комітети по страхуванню за напрямками страхового бізнесу тощо.

Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюють наступні органи:

S Кабінет Міністрів України;

S Міністерство фінансів України;

S Ліга страхових організацій України.

Досить важливими є питання регулювання фінансово-господарської діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхуван-

ня та розрахунку страхових тарифів, страхових виплаттощо. Однак є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі грошові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов'язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування - необхідність мати диплом про вищу освіту (економічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте немає законодавче закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є дуже важливим в сучасних умовах.

Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.

Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.

4.2. Закон України про страхування

Законодавство України про страхування пройшло певний шлях розвитку.

За часів Російської імперії перший Закон про страхування був Височайше затверджений як „ Положення про взаємне страхування будівель в казенних селищах від пожарів" в 1852 році. Зазначене Положення встановлювало порядок страхування селянських та громадських будівель, а також умови виплати винагороди на випадок пожару.

В квітні 1864 р. відразу за земською реформою царський уряд розробив та ввів в дію „Положення про взаємне земське страхування".

Після Жовтневої революції в 1918 році був підписаний Декрет „Про організацію страхової справи в Російській республіці", а в жовтні 1921 р. був підписаний Декрет „Про державне майнове страхування". В 1925 році ЦВК СРСР прийняв „Положення про державне страхування в СРСР". В 1930 році була прийнята Постанова „ Про обов'язкове страхування кооперативного майна".

В Україні після отримання незалежності відносини страхування, як предмет підприємницької діяльності, набули ознаки легітимності в травні 1993 року, після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування". Цей документ дозволив припинити побудову фінансових "пірамід" на ринку страхових послуг.

Важливим фактором консолідації національного страхового ринку було прийняття в березні 1996 р. Закону України "Про страхування", який встановив мінімальні вимоги щодо розміру Статутного капіталу страховиків, встановив порядок розрахунку та відповідні значення нормативного запасу платоспроможності страховиків в залежності від обсягів страхових платежів (здійснених страхових виплат). У відповідності до рішень Верховної Ради України до кінця 1996 року була здійснена перереєстрація страховиків.

В 1997 - 1998 pp. на загальні умови розвитку страхування в Україні вплинули нові законодавчі вимоги щодо загальних умов здійснення страхової діяльності, її методологічного забезпечення, обмеження категорій та структури активів страховика, розмежування в діяльності одного страховика ризикових та не ризико-вих видів страхування, спеціалізації страхових компаній, обмеження участі страховика в Статутному капіталі іншого страховика тощо.

В 1999 - 2000 pp. була розроблена й прийнята концепція розвитку страхового ринку України, яка вимагала збільшення Статутного капіталу страховика та формування його тільки в грошовій формі, наявності власного нерухомого майна, більш жорсткі умови ліцензування страхової діяльності, розвиток сфери перестрахування та збільшення страхових послуг, в тому числі й обов'язкового характеру.

02.02.01 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 98 було затверджено Програму розвитку страхового ринку України на 2001 - 2004 pp. У Програмі враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування та обов'язкового державного соціального страхування, передбачені шляхи реформування страхового ринку, визначені напрямки взаємодії страхових організацій всіх організаційних форм і форм власності із загальнодержавним страхуванням в соціальній сфері.

В 2001 р. було прийнято фактично новий законодавчий акт в галузі страхування - Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про.страхування" від 04.10.2001 р. № 2745-ІП,

v> 'Г I. «

який на сьогодщ є головним законодавчим актом у страховій діяльності в Україні,

Зазначений закон складається з:

S 4-х основних розділів;

S прикінцевих положень;

S 46-ти статей.

Структура Закону України про страхування від 04.10.00 р. представлена на рис. 4.4

В першому розділі "Загальні положення" встановлюється понятійний апарат страхування, визначаються основні терміни та їх вимоги, вказуються форми та види страхування в Україні,

порядок створення страховика та його об'єднань тощо.

Другий розділ "Договори страхування" регулює порядок проведення страхування, визначає вимоги стосовно договорів страхування та правил страхування, відповідної валюти страхування, встановлює обов'язки страхувальника й страховика в кожній конкретній ситуації.

Третій розділ "Забезпечення платоспроможності страховика" визначає умови забезпечення платоспроможності страховика, затверджується фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, порядок створення та використання страхових резервів, їх розміщення на умовах диверсифікації, прибутковості, визначеності, ліквідності, безпечності, терміновості тощо.

Четвертий розділ "Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні" формулює принципи та основні засади державного нагляду за страховою діяльністю, взаємовідносини страховика і держави, ліцензування страхування, регулювання загальних моментів вирішення суперечок, порядок ліквідації страховика тощо.

П'ятий розділ "Прикінцеві положення" регламентує порядок та терміни введення в дію зазначених в законі норм.

4.3. Регламентація фінансово-господарської діяльності страховика

Як відомо, страхування є процесом економічних відносин, який передбачає наявність двох сторін - страхувальника та страховика. Страховика в Україні можна розглядати з двох позицій:

•S установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику завданий страховий збиток або здійснити виплату страхових сум;

S структура певної організаційної форми, передбаченої законодавством даної країни.

Страхові організації розрізняються за різними ознаками:

S за належністю (урядові, державні, колективні, взаємні, приватні);

•/ за територією діяльності (місцеві, регіональні, національні, транснаціональні або міжнародні);

S за спеціалізацією (спеціалізовані - здійснюють певний вид страхування, універсальні - здійснюють різні види

страхування, перестрахувальиі - здійснюють перестрахування найбільш великих та небезпечних ризиків); ^ за організаційною формою (акціонерні, товариства

взаємного страхування, кооперативні тощо). В Україні страховиками згідно чинного законодавства визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, які пройшли відповідну реєстрацію та одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Проте діюче законодавство не визначає порядку "відповідної реєстрації", а досить жорстко регламентує порядок отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності.

На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві форми акціонерних страхових компаній:

S закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників;

S відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни. Крім того,в Україні існують страхові організації у вигляді товариств з додатковою відповідальністю, які є господарськими товариствами, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. В свою чергу зазначені товариства можуть утворюватись у вигляді:

•S товариств з повною відповідальністю (кожний з учасників товариства несе повну відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном); S командитних товариств (одні учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші - відповідають тільки своїм вкладом).

Серед вітчизняних страхових компаній можна виділити й таку організаційну форму, як кептивні страхові компанії, які створюються потужними корпораціями, фінансовими групами, та діяльність яких обмежується інтересами засновників.

Отже, у відповідності до Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. №2745-111, страховиком може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю. Учасників страховика має бути не менше

трьох. Крім того, як зазначалося, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами. Існує ще низка вимог до страховика. Зокрема, до порядку формування статутного капіталу та інших фондів страхової компанії, вимоги до розміщення страхових резервів, вимоги щодо здійснення діяльності.

Законом України "Про внесення змін до закону України "Про страхування" встановлені певні вимоги щодо-формування статутного капіталу страховика, його фондів та резервів, (рис. 4.5.).

Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО для страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, та 1,5 млн. ЄВРО для страховиків, що здійснюють операції по страхуванню життя.

Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у грошовій формі. Граничний розмір внесків до статутного капіталу інших страховиків не може бути більшим за ЗО % власного статутного капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 % власного статутного капіталу.

Страховиками в Україні можуть бути тільки резиденти.

Крім того, статутний капітал страхових компаній не може формуватися за рахунок:

S кредитів;

•S коштів, що отримані під заставу;

•S страхових резервів;

S векселів.

Слід підкреслити, що на відміну від інших господарських товариств, внески засновників до статутного капіталу не можуть здійснюватись у формі нематеріальних активів.

Для забезпечення платоспроможності, фінансової стійкості та надійності страховика обов'язковою умовою його діяльності є:

* наявність сплаченого статутного капіталу (не менше 1 млн. та 1,5 млн. ЄВРО);

S наявність гарантійного фонду, який складається із спеціальних фондів, резервних фондів, нерозподіленого прибутку;

•/ створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;

S наявність вільних резервів, які створюються за рахунок прибутку;

S перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом.

Досить жорстко регламентується й розміщення страхових резервів та тимчасово-вільних коштів страховика.

Отже, в Україні організація діяльності страховика досить жорстко регламентується з боку держави законодавчими та нормативними актами, Уповноваженим органом державного нагляду за страховою діяльністю, внутрішніми документами страхової організації (установчими документами та правилами страхування), вимогами ліцензування.

4.4. Ліцензування строкової діяльності в Україні

В світовій практиці інститут страхування розвивається як органічний елемент соціально-екрномічної системи, де активи страхових компаній та пенсійних, І фондів перевищують активи банків. Проте в Україні розвиток страхування відбувався в значній мірі спонтанно. Тому сьогодні існує необхідність розробки сталої крнцепції та комплексної програми розвитку українського страхового ринку. А відтак, з метою регулювання страхового ринку в Україні,страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

Ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності відноситься до методів впливу держави на економічний розвиток країни, є засобом втручання держави в суспільно-економічні відносини. Тому ліцензування має відкритий характер адміністративного втручання та є особливим режимом дозволу.

В Україні під страховою діяльністю, котра ліцензується, розуміють діяльність страхових організацій, що пов'язана з формуванням спеціалізованих грошових фондів (страхових резервів), які необхідні для майбутніх страхових виплат.

Вимоги до ліцензування страхової діяльності містяться в Законі України "Про страхування" зі змінами й доповненнями та в Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності "(ст. 9 п, 53). Кабінет Міністрів України Постановою № 1698 від 14. 11. 2000 р. затвердив Перелік органів ліцензування, відповідно до якого органом виконавчої влади, що відповідає за розробку ліцензійних умов здійснення страхової діяльності, є Міністерство фінансів України.

Крім вище зазначених законів про ліцензування та про страхування, при ліцензуванні страхової діяльності керуються Інструкцією про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України № ЛП - 18/78, затвердженої наказом ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітету з питань у справах нагляду за страховою діяльністю від 15. 07. 1996 р.

У відповідності до ст. 10 Закону про ліцензування, а також п. 3.1 Інструкції № ЛП - 18/78 та Переліку документів, що додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 756 від 04.07.2001 p., страховики подають наступні документи:

•S заяву встановленого зразка, де має міститися необхідна інформація про суб'єкта господарювання - заявника (найменування, місце знаходження, банківські реквізити тощо);

•/ копія статуту;

S копія установчого договору;

•/ копія протоколу установчих зборів або рішення про створення страховика;

•S свідоцтво про державну реєстрацію страховика як суб'єкта підприємницької діяльності;

S свідоцтво про реєстрацію страховика в органі статистики;

S довідка банку про сплачений Статутний капітал;

S* баланс підприємства на останню звітну дату;

S правила страхування, актуарні розрахунки для довгострокових видів страхування, умови перестрахуваль-ного захисту;

S довідка про фінансовий стан засновників страховика;

S економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності (перестрахувальної діяльності);

S* інформація про учасників страховика, голови виконавчого органу та його заступників;

V копії дипломів про вищу освіту керівника або його першого заступника (економічну чи юридичну) й головного бухгалтера (економічну) страхової організації;

•S копії відповідних сертифікатів про професійну підготовку працівників компанії у випадках, визначених органом ліцензування у відповідності до ст.38 Закону України про страхування.

Інструкція № ЛП - 18/78 встановлює перелік окремих видів страхування, на які необхідно отримати ліцензію (їх сьогодні в Україні 20).

Згідно ст. 11 Закону про ліцензування рішення про видачу (або відмову у видачі) ліцензії приймається органом ліцензування у термін не більше 10-ти робочих днів з дати надходження заяви та всіх необхідних документів. Повідомлення про рішення відносно заяви на отримання ліцензії надсилається заявнику в письмовій формі протягом трьох робочих днів із дати ухвалення відповідного рішення.

Після ухвалення рішення про видачу юридичній особі ліцензії страховик вноситься до державного реєстру страховиків (перестраховиків) України.

Плата за видачу ліцензії вноситься після ухвалення рішення про видачу ліцензії. У відповідності до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про термін дії ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу "№ 1755 від 29. 11. 2000 р. плата за видачу ліцензії, якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, справляється в розмірі 20-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в сучасних умовах плата становить 340 гривень).

Якщо заявник протягом ЗО днів після повідомлення про ухвалення рішення про видачу ліцензії не підтвердив внесення плати за видачу ліцензії чи-не звернувся до органу ліцензування для одержання оформленої ліцензії, то орган ліцензування може скасувати рішення про видачу даної ліцензії.

Не пізніше, як за три робочих дні після підтвердження внесення плати за видачу ліцензії, орган ліцензування повинен оформити ліцензію.

Термін дії ліцензії встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу, проте не може бути меншим, ніж 3 роки. Після закінчення дії ліцензії для продовження даного виду господарської діяльності страховик повинен отримати нову ліцензію у встановленому порядку. Нова ліцензія не може бути видана раніше останнього дня терміну дії попередньої.

Ліцензія має наступні основні реквізити:

•S номер ліцензії (дві або три частини цифр, які відокремлюються косою рискою, наприклад, № 75/4);

S найменування органу, що видав ліцензію;

S найменування страховика;

S юридична адреса страховика;

S найменування форми та виду страхування, на який видана ліцензія;

S місце здійснення страхової діяльності;

S особливі умови здійснення відповідного виду страхування;

^ термін дії ліцензії;

S дата видачі дозволу;

S підпис відповідальної особи органу ліцензування;

S гербова печатка.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒