Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Оцінка сукупного кредитного ризику банку

Оцінка кредитного ризику кредитного портфеля банку включає оцінку його якості, а також визначення сукупного кредитного ризику. Наприклад, методика розрахунку сукупного кредитного ризику з урахуванням рівня достатності сформованих резервів наведена у таблиці 4.

Таблиця 4.

Приклад розрахунку сукупного кредитного ризику банку

Показник	Банк А	Банк Б
1. Кредитні вкладення, всього, грн
2. Сума розрахункового резерву, грн
3. Сума фактично створеного резерву, грн
4. Коефіцієнт достатності створення резерву (1-2)/(1-3)	0,96	0,85
5. Коефіцієнт сукупного кредитного ризику (1-2)*4/1	0,88	0,69

Т.П.Гудзь

Вітчизняна практика банківського нагляду для оцінки сукупного кредитного ризику банку використовує «Систему оцінки ризиків», що затверджена постановою Правління Національного банку України від 15 березня 2004 р. № 104. У ході інспектування збирається інформація щодо:

— існування адекватної, ефективної, доведеної до
виконавців внутрішньої нормативної бази (положень,
процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком,
затвердженої відповідними органами банку, виходячи з
принципів корпоративного управління, а також відпо
відної практики виконання її вимог;

— складу портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та наявності в них концентрацій співвідношення ризику і доходу за кожним банківським продуктом;

— класифікації позичальників за рейтингом надійності;

— стану обслуговування заборгованості;

— великих кредитів;

— географії кредитних операцій (концентрація у
певному регіоні);

—кредитування інсайдерів;

—рівня забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави наглядовці мають аналізувати вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документацїї;

—обсягів умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та необов'язкових до надання тощо);

—зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

—достатності формування резервів банку під можливі втрати за активними операціями;

Банківський нагляд

— наявності своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

— ефективності кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

— адекватності методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

— рівня комплектації і кваліфікації кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

— застосування належних підходів обліку балансових та позабалансових активів та резервів;

— наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації кредитного та інвестиційного портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

На підставі отриманих відомостей про вищевказані та інші характеристики кредитної діяльності банку інспектори оцінюють експертним шляхом кількість кредитного ризику (незначна, помірна, значна) та якість управління ним (висока, потребує вдосконалення, низька).

Базельським комітетом для оцінки сукупного кредитного ризику запропоновані:

1) стандартизований підхід (standardized approach), що поділяється на спрощений та загальний;

2) підхід внутрішніх рейтингів (internal ratings - based approach, IRB), який поділяється на фундаментальний та поглиблений.

Окремий банк може застосовувати лише один із наведених 4-х варіантів. Передбачається також, що абсолютно всі банки зможуть використовувати спрощений стандартизований підхід. А застосування інших вимагатиме попереднього дозволу органу нагляду.

Основна ідея стандартизованого підходу полягає у класифікації активів банку на групи за рівнем їх кредит-

Т.П.Гудзь

ного ризику. 1 для кожної такої групи активів встановлюється значення вагового коефіцієнта кредитного ризику: від 0% до 100%. Тобто проводиться зважування активів за ризиком:

(П)

де актив_t - чиста сума певного виду активу, тобто після

вирахування резервів;

RW_t — коефіцієнт ризику за певним видом активу.

Інформація про загальний та спрощений стандартизовані підходи містяться у додатках 3 та И.

Згідно із загальним стандартизованим підходом усі активи банку поділяються на 13 категорій за різними ознаками (за контрагентами, за термінами, тощо). Для кожної категорії передбачено принаймні 1 варіант значення вагового коефіцієнта. А якщо є декілька варіантів, то банківський нагляд держави має визначитися з тим, який саме буде застосовуватися для банків цієї держави. В окремих випадках ваговий коефіцієнт ризику визначається відповідно до рейтингу, встановленого незалежним рейтинговим агентством. Тому загальний стандартизований підхід називають ще підходом зовнішніх рейтингів. Його основними перевагами є відносна простота і можливість зменшення навантаження на капітал банку через формування активів за пріоритетом надійності. А недоліком — складність та висока вартість процедури отримання зовнішнього рейтингу.

На сьогодні на світовому ринку інформаційних послуг функціонують три провідних рейтингових агентства: «Moody's Investors Service», «Standard & Poor's», «Fitch». Ними використовуються різні підходи до визначення кредитних рейтингів, серед яких і той, що запропонований Базельським комітетом у загальному стандарти-

Банківський нагляд

зованому підході. На міжнародному рівні він відомий під назвою «Long-Term Debt Rating» і застосовується для оцінки спроможності банків обслуговувати довгострокові зобов'язання. Відповідно до цього критерію банкам присвоюються рейтинги надійності (таблиця 5).

Таблиця 5

Класифікація рейтингів надійності банку за системою «Long-Term Debt Rating»

Вид рейтингу	Характеристика рейтингу
AAA	Найвищий рівень надійності банку, що передбачає можливість банку подолати без утрат ймовірні фактори ризику
АА	Досить висока надійність банку, однак прибутковість не дає можливості сформувати значний запас фінансової міцності
А	Висока надійність банку, але його діяльність досить чутлива до ризиків
ввв	Добра надійність банку, однак у його роботі наявні окремі елементи ризику
ВВ	Сумнівна надійність банку, характеризується недостатньою платоспроможністю
в	Низька надійність банку, у майбутньому передбачається можливість виникнення проблем із платоспроможністю
ссе	Дуже низька надійність, у майбутньому очікується банкрутство банку
D	Дефолт, що означає банкрутство банку

Банкам, що мають рейтинг від АА до В, присвоюються додаткові значення «+» та «—». Це означає, що банк з рейтингом ВВ+ є більш надійним порівняно з банком, який отримав рейтинг ВВ, і також є вищим за ВВ-. Серед банкірів вважається, що наявність у банка навіть невисокого рейтингу, визначеного одним із міжнародних рейтингових агентств, справляє на світову спільноту краще враження, ніж його відсутність взагалі. Присвоєння банку міжнародного кредитного рейтингу свідчить

Т.П.Гудзь

про зміцнення його ділової репутації, розширення фінансових можливостей у зв'язку з переходом до якісно вищого рівня ведення банківського бізнесу на світовому фінансовому ринку.

У межах спрощеного стандартизованого підходу всі активи поділяються на 11 категорій. Для кожної категорії визначено або тільки один ваговий коефіцієнт, або залежно від рейтингу, присвоєного агентством експортного фінансування, що діє у кожній державі.

Визначена за загальним чи спрощеним стандартизованим підходом сума зважених за ризиком активів підставляється у формулу (11).

Підхід внутрішніх рейтингів (ПВР) — нова методика, яка раніше в практиці банківського нагляду не використовувалася. Згідно з ПВР всі активи банку (за термінологією Базельського комітету — експозиції) поділяються на 5 класів та субкласи (додаток К).

Підхід внутрішніх рейтингів передбачає визначення:

1. Активів, зважених на ризик на основі розрахунку
неочікуваних збитків (це збитки, які можуть виникнути в
майбутньому і суму яких на дату балансу достовірно
оцінити неможливо, але можна визначити приблизно,
користуючись власним досвідом минулого або досвідом,
узагальненим банківським наглядом).

Розрахунок розпочинається із визначення «вимог до капіталу» (чисельника формули (11)), який потім множиться на величину 12,5 (це результат співвідношення 100%:рівень адекватності капіталу=100%:8%=12,5). Тоді з формули (11) маємо:

(12)

2. Очікувані збитки — це резерви на покриття кредит
ного ризику. Якщо отримана величина збитків переви
щує фактично сформовані резерви, то сума перевищення
вираховується із регулятивного капіталу (по 50% із

Банківський нагляд

основного та додаткового капіталу). Якщо збитки менші за фактичні резерви, то на цю різницю збільшується регулятивний капітал, але на суму не більшу за 0,6% від активів, зважених за ризиком, за умови письмового дозволу органу нагляду.

Таким чином, на відміну від стандартизованого підходу, який регламентує розрахунок величини тільки активів, зважених за ризиком, ПВР передбачає особливості розрахунку як капіталу, так і активів, зважених на ризик.

У межах фундаментального ПВР банк повинен самостійно визначати тільки ймовірність дефолту (PD), інші критерії доводяться органом нагляду. Застосування поглибленого ПВР передбачає, що розрахунок усіх компонентів ризику здійснюється банком самостійно. Для цього він повинен володіти масштабною інформаційною базою, а його ризик-менеджмент відповідати високим якісним стандартам.

Так, для запровадження поглибленого ПВР необхідний серйозний підготовчий етап. Тільки статистичні дані потрібно мати щонайменше за шість років. ПВР вважається однією із найскладніших методологій у банківській справі. Але й оцінка за ним є більш реальною. Оскільки ПВР враховує і фактори пом'якшення ризику — якість застави, гарантії, різні аспекти сек'юритизації тощо. Слід зазначити, що навіть для тих держав, які мають відповідну інфраструктуру фінансової системи, багатий інструментарій управління кредитним ризиком, багаторічні статистичні спостереження, впровадження ПВР є доволі серозним випробуванням. Тому в Україні ПВР поки що тільки вивчається.

⇐ Предыдущая 33 34 35 36 373839 40 41 42 Следующая ⇒