Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Сутність нагляду за ринковим ризиком банку

У вузькому розумінні ринковий ризик — це наявна або потенційна загроза зменшення надходжень та капіталу наслідок несприятливих коливань вартості цінних паперів, які є в торговому портфелі банку. Крім того, ринковий ризик поширюється на балансові та позабалансові активи банку, які передбачається реалізувати за певних умов: заставне майно, власні основні засоби, цінні папери у портфелі банку на продаж тощо. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позиції з боргових та пайових цінних паперів, валют та похідних інструментів.

У вітчизняній практиці банківського нагляду контроль за ринковим ризиком у банку здійснюється на основі таких факторів:

1) зміст, адекватність та ефективність внутрішньої нормативної бази банку, що регламентує політику управління ринковим ризиком (положення, процедури тощо);

2) дотримання порядку затвердження внутрішньо-банківських положень щодо управління ринковим ризиком та доведення її безпосередніх виконавців;

3) організація управління ринковим ризиком, тобто розподіл та координація функцій щодо збирання інформації для його оцінки, підготовки аналітичного обґрунтування, прогнозування, прийняття та реалізації рішень із мінімізації втрат та страхування;

4) адекватність методології, що використовується для управління ринковим ризиком, а саме:

Банківський нагляд

— характеристика об'єктів ринкового ризику, що фактично присутні в банку;

— якою класифікацією (спектром) факторів оперує банк під час визначенні ринкового ризику (наприклад, динаміка процентних ставок, валютних курсів, цін на фінансові інструменти);

— оцінка реальних грошових надходжень від торговельних операцій та достатності капіталу для покриття ринкового ризику;

— рівень використання стрес-тестування, наприклад, розроблені сценарії зміни процентних ставок та реакція на них банку;

— вжиття заходів щодо мінімізації ринкового ризику, тобто його хеджування, закриття позицій ризику, лімітування вкладень у цінні папери, виходячи з наявного регулятивного капіталу банку, контроль за дотриманням цих лімітів, регулярність та умови їх перегляду, формування резервів на покриття можливих збитків від операцій з цінними паперами у портфелі банку на продаж;

— дотримання банком нормативів інвестування (Н11 таН12);

— професійна здатність керівництва та працівників банку щодо управління ринковим ризиком;

— розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);

— наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

— існування належних механізмів контролю за точністю інформації, зокрема, використання облікових підходів, комп'ютерних програм.

Вітчизняна нормативна методологія банківського нагляду за ринковим ризиком викладена у Методичних вказівках з інспектування банків «Система оцінки ризиків» (постанова Правління НБУ від 15 березня 2004 р. № 104). Розвиток цього напряму можливий на основі

Т.П.Гудзь

вивчення шляхів застосування в Україні світового досвіду наглядової практики за ринковим ризиком.

Визнана світовою спільнотою методологія обчислення мінімально необхідної суми капіталу на покриття ринкового ризику викладена у Другій Базельській угоді про капітал. Вона розкладає ринковий ризик на чотири складові: процентний та пайовий ризик торговельної книги, валютний і товарний ризик. Оцінку вимоги до капіталу під ринковий ризик банку передбачається проводити за одним із трьох альтернативних підходів:

1. Алгебраїчна сума всіх вимог до капіталу на покриття компонентів ринкового ризику, визначених за стандартизованим методом.

2. Оцінка величини ризику з використанням підходу моделювання.

3. Комбінація наведених вище способів оцінки — коли деякі компоненти ринкового ризику оцінюються за стандартизованим методом, а деякі — за методом моделювання.

В Україні сьогодні опрацьовується стандартизований підхід.

Новим для вітчизняної методології банківського нагляду є поняття «торговельної книги». Згідно з визначенням Базельського комітету, до неї відносять позиції у фінансових інструментах і товарах, які утримуються з метою торгівлі або з метою хеджування інших елементів торговельної книги.

Складність застосування пропозицій Базельського комітету в українській банківській практиці полягає в тому, що вона використовує Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО), в яких не існує поняття «торговельна книга». Так, згідно з МСБО-39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» портфель цінних паперів вітчизняні банки класифікують як торговий, на продаж і до погашення. Однозначно до торговельної книги належить весь торговий портфель цінних паперів,

Банківський нагляд

а портфель цінних паперів до погашення до неї не входить. Питання включення до торговельної книги цінних паперів у портфелі на продаж є дискусійним: відносити всі фінансові інструменти чи тільки їх частину, чи взагалі не включати. Від цього певною мірою залежить об'єктивність оцінки ринкового ризику в банках України.

Процентний ризик

Об'єктами процентного-ризику торговельної книги є процентні боргові цінні папери та деривативи — свопи. Ризиком вважається ймовірність виникнення втрат банку через зменшення вартості таких цінних паперів внаслідок погіршення фінансового стану емітента або зниження процентної ставки доходу.

Згідно з підходом Базельського комітету, процентний ризик торговельної книги поділяється на спеціальний та загальний. Спеціальний ризик — це ризик негативної зміни вартості певного цінного паперу через фактори, які стосуються його емітента. При цьому не дозволяється групування цінних паперів за емітентами, тільки в розрізі емісій, які, зазвичай, відрізняються своїми умовами. Спеціальний ризик оцінюється шляхом поділу всіх цінних паперів торговельної книги на три категорії:

1) державні — цінні папери центральних та місцевих органів влади;

2) допущені — цінні папери, емітовані підприємствами державного сектора, міжнародними банками, та інші папери з високим рейтингом;

3) інші — всі ті, що не увійшли до двох попередніх груп.

Вимога до капіталу під спеціальний ризик визначається як сума добутків поточної ринкової вартості цінних паперів та вагових коефіцієнтів ризику, наведених у табл.6.

Т.П.Гудзь

Таблиця 6.

Оцінка спеціального процентного ризику за положеннями Базеля-ІІ

За змістом методика оцінки спеціального процентного ризику аналогічна підходу зважування на вагові коефіцієнти ризику, що робить її досить зрозумілою. Методика оцінки загального процентного ризику торговельної книги характеризується певним рівнем складності.

По-перше, вона передбачає використання двох прийомів — методу строку до погашення та методу дюрацій, які відрізняються базою даних. Перший використовує за основу ринкову вартість позицій, а другий базується на відносній чутливості ціни позицій до зміни ставки процента.

По-друге, метод строку до погашення передбачає дві хронологічні шкали: одна для паперів зі ставкою купона 3% річних та більше, друга — для паперів з нижчим рівнем доходності, ніж 3% на рік. У кожній шкалі виділяється три зони, кожна з яких поділяється на кілька часових періодів, з притаманними їм коефіцієнтами ризику (додаток Л).

Методика оцінки загального ризику проходить у три етапи. На першому визначаються довгі та короткі позиції для кожної групи цінних паперів та для кожного часового періоду. Довгі позиції банку — це наявні активи або зобов'язання викупити такі активи (наприклад, викуп

Банківський нагляд

облігацій власного боргу банку). Короткі позиції — це зобов'язання продати активи (наприклад, цінні папери у торговому портфелі банку). При цьому фінансові інструменти з фіксованою ставкою розподіляються за строком до їх погашення, а ті, що з плаваючою ставкою, — за терміном оферти, тобто часом до зміни процента. Позиції з протилежними знаками, які припадають на один часовий період, не можуть бути згорнутими.

Після визначення обсягу позицій зі збереженням знаку проводиться їх зважування на коефіцієнти ризику.

Третій етап передбачає визначення дисбалансів. Вертикальний дисбаланс визначається лише для тих часових періодів, у яких одночасно присутні позиції з протилежним знаком. Це дає змогу врахувати ймовірні втрати від розриву позицій та базисний ризик. Для розрахунку вертикального дисбалансу береться 10% від перекритої позиції, тобто меншої величини за модулем. Надалі використовується чиста позиція (довга мінус коротка) кожного часового періоду з урахуванням знака.

Внутрізональний (горизонтальний) дисбаланс підлягає визначенню в межах однієї зони, коли в ній присутні позиції різних часових періодів з протилежними знаками. Цей дисбаланс розраховується як 30% (для зони І — 40%) від перекритої позиції. В подальших обчисленнях береться чиста позиція кожної зони з урахуванням знака.

Горизонтальний дисбаланс між сусідніми зонами визначається лише тоді, коли у двох сусідніх зонах (І та II або ІҐ та III) є позиції з протилежним знаком. Він розраховується як 40% від перекритої позиції. Горизонтальний дисбаланс між віддаленими зонами визначається за наявності у І та III зонах позицій з протилежним знаком в обсязі 100% перекритої позиції. Чиста позиція між сусідніми та віддаленими зонами не визначається.

Загальний процентний ризик торговельної книги визначається як сума всіх вимог до капіталу, визначених

Т.П.Гудзь

на кожному з етапів. Мінімально необхідна величина регулятивного капіталу для покриття процентного ризику торговельної книги дорівнює сумі вимог до капіталу під спеціальний та загальний ризик.

Пайовий ризик

Об'єктами пайового ризику є позиції торговельної книги у вигляді капітальних та похідних фінансових інструментів. Як фактори виникнення пайового ризику розглядаються коливання вартості цінних паперів у розрізі емітентів та падіння вартості портфеля цінних паперів у цілому. У зв'язку з цим пайовий ризик, аналогічно до процентного, поділяється на спеціальний та загальний, які в сумі становлять сукупну вимогу до капіталу.

Спеціальний пайовий ризик торговельної книги дорівнює вимогам до капіталу у розмірі 8% від суми всіх довгих та коротких позицій, взятих за модулем. Слід зауважити, що для високоліквідних цінних паперів може застосовуватися коефіцієнт ризику на рівні 4%, якщо на це банком попередньо отримано дозвіл органів нагляду.

Загальний пайовий ризик визначається у розмірі 8% від чистої позиції за цінними паперами. Запропоновані Базельським комітетом коефіцієнти ризику не можуть бути змінені національним банківським наглядом.

Валютний ризик

Цей вид ринкового ризику пов'язаний із можливістю несприятливої для банку зміни валютних курсів. У зв'язку з цим постає необхідність контролю валютних позицій банку. При цьому Базельський комітет вводить «пільгу» на регулятивний капітал банків з незначним обсягом валютних операцій. Якщо валова валютна позиція не перевищує 100% і, водночас, чиста валютна позиція не перевищує 2% капіталу третього рівня, до якого належить короткостроковий субординований борг,

Банківський нагляд

банк може не виділяти капітал на покриття валютного ризику.

Комплексний підхід до оцінки валютного ризику має враховувати його особливість — він притаманний не тільки торговельній книзі, а всім операціям, пов'язаним з іноземною валютою чи золотом.

Запропонований у Базелі-П порядок визначення валютного ризику складається з двох етапів. Слід зауважити, що за класифікацією Базельського комітету всі банківські метали, крім золота, належать до товарів, і тому враховуються під час визначення товарного ризику. У зв'язку з цим на першому етапі розраховуються валютні позиції банку. Для цього за кожним видом валюти та золотом підраховується сума позицій за угодами спот та форвард, гарантіями, процентними доходами і витратами, портфелем валютних опціонів. З отриманих величин вираховується структурна валютна позиція відповідної валюти (якщо банк її визначає). Під цим поняттям розуміється довга валютна позиція, що утримується з метою хеджування необхідного рівня адекватності регулятивного капіталу. Визначені в такий спосіб чисті (довгі чи короткі) валютні позиції перераховуються в еквівалент національної валюти за діючим спот-курсом на дату розрахунку. Таким чином, на першому етапі банк отримує еквівалент позицій в усіх валютах та в золоті з урахуванням знака.

На другому етапі мають бути враховані ефекти диверсифікації та концентрації валютного ризику з метою визначення вимоги до капіталу під портфель усіх валют. Для цього у Базелі II запропоновані два альтернативні методи: «короткої руки» та оцінювальних моделей. За сучасних умов вітчизняної банківської практики застосування методу оцінювальних моделей неможливе, оскільки потребує підготовки, а саме наявності багаторічних спостережень за коливаннями валютних курсів, рівнів валютних позицій, формування на цій основі та

Т.П.Гудзь

технологічного введення математичного апарату, ознайомлення з ним працівників банківських установ.

Метод «короткої руки» є прийнятним для адаптації в українських банках уже сьогодні. Він передбачає групування еквівалентів усіх валютних позицій на довгі та короткі, з підрахунком суми за ними. Потім за модульним значенням із цих двох сум обирається більша величина, до якої додається еквівалент позиції в золоті, взятий за модулем. Отримане значення є мінімально необхідною величиною регулятивного капіталу, який банк повинен мати для компенсації можливих наслідків зміни валютних курсів.

Сучасна вітчизняна практика банківського нагляду для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, зводиться до розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13). Запровадження підходу, викладеного в Базелі-ІІ, може взагалі змінити інструментарій пруденційного нагляду щодо оцінки валютного ризику, оскільки є більш комплексним та системним.

Товарний ризик

Об'єктами товарного ризику в банківській діяльності є біржові операції з товарними ф'ючерсами та позабіржові форвардні контракти, в яких базовим активом є будь-який метал, крім золота, нафта, зерно, кава, тощо. Базельський комітет запропонував три підходи визначення вимоги до капіталу під товарний ризик: моделювання, строку до погашення, спрощений метод. Спільною рисою всіх трьох підходів є те, що товарний ризик не розбивається на складові, і оцінюється для всього банку, а не лише до торговельної книги. Це обґрунтовується тим, що будь-які товарні позиції можна прирівняти до позицій торговельної книги, оскільки банкам у більшості країн світу, в тому числі і в Україні, заборонено вести виробничу діяльність. Крім того, мінімальний розмір

Банківський нагляд

капіталу під товарний ризик мають розраховувати всі банки незалежно від обсягу пов'язаних з ним операцій.

Виходячи із загальної стратегії Національного банку щодо запровадження Базеля-II в частині найменш складних та найбільш адекватних українським умовам методів, доцільно розглянути спрощений підхід оцінки товарного ризику.

Спочатку визначаються окремо довгі та короткі позиції за кожним товаром. До розрахунку беруться всі товарні деривативи та позабалансові активи і зобов'язання, які залежать від кон'юнктури товарного ринку. Усі товари приводяться до одного натурального вимірника (нафту в барелях, зерно в тоннах і т.п.) та множаться на поточну ціну за одиницю, що склалася на товарному ринку. Потім розраховуються чисті позиції в розрізі товарів, від модульних значень яких визначається вимога до капіталу у розмірі 15%. Одночасно від кожної товарної валової позиції береться 3%, що становить частину мінімально необхідного регулятивного капіталу під товарний ризик.

Згідно зі спрощеним методом сукупна вимога до капіталу під товарний ризик визначається як сума всіх вимог до капіталу, визначених за чистими та валовими товарними позиціями.

⇐ Предыдущая 35 36 37 38 394041 42 43 44 Следующая ⇒