 |
Характеристика економічних відносин щодо фаз відтворення
|
|
|
|
Характеристика економічних відносин щодо фаз відтворення
– відносини у процесі виробництва як процесі створення матеріальних благ (послуг);
– відносини у процесі розподілу (в результаті отримує свою частку у виробленому національному продукті);
– в обміні (отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування);
– споживання – вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, тим самим дається поштовх до нового виробничого циклу.
Виробництво – розподіл – обмін – споживання
Виробництво може включати в себе розподіл, обмін, споживання.
Еволюція форм власності
Як відомо, людське суспільство зрештою організовується у різні форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини, у тому числі й економічні. Воно відбувається законодавчими актами. Власність як економічні відносини теж регулюється юридичними актами, перш за все економічним правом. На відміну від власності як економічної категорії, яка відбиває відносини " людина–людина", в юридичному розумінні відтворюється системою " людина–річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини – свідомі вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплені системою прав власності:
– право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);
– право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);
– право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);
– право на дохід (право мати результати від використання благ);
– право суверена (право на відчуження, споживання, зміну блага);
|
|
|
– право на безпеку (право на захист від експропріації благ);
– право на передачу благ у спадщину;
– право на безстроковість володіння благом;
– заборона на користування благом, що завдає шкоди середовищу;
– право на відповідальність у вигляді стягнень;
– право на залишковий характер, право на впровадження процедур, які забезпечують відповідні порушення повноважень.
Існує й інше трактування юридичної форми відносин власності, коли вони виступають у формі права власності, що реалізується у дії 3 атрибутів: володіння, розпорядження, користування. Їх співвідношення визначає реальні форми власності як складових частин її структури.
Типи, види і форми власності
форми організації суспільного виробництва
1. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.
2. Товарна форма виробництва.
3. Товар і його властивості.
4. Проста і розвинута форми товарного виробництва.
Натуральне виробництво є історично первинним. Воно базується на низькому рівні розвитку ПС, де, як правило, відсутній суспільний поділ праці. Головною ознакою є те, що продукти праці призначені для власного споживанні всередині економічної одиниці (плем’я, латифундія, маєток). Виробництво і споживання прямо пов’язані, продукти не обмінюються, а розподіляються між членами. Розподіл започаткований на різних засадах:
– на основі рівності;
– в залежності від статі і віку;
– в залежності від місця в ієрархічні структурі економічної одиниці;
– на позаекономічному примусі.
Таким чином, натуральне виробництво – це тип господарства, у якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.
Характерними рисами є:
– організаційні:
| замкненість | консерватизм | стійкість |
– економічні:
| слабо виражений поділ праці | відкритість економічних відносин | слабо виражений суспільний характер праці |
– обмежена мета виробництва (задоволення потреб виробників).
|
|
|
Натуральне виробництво поступається місцем товарному.
Товарне виробництво – це організація суспільного господарювання (економіки), за якої економічні відносини між виробниками виявляються через купівлю-продаж продуктів (через ринок). Продукти праці виробляються не для власного споживання, а для продажу на ринку. Продукт праці набуває товарної форми. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Матеріальною основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці. Сам по собі він не породжує товарних відносин, їх виникнення з погляду суспільної форми зумовлено економічною відокремленістю виробників. Вона виявляється у тому, що виробник сам привласнює результати своєї праці. Можна сказати, що причинами виникнення є:
– суспільний поділ праці (необхідна умова);
– економічна відокремленість виробників (безпосередня причина).
Економічна відокремленість – це становище, за якого виробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що? як? для кого? Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. У зв’язку з економічною відокремленістю виробників нерозривно пов’язані еквівалентність і відплатність товарних відносин.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи
– суспільний поділ праці;
– економічна відокремленість виробників;
– еквівалентність відносин;
– ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;
– визнання суспільного характеру праці через ринок;
– здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі–продажу;
– виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
– конкуренція.
Основними категоріями є: товар, ринок, гроші, ціна, попит, пропозиція.
Товар – це продукт, що призначений не для безпосереднього споживання, а для обміну чи купівлі–продажу на ринку.
Товар має дві основні властивості – споживчу вартість і вартість (цінність).
|
|
|
Споживча вартість (корисність) – це здатність блага задовольняти ті чи інші потреби.
Вартість – це результат затраченої праці чи факторів виробництва.
Вартість – це праця, уречевлена в товарі.
Формою прояву вартості є мінова вартість, що являє собою кількісне співвідношення, пропорцію, в якій одні товари обмінюються на інші товари певної споживчої вартості: хА = уВ.
Будь-який товар містить суперечність між вартістю і споживчою вартістю.
Двоїстий характер праці: абстрактна і конкретна, що витрачається на виготовлення.
Конкретна – це праця, витрачена у певній формі і визначена певною технологією, засобами, метою та певними результатами (споживною вартістю). З іншого боку праця, втілена в товарі, є абстрактною – це праця взагалі у фізіологічному розумінні слова, як витрата фізичної, розумової, психічної енергії людини. Її результатом є вартість товару.
Таким чином, дві властивості – споживча вартість і вартість – є результатом двоїстого характеру праці, втіленої у товарі.
На величину вартості впливають продуктивність та інтенсивність праці. Продуктивність праці – це результативність, ефективність, що вимірюються кількістю продукції, що виготовлена за одиницю робочого часу. Величина вартості товару визначається його тривалістю і вимірюється робочим часом. Розрізняють індивідуальну і суспільну вартість: індивідуальний час, що затрачений на виготовлення і залежить від кваліфікації, продуктивності; суспільна вартість визначається витратами суспільнонеобхідної праці та вимірюється суспільнонеобхідним робочим часом.
Суспільнонеобхдіний робочий час – це час, який витрачає більшість робітників для виготовлення даних товарів, чи час, за якого вироблено більшість товару. Це час, за якого виготовлено товари при різному ступені уміння, продуктивності і інтенсивності праці.
Основні фактори впливу на величину вартості:
– продуктивність;
– інтенсивність;
– складність;
– рівень кваліфікації.
Із зростанням продуктивності праці, збільшується кількість продукції, вартість одиниці зменшується, а загальна вартість товарної маси залишається незмінною. Продуктивність залежить від знарядь праці, рівня кваліфікації, рівня організації праці, технології тощо.
|
|
|
Інтенсивність – ступень напруженості праці, вимірюється кількістю фізичної, розумової, психічної енергії людини, що витрачається за одиницю часу. Зміна інтенсивності праці прямо пропорційно впливає на величину вартості всієї товарної маси, кількість виготовлених товарів, вартість одиниці товару залишається незмінною.
Складність праці: більш складна праця в одиницю часу створює більшу вартість.
Просте товарне виробництво – це виробництво, за якого товари виготовляються самим власником засобів виробництва. Всі фактори поєднуються безпосередньо.
Розвинуте товарне виробництво – це виробництво, за якого виготовлення товарів відбувається за умов купівлі–продажу робочої сили. Фактори виробництва поєднуються в результаті купівлі–продажу праці.
Метою розвинутого є отримання прибутку, а простого – задоволення потреб.
Відмінність у масштабах виробництва. Спільні риси: просте і розвинуте виробництво – форми товарного виробництва, тому всі риси товарного виробництва характерні і для них.
|
|
|
