 |
Система економічних наук і місце політичної економії в ній
|
|
|
|
Система економічних наук і місце політичної економії в ній
Політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що об’єктом її вивчення є суспільство. А основою кожного суспільства є економіка, тобто матеріальний базис суспільства. Економічна система, точніше кажучи, той чи інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною детермінантою розвитку будь-якого суспільства в будь-який період його історичного розвитку. Тому результати її реформування найбільшою мірою відбиваються на характері функціонування та реформування суспільства в цілому.
Отже, політекономія як суспільна наука відноситься саме до тих наук, які формують систему знань про господарчу діяльність, тобто це одна з економічних наук. яка саме? Теоретичні науки – це науки, що вивчають прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання.
Отже, політекономія як наука теоретична – система наукових знань, що дає цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній діяльності.
Політекономія та обґрунтування економічної політики
Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва. Отже, управління – це діяльність для досягнення певної мети за допомогою системи методів. Мета й методи управління визначаються економічною політикою.
Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто, це – розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратись на концепції і рекомендації, що розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів, обертаються значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою.
|
|
|
Ієрархія потреб за А. Маслоу
Абсолютні потреби – це потреби в благах, і послугах, що породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких починає освоюватись. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і послуг та можуть бути задоволені.
Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до доходів та рівня цін.
Безмежність потреб – одне з фундаментальних положень і полягає в тому, що потреби є безмежними, а виробничі ресурси, що необхідні для виробництва потреб, є обмежені.
Безмежність і обмеженість породжують дію 2 економічних законів: закон зростання потреб і закон розвитку продуктивних сил. Сутність І закону полягає у тому, що потреби людей зростають поступово в міру розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу, пізнання законів природи.
ІІ закон – це закон, згідно з яким внаслідок з технічних і науково-технічного прогресу, розвитку людини і суспільства відбувається неухильний поступовий розвиток продуктивних сил (засоби виробництва, люди). Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових. Поява нових потреб приводить до того, що виробництво спочатку не спроможне їх задовольнити, але з часом виробництво нових благ внаслідок розвитку їх виробництва приводить до усунення суперечностей між потребами (попитом) і їх виробництвом (пропозицією). Забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою виробництва.
|
|
|
Вр = f(Пц)
Вр – розвиток суспільного виробництва;
Пц – створення умов для безперервного розвитку потреб.
Будь-який засіб для задоволення потреб споживача називається споживчим благом. Носіїв споживчих благ є багато:
Споживче благо може задовольнити потреби внаслідок його корисності. Тобто корисність – це його здатність задовольнити ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох благ знаходиться у прямій залежності від їх природних властивостей. В сучасних умовах корисність основної частки благ формується людьми в процесі самого виробництва. З іншої сторони, корисність блага є фактором суб’єктивного характеру, саме це пояснює, чому в загальному плані потреби безмежні, а в конкретній ситуації вони можуть бути повністю задоволеними. Теорія корисності являє одну з найважливіших течій економічної думки, пропорції в яких товар обмінюється на інший, на думку деяких вчених, залежать від того, як учасники обміну оцінюють їх корисність (Ж. Б. Сей). Оцінка корисності блага виступає як цінність. Цінність блага ставиться в залежність від індивідуальних оцінок учасників обміну. Буває суб’єктивна і об’єктивна. Подальший свій розвиток теорія корисності одержала в теорії граничної корисності чи в корисності, що розглядається по відношенню до кожного додаткового блага. Кожен споживач володіє тією чи іншою кількістю якогось блага, оцінює її корисність по спадній лінії, відображаючи тим самим спадаючий характер функції корисності. Вперше ця тенденція була помічена німецьким ученим Г. Госсеном і сформульована як закон спадної корисності. Згідно цього закону корисність і таким чином цінність кожної наступної одиниці блага падає і досягає нуля у точці повного насичення. Гранична корисність – корисність останньої одиниці у даному ряду споживчого блага. Економічна концепція, що базується на дослідженні граничних величин, одержала назву маржиналізму. Необхідно розрізняти загальну та граничну корисність. У міру зростання обсягу споживання загальна зростає, тоді як гранична – спадає.
|
|
|
Закон граничної корисності має велике значення як при організації виробництва блага, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадаючу граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту.
З потребами людей та їхньою діяльністю в процесі виробництва тісно пов’язана економічна категорія – інтерес. Слід зазначити, що інтерес є похідним від потреби, є проявом економічних відносин людей. Інтерес можна розглядати як форму прояву потреби – матеріальної основи інтересу. Деякі вчені вважають, що інтерес – це усвідомлена потреба. Можна сказати, що якщо потреби мають об’єктивний характер, то інтерес – об’єктивно-суб’єктивний. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами мотив і стимул діяльності щодо задоволення потреб. Він є породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням, але реалізується через трудову господарчу діяльність людей, їх економічні відносини.
потреба → інтерес → мотив → діяльність → результат задоволення потреби
Для економіки важливий зв’язок між економічними потребами, інтересами і господарською діяльністю людей. Економічні інтереси утворюють складну і різноманітну систему, яку можна класифікувати за різними критеріями.
|
|
|
