 |
Класифікація економічних інтересів
|
|
|
|
Класифікація економічних інтересів
1. За ознакою суб’єктивності (особисті, групові, колективні, національні, регіональні, загальнолюдські, суспільні)
2. За ознакою об’єктивності (морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, грошово-фінансові, майнові).
3. З погляду часових аспектів (поточні і перспективні).
4. З позиції усвідомлення (істинні, помилкові, неправильні, фальшиві).
ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
1. Економічна система: її суть та структурні елементи.
2. Класифікація систем.
3. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.
4. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи.
5. Критерії періодизації розвитку суспільства. Формаційний і загальноцивілізаційний до типізації суспільства.
Економічна система – об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одних з іншими явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, всі елементи знаходяться в органічному взаємозв’язку, не існують поза її межами. Якісна однорідність системи не є абсолютною, вона допускає появу елементів нової якості, зо відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин. Характерними ознаками економічної системи є:
– ієрархічність:
місце системи елементів визначено і їх субординація (підпорядкованість);
– цілісність, самодостатність:
наявність необхідних і достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення;
– органічність:
внутрішня єдність, нечужинність елементів системи;
– мобільність:
здатність системи адекватно, своєчасно і комплексно реагувати на зміни середовища.
|
|
|
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб’єктів, вона є складною субординованою системою різних рівнів.
Економічна система включає провідний тип власності на ресурси, основні групи суб’єктів і відносин між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін і споживання), економічні закони. Така структура системи розглядається, як правило, через зв’язок продуктивних вил, виробництва економічних і надбудовних відносин у тій їх частині, що обслуговує економіку через формування господарської поведінки суб’єктів.
В такому випадку класифікація систем базується на провідному типі власності на засоби виробництва. Існує й інший підхід щодо структури, сутності і класифікації економічних систем. Деякі автори визначають економічну систему як сукупність певним чином упорядкованих і скоординованих видів економічної діяльності суб’єктів господарювання в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ.
Економічна система – це спосіб організації національної економіки. Національна економіка – сукупність домашніх господарств, підприємств, державних інститутів, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища та державної території.
Основними елементами економічної системи (національна економіка, спосіб організації) є:
– спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя чи спосіб розвитку основних проблем організації економіки (що? як? для кого? );
– власність на виробничі ресурси та вироблені блага;
– принципи розподілу та перерозподілу національного продукту.
В цілому найбільш поширеною є точка зору, що основними елементами економічної системи, її підсистемами є продуктивні сили, економічні відносини (організаційно-економічні, техніко-економічні, соціально-економічні), господарський механізм.
|
|
|
Економічна система – складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. Класифікація економічних систем різна, вона залежить від різних критеріїв. В цілому об’єктивна різноманітність якостей економічної системи обумовлює наявність їх багатокритеріального погляду. Критерії можна поділити на:
– структуроутворюючі;
– соціально-економічні (змістовні та об’ємні й динамічні).
Відповідно до них економічні системи бувають:
1. Системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституційні системи.
2. Економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, по відношенню до типу технічного розвитку.
3. Економічні системи " чисті" та " змішані", статичні та такі, що історично розвиваються.
Головні критерії
1. Домінуюча форма власності на засоби виробництва. Маркс.
2. Технологічний спосіб виробництва. Інституціалізм:
– доіндустріальне суспільство;
– індустріальне суспільство;
– постіндустріальне суспільство;
– інформаційне суспільство.
3. Спосіб управління і координації економічної діяльності (німецький лібералізм).
Щодо класифікації застосовується багатокритеріальний підхід. Значного поширення набули погляди, згідно з якими виокремлюються 4 типи 4 типи основних систем організації економічного життя:
– традиційна;
– ринкова;
– командна;
– змішана.
Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили – вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згадані елементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:
– освітній фактор;
– ступінь майстерності;
– дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;
– наукова організація праці;
– рівень суспільної комбінації виробничого процесу;
– природні умови;
– розвиток науки та ступінь її технічного застосування;
– технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.
В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:
– інструменталізація виробництва;
– механізація;
– автоматизація.
|
|
|
Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується технологічним способом виробництва. Зміст цього поняття складають знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до 3 етапів у розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва:
– ручний;
– машинний;
– автоматизований.
Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.
Основними рисами традиційної системи є:
– виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;
– спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;
– соціально-економічний застій " рельєфно" виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;
– розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини традиційної системи;
– стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;
– зубожіння і бідність основної маси населення;
– нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.
Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.
Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.
Характерними рисами системи є:
– державна власність практично на всі фактори виробництва, які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам;
|
|
|
– колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічною діяльністю;
– централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;
– практично відсутня конкуренція, звідси – монополізм виробників і панування їх над споживачами.
Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача.
Цій економічній системі притаманні і деякі переваги:
– має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу їх у приоритетні галузі;
– такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість;
– забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем.
Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати.
Характерні риси:
– панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;
– ринкова система координації та управління господарською діяльністю;
– дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;
– поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;
– кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;
– деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє загальна конкуренція – всі проти всіх.
Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.
|
|
|
