 |
Три головні етапи (Морган). відносини власності
|
|
|
|
Три головні етапи (Морган)
1. Епоха дикості.
2. Епоха варварства.
3. Епоха цивілізації.
Сучасна наука розмежовує аграрну цивілізацію, індустріальну і постіндустріальну організацію, підхід базується не на особливості суспільства, а на цілісності людської цивілізації та домінуючому значенні загальнолюдських цінностей, інтегрованості суспільства у світову спільноту. У цьому виявляється різниця цивілізаційного підходу від формаційного. Відповідно до останнього зміна способів виробництва (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне) відбувається в процесі взаємодії ПС і виробничих відносин.
відносини власності
1. Власність як економічна категорія:
а) поняття власності;
б) суб’єкти і об’єкти власності;
в) її ознаки;
г) підходи щодо структури відносин власності.
2. Економічний зміст і юридична форма власності.
3. Структура власності за її типами, видами і формами, еволюція відносин власності.
Власність – найфундаментальніша економічна категорія. Це поняття є одним із центральних, його можна розглядати у 3 аспектах:
– матеріально-натуральний (расовий) – все, що оточує;
– юридичний – правове оформлення володіння, розпорядження та використання об’єкта власності;
– політекономічний – відображає реальне привласнення умов виробництва і результатів.
Власність є основоположною економічною категорією, разом з тим вона одна з найбільш складних категорій, бо має багато ознак, форм прояву і систем функціонування. Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні визначають їх як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основне економічне відношення, треті – вихідне чи первинне.
|
|
|
Зрозуміло, що всі підходи відбивають певну сторону функціонування власності і визначають цю категорію з тієї чи іншої сторони.
Поняття власності виникло у людей в результаті виробництва матеріальних благ і їх привласнення, це поняття виникає тоді, коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів. Власність – це не річ, а відношення між людьми з приводу виробництва і присвоєння благ – продуктів праці і природи, це відношення суб’єктів один до одного відповідно до їх відношення до матеріалів, предметів, знарядь.
Таким чином, у найабстрактнішій формі власність є відношенням між людьми по відчуженню чи привласненню діяльності чи результатів.
Генетичну структурну побудову слід визначати через взаємодію відносин привласнення і відчуження, оскільки власність є результуючою хоча і полярних, але зустрічних відносин привласнення, відчуження. Привласнення – економічний процес, спосіб перетворення предметів і явищ діяльності, їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту. Розпорядження – здійснюване власником чи делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.
Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої праці (індивідуальної чи суспільної) з перетворенням власності суб’єктів та об’єктів економічних відносин.
|
|
|
Відносини власності виникають за наявності принаймні 2 суб’єктів. Для їх виникнення потрібно, щоб були контрагенти цих відносин (суб’єкти), споживчі блага, з приводу яких можуть виникати відносини власності (об’єкти). Відносини власності характеризуються суб’єктами і об’єктами. Суб’єкти – фізичні і юридичні особи, які в процесі відчуження – привласнення благ і послуг – вступають між собою у ці відносини.
З точки зору форм власності виступають індивіди, домашні господарстві, колективи, держава. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб’єктів за цими ознаками.
Систему суб’єктів можна розглядати за поділом на вітчизняні та іноземні.
Об’єктами є все розмаїття національного багатства, включаючи землю з надрами, водний і повітряний простір, засоби виробництва, робочу силу і результати її діяльності (гроші, споживчі блага, цінні папери).
Категорія власності як і будь-яка інша має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До характерних ознак можна віднести:
– власність – соціально-економічне, виробниче відношення між людьми, а не відношення до речей;
– власність – результат суспільного розвитку, а не окремої людини;
– власність – відношення по присвоєнню благ і послуг;
– оскільки блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то провідними пріоритетними є відношення по присвоєнню засобів виробництва;
– у певних умовах засоби виробництва можуть відчужуватись від безпосереднього виробництва, тому власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і визначає історичний тип даного способу присвоєння;
– у реальній дійсності власність виступає у конкретній історичній формі;
– на поверхні суспільного життя відносини власності виступають як право власності.
|
|
|
