Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Кримінальному судочинстві.

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 35Следующая ⇒

Критерії допустимості:

- науковість методу – під якою треба розуміти наукову обґрунтованість і достовірність

отримуваних результатів, їх точність та надійність.

- безпечність методу, тобто що його використання не загрожує здоров'ю чи життю людей,

а якщо загрожує, то потребує у цьому зв'язку дотримання правил технічної безпеки;

- законність та етичність – тобто допустимими є тільки методи, які відповідають

конституційним вимогам, принципам, моральним критеріям суспільства. Вони не

повинні обмежувати права громадян, не принижують їх честі та гідності, виключають

погрози, насилля і не приводять до порушень норм кримінально-процесуального закону;

- ефективність методів – в оптимальні строки і з найбільшою продуктивністю призводить

до позитивних і бажаних результатів;

- рентабельність – затрати сил та засобів повинні бути співрозмірними з досягненим.

Недопустимими є методи, що не ґрунтуються на науці, або що опираються на псевдонаукові

теорії, наприклад, астрологію, гадання тощо;

21. Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Ідентифікацію розглядають у двох значеннях (аспектах):

- як вид криміналістичної діяльності (тобто як окремий метод криміналістики);

- як загальнонауковий метод, що окрім криміналістики використовується і в інших науках

(фізика, хімія, біологія, генетика, кібернетика тощо).

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з

подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.І. За сферою застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної

ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

- пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів,

освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

- криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними

матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

- різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних

об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У

цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може

бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив

злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну

від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа,

наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

3) ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

4) ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими

образами, слідами пам'яті).

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

І V. За об”єктом дослідження:

2) ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

V І. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію

поділяють на:

3) дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

4) техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

V ІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

V ІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

7) ідентифікацію, виконувану слідчим;

8) ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

9) ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

10) ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

11) ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

12) ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

22. Об”єкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація.

В ідентифікації беруть участь 2 групи об'єктів:

1) Ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані тобто ідентифікуємі). У цих

об”єктах вивчаються властивості притаманні їм самим.

2) Ті, з допомогою яких проводиться ідентифікація (ототожнюючі тобто ідентифікуючі). У

цих об”єктах вивчаються властивості інших, відображених в них об”єктів.

Серед ідентифікуємих можуть бути:

o люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі);

o тварини (як правило домашні тварини, сільськогосподарська худоба);o предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси

предметів);

o населені пункти;

o ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;

o витвори мистецтва;

o соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні

приміщення, водойми тощо);

Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1. матеріально-фіксавані відображення (це:

- сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предметів, її одягу, взуття; знаряддя

злочину; частини зброї на кулях і гільзах;

- копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

- картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилучених з місця події тощо;

- документи, у яких в письмовій формі зафіксовано результати проведенго

ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб – за почерком,

друкарських машинок – за друкованим текстом тощо;

- докуенти, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців,

невпізнаних трупів, безвісті зниклих),

2. ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам”яті, збережені про подію злочину

свідками потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, підсудними);

3. описи (словесні портрети – мальовані, композиційні).

Разом з тим, у процесі ототожнення окрім як названих двох груп об'єктів використовуються

у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

23. Суб”єкти криміналістичної ідентифікації.

Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

- експерт;слідчий, суддя, працівник органу дізнання;спеціаліст;будь-який інший учасник

кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Експерт – проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його

висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-

фіксованих відображень об'єкта, має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя) – можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у

процесуальній, так і у не процесуальній формі. Наприклад, коли слідчий або суд перед початком

процесуальної дії, впевняються, що перед ними саме викликана ними особа – має місце

елементарний акт криміналістичної ідентифікації. Вилучаючи з місця обшуку шукані речі, ознаки

яких відомі слідчому з матеріалів справи – теж не процесуальна ідентифікація).

Ідентифікація має місце і під час пред'явлення для впізнання (людей, предметів), під час

якого впізнаючий ототожнює об'єкт за мисленним образом. На підставі такої опосередкованої

ідентифікації слідчий, суд (суддя) роблять висновки про тотожність певних об'єктів, що може

виступати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень: про проведення допиту,

арешту, вилучення предмета тощо.

Знайшовши на місці події відбиток – слід пальця із завитковим узором, слідчий буде

враховувати це під час відібрання порівняльних зразків. І якщо в тих осіб, котрих перевіряють на

предмет залишення саме ними знайденого сліду не виявиться такого типу папілярного узору, то

відбитки їх пальців слідчий не відправить на експертизу.

Деякі види ідентифікації слідчий, суддя можуть проводити на основі доказів, що вже містять

відомості про ототожнення.

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом (не експертом)У такому разі вона може

відбуватись як у процесуальній, так і не процесуальній формі.

Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в протоколі відповідної слідчої дії, до

якої він залучався слідчим – результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть

процесуальну форму.

Свідки, потерпілі й інші учасники процесу, що залучаються, проводять ідентифікацію

наприклад, під час впізнання об'єктів, у ході співставлення опису ознак предмета з самим

предметом в натурі тощо.24. Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак.

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований

та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1. За відношенням до об'єкта в цілому:

а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів

або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт

із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

ІІ. За структурною природою:

а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

ІІІ. За характером встановлення ознак:

а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна

характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи

складний;

б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір

сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

IV. За причинами виникнення:

а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би

тим, чим він є.

б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча

виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета,

закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).

V. За походженням:

а) власні;б) набуті.

VІ. За зв'язком з іншими ознаками:

а) залежні;б)незалежні.

VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

а) стійкі;б) відносно стійкі.

VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

25. Ідентифікаційні ознаки, їх властивості і види.

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований

та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1. За відношенням до об'єкта в цілому:

а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів

або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт

із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

ІІ. За структурною природою:

а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

ІІІ. За характером встановлення ознак:

а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна

характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи

складний;

б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір

сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

IV. За причинами виникнення:

а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би

тим, чим він є.

б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча

виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета,

закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).V. За походженням:

а) власні;б) набуті.

VІ. За зв'язком з іншими ознаками:

а) залежні;б)незалежні.

VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

а) стійкі;б) відносно стійкі.

VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним

вимогам або властивостям:

1) бути оригінальними, специфічними або дискретними (тобто, наскільки ознака

специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно

відображає властивість (певну) об'єкту, настільки вона неспростовно підтверджує

тотожність об'єкту. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.

2) бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад,

малюнок папілярного узору у відбитку пальця).

3) наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевидна примітність

(косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

4) простота виявлення ознаки;

5) відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або у

залежності від умов використання, зберігання тощо – видозмінюються.

26. Структура процесу криміналістичної ідентифікації.

Отже, групофікація є ідентифікаційним процесом встановлення групової належності, окремо

криміналістичною теорією, практична реалізація якої у судово-слідчій практиці дає змогу

встановлювати не тотожність, а схожість однорідних об'єктів і на цій підставі відносити їх до

класу, виду, роду, групи.

Клас – це сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості (по іншому

розряд, підрозділ). У логіці це – сукупність однорідних предметів, явищ за спільними ознаками і

входить до складу загального вищого розділу – роду.

Тип – це зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Група – це сукупність предметів, явищ, речовин і т. і., внутрішньо об'єднаних на основі

спільності, подібності властивостей, ознак.

Однорідні об'єкти – такі, які незважаючи на певні відмінності, разом з тим, наділені

сукупністю певних співпадаючих групових ознак (наприклад, ножі мають однакові зовнішні

параметри, цільове призначення і т. д.).

Об'єктами групофікації – є дві групи об'єктів, що порівнюються.

Останні можуть бути: а) індивідуально-визначеними; б) предмети-речовини (як зазначалось:

сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями – внутрішніми якостями, достатніми для

віднесення речовин до певної однієї групи, роду, виду, класу.

27. Стадії ідентифікаційного дослідження.

Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за матеріально-фіксованими

відображеннями охоплює наступні стадії та їх етапи:

I стадія – попереднє дослідження, утворене етапами:

1. ознайомлення з матеріалами;

2. з”ясування завдань;3. загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації і тих, якими буде проводитись

ототожнення;

4. роздільне дослідження.

II стадія – детальне дослідження, утворене етапами:

1. виявлення, аналіз і дослідження ознак;

2. експертний дослід (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача

(зачіпки) відтворюються шляхом виконання експериментальної стрільби з ототожнюваної

(шуканої) зброї);

3. порівняльне дослідження, яке можу здійснюватись трьома способами:

1) – зіставленням;2)– суміщенням;3)– накладенням.

Зіставлення – коли порівнювані об'єкти розташовуються поряд так, щоб можна було

одночасно спостерігати їх ознаки.

Суміщення – коли порівнювані об'єкти розміщуються в одному полі так, щоб ознаки одного

об'єкта становили продовження ознак іншого.

Накладення – коли порівнювані об'єкти розміщують так, щоб вони контактували один з

одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі.

III стадія – оцінка результатів і формулювання висновків, які можна класифікувати на види:- За

природою на:

а) стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

б) заперечувальні (що виключають тотожність).

- За формою вираження на:

а) категоричні (достовірні);б) імовірні (припускні).

- За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або

заперечується) на підставі процесу ідентифікації на:

а) ассерторичні;б) проблематичні;в) розмежувальні;г) умовно-визначені.

Ассерторичний висновок констатує факт, що мав місце в дійсності.Проблематичні висновки

містять припущення можливості існування певного факту в минулому. Розмежувальні –

допускають рівну можливість залишення відображення одним із двох об'єктів, заперечуючи всі

інші об'єкти однорідні з ними.

Умовно-визначені висновки формулюються тоді, коли судження експерта будується за

відсутності у нього інформації про фактори, що можуть впливати на кінцевий результат

(досліджуваний факт).

IV стадія (характерна для експертної ідентифікації) –

1)оформлення матеріалів дослідження утворена етапами2):упорядкування (складання)

висновків;3)оформлення додатків (фототаблиць, інших матеріалів).

28. Використання математичних методів і комп”ютерних технологій в

ідентифікаційних дослідженнях.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒