Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 35Следующая ⇒

Становлення.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської

префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки.

Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену

папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник

Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження

слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох

експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне

дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим

дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував

використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор

університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник

першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер

криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”.

Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892

(протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для

судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть

зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано

термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник

однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції

наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

НАШІ видатні питання №314. Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього

питання.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—

1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування

полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери

правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової

сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають

його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної

науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є

визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди

характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких

поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки

природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також

прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити

власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику

природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання

методів і прийомів цих наук.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше

цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох

напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових

доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у

механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає,

залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на

природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С.

Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто

природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона

являє собою єдиний сплав знань.

15. Генезис питання про предмет, систему і об”єкти криміналістики.

Із аналізу предмету криміналістики не складно виокремити об'єкти криміналістики

(тобто окремі види діяльності людей, які виступають частиною об”єктивної реальності життя

суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики).

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання (або двоєдиний об”єкт):

а) злочинна діяльність;б) криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування, судового розгляду злочину

та його попередження.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце

різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про

розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методич-

них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби

практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують

реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад,

дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов'язано зі складністю об'єкта

пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р.

С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналістики, яке стало панівним. Ця

дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст криміналістики. У

криміналістиці розглядають двоєдиний об'єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну

поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлення істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в

джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів

збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування,

судового розгляду та попередження злочинів.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних

взаємозв'язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі

чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему

принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як

ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні

теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ)

криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і

розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання,

дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження

досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система

криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і

відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-

криміналістичне до слідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками

зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ

криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі

рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії

поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та

судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що

сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять:

вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації,

тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і

судових дій (тактичні комбінації) та ін.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒