Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Дослідження окремих поверхонь частин трупу.

При дослідженні природних отворів (очей, рота, вух, ануса, зовнішніх статевих органів) звертають увагу: закриті вони чи зяють, чи є виділення (якщо вони є, то визначають їхню кількість, колір, запах, консистенцію). Оглядають видимі слизові оболонки. Визначають, якого вони кольору (блідо-рожеві, червонуваті, жовтушні итощо), набряклі чи ні, чи є будь-які накладання, ушкодження, крововиливи і. т.д.

Особливу увагу слід звернути на виділення з тієї чи іншої порожнини, які можуть вказати на напрямок подальшого дослідження. Так, гнійне виділення з очей може викликати підозру на чуму собак, злоякісну катаральну гарячку корів, інфлуенцу коней та інші захворювання; слизисто-гнійні витікання іноді з домішками крові з носової порожнини коня - на сап і т.д.; при наявності виділень визначають його кількість (об’єм), колір, запах, консистенцію. Потім звертають увагу на стан слизових оболонок, реєструючи при цьому зміни їх кольору (ціаноз), стан поверхні та інші моменти. Блідий колір слизових оболонок очей, ротової порожнини може свідчити про внутрішні кровотечі (про інфекційні хвороби, отруєння, наприклад, фосфором, свинцем і таке інше), анемії, гідремії.

Оглядаючи ротовий отвір, відмічають закрита чи відкрита ротова щілина, положення язика (чи не випадає він з ротової порожнини, чи не прикушений різцями), присутність жмутків сіна, які виступають із ротового отвору через беззубий край, наявність будь-яких виділень. При можливості доступу в ротову порожнину (відсутність заклякання) встановлюють характер її вмістимого, можливі зміни слизової (крововиливи, папули, пустули, виразки, некрози і т.д.). Більш детальний огляд зубів, ясен і слизової оболонки проводять після розпилу черепа.

При дослідженні зовнішніх статевих органів у самок (вертають увагу на статеву щілину - закрита вона чи ні, характер витікань із неї, стан слизової оболонки піхви; у самців - на положення ствола статевого члена, стан крайньої плоті і мошонки, наявність ексудату на слизовій препуцію.

Визначають, наскільки сильно відкритий анальний отвір (при накопиченні газів, харчових і калових мас у черевній порожнині відхідник випнутий і його отвір відкритий), чи не забруднена шерсть навколо нього каловими масами. Якщо є випадіння прямої кишки або матки - описують, який має вигляд ділянка, що випала.

Потім проводять зовнішній огляд різних ділянок тіла: шиї, груді, живота, спини, кінцівок, копит, пальців, кігтів.

Огляд шкіри та її похідних дає можливість визначити зовнішній вигляд волосяного покриву (гладкий, скуйовджений, блискучий, тьмяний, міцність прикріплення волосся); стан шкіри (еластична, груба), її колір, товщину, вологість, зміни, садна, забиті місця, рани, ділянки змертвіння, виразки, гіперемію, крововиливи, висипи, інфільтрати, абсцеси і т.д.).

Характер змін шкіри має діагностичне значення при сапі, чумі, віспі, фузобактеріозі (некробактеріозі), паразитарних хворобах, мікозах. Прижиттєві зміни, зокрема поранення, розрізи в ділянці шиї, необхідно відрізняти від посмертних надрізів і ушкоджень шкіри, синців за наявністю запальної інфільтрації тканин, що прилягають.

Завершуючи зовнішній огляд шкіри, досліджують вінець, шкіру ділянки міжкопитної щілини, копита і пазурі. Визначають природу змін, що часто спостерігаються при інфекційних хворобах, наприклад, при віспі, ящурі, сибірці, чумі свиней і собак та інших ушкоджень, деформацій. Більш повне дослідження шкіри проводять після її зняття.

Різноманітні припухання шкіри зазвичай визначаються при її знятті та при огляді з боку підшкірної клітковини і шляхом надрізів. Товста і покрита волоссям шкіра домашніх тварин часто приховує справжню картину, особливо не різко виражених припухань, наприклад, набряків запального та іншого походження. Крім набряків, припухлість шкіри може також траплятися внаслідок емфіземи підшкірної клітковини, що визначається крепітацією пухирців газу в клітковині при надавлюванні пальцем. Емфізема підшкірної клітковини може бути травматичного походження (трахеотомія, травма грудної клітки і т.д.), тоді патологічних змін самої підшкірної клітковини не відмічають.

Прижиттєву емфізему підшкірної клітковини викликають також збудники емфізематозного карбункула і злоякісного набряку. У цих випадках спостерігаються драглисто-геморагічні інфільтрати підшкірної і міжм’язової клітковини, просочені пухирцями газу. Крім того, при злоякісному набряку, відчувається своєрідний гнильний запах, а при емкарі знаходять чорно-червоне забарвлення, шпаристість, сухість на розрізі скелетної мускулатури.

Припухлість шкіри, обмежена або розлита, може бути запального походження або зумовлена розвитком пухлини, збільшенням лімфатичних залоз і т.д. Дуже різкі форми емфіземи спостерігаються у птахів при розриві повітроносних мішків.

Емфіземи прижиттєвого походження слід відрізняти від емфіземи трупної, при якій наявність пухирців газу співпадає з ознаками розкладання трупу.

Варто пам'ятати, що знімати шкіру з трупів тварин забороняється (її знищують разом із трупом) при сибірці, ботулізмі, брадзоті овець, сказі, злоякісному набряку, сапі, меліоїдозі (несправжній сап), епізоотичному лімфангоїті коней, віспі овець, кіз, свиней, ентеротоксемії овець, емфізематозному карбункулі великої рогатої худоби.

Зняття шкіри. З метою зняття шкіри секційним ножем роблять подовжній розріз її від кута нижньої щелепи по середній вентральній лінії шиї, грудної та черевної ділянки (обходячи з двох боків у самок - молочну залозу, у самців - статевий член і сім’яники, у новонароджених - пуповину), паху до анального отвору. Потім до подовжнього розрізу шкіри проводять чотири перпендикулярних розрізи по медіальній поверхні передніх і задніх кінцівок. В ділянці путових суглобів і за кутами рота роблять циркулярні розрізи. Знімати шкіру починають із голови. Відокремлюють її від губ, а в рогатої худоби - від основи рогів. Вушні раковини відрізають разом зі шкірою. Потім, відтягуючи шкіру від тканин, що підлягають, відокремлюють її в ділянці шиї, грудини, передніх і задніх кінцівок, спини. Хвіст відрізають разом зі шкірою на рівні 3 - 4-го хвостових хребців.

При знятті шкіри звертають увагу на її стан, кровонаповнення судин, а у свиней - на наявність або відсутність крововиливів, виразок, пухлин і т.п. Ушкоджені місця шкіри залишають недоторканими.

Після зняття шкіри оглядають підшкірну клітковину, оцінюють стан жирових відкладень (ожиріння, серозна атрофія,жиру), визначають колір (блідо-рожевий, жовтушний і.т.д.) кровонаповнення судин, крововиливи, ушкодження і т.д. Сухість підшкірної клітковини вказує на ексикоз (зневоднення) трупу.

Потім досліджують поверхневі лімфатичні вузли (привушні, нижньощелепні, заглоткові, поверхневі шийні, підколінні (у свині), поверхневі пахвинні, надвим’яні й ін.) визначають їхню величину, колір, консистенцію, рисунок на розрізі, характер змін (наявність гіперемії, крововиливів, гіперплазії, пухлинних розростань, вогнищ некрозу і таке інше).

Слинні залози досліджують так само як і лімфовузли.

У самок досліджують молочну залозу, а в самців - статевий член, сім’яники. При огляді молочної залози враховують її колір, величину, консистенцію. Після сагітальних розрізів окремих ділянок сосків, молочних цистерн визначають колір і характер виділень. Звертають увагу на можливі запальні зміни залози, на сполучнотканинні і жирові розростання, а також склеротичні ущільнення строми, новоутворення.

У самців розрізають мошонку і піхвову оболонку. Сім’яний канатик відпрепаровують до пахового кільця. Якщо необхідно з'ясувати ступінь поширення патологічного процесу, сім’яники видаляють разом з іншими органами сечостатевої системи або перерізають сім’яний канатик, і розрізають сім’яники на шари товщиною 1-2 см, у кастратів звертають увагу на куксу і стан кастраційної рани, виключають ускладнення (ботріомікоз, тромбоз судин).

При огляді статевого члена виявляють стан і вміст препуціального мішка, відокремлюють статевий член від черевної стінки і відрізають його від задньої сідничної вирізки або відкидають каудально, не відокремлюючи від трупу. Потім його видаляють разом з органами таза. Надалі розтинають із вентральної сторони сечовід, і розсікають член поперек на шари товщиною 1-2 см.

Скелетні м'язи. Визначають ступінь їхнього розвитку, консистенцію, колір, малюнок будови, сухість, вологість поверхні розрізу м’язів, наявність чи відсутність крововиливів, запалення, некрозів і т.д. Особливу увагу звертають на жувальні м'язи, мускулатуру плечового поясу, холки, спини і стегон.

Зв’язки, кістки, суглоби кінцівок, хребці і ребра досліджують шляхом огляду, пальпації, визначаючи їх конфігурацію, цілісність, величину, щільність. При зміні, деформації, ушкодженнях кісток, останні розрізають або розпилюють і оцінюють поверхню розпилу (компактної і губчатої речовини), визначають стан вмісту порожнин суглобів, сухожильних піхв, синовіальних сумок і оболонок, хрящової і кісткової тканин, кісткового мозку (співвідношення червоного і жовтого) і т.д.

Внутрішній огляд

До внутрішнього огляду відноситься дослідження порожнин і органів. Перед розтином порожнин тіла трупу надають визначене положення. Розтин трупів великих тварин проводять у боковому лівому (велика рогата худоба) чи правому (коня) положенні. Труни дрібних тварин (свиней, овець, теляти, собак і.т.д.) розтинають у спинному положенні.

При розтині трупу насамперед відзначають положення органів, вміст порожнин і стан покривів, а потім, при видаленні органів — їх конфігурацію, розміри, консистенцію (визначену на дотик), колір, малюнок поверхні, а в деяких випадках і запах органів. Після зовнішнього огляду паренхіматозний орган розрізають секційним ножем між крайніми точками по довжині з опуклого боку зі збереженням зв’язку його частин, звертаючи увагу на стан поверхні розрізу.

Абсцеси, синці, рубцеві стягування, отвір нориць, рани досліджують після видалення уражених органів. Для проведення лабораторних досліджень відбирають шматочки органів (чи орган цілком). Огляд і відбір матеріалу для дослідження проводять без промивання органів водою. Органи та їхні шматочки, промиті подою, непридатні для мікроскопічного дослідження, тому що вода, особливо тепла, викликає гемоліз і зміну кольору органа. Не слід витирати поверхню органа; зскрібок ексудату беруть тильним боком сухого ножа.

Внутрішній огляд починають із почергового розтину й огляду черевної, тазової і грудної порожнин. Потім витягують і досліджують органи.

При боковому положенні трупа черевну стінку розрізають від мечеподібного відростка до лонного зрощення на 2 - 3 пальці вище білої лінії, щоб не вилився рідкий вміст порожнини (мал. 5).

Мал. 5. Розріз черевної стінки.

При положенні трупа на спині черевну стінку розрізають по білій лінії. В ділянці мечеподібного відростку розрізають черевну стінку до очеревини. Останню проривають пальцями, ввівши вказівний та середній пальці лівої руки в розріз у ділянці мечеподібного відростка і відтягуючи зверху її між вилоподібно розсунутими пальцями. Іноді очеревина розривається сама під тиском кишечнику. Неможливо бачити вістря ножа в черевній порожнині, але вводити його необхідно так, щоб не пошкодити органи. У випадку ушкодження, захоплюють пінцетом ушкоджену ділянку, накладають на петлю кишечнику лігатуру, запобігаючи виливу його вмісту в черевну порожнину. Другий розріз черевної стінки роблять від мечоподібного відростка по підребер’ю до хребта, поступово збираючи рідину, що міститься в черевній порожнині.

При положенні трупа на спині, поперечні розрізи роблять за пупка, починаючи від краю подовжнього розрізу, перпендикулярно до нього не доходячи на ширину долоні до поперекових хребців, щоб попередити вислизання з черевної порожнини кишечнику і витікання рідини. У новонароджених відрізають частину черевної стінки навколо пупка, шматок якої залишається разом із пупком і його судинами.

Якщо є спайки черевної стінки з внутрішностями, їх обережно розрізають ножем або розривають рукою, а іноді залишають невідпрепарованими разом зі шматком черевної стінки. Для огляду черевної порожнини необхідно відокремити сальник.

При огляді черевної порожнини рідкий вміст її збирають у вимірювальну судину по ходу проведення розрізу черевної стінки або вичерпують мірною ложкою та визначають кількість, колір, прозорість, консистенцію, домішки (кормові, калові маси, кров’яні згустки), запах.

Відразу після смерті тварини в черевній порожнині міститься не більше 20 - 30 мл жовтуватого кольору прозорої рідини, а потім накопичується до 1 літра від рожевого до темно-червоного кольору посмертного транссудату (у великої рогатої худоби). У цій рідині відсутні пластівці фібрину, еритроцитів, очеревина не має прижиттєвих патологічних змін (на відміну від водянки чи ексудату при перитоніті). Потім визначають стан серозного покриву (колір, гладкість, блиск, прозорість, вологість, кровонаповнення та ін).

У новонароджених оглядають і розкривають пуговчастими ножицями пуповину, пупочні артерії і вену. За норми в них міститься зсіла темно-червона кров. При пупочному сепсисі відзначають загальні зміни пуповини і вогнищевий або дифузний злипний перитоніт. Із черевної порожнини іноді виділяються гази, що утворюються внаслідок гниття і розривів шлунка чи кишечнику. Гази мають специфічний гнильний запах - запах часнику (отруєння миш’яком), мигдалю (отруєння ціаністими з’єднаннями) чи фруктів (діабет).

Для визначення висоти купола діафрагми роблять подовжній розріз грудної мускулатури від першого ребра до останнього, приблизно по лінії з’єднання хрящів грудної кістки з ребрами. Потім вводять руку в черевну порожнину і притискають пальці до найбільш високої точки діафрагми і до грудної стінки. Діафрагма в нормі знаходиться на рівні 5-6 ребер.

При розтині грудної порожнини розсікають праве чи ліве напівколо діафрагми по лінії кріплення її до реберної дуги від мечеподібного відростка до хребта. При спинному положенні розсікають діафрагму по всьому верхньому півколу.

Мал. 6. Розтин трупа коня в правому напівбоковому положені.

Чорні лінії вказують напрям розрізу черевної стінки і розпилу ребер

Для видалення лівої (у коня) чи правої (у великої рогатої худоби) половини грудної клітки, відступивши на долоню від лінії спини, розрізають усі м’які тканини від останнього ребра до середини першого. Перепилюють усі ребра по тій же лінії і відгинають грудну стінку у вертикальному напрямі до перелому хрящів грудної кісти (мал. 6). При цьому обережно відокремлюють (не пошкоджуючи) серцеву сорочку (осердя) від грудного з’єднання з грудною кісткою. По лінії перелому розрізають м’які тканини і видаляють половину грудної клітки, обережно відокремлюють осердя, не порушуючи її цілісність. При спинному положенні трупа видаляють усю грудну кістку, для чого роблять розпили в місцях з’єднання ребер та хрящів із правого і лівого боків грудної кістки.

За польових умов та за відсутності можливості провести розпил ребер, послідовно видаляють кожне ребро, починаючи з останнього, після розсічення м’яких тканин міжребїр’я до місця з’єднання ребра з хребцем.

У випадку підозри на пневмоторакс ще до початку розтину відпрепаровують ділянку шкіри і м’язів на відповідному боці грудної клітки, щоб утворилася порожнина схожа на кишеню, в яку наливають воду, і під водою прорізають міжреберні тканини. При наявності повітря - у воді з’являються пухирці.

У плевральній порожнині виявляють наявність спайок шляхом огляду і введення руки між грудною стінкою і легенями.

Збирають і вимірюють рідкий вміст плевральної порожнини, визначають його колір, консистенцію, наявність фібрину, гною, кров’яних згустків й ін. Оглядають реберну і легеневу плевру (колір, набрякання, накладення, крововиливи).

При підозрі на повітряну емболію серця, грудну порожнину розгинають раніше черевної. Розрізають осердя і, підтримуючи край розрізу вище її рівня, в порожнину перикарда наливають воду і під водою розрізають стінку правого шлуночку. На повітряну емболію серця вказує поява пухирців повітря у воді.

За звичайних умов перикард (осердя) оглядають ззовні, потім розрізають його удовж, збирають, вимірюють і досліджують вміст, визначають стан внутрішньої поверхні осердя і епікарду.

Оглядають грудну кістку та її серозний покрив. Згинаючи грудину, проколами ножа визначають її щільність. Подовжнім розпилом розкривають грудину, визначають стан кісткового мозку і кісткової тканини.

У реберних хрящах констатують наявність чи відсутність окостеніння, потовщень, що добре простежуються в місці з’єднання хрящових і кісткових частин ребер (відбувається при рахіті і фіброзній остеодистрофії).

Звертають увагу на стан легень: вони можуть бути спалими (ателектаз), коли займають тільки частину грудної порожнини, чи роздуті (емфізема), коли заповнюють усю грудну порожнину, і в ньому випадку на них видно відбиток ребер.

Відзначають відхилення в положенні серця.

Видалення органів черевної порожнини. Першою з черевної порожнини видаляють і досліджують селезінку для виключення септичних хвороб. Якщо при огляді воріт селезінки виявляють будь-які зміни, наприклад, тромбоз судин, то її витягають разом зі шлунком. Визначають форму, величину і колір селезінки (з поверхні остання залежить від товщини капсули), консистенцію (щільна, м’яка, в’яла), наявність зморшкуватості чи напруженості капсули, спайок, накладень, плям. При повнокрів’ї і гіперплазії краї селезінки заокруглені, капсула напружена, при знекровленні й атрофії - краї гострі, капсула зморшкувата. Після огляду воріт органу, селезінку кладуть на стіл воротами вниз, роблять кілька рівнобічних розрізів по опуклій поверхні органа від його верхівки до основи. Гладка поверхня органу свідчить про ущільнення органу, грубозерниста — про гіперплазію фолікулів. Тупою стороною леза роблять зскребок із поверхні розрізу. Він може бути незначним чи рясним, а за характером - рідким, кров’янистим або кашкоподібної консистенції. При сепсисі (сибірка та ін.) селезінка буває збільшена у декілька разів і настільки розм’якшена, що її розплавлена паренхіма разом із депонованою кров’ю стікає з поверхні розрізу у вигляді напіврідкої дьогтеподібної маси.

Для видалення печінки лівою рукою захоплюють її ліву частку, перерізають ліве трикутне зв’язування що з’єднує печінку з діафрагмою, оглядають і розрізають задню порожнисту вену, розсікають серповидну, круглу, вінцеву зв’язки і зв'язування правої частки печінки з правою ниркою і діафрагмою (праву трикутну зв’язку), видаляють орган.

Для видалення нирок роблять один циркулярний чи два рівнобіжних (латеральний і медіальний) розрізи очеревини і заочеревинної клітковини, піднімають їх і відокремлюють від поперекових м’язів.

Інші органи черевної порожнини витягують із врахуванням їх анатомо-фізіологічних особливостей (див. відповідні розділи).

Тазову порожнину розтинають після розпилу лобквої, клубової і сідничної кісток, на яких кріпиться чашечка тазостегнового суглоба, її видаляють, і відкривається доступ у тазову порожнину.

Іноді розпилюють лобкові кістки (по обох боків лобкового зрощення) і тонку частину клубової кістки, після чого видаляють частини таза, що набули рухливості.

Усі органи тазової порожнини видаляють єдиним комплексом, зробивши круговий розріз шкіри навколо анального і статевого отворів. У самців проштовхують сім’яники у тазову порожнину через пахове кільце. Статевий член, відділений від черевних стінок, відтягують назад і підрізають довкола нього й анального отвору м’які тканини.

Вилучення органів ротової порожнини, шиї і грудної норожннни. Па місці досліджують щитовидну, паращитовидну, зобну і слинну залози. Для детального огляду їх видаляють і розрізають по довжині.

Для розрізу ротової порожнини вставляють ніж у вертикальному положенні в куті нижньої щелепи в підщелепній ділянці, потім вістрям ножа проколюють м’які тканини. Торкаючись ножем внутрішньої поверхні щелепи, рухами, що пиляють, доводять розріз до з’єднання правої і лівої щелеп. Такий же розріз роблять і з іншого боку. З’єднують обидва розрізи, віддаляючи підборідо-язиковий м’яз і зв’язку язика, виводять язик назовні в напрямку до шиї. Круговим розрізом відокремлюють тверде піднебіння від м’якого, праворуч і ліворуч розсікають під’язичні кістки по хрящу.

При видаленні гортані в коня розсікають і проводять огляд повітроносних мішків.

Для детального огляду на місці органів ротової порожнини, іноді видаляють частину нижньої щелепи: розрізають усі м’які тканини щік від кута губ до щелепного суглобу, перепилюють тіло нижньої щелепи і відокремлюють її від нижнього суглобу. Язик, гортань, трахею, стравохід і органи грудної порожнини видаляють єдиним комплексом.

Органи грудної порожнини можна видаляти, не ушкоджуючи грудну стінку. Для цього відпрепаровують трахею, стравохід і судини в місцях їх входу у грудну порожнину, розрізають м’які тканини у цьому місці, орієнтуючись по перших ребрах. Відпрепаровують осердя, не порушуючи цілісності, і, захопивши трахею з боку грудної порожнини, із силою тягнуть її в каудальному напрямку, відриваючи і підрізуючи середостіння в ділянці хребта. Однак, застосовуючи цей спосіб, не можна оглянути органи грудної порожнини на місці. Його частіше використовують при післязабійному огляді туші й органів.

Наприкінці розтину відрізають голову на місці з’єднання її з атлантом. Щоб уникнути втрат спинномозкової рідини голови, роблять пункцію субарахноїдального простору через отвір між потиличною кісткою й атлантом. Спинномозкову рідину беруть шприцом, яку надалі вимірюють і описують

Дослідження органів. Органи та їх комплекси, а також регіональні лімфовузли (за винятком шлунка і кишечнику, що розсікають останніми, щоб уникнути забруднення місця розтину, рук та інструментів) витягають і досліджують у наступному порядку: селезінку (мал. 16), органи ротової порожнини, шиї, грудної порожнини; печінку і підшлункову залозу з дванадцятипалою кишкою; нирки, надниркові залози і сечовий міхур; органи розмноження; головний мозок, придаткові порожнини черепа, зуби, ясна, тверде піднебіння; спинний мозок; шлунок і кишечник.

Після селезінки досліджують серце. Детально досліджують стан епікарду (колір, глянцевість чи тьмяність, крововиливи, накладення), вид епікардіального жиру (кількість, колір, набряклість, ослизнення), конфігурацію. Вимірюють довжину серця від місця входження аорти до верхівки, ширину в ділянці поперечної борозни, окружність за рівнем поперечної борозни, у разі потреби довжину правого і лівого шлуночків. Після розтину порожнин і видалення згустків крові, серцевої сорочки і великих судин серце зважують. В’ялий серцевий м’яз і слабо наповнені кров’ю порожнини свідчать про слабке задубіння, в’ялі м’язи і порожні порожнини - про відсутність задубіння.

У великих тварин розрізи на серці роблять спочатку з правого, потім із лівого боку у вигляді незавершеної букви Т. Праве передсердя розрізають поперек від місця впадіння порожнистих вен; правий шлуночок - посередині - від поперечної борозни до верхівки, не ушкоджуючи поперечної борозни. Аналогічні розрізи роблять у лівій половині серця. Поперечну борозну серця зберігають для визначення прохідності атриовентрикулярних отворів. Після цього її розсікають, з’єднуючи розріз передсердя і правого шлуночка, а потім - лівого шлуночка серця, збирають, виміряють і досліджують вміст кожного відділу. Ввівши тупу браншу ножиць у порожнину правого шлуночка і просуваючи її вперед вдовж серцевої перегородки, розкривають легеневу артерію на всьому її протязі. Аналогічним чином розрізають із лівого шлуночку аорту, що проходить через лівий головний бронх і йде вдовж середостіння. У дрібних тварин роблять прокол правого передсердя, розріз продовжують по бічному краю правого передсердя і шлуночка до його дна, а потім вдовж серцевої перегородки, і переходять на легеневу артерію. Аналогічно розкривають ліве серце з переходом в аорту,

У птахів серце розсікають на дві половини через усі порожнини. Потім промивають порожнини серця і досліджують ендокард, клапани, легеневу артерію й аорту. Коронарні судини розрізають (тонкими ножицями), починаючи з вихідних отворів, що сходять у горизонтальні розгалуження вінцевих артерій в аорті. Серцевий м’яз розсікають на рівнобічні шари, вирізають шматочок стінки правого шлуночка. В нормі співвідношення між правою і лівою стінками складає 1:3 - 3,5. При розширенні правого шлуночка це співвідношення збільшується до 1:4,5, лівого - до 1:2.

Язик після зовнішнього огляду розрізають на рівнобічні шари товщиною 1-2 см подовжньо і поперечно.

М'яке піднебіння, глотку і мигдалики оглядають, натискаючи на орган, визначають колір, консистенцію і кількість виділень із крипт, після чого розрізають на 1-2 шари.

Стравохід розрізають впродовж, починаючи від глотки. Дивертикули обходять розрізом, звуження стравоходу досліджують до його розрізу, виявляючи прохідність шляхом введення пальця чи зонда.

Щитовидну та паращитовидну залози, а також тимус (особливо в новонароджених і молодих тварин) оглядають на місці, встановлюючи положення, величину, форму, консистенцію, стан поверхні розрізу, а при колоїдному зобі й інших змінах залози відокремлюють і зважують для визначення їх маси.

Гортань, трахею і бронхи розсікають до кінцевих розгалужень останніх і визначають їхній вміст і стан слизової оболонки.

Легені починають оглядати з плеври, ретельно обмацують усі частки, виявляють крепітацію, ущільнені ділянки, вузлики, які розрізають для більш детального дослідження (мал. 7). Орган розрізають з боку тупого краю на пласти товщиною 1-2 см. З протилежного боку роблять такі ж розрізи у поперечному напрямі.

Для виявлення глибоко розташованих вузликуватих утворень прощупують кожен пласт окремо. Змінені шматочки занурюють у воду (проба Галена). Емфізематозні шматочки плавають на поверхні води; важко плавають, майже в рівень з поверхнею води, шматочки, що містять набрякову рідину; пневмонічні або занурюються у воду, або осідають на дно, як при ателектазі.

Мал. 7. Лінії розрізу легень

Бронхіальні та середостінні лімфатичні вузли розрізають по тупому краю на тонкі пласти, які досліджують на наявність гранульом (туберкульоз, сап, актиномікоз).

Печінка. Розрізають портальні лімфовузли. Підводячи вказівний палець під зв’язку печінки та дванадцятипалої кишки, надрізають і розкривають печінкову артерію та воротну вену, відмічають кількість і вид крові, що витікає. При зовнішньому дослідженні встановлюють розміри органу (ширину, довжину, товщину), колір, рисунок поверхні (гладка, шорстка, вузлувата), тупі чи гострі краї (гіпертрофія, атрофія), консистенцію (після тиску пальцем не повинне залишатися заглиблення). Розсікають печінку на паралельні пласти товщиною 1 - 2 см з одного боку в подовжньому, а з другого - у поперечному напрямі. Для виявлення вузликів ретельно прощупують кожен пласт.

Підшлункова залоза. Виявляють величину, форму, при необхідності визначають масу органа, з поверхні та на розрізі колір, консистенцію, рисунок часточкової будови, ступінь кровонаповнення органу.

Надниркові залози. Відмічають величину, форму, колір, консистенцію та вигляд поверхні органу. Роблять подовжні розрізи з випуклого боку. Визначають стан паренхіми, колір (у нормі кіркова речовина жовта, мозкова - з коричневим відтінком), рисунок та співвідношення кіркового та мозкового шарів, ступінь кровонаповнення.

Нирки. Звертають увагу на ступінь розвитку та характер жирових відкладень на капсулі. Після зняття навколониркової жирової тканини визначають колір, величину та форму нирок, стан та ступінь напруження фіброзної капсули, біля воріт органу досліджують ниркові лімфовузли, перевіряють артерії та вени.

Потім розрізають нирки разом із капсулою по великій кривизні. Для цього нирки великих тварин кладуть на стіл і притискають лівою рукою, а нирки дрібних тварин фіксують у лівій руці між великим та іншими пальцями. Визначають стан паренхіми, легкість зняття капсули, колір, консистенцію, товщину та чіткість межі між кірковим і мозковим шарами, визначають наявність прижиттєвих змін (каміння, кісти), вологість і ступінь кровонаповнення, стан ниркової миски (об’єм порожнин, стан слизової оболонки), кількість і характер її вмісту; роз’єднують сечоводи, враховуючи їх прохідність, товщину стінки та стан слизової оболонки (мал. 8).

Мал. 8. Лінії розрізу нирок: а-дрібних тварин; 6 - великих тварин

Сечовий міхур. Звертають увагу на величину, ступінь наповнення його сечею; натискуючи на міхур, враховують прохідність сечовипускного каналу. Потім пінцетом підтягують міхур за верхівку, ножицями розтинають його стінку та визначають кількість і якість сечі (колір, прозорість, в’язкість, різні домішки), товщу стінки та стан слизової оболонки (колір, прижиттєві патологічні зміни у вигляді крововиливів, запалення і т.д.).

Статеві органи самок розтинають із піхви, переходячи на тіло, шийку матки, роги матки та яєчники.

За наявності в матці плоду досліджують плідні оболонки, дістають плід, визначають його вік, шукають можливі аномалії. При необхідності проводять розтин плоду.

У самців досліджують препуцій, голівку статевого члена, сечовивідний канал (розтинають із вентральної сторони члену). Статевий член розсікають на поперекові пласти товщиною 1-2 см, роз’єднують оболонки мошонки, а потім сім’яники та придаткові залози.

Ротова порожнина. Досліджують стан твердого піднебіння, ясен, зубів після видалення нижньої щелепи; для цього розрізають жувальні м’язи від кута губ до щелепового суглобу та м’які тканини біля нього з внутрішньої сторони. Без нижньої щелепи зручніше розтинати черепну коробку.

Шлунок розрізають від стравоходу до пілоруса посередині, між малою та великою кривизною. Дно шлунка залишають недоторканим, тому що в цій ділянці часто спостерігають ушкодження та залишаються кормові маси, які можуть бути необхідні для проведення додаткових досліджень.

Кишечник розрізають вдовж за містом кріплення брижі, визначають кількість, консистенцію та колір вмісту; досліджують слизову оболонку та інші шари стінки.

Шлунок і кишечник роз’єднують та вивчають із врахуванням анатомо-фізіологічних відмінностей у різних видів тварин.

Череп розтинають після видалення м’яких тканин. Припиняють розпилювати, якщо відчувають послаблення опору кістки. При правильному розпилі черепна кришка є рухливою, в протилежному випадку підрубують недопиляні місця долотом і ним же зламують черепну кришку. Лінії розпилу залежать від анатомічних особливостей його у тварин різних видів. Якщо дослідженню головного мозку не надають особливого значення, череп розпилюють вздовж на дві половини, відступаючи на 0,5-1 см вправо та вліво від середньої лінії для збереження цілісності носової перетинки.

Тверду мозкову оболонку видаляють по краю розпилу. Видаляють, починаючи з лобових частин. Для цього лівою рукою припіднімають лобні частини, перерізають перехрест зорових нервів, ніжку гіпофізу, який залишається в турецькому сідлі.

Можна видалити мозок ззаду, від довгастого мозку. Для цього під нього підкладують 2-3 пальці лівої руки і припіднімаючи його, розсікають нерви та нюхові шляхи в напрямку до нюхових цибулин.

Для видалення гіпофізу роз’єднують тверду мозкову оболонку в поперековому напрямку, відступають від залози на 1-2 см. Пінцетом захоплюють шматок твердої мозкової оболонки і видаляють гіпофіз разом із нею.

Розміщують мозок основою донизу, роз’єднують обидві півкулі, зрізають купол півкулі, відкриваючи бокові шлуночки. Пересікають мозолисте тіло, оголяють дно третього шлуночка, сірі вузли основи мозку, чотиригорбикове тіло. Знизу мозочка відкривається четвертий шлуночок (мал. 9). Надмірне скупчення прозорої рідини в розширених мозкових шлуночках вказує на водянку мозку (гідроцефалія, оглум). Потім, склавши всі частини мозку, розрізають його на поперекові пласти товщиною 1-2 см. При виявленні в головному чи спинному мозку уражень, його фіксують у 20 % розчині формаліну, а потім досліджують.

Мал. 9. Розтин головного мозку:

1- шишкоподібна залоза; 2 - мозочок; 3 - порожнина четвертого шлуночка; 4 — чотиригорбкове тіло; 5 — зорові горби; 6. — смугасті тіла; 7 - мозолисте тіло; ліва півкуля розтята двома розрізами

Носові та придаткові порожнини черепа розкривають після иидалення мозку та подовжнього розтину черепа на 0,5-1 см від середньої лінії, щоб не пошкодити цілісності носової перегородки та носових раковин. Розпил починають від потиличної кістки, клиновидну, тім’яну, лобну, носову та різцеві кістки та закінчують між різцевими зубами. Потім повертають голову на дорсальну поверхню та продовжують розтин через міжіцелепову кістку до повного розділу голови на дві половини. Ножем вирізають носову перетинку по її краю, на лінії переходу її в лемішову та решітчасту кістку.

Спинномозковий канал. Труп кладуть спиною догори. При розтині остисті відростки стають рухомі. Спинний мозок видаляють разом із твердою мозковою оболонкою, звільнюючи від твердої мозкової оболонки та роз’єднують на поперекові пласти 1-2 см.

При розтині трупу в боковому положенні видаляють ребра. Один розпил роблять між остистими і поперечними відростками, а другий - між тілами хребців та поперечними відростками. Спинний мозок вивільняють від твердої мозкової оболонки і роблять розрізи на подовжні пласти в 1-2 см.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒