Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Техніка розтину та особливості патологоанатомічного розвитку трупів різних видів тварин.

Мотиваційна характеристика теми. Знання теми необхідне для запобігання помилок при проведені розтину трупів різних видів тварин.

Загальна мета заняття. Засвоїти техніку розтину різних видів тварин.

Основні питання теми. Особливості розтину трупів коней, великої та дрібної рогатої худоби, свиней, м'ясоїдних та птиці.

При розсіканні покривів та органів необхідно уникати зайвих розрізів і особливо відділення шматочків органів. Більшість розрізів роблять секційним ножем: хрящі ребер ріжуть реберним ножем: органи розсікають секційним або мозковим ножем. При використанні ножа останній захоплюють усією рукою таким чином, щоб долоня лежала поверх його ручки (мал. 10)

Мал.10. Правильне положення ножа при розтині

Розрізи роблять великі, рівні та глибокі, вільним широким рухом руки, здійснюючи Його в плечовому суглобі, у напрямі до себе або зліва направо. При розсіченні органів не слід давити на них чи робити розпилюючи рухи, у протилежному випадку поверхня розрізу буде нерівна й тканина може бути пошкоджена. При розсіканні м'яких тканин, наприклад, мозку, ніж змочують водою, тому що до сухого ножа налипають шматочки тканини, а це значно змінює вигляд поверхні розрізу.

Ручку ножа фіксують усією долонею, великий палець тримають на спинці ножа. Різати потрібно рівним рухом, поступово поглиблюючи розріз (уникаючи рухів, що пиляють), не роблячи надмірного тиску на орган. Рухи ножем потрібно робити ліворуч, праворуч і вниз. Звичайно роблять кілька рівнобіжних розрізів, розділяючи органи на шари товщиною 1-2 см.

Перед розтином черевної порожнини спеціаліст ветеринарної медицини стає з правої сторони трупа (голова трупа повинна знаходитися, ліворуч від нього), помічник - із протилежної сторони. Світло повинне надходити зверху і ліворуч.

Для препарування органів застосовують скальпель, фіксуючи його, як перо для письма, і ножиці. При розтині порожнинних органів тупокінцеву браншу ґудзикових і кишкових ножиць направляють у порожнину.

Анатомічне препарування застосовують лише у випадку дослідження деталей, дрібних об'єктів (нерви, судини та інше) і використовують при цьому дрібними ножами-скальпелями.

При застосуванні ножиць, великий палець руки вводять у верхнє, середній - у нижнє кільце, тоді як вказівний дає ножицям потрібний напрямок. Притуплена бранша ножиць (кишкові, ґудзикові) повинна бути завжди направлена донизу і в такому положенні вводиться в порожнину грубок, наприклад, трахеї, кишечника (мал. 11).

Мал. 11. Правильне положення» ножиць при розтині

При недотриманні цієї умови незахишена бранша може легко пошкодити внутрішню поверхню органа, що досліджується. Розрізи ножами чи ножицями завжди проводяться обережно, що є особливо важливим при роз'єднанні й видаленні органів. Помилки в таких випадках бувають часто невиправні, тому що зміни відбулися в анатомічних зв'язках, після невдалого розрізу важко диференціювати. Якщо за ходом розрізу зустрічаються пошкодження, наприклад, нориці, рани, зрощення органів та інше, то напрямок розрізу потрібно змінити та обійти вказане місце. У подальшому органи, зв'язані відповідними ушкодженнями (норицею, раною), видаляються разом. Тільки при такому методі можна скласти достовірну уяву про відхилення в анатомічних зв'язках, що відбулися, і з'ясувати характер оперативного втручання, установити особливості рани, початкове місце утворення нориці та інші моменти.

Огляд порожнин тіла є досить відповідальним моментом при розтині й проводиться ретельно. Фахівець при цьому фіксує свою увагу на вмісті тієї чи іншої порожнини, на стані її покривів і положенні органів на місці. При виявленні н порожнині того чи іншого вмісту, останній переносять ложкою в мірний посуд і визначають його кількість, консистенцію, колір, ступінь прозорості, а у випадку необхідності проводять мікроскопічне та бактеріологічне дослідження, звертаючи при цьому увагу на стан покривів порожнини, реєструючи відхилення, пов'язані з їх блиском, ступенем вологості, товщини та інше. Відмічають наявність зрощень між органами, а також відхилення від нормального розташування органів або відхилення в їх розмірі та формі. Іноді вже такий попередній огляд невилучених органів сприяє з'ясуванню цілого ряду вагомих показників даного випадку, зумовлює постановку діагнозу або визначає схему наступного розтину.

Видаляючи органи з трупа, необхідно суворо дотримуватися правила - за можливості не порушувати зв'язків між анатомо-фізіологічними системами, наприклад, не перерізати існуючі природні з'єднання між органами (сечоводи, жовчні протоки та інше).

Видалені органи кладуть па окремий стіл і досліджують розміри, вагу, форму, консистенцію, колір та будову. Розміри органа визначають вимірювальною лінійкою. Зазвичай проводять не менше двох вимірювань у двох взаємно перпендикулярних напрямах. Визначаючи товщину органа, лінійку ставлять вертикально біля його краю, а до найвищої точки поверхні прикладають ніж так, щоб, займаючи горизонтальне положення він торкався своїм вістрям лінійки (мал. 12).

Мал.12. Спосіб вимірювання органу (товщина)

Цифра, на рівні якої знаходиться вістря ножа, вказує на товщину органа. Вимірюючи довжину, ніж прикладають вертикально до одного кінця органа, лінійці ж надають горизонтального положення, прикладаючи її до поверхні органа. Кількість поділок від одного кінця до іншого й указує. на довжину органа.

Для визначення ваги користуються тальковими вагами.

На завершення роблять розріз органа; розріз повинен бути великим та глибоким, проходити через усю довжину органа, від його поверхні до воріт. Ніколи не слід робити наскрізних розрізів, за яких орган може стати розсіченим на дві половини. За правильно зробленого розрізу серозний покрив органа та частина тканини повинні залишитися в якості зв'язуючої ланки.

На поверхні розрізу вивчають будову та рисунок тканини, ступінь кровонаповнення, ступінь блиску та вологості, колір та консистенцію. Іноді застосовують обережне здавлювання органа (наприклад, легень), щоб з'ясувати характер рідини, що виділяється на поверхню розрізу.

Порожнинні та трубчасті органи розсікають ножицями, звертаючи при цьому увагу на характер вмісту порожнини, її внутрішню поверхню, товщину стінок. Якщо в порожнині знаходять будь-який вміст, визначають його кількість, консистенцію, колір, прозорість, запах, рН, а в разі необхідності проводять також мікроскопічне, бактеріологічне та хімічне дослідження.

Розрізи місць можливих звужень роблять досить обережно, лише попередньо впевнившись шляхом введення пальця, катетера або зонда в ступені їх прохідності. Якщо одного розрізу для дослідження органа недостатньо, то роблять ще декілька розрізів; взагалі ж слід уникати зайвих розрізів.

До попереднього огляду поверхні розрізу не слід обмивати його водою, яка може змити різноманітні виділення з тканин органа й зовсім змінити вигляд паренхіми (наприклад, у нирках), а паразитів (наприклад, сетарій на поверхні внутрішніх органів). У випадках затушовування малюнка тканини кров'ю або гноєм, які виділяються на поверхню розрізу, їх можна легко видалити обережним рухом косо поставленого до поверхні вістрям ножа.

Не зважаючи на існуючі правила про порядок патолого-анатомічного розтину та дослідження окремих чистин група, не слід завжди його проводити за одним шаблоном. За даними анамнезу та клініки, ще до початку розтину можна намітити собі певний план дослідження, з можливими відхиленнями від основної методики, що диктуються особливостями даного випадку.

Порядок розтину великих порожнин тіла, виймання й дослідження органів залежить від цілого ряду умов і дає видові та індивідуальні відхилення від загальноприйнятої схеми. Анатомічні співвідношення різних частин тіла, дані анамнезу та попереднього огляду органів на місці, роль різних систем організму в патології того чи іншого виду тварин зумовлює варіації секційної техніки. Особливості будови шлунково-кишкового тракту різних видів тварин (складний і об"ємний шлунок у рогатої худоби, масивний товстий відділ кишечника в коня) спонукають при вийманні органів черевної порожнини відступати від загального правила, а саме; у рогатої худоби починати видалення, на відміну від інших видів сільськогосподарських тварин, зі шлунка, а не з кишечника. При бажанні скласти достатньо чітку уяву про ступінь наповнення порожнин серця, розтин грудної порожнини повинен передувати видаленню органів черевної порожнини, а інакше кров, яка витече із задньої порожнистої вени, призведе до вивільнення порожнини правого серця. Особливо часто доводиться робити відхилення від загальної схеми за наявністю між органами патологічних зрошень, які викликані пухлинами, травмами (фістула між сіткою і серцем у жуйних), запаленнями. У таких випадках зрощені між собою органи виймаються разом без порушення їх зв'язку (патологічного).

Патологоанатом, який здійснює розтин за шаблоном, не гарантований від грубих помилок, які можуть виявитися при неврахуванні важливих моментів і не дають можливості провести необхідні дослідження, наприклад, спільну секцію вже розчленованих органів.

Тому що мета, з якою проводять гой чи інший розтин, досить різноманітна (діагностична, судово-слідча, науково-дослідницька та інша), то, природно, що в одних випадках необхідне всебічне та повне дослідження, тоді як в інших, наприклад, діагностичних, іноді можна обмежитись дослідженням тільки тих або інших систем.

Спеціалістам-початківцям необхідно рекомендувати завжди повні та системні розтини, не зважаючи на мету, з якою вони проводяться; відхилення від цього правила можливе лише за умов набуття працівником ветеринарної медицини відомих практичних навичок.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒