Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Визначення віку птиці за розвитком органів

Ознаки	Вік
до року	більше року
Дзьоб	М’який, піддається при надавлюванні; ріг світлий	Дзьоб твердий; ріг темний
Кігті	М’які, короткі, загострені	Тверді, довгі, краї заокруглені
Шкіра	Тонка, біла, особливо під крилами і на внутрішній поверхні стегон	Товста
Луска ніг	Гладенька, блискуча	Шершава
Кільця трахеї	Легко здавлюються	Щільність кістки, нерухомі (особливо у водоплавних)
Гребінь	Тонкий, гладенький; до12 місяців повністю розвинений	Товстий, шорсткувато- горбкуватий
Шпори (півень)	До 5-ти місяців ледь помітні; до 7-ми досягають у довжину без зроговілого кінця 3 мм	Довжина 10 мм із зроговілим кінцем; після двох років загнуті догори і досягають 27 мм
Пір’я (качка, гусак),	Ніжне; пух зникає через10 тижнів	Грубе
Кінцівки(індичка)	Чорного забарвлення	У два роки сіро-чорні; в три роки рожево-червоні

Після встановлення віку визначають вагу птиці приблизно або на вагах.

Тілобудова. В першу чергу звертають увагу на кіль грудної кістки (наявність викривлень, стан окостеніння), далі на стан хвостових хребців (їх рухливість, можливе викривлення - останнє буває пов’язане з порушеннями в годівлі та утриманні).

Вгодованість визначають за ступенем розвитку грудних м’язів (наскільки сильно виступає гребінь грудної кістки) та опуклості живота (жирові відкладення під шкірою). Розмір живота визначається між задніми кінцями кіля грудної кістки і лобковими кістками.

Трупні ознаки ті ж, що і в домашніх тварин. Трупне охолодження настає швидко, гіпостази у птахів відсутні або виражені слабо.

При реєстрації трупного розкладання в першу чергу встановлюють забарвлення черевних покривів і шкіри в ділянці вола.

На огляді пір’я і поверхні шкіри (що головним чином стосується курей) не варто забувати про паразитів шкіри, у першу чергу, кровосисного Dermanyssus avium, улюбленою локалізацією якого є кут дзьоба та ліктьові перегини. Цього паразита легше за все знайти, якщо покласти труп птаха на аркуш білого паперу в теплому місці (можна дещо підігріти його). Через деякий час паразити стають помітними на аркуші білого паперу у вигляді білих, біло-жовтих і червоних рухомих крапок.

Від шкіри та пір’я переходять до огляду гребеня, сережок і природних отворів (вуха, очі, ніс, ротова порожнина, клоака).

Натискуючи на носову порожнину пальцями, намагаються з’ясувати, чи не виділяється з носового отвору будь-який вміст.

Після обстеження природних отворів видаляють (шляхом вищипування) пір’я з шкіри ділянки черева, шиї і голови, а потім оголену поверхню змочують водою, в результаті чого дрібне пір’я,що залишилося, прилипає до поверхні і в подальшому не забруднює операційне поле та не заважає секційний роботі.

Після ощипування знімають шкіру. Зняття шкіри при розтині птахів - така ж необхідна маніпуляція, як при розтині сільськогосподарських тварин, тому що лише після зняття шкіри можливе детальне обстеження підшкірної клітковини (на вміст жиру, паразитів, наявність зовнішніх пошкоджень), мускулатури (її кольору, вогнищевих пошкоджень та інших особливостей), а також пола, тимусу і щитовидної залози.

Дрібні трупи (особливо декоративної та дикої птиці) кладуть на спину і з допомогою шпильок або кнопок, які вколюють у ноги і в ділянку над дзьобом, закріплюють його в цьому положенні на дерев’яній дошці, розміром 60-40 см. Роблять розріз шкіри по середній лінії тіла від дзьоба до клоаки. Особливо обережно необхідно вести розріз по середній лінії в ділянці шиї, інакше можна легко пошкодити воло. Потім звільняють від шкіри максимальну поверхню тіла і частково кінцівки. В ділянці шиї шкіру відділяють повністю для того, щоб її легше було зняти з голови і оголити череп. Сильним рухом руки вилущують стегнову кістку з її суглоба, чим і закінчується підготовка трупу до розтину порожнин і внутрішнього огляду.

Мал. 19. Схема розтину грудочеревної порожнини (лінії розрізу показані штрихом)

Ощипування пір’я перед зняттям шкіри чимало спеціалістів вважають зовсім непотрібною процедурою і замість цього в умовах практичної роботи пропонують обмежуватися сильним змочуванням пір’я (бажано розчинами дезпрепаратів проти паразитів шкіри) з наступним погладжуванням пір’я рукою зверху вниз для видалення надлишку рідини. Далі проводять розріз і відділення шкіри.

Після зняття шкіри проводять огляд і дослідження мускулатури ділянки шиї разом із волом, кіля грудної кістки, черева, спини.

Внутрішній огляд

Вихідним моментом внутрішнього огляду є розтин і дослідження правого та лівого печінково-черевних мішків.

Відтягнувши задню частину грудної кістки догори, проводять невеликий подовжній розріз черевної стінки, відступаючи вліво на два-три сантиметри від грудної кістки, і продовжують його до лівого підребер’я (мал. 19). Таким чином, відкривається порожнина лівого печінково-черевного мішка і стає видимою середня перетинка між обома печінково-черевними мішками.

Аналогічним шляхом розтинають правий печінково-черевний мішок.

При огляді печінково-черевних мішків звертають увагу на вміст їх порожнин, на об’єм самих мішків та ступінь заповнення порожнин правою і лівою частками печінки.

Наступною задачею є видалення грудної кістки. Для цього роблять глибокий надріз грудних м’язів, що починається від кінців раніше зроблених розрізів і закінчується в ділянці плечових суглобів.

За визначеною лінією, починаючи від відростків грудної кістки, з кістковими ножицями поступово перерізають спочатку з лівої, а потім з правої сторони відростки грудної кістки, стернальні ребра (відповідають реберним хрящам ссавців), каракоїдну кістку і,нарешті, ключицю.

Грудну кістку відділяють від середньої перетинки печінково- черевних мішків і серцевої сорочки (осердя).

Після огляду грудної порожнини роблять розріз черевної стінки з одночасним розтином головного черевного мішка, в якому знаходиться увесь кишечник із сечостатевим апаратом.

Поздовжній розріз черевної стінки проводиться із правої сторони від середньої лінії, починаючи від краю поперечного, раніше зробленого перед відділенням грудної кістки, і ведуть його до клоаки, розрізаючи одночасно стінку головного черевного мішка. Розрізані тканини черевної стінки розкривають для огляду внутрішніх органів.

Згідно другої методики (найбільш поширений спосіб), черевна порожнина розтинається одним розрізом черевної стінки, що проходить по середній лінії, а далі видаляється грудна кістка.

Перевагою цього прийому є простота, але при його використанні виключена можливість окремого огляду і дослідження печінково-черевних і головного черевного мішка, так як усі ці три порожнини відкриваються одночасно.

Перед тим, як виймати органи, досліджують порожнини, звертаючи особливу увагу на: 1) вміст; 2) положення органів; 3) зовнішній вигляд оболонок і органів.

Також проводиться огляд повітроносних мішків (чотирьох парних і одного непарного). Треба враховувати, що при дуже різких рухах ці органи розриваються. Якщо обережно видалити грудну кістку, повітроносні мішки знаходять заповненими повітрям.

Послідовно досліджують:

1.Міжключичний мішок (непарний) розташований між ключицями, частково охоплює серце; дає відростки; найголовніший з них - пахвинний дивертикул, який з’єднується з плечевою кісткою.

2.Шийні мішки знаходяться над трахеєю і стравоходом.

3.Краніальні грудні - лежать під легенями і простягаються назад до останнього ребра.

4.Каудальні грудні - прилягають до печінки, шлунку, кишечнику.

5.Черевні - найбільш об’ємні мішки — вільно лежать в порожнині тіла до ділянки клоаки.

Серце. Натягуючи в ділянці верхівки серця осердя розрізають ножицями оцінюють зовнішній стан, прозорість. Нормальний вміст осердя складають дві-три краплі прозорої серозної рідини. Коли в порожнині серцевої сорочки знаходять збільшену кількість вмісту, його збирають у мірний посуд. Осердя відтягують до основи серця, захоплюють лівою рукою верхівку серця, припіднімають його і перерізають ножем судини біля основи серця. Цим закінчується процес дослідження осердя і відповідної порожнини.

За необхідності готують мазки із крові, що витікає із перерізаних судин.

Серце кладуть випуклою передньою поверхнею догори, а верхівкою до того, хто проводить розтин, завдяки чому правий шлуночок, як і при розтині ссавців, опиняється по ліву руку.

Правий шлуночок розтинають розрізом, що йде паралельно правій подовжній борозні (поруч із великою коронарною веною). Розріз ведуть і через легеневу артерію, після чого стає добре помітною м’язова пластинка, яка виконує функцію атріо- вентрикулярного клапана правого серця.

Повернувши серце праворуч через його правий край, роблять подовжній розріз через стінку передсердя і шлуночка до верхівки серця. Таким чином стають доступними для огляду обидві порожнини правого серця. Якщо після цього повернути серце ліворуч і зробити аналогічний розріз по лівому його краю, то відкриваються порожнини лівого серця. Вставивши пуговчасті ножиці в порожнину лівого шлуночка, знаходять аортальний отвір, який і розтинають разом із стінкою лівого шлуночка.

Печінка. Спочатку відокремлюють правий і лівий краї печінки з черевним мішком, а потім лівою рукою дещо піднімають праву частку печінки, в результаті чого оголюється жовчний міхур і жовчні протоки (голуби, папуги і цесарки не мають жовчного міхура). За допомогою ножиць розрізають з’єднання жовчного міхура з черевним мішком, перерізають жовчні протоки і дістають жовчний міхур, розрізають жовчні протоки, задню порожнисту вену і проводять розрізи печінки.

У ділянці спини руйнують зв’язок печінки з порожнистими венами і повітроносними мішками.

Селезінка розташована у куті, який утворений залозистим і м’язовим шлунками. Окрім селезінкової артерії, правий край селезінки прикріплений сполучнотканинними тяжами до головного черевного мішка. Перерізавши ці з’єднання, виймають орган.

Шлунок і кишечник птахів зручніше за все виймати разом, при ці.ому методі залишається непошкодженим пілорус, менше ніпруднюється операційне поле і, нарешті, він технічно легше і простіше виконується, ніж поодиноке видалення цих двох органів.

Видалення починають зі стравоходу, який перерізають перед місцем його впадіння в залозистий шлунок.

Витягуючи шлунок за кінець стравоходу, натягують міцне з’єднання головного м’язу з черевною стінкою. Це з’єднання перерізають, а шлунок кладуть на правий бік сторону.

Таким чином, для огляду відкривається увесь кишечник, і стає помітною зв’язка між шлунком, сліпою і клубовою кишками. Оглядають брижу та її судини.

Перед тим, як почати відділення кишечнику від брижі, сліпу кишку разом із товстим відділом кишечнику необхідно покласти на лівий бік група.

Кишечник від брижі починають відділяти безпосередньо позаду клоаки, де попередньо накладають лігатуру, а лише потім перерізають кишечник.

Виймати шлунок, ізольований від кишечника, набагато складніше. У таких випадках необхідно спочатку звільнити шлунок від фіксуючих його з’єднань, потім, відтіснивши рукою тонкий кишечник у ділянку клоаки, знайти дванадцятипалу кишку, накласти на неї лігатуру і перерізати. Наприкінці перерізають зв’язку, яка з’єднує дванадцятипалу кишку з сліпою, і відокремлюють кишечник за місцем його прикріплення до брижі, і Коли доводиться разом видаляти шлунково-кишковий тракт і органи шиї, слід попередньо перерізати головний бронх.

Мал. 20. Органи травлення птиці

1- стравохід; 2- воло; 3- залозистий шлунок; 4 -м’язовий шлунок;

5- дванадцятипала кишка; 6- печінка; 7- підшлункова залоза;

8- тонкий кишечник; 9- товстий кишечник; 10- сліпі кишки; 11- клоака.

Мал. 21 Органи розмноження курки

1- яєчник; 2- фолікул; 3- воронка яйцепроводу; 4- яйцепровід;

5- білкова частина; 6- перешийок; 7- пташина матка; 8- яйце;

9- пряма кишка; 10- піхва; 11- клоака.

Залозистий шлунок розрізають ножицями. Подовжній розріз повинен проходити по дорзальному краю заднього головного м’язу, що слугує начебто продовженням стравоходу (див. нижче). Потім із допомогою ножа цей розріз продовжують до випуклості м’язового шлунка, до місця виходу дванадцятипалої кишки; при цьому розрізаються латеральні м’язи шлунка. Для дослідження слизової оболонки м'язового шлунка необхідно попередньо видалити його рогову кутикулу.

Кишечник розтинають так само, як і у ссавців.

Підшлункова залоза у птахів має від двох до трьох вивідних протоків, які відкриваються поблизу устя жовчної протоки.

Органи шиї. Дослідження починають із щитовидної залози і тимусу.

Тимус у птахів до досягнення ними одинадцятимісячного віку - це компактне тіло, а у дорослих птахів - складається з шести- восьми часток, які відокремлені між собою.

Щитовидна залоза складається з двох трикутних або округлих маленьких тіл червоного кольору, які розташовані навколо початку сонних артерій по обидви боки співочої гортані. Каудально від щитовидної залози розташована кулястої форми і білого кольору паращитовідна залоза завбільшки з просяне зернятко.

Ротова порожнина, стравохід і воло розтинають одним розрізом введенням бранш ножиць у ротову порожнину, при цьому для дослідження відкривається ротова порожнина і глотка. Стравохід та воло досліджують продовжуючи розріз по дорсальній стінці стравоходу.

Далі проводиться розтин гортані і трахеї.

Сечостатеві органи (мал. 20, 21). У самців дослідження починають із сім’яників (лежать вентрально від передньої частки нирок); попередньо перерізають їх брижу та сім’яні канатики.

Під тілом яєчка або біля переднього краю нирок знаходиться надниркова залоза, яку можна вийняти окремо або разом із нирками, що вважається більш доцільним. Потім оглядають клоаку, фабрицієву сумку, сечоводи, нирки і виймають їх у вигляді одного органокомплексу.

Маніпуляцію починають із клоаки, яку видаляють методом, що практикують у домашніх тварин при видаленні матки і прямої кишки, тобто шляхом циркулярних розрізів оточуючих її м’яких тканин.

Використовуючи сечоводи і аорту як зв’язуючу ланку, відділяють клоаку разом з останніми до нирок, що лежать у заглибленнях попереково-крижової кістки.

Видаленню нирок повинен передувати розріз очеревини вздовж латерального їх краю, а потім послідовно ззаду наперед перерізають судини і нервові стовбури попереково-тазового сплетіння, які проходять тут. Дослідження вийнятого органокомплексу починають з клоаки, яку розрізають ножицями по середній лінії вентральної стінки.

Яєчка взимку, у період спокою, маленькі, жовто-білого кольору, розміром 1-0,5 см; у період парування вони набувають білого кольору і збільшуються разів у двадцять і більше в об’ємі, досягаючи п’яти сантиметрів у довжину (у півнів у середньому 1,5- 3,5 см).

Самиці. Після зовнішнього огляду перерізають зв’язку яєчника і відділяють яйцепровід від брижі; яєчники та яйцепровід відкидають назад і ліворуч разом з клоакою (вони залишаються у зв’язці з останньою).

Потім розтинають клоаку та яйцепровід разом з яєчниками.

Нирки з наднирниковими залозами можуть бути вийняті разом із статевими органами або окремо від них тим же способом, що і у самців.

Яєчники прилягають до ділянки лівої наднирникової залози.

У курки у віці одного року знаходять 15-20 яєць; у віці 2-3 років кількість яєць доходить до 125 штук, сягаючи максимуму. З віком кількість яєць у яєчнику курки поступово зменшується.

Фабрицієва бурса - це лімфоїдний орган грушоподібної форми, який лежить дорсально від клоаки. У курей найвищий розвиток сумки спостерігається приблизно у п’ять місяців (2,5-1,5 1 см). До року вона стає величиною з горошину, а потім зовсім зникає.

Наднирникові залози - жовто-червоного кольору орган, що має форму трибічної піраміди з притупленими ребрами. У дорослої курки їх розміри: довжина 13 мм, ширина 8 мм, товщина 5мм.

Легені. Невеликі за об’ємом легені птахів розташовані в заглибинах між ребрами, внаслідок чого вони мають нерівну дорзальну поверхню. Вентральна поверхня легень прикрита рудиментарною діафрагмою. Видалення легень починають із відділення діафрагми, яку розрізають удовж гострого вентрального краю легень. Потім за допомогою тупокінцевих ножиць або ручки скальпеля, які вводяться в міжреберний простір, обережно припіднімають праву і ліву легеню і перерізають ножем клітковину, що з’єднує легені з хребтом. При дослідженні органу слід пам’ятати про головний бронх, який повинен бути розрізаний і оглянутий.

Головний бронх проходить через всю легеню в каудо- вентральному напрямку і при зануренні в паренхіму утворює ампулоподібне розширення (передвір’я - ifraorbitales); дорсально він переходить у позбавлений хряща канал черевного мішка.

Головний мозок можна розтяти двома способами. Перший спосіб, як і у ссавців, полягає у відділенні черепної коробки. Спочатку видаляють мускулатуру з кісток черепа, а потім розтинають їх із допомогою кісткових або звичайних ножиць. Розріз ведуть однією неперервною лінією, яка в поперечному Напрямку повинна пройти посередині очних орбіт, а з боків - у вигляді дуги до потиличного отвору.

Розтин порожнини черепа закінчують подовжнім розрізом (по середній лінії) черепної кришки. Дві симетричні половинки, що морилися, піднімають угору і відкладають назад і в боки. Подальший розтин головного мозку проводиться в основному, як і у співців.

Другий спосіб полягає в сагітальному розпилі черепа. Він дуже простий за технікою свого виконання. Розтину порожнини черепа за цим способом передує відділення голови від тулуба в ділянці атланто- потиличного суглобу. Відділивши голову від тулуба, її фіксують і проводять сагітальний розпил черепа пилкою, а далі за допомогою ножиць, підрізаючи м’які тканини і рогові частини дзьоба, закінчують розтин голови на дві симетричні половини. Обидві півкулі мозку дістають без особливих зусиль, при цьому мозок виявляється мало пошкодженним і цілком придатним для подальших гістологічних досліджень.

Після дослідження головного мозку розпочинають розтин та огляд носової і придаткових пазух. Підочні луночки (cellae ifraorbitales) розтинають поперечним розрізом в ділянці внутрішнього кута ока.

Для того, щоб виявити, чи немає в носовій порожнині будь - якого стороннього вмісту (наприклад, слизово-гнійного - при заразній нежиті та інших захворюваннях), натискають пальцем руки на верхню половину наддзьобку. Якщо вміст, то він під впливом натиску починає виділятися з носової порожнини в підочні пазухи.

При дослідженні носової порожнини послідовно виймають носову перетинку і три носових раковини, які лежать одна за одною.

Кістки і кістковий мозок досліджують на подовжніх розпилах, наприклад, стегнової і великої гомілкової кісток. Спинний мозок. Перед розтином спинномозкового каналу очищують хребетний стовп від м’яких частин і видаляють кістковими ножицями всі кісткові відростки так, щоб вентральна і дорзальна поверхні хребта були якомога рівнішими.

Закінчивши підготовчу маніпуляцію, закріплюють хребет на дерев’яній дошці і розпилюють його тонкою пилкою по середній лінії дорзальної та вентральної поверхонь.

Спинномозковий канал можна також відкрити, попередньо розітнувши хребетний стовп на три частини: шийну, грудну і попереково-крижову. Потім перекушують кістковими щипцями або ножицями дужки хребців. У більшості випадків для розтину спинномозкового канапу достатньо зробити подовжній розпил трьох хребців по середній лінії їх вентральної поверхні.

Тверда мозкова оболонка в ділянці дорсальної поперечної борозенки крижової частини спинного мозку має сіро-коричневий до чорного колір (меланоз - фізіологічне явище).

У поперековому потовщенні спинного мозку знаходиться яйцеподібної форми желеподібне тіло, так зване гліальне утворення.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Патологічна анатомія її значення для лікаря ветеринарної медицини.

2. Матеріал і методи дослідження патологічної анатомії.

3. Значення біопсії для розпізнавання патологічних процес

4. Історія патологічної анатомії тварин.

5. Розвиток патологічної анатомії в Україні.

6. Що розуміють під поняттям смерть організму?

7. Що таке фізіологічна (природна) і патологічна (передчасна) смерть?

8. Класифікація причин смерті.

9. Які є періоди танатогенезу?

10. Що таке клінічна смерть?

11. Що таке біологічна смерть?

12. Назвіть ознаки смерті (трупні зміни).

13. Що відбувається з тканинами в процесі автолізу?

14. Назвіть ознаки гниття.

15. Дайте визначення поняттю патологія клітини.

16. Що розуміють під поняттям хвороба?

17. Яка є загальна схема виготовлення гістологічних препаратів і зрізів?.

18. З якою метою проводиться патологоанатомічний розтин трупів тварин?

19. Що необхідно зробити лікарю ветмедицини безпосередньо перед проведенням розтину трупу тварини?

20. При яких інфекційних хворобах забороняється проведення патологоанатомічного розтину?

21. Які вимоги до обладнання приміщення для патологоанатомічного розтину?

22. Що входить до складу спецодягу патологоанатома?

23. Які інструменти використовують під час патологоанатомічного дослідження?

24. Які заходи проводяться після завершення розтину?

25. Які існують види утилізації трупного матеріалу?

26. В яких випадках і які застосовуються методи евісцерації?

27. Яка існує послідовність при патологоанатомічному дослідженні?

28. Що включає зовнішній огляд трупу?

29. 3Що відноситься до внутрішнього огляду?

30. В якій послідовності проводиться дослідження внутрішніх органів?

31. Які існують правила щодо застосування інструментів під час проведення розтину?

32. Які існують особливості розтину трупів коней?

33. Які існують особливості розтину трупів рогатої худоби?

34. Які існують особливості розтину трупів свиней?

35. Які існують особливості розтину трупів м’ясоїдних?

36. Які існують особливості розтину трупів птиці?

37. Протокол патологоанатомічного розтину його суть та значення. Охарактеризуйте складові частини протоколу патологоанатомічного розтину.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисевич Б.В Довідник патологоанатомічних термінів /Б.В.Борисевич, М.В.Скрипка, В.В. Лісова. - Полтава. 2005. - 124 с.

2. Добин М.А., Практикум по ветеринарной патологической анатомии и вскрытию / М.А Добин, П.І. Кокуревич. – Л., Колос – 1975. – 225 с.

3. Зон Г.А. Патологоанатомічний розтин тварин / Г.А Зон, М.В. Скрипка, Л.Б. Івановська. – Донецьк, 2010. – 222 с.

4. Пичугин Л.М. Практикум по патологической анатомии с.-х. животных / Л.М. Пичугин, Г.З. Акулов. – М., Колос, 1980. – 218 с.

5. Урбанович П.П., Потоцький М.К., Гевкан І.І., Зон Г.А. та ін. Патологічнаанатомія тварин – К.: Ветінформ, 2008. – 896 с., іл. 2

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 11 12 13 14 1516