Росія і Швеція у 1654 році

На початку 1654р. російсько – шведські відносини були непоганими. У випадку початку московсько - польської війни, королівська рада Швеції розглядала питання про підтримку Росії і готова укласти московсько –шведську лігу проти Польщі.

У спішному порядку обговорювалися спірні питання між Москвою і Стокгольмом. У свою чергу Ян Казимир відчував небезпеку цього московсько - шведського зближення, знав позицію Англії, яка сприяла укладанню російсько - шведського союзу. Ян Казимир мав відомості про участь шведських найманців у війську московському, що готувався виступити у Литву. Тому польський король доклав всіх зусиль, щоб налагодити добрі стосунки зі Швецією. В той час, як у самій Польщі духовні стани були налаштовані вороже, на відміну від світських, до союзу з протестантською державою. Нехтування цією обставиною з боку польської дипломатії призвели до шведського «потопу».

Однак у 1654 році на польському сеймі перемогла партія союзу зі Швецією – розроблені пропозиції щодо мирного договору з Стокгольмом та антимосковського союзу. Польська дипломатія докладала зусиль, щоб перешкодити укладанню шведсько –московської ліги. Однак при обранні нового шведського короля Карла Густава Х не були враховані інтереси польської гілки Ваза, а король польський Ян Казимир був дуже чутливий до своїх претензій на шведську корону і зберігав їх у своїй титулатурі. Ідея відречення від претензій на шведський престол вже мала місце при обранні королем Владислава 1У, однак останній волів сісти на престол в обидвох королівствах чи обрати шведську корону, а польську уступити своєму брату Яну Казимиру. –С174-175. І тепер у 1654 році подібні розрахунки Яна Казимира на користь брата Карла Фердинанда 11 (австрійського імператора) мали місце. Швеція зневажила ці пропозиції щодо королівських кандидатур Карла Фердинанда 11, а також домагалася курляндських і пруських земель, а тому це унеможливило польсько-шведський союз проти Москви. Водночас поляки почали вести закулісні переговори з голландцями, що мали анти шведську направленість.

Коріння балтійської політики зацікавлених держав: протестантські країни поділилися на два блоки (перший – Англія і Швеція, а другий – Голландія і Данія). Англія виступала ініціатором порозуміння з голландсько – датським блоком і створення протестантської ліги проти католицьких держав. Однак англо-голландська війна ще не була завершена і враховуючи голландсько – шведську конкуренцію у балтійській торгівлі, ліга Англії зі Швецією розцінювалася в Амстердамі як ворожа, оскільки вона б вела до зміцнення позицій англійських і шведських у Зундській протоці на противагу Голландії та Данії. Для Данії зростала ймовірність вторгнення шведських військ у датські володіння, оскільки у кінці грудня 1654 року у Стокгольмі доволі впливовою була партія прибічників війни з Данією. Тому Данія з занепокоєнням спостерігала за перспективами укладання голландсько – польського союзу для урівноваження сил, які після союзу з Англією могли обернутися на користь Швеції. Тому датчани пропонували Яну Казимиру укласти анти шведську лігу, яка б мала торговельний характер. Шведський уряд не мав інформації про можливі військові приготування датчан на Балтиці в союзі з Голландією та Польщею. Голландські пропозиції Яну Казимиру зводилися до 16 пунктів, серед яких найголовніші пов’язані з обороною торгових інтересів Голландії та Речі Посполитої на Балтиці і в протоці Ла Манш, які підтримував магістрат м. Гданська. Цей трактат міг поширюватися і на Данію, Бранденбург, Курляндію.

Влітку 1654 року польсько-голландські переговори стали відомі у Стокгольмі і трактувалися як ворожі до Швеції і стали одним із аргументів для вторгнення її у Польщу –С. 180.