Українці під Радянською окупацією.

Що стосується України, то другу світову війну можна поділити на два виразних
етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 р., коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу,
який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед радянської. Другий етап, про який буде йти далі, почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. й тривав до осені, 1944 р.,
коли німецькі війська були вигнані з України. Протягом цього часу вся Україна
була загарбана нацистами.

Серед багатьох чинників, що призвели до війни, вирішальне значення мали дві
дипломатичні угоди, які справили на українців безпосередній вплив. Підписавши
30 вересня 1938 р. Мюнхенський пакт, західні держави на чолі з Англією вдалися
до спроби умиротворення Гітлера, дозволивши йому розчленувати Чехословаччину
(й Закарпаття). Але замість задоволення домагань Гітлера цей вияв безхребетності західних держав лише розпалив у нацистів апетит до дальших територіальних
загарбань. Ще безпосередніший зв'язок з вибухом війни мав підписаний 23 серпня
1939 р. нацистсько-радянський пакт — ця одна з найдивовижніших в історії угод.
Гітлер, що не приховував ненависті до радянської системи та своїх територіальних
претензій на Сході, хотів, перш ніж напасти на своїх противників на Заході, нейтралізувати Радянський Союз. Сталін зі свого боку прагнув підписати з Гітлером угоду про ненапад та нейтралітет, сподіваючись тим самим спрямувати агресивність нацистів проти Франції та Англії і в такий спосіб виграти час для накопичення власних сил, поки між «капіталістами» точитиметься війна на взаємне виснаження. Крім задоволення першочергових потреб двох держав, нацистсько-радянський пакт також передбачав обмін сировиною та зброєю. Більше того — до нього входив таємний протокол, у якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, Гітлер напав на Польщу, поклавши початок другій світовій війні. Активізували свої дії члени ОУН. В окремих районах Галичини навіть відбулись повстання проти польської влади. Повстанці роззброювали поліцію, дезертирів польської армії, утворювали власні охоронні загони, встановлювали українську владу, обирали сільських і міських голів. До повстанців приєднувалися також мобілізовані у серпні 1939 року українські юнаки, які покидали розгромлену польську армію. Найактивніше події розгорталися в округах Бережани, Стрий, Дрогобич,Львів, Чортків, Золочів. Повстанцям вдалося захопити значну кількість стрілецької зброї і навіть 1 танк, 8 літаків і 7 гармат. Повстанцями було взято в полон 3 610 осіб, представників армії та поліції. Українських повстанців зупинила навала нового агресора.

Кваплячись оволодіти своєю частиною гинучої польської держави, 17 вересня радянські війська вступили у Східну Польщу і зайняли майже всі землі, населені українцями та білорусами. майже без боїв за 12 днів. Населення вітало її хлібом-сіллю. Виникали окремі сутички з німецькими військами, зокрема біля Львова, але на основі секретних протоколів 23 серпня 1939 p. сторони швидко їх припинили. Фашисти відступили на "лінію Керзона", по якій за договором 28 вересня 1939 p. про "дружбу і кордон" між Німе­ччиною та СРСР проліг кордон між ними.

Народні збори, обрані 22 жовтня 1939 p., вже 27 жовтня ухвалили возз'єднати Західну Україну з УРСР. Це рішення затвердили Верховна Рада СРСР (4 листопада 1939 p.) та Верховна Рада УРСР (14 листопада 1939 p.). Возз'єднання Західної України з УРСР має позитивне і негативне значення. Позитивне полягає в тому, що було завершено багатовікову боротьбу українського народу за возз'єднання в єдиній державі. Найкраще його резуль­тати проявились у гуманітарній сфері. З початку своєї першої окупації Західної України, що тривала 21 місяць, радянський режим усіляко намагався заволодіти «серцями й думками» населення. Більшовики оголосили, що прийшли як «прапороносці високих гуманістичниих принципів», виправдовуючи співпрацю з нацистами у розчленуванні Польщі прагненням допомогти пригнобленим меншостям і насамперед «братам» — українцям та білорусам. Особливі зусилля робилися для того, щоб справити на західних українців враження «українськості» нового режиму. (Див. док. фільм “ІІ Світова Війна – Український рахунок”) Радянська влада провела "українізацію" освіти. Ще в 1936-37 навчальному році 52,8% уч­нів-українців навчались в польськомовних школах, 40,9% - в змішаних і лише 6% - в україномовних. Після проведеної в 1939-40 навчальному році реорганізації кількість україномовних шкіл досягла 5596, а польських - скоротилась до 922. Було українізовано вищу школу. Львівський університет розрісся втроє і став називатись іменем І.Франка. Були реорганізовані і відкриті нові театрально-музичні заклади. В 1940 p. вже діяло 12 театрів, б обласних філармоній, 6 обласних Будинків народної творчості, 336 сільських клубів. Вдвічі зросла мережа бібліотек, втричі кількість кіноустановок.

Аналогічні наслідки мало приєднання Північної Буковини і Північної та Південної Бесарабії до СРСР. їх під тиском загрози з боку Сталіна 28 червня 1940 p. “добровільно” повернула. Румунія. На цих землях створено Молдавську РСР, Чернівецька Ізмаїльську області УРСР.