Організація діяльності міжнародних товарних ринків.

На біржі товар відсутній, він продається і купується без огляду, згідно встановлених стандартів і зразків. На біржі продається і купується не певна партія товару а біржові контракти, які містять встановлену біржею кількість товару певного сорту, типу, марки. Продавець на біржі передає покупцеві не товар, а документ, який підтверджує право власності на товар. Таким документом є варрант (складське свідоцтво, яке підтверджує здачу продавцем товару на біржовий склад).

На біржі укладаються два основних види угод: угоди на реальний товар і термінові (ф’ючерсні) угоди.

Угоди на реальний товар передбачають передачу товару від продавця до покупця. Тобто продавець повинен мати цей товар, фактично поставити його в обумовлений контрактом термін і передати покупцеві на одному з складів біржі. Угоди на реальний товар в залежності від терміну поставки поділяються на угоди з терміновою поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.

Угоди з терміновою поставкою називаються угодами на наявний товар («кеш» або «спот»). Товар, що продається повинен перебувати на одному з складів біржі і терміново передається покупцю після заключення угоди (під «терміново» розуміється термін від 1 до 15 днів у залежності від правил біржі).

Угоди на товар з поставкою в майбутньому переважно називаються угодами на термін або «форвард». Вони передбачають поставку продавцем реального товару в термін і по ціні, які фіксуються в контракті на дату його заключення. Тривалість цього терміну встановлюється біржею.

Термінові (ф’ючерсні) угоди на відміну від угод на реальний товар не передбачають зобов’язань щодо поставки чи прийняття реального товару, а пропонують купівлю-продаж прав на товар (паперові угоди). Ф’ючерсний контракт не може бути просто анульовано чи ліквідовано. Заключений контракт може бути ліквідовано, або шляхом укладання протилежної угоди на рівну кількість товару, або поставкою обумовленого товару в термін, який передбачено контрактом. Результатом таких оборудок є не передача реального товару, а виплата чи отримання різниці між ціною контракту в день його заключення і ціною в день виконання.

Міжнародні товарні аукціони – це спеціально організовані, періодично діючі у певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в наперед обумовлений час і в спеціально призначеному місці відбувається продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, що переходять у власність того покупця, який запропонував найвищу ціну.

Специфіка товарів які реалізуються на міжнародних аукціонах:

¨ на торгах продаються товари зі строго індивідуальними характеристиками (предмети мистецтва, антикваріат, ювелірні вироби, коштовності).

¨ товар може продаватись великими партіями значної вартості (хутро, жива риба, певні породи худоби, предмети індивідуального, ручного виробництва).

Торги на аукціонах проводяться із зниженням ціни, або з підвищенням ціни.

На аукціоні із зниженнями ціни («голландський аукціон») аукціоніст знижує ціну на заздалегідь встановлені знижки. Товар купляє особа, яка перша скаже «так». На аукціоні із підвищенням ціни навпаки.

Етапи проведення аукціону:

1. розсилаються оголошення про предмет, час, місце аукціону;

2. комітет – організатор отриманий товар сортує по лотах. 1 лот (одиниця виміру кількості товару) може містити від однієї до кількох десятків чи сотень одиниць товару. Товар повинен бути однаковим за якістю;

3. видається каталог лотів з їх описом, де може встановлюватись початкова ціна. Каталог розсилається учасникам торгу або роздається перед проведенням торгу.

4. відбувається огляд товарів покупцями;

5. здійснюється аукціонний торг;

6. відбувається оформлення аукціонної угоди і передача товару покупцю.

В залежності від способу проведення аукціони поділяються на гласні (аукціоніст називає кожну наступні вищу ціну) і негласні (покупці подають аукціоністу наперед встановлені знаки про згоду підняти ціну на величину надбавки).

В залежності від характеру діяльності фірми, які займаються аукціонною торгівлею, можна умовно розбити на три групи: спеціалізовані фірми, брокерсько-комісійні фірми, аукціонні фірми, які належать кооперативам чи союзам фермерів.

6. Міжнародні тендери (міжнародні торги) – це спосіб закупки товарів, розміщення замовлень і видачі підрядів, який передбачає залучення пропозицій кількох постачальників чи підрядчиків різних країн і заключення контракту з тим, пропозиція якого буде найбільш вигідною для організаторів торгу (за ціною та іншими комерційними умовами).

В сучасній міжнародній торгівлі використовуються наступні види торгів:

· відкриті (публічні) тендери – це торги, в яких беруть участь усі бажаючі фірми

· закриті тендери – торги, в яких беруть участь тільки найвідоміші на світовому ринку постачальники і підрядники.

· одиничні тендери – торги, про проведення яких оголошуються тільки одній фірми (або невеликій групі фірм, як правило, по черзі) про котру достеменно відомо що вона зможе виконати термінове чи таємне замовлення.

У проведенні торгів можна виділити кілька етапів: підготовка торгів, представлення пропозицій учасниками торгів, вибір постачальника, підписання контракту. Організаторами торгів виступають переважно державні органи і заклади (міністерства, їх управління, закупочні організації), а також муніципалітети і у виключних випадках приватні фірми.

У міжнародній торговій практиці використовуються два основних методи здійснення комерційних операцій: прямий і непрямий.

1. Прямий метод – встановлення прямих зв’язків між виробниками і кінцевими споживачами на основі договору купівлі-продажу.

Переваги прямого методу: дозволяє скоротити час проходження товару до кінцевого споживача; пришвидшує капіталооборот товаровиробника; дозволяє продавати товар за мінімально допустимими цінами для товаровиробника; забезпечує тісний зв’язок виробника з ринком збуту; дозволяє врахувати особливі побажання покупця при виготовленні окремої партії товару, як правило, здійснюється на основі довготривалих угод, що забезпечує виробнику постійний канал збуту, а споживачу джерело надходжень.

Недоліком прямого методу є те, що він вимагає від виробника додаткових витрат часу та капіталу на проведення маркетингових досліджень ринку; пошук нових ринків збуту та організацію власної збутової мережі.

Прямий метод використовується фірмами найчастіше при продажах і закупівлях на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів; при експорті великогабаритного та дорогого устаткування; при експорті стандартного багатосерійного устаткування через власні філії і дочірні компанії, що мають свою роздрібну мережу; при закупівлях сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників у країнах, що розвиваються; у випадках, коли прямий експорт і імпорт складає значну частину операцій, що здійснюються державними підприємствами і установами; при торгівлі наукоємними товарами; при продажах через власну збутову мережу; при торгівлі товарами значної вартості.

2. Непрямий метод припускає покупку і продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі заключення спеціального договору з торговим посередником, що передбачає виконання останнім визначених зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару продавця.

Непрямий метод використовується дрібними та середніми фірмами-виробниками; при відсутності власної збутової мережі; при торгівлі товарами масового виробництва і широкого вжитку; на ринках з малою ємністю купівельного попиту; на важкодоступних ринках, які монополізовані державою чи торговою фірмою.

Переваги непрямого методу: звільняє виробника від проблем, пов’язаних із збутом товару; пришвидшує капіталооборот товаровиробника; торговий посередник може забезпечувати вищу ефективність процесу реалізації (краще знає умови місцевого ринку, має на ньому стійкі ділові зв’язки, що забезпечує успіх рекламних кампаній, презентацій, спрощує процедуру документального оформлення ввозу та реалізації товарів).

Недоліки непрямого методу:виробник фактично позбавляється зв’язків із ринком збуту та споживачами; збільшується час реалізації; підвищується ціна реалізації; успіх продажу в значній мірі залежить від добросовісності та роботи посередника.

Розвиток прямих міжнародних комерційних зв’язків привів до відносного зменшення значення непрямого експорту й імпорту, хоча роль торгово-посередницької ланки в цілому продовжує залишатися досить високою. За допомогою торгових посередників реалізується більше половини всіх товарів, що втягується в міжнародний товарообіг. Особливо велика роль торгових посередників при збуті стандартного устаткування і споживчих товарів.

Серед численних посередницьких організацій важливе місце займають торгові фірми, які поділяються на спеціалізовані компанії з обмеженою товарною номенклатурою та на універсальні або багато товарні торгові компанії. Серед останніх найбільш розвинутими є торгові дома – крупні торгові об’єднання, які мають тісні контакти із виробниками товарів і банками. Торгові дома займаються закупкою великих партій товарів і перепродажем їх іншим торговим фірмам, а також їх реалізацією через свою збутову сітку.

Поряд із спеціалізованими та універсальними торговими компаніями або домами функції посередників можуть здійснювати й інші організації. До яких відносять:

1. Прості посередники, роль яких виконують торгові фірми та окремі особи. Серед них виділяють самостійно діючих брокерів та брокерських контор. Брокери та їх об’єднання, як правило, діють при товарних біржах і можуть мати відділення як всередині країна так і за кордоном. Виробничі фірми укладають договір з простими посередниками, які беруть на себе завдання знайти зацікавленого імпортера і здійснити його знайомство з експортером для підписання контракту про купівлю-продаж товарів. Самі ж посередники не беруть участь у підписанні контрактів.

2. Повірені – експортери або імпортери довіряють повіреним іноземних фірмам або особам здійснити угоди від їх імені і за їх рахунок. Повірені несуть майнову відповідальність за перевищення вказаних у договорі повноважень.

3. Комісіонери – посередники, яким експортери та імпортери надають право заключати контракт від свого імені, хоча і за рахунок замовника. При цьому комісіонери не відповідають за невиконання умов контракту продавцями або покупцями, за винятком тих випадків, коли така відповідальність передбачена договором комісії. В договорах комісіїтакож зазначені об’єми повноважень комісіонерів в частині технічних і комерційних умов угод.

4. Консигнатори – різновид посередників комісіонерів при якому експортер (консигнант) поставляє товар на склад посередників (консигнаторів) для реалізації їх на ринку на протязі визначеного терміну. Консигнатор розраховується із власником товарів по мірі їх реалізації, але непродані до вказаного терміну товари можуть бути повернуті їх власникам. При цьому для підвищення надійності збуту товарів використовується частково повернена або неповернена консигнація. У першому випадку консигнатор бере на себе зобов’язання купити певну частину товару нереалізованого до закінчення терміну договору. При неповернені консигнації увесь непроданий у встановлений термін товар повинен викупити сам консигнатор.

5. Торгові агенти – посередники, завданням яких є здійснення представницьких функцій простих посередників, які сприяють укладання договорів, а також виконання функції повірених, які укладають угоди від імені експортерів та імпортерів.

6. Дистриб’ютори – порівняно з іншими посередниками вони займаються перепродажами товарів від свого імені і за свій рахунок. Дистриб’ютори самі укладають контракти з продавцями і покупцями та вирішують широке коло завдань пов’язаних із зовнішньоторговими операціями.