Рава людини ТОЇ іродне право І О І

 

 

галузевих Комітетів МОП з умов праці в чорній металургії, вугільній промисловості, на будівництві, у металообробній промисловості, на внутрішньому транспорті, в харчовій про­мисловості '. Разом з тим Україна ратифікувала менше як тре­тину чинних конвенцій МОП.

Важливо спинитись на процедурі втілення у життя кон­венцій МОП. Згідно з її Статутом вимагається, щоб держави-члени подавали щорічні звіти про вжиті ними заходи щодо втілення в життя чинних конвенцій МОП. Ці звіти ретельно вивчаються комітетом експертів, уповноваженим звертатися із запитами до відповідних урядів. Держава — член МОП, яка вважає, що інша держава, котра також є членом МОП, не до­тримується конвенції, якою вона пов'язана, може подати на неї скаргу в Міжнародне бюро праці. Ця скарга може бути передана в комісію з розслідування, і будь-який уряд, зацікав­лений в її подальшому розгляді, може передати висновок ко­місії у Міжнародний Суд. У лютому 1962 р. перша комісія, призначена для розгляду скарги Гани на Португалію, в котрій стверджувалось, що всупереч Конвенції 1957 р. про заборону примусової праці, така праця використовується на африкан­ських територіях під португальським правлінням, подала свою доповідь.

Україна бере активну участь і в діяльності ЮНЕСКО, чле­ном якої вона є з 1954 р. На період 1995-1999 рр. Україну було обрано до складу таких органів ЮНЕСКО, як Виконавча рада, Міжнародний комітет зі сприяння поверненню культур­них цінностей країнам їх походження або їх реституції у разі позазаконного привласнення. Для забезпечення актив­ної участі України в роботі ЮНЕСКО, визначення стратегії і пріоритетів її діяльності Президент України Леонід Кучма 9 листопада 1995 р. підписав Указ про утворення Національ­ної комісії України у справах ЮНЕСКО. Хоч Україна як член ООН брала участь у діяльності ЮНЕСКО і до розпаду СРСР, проте сфери її впливу були обмежені повною залежністю від Москви. Комісія УРСР не мала статусу національної. Утво­рення Національної комісії України у справах ЮНЕСКО від­криває перед Україною нові можливості у сфері культури, освіти, науки, а отже, і в реалізації права українського наро­ду на свою спадщину тощо. Делегат від України виступав на IX сесії Міжнародного комітету ЮНЕСКО з повернення куль­турних цінностей 1996 р. з доповіддю про діяльність Націо­нальної комісії щодо повернення в Україну культурних цін-

¹ Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991-1995 рр. У 2-х кн. / Упоряд. В. В. Будяков та ін.; Редкол. Г. Й. Удовенко (відп. ред.) та ін.; МЗС України.- Кн. 2.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 446-447.

РОЗДІЛ 8

лостей, інтеграцію її зусиль, спрямованих на повернення куль­турної спадщини, інформував про ініціативи України у спра­ві міжнародного захисту і повернення культурних об'єктів тощо ',

Мабуть, небагато виявиться народів у світі, культурну спад­щину яких так систематично знищували і культурні цінності яких так масово вивозили, як надбання українського на­роду. Народ, який досяг високого рівня цивілізації ще у IX ст., а потім на віки втратив свою незалежність і пере­йшов під іноземне панування, не міг реалізувати свого права на культурну спадщину. Як зазначає В. Врублевська, «у той час, як в інших країнах відповідні установи десятиліттями ретельно фіксували й досліджували втрати свого культурно­го надбання, у нас до останнього часу практично не велися підрахунки втраченої історико-культурної спадщини, не по­рушувалися питання фінансового еквівалента втраченого. Тому нині перебуваємо у надзвичайно складній ситуації. Че­рез кілька століть після перших "братських" поборів, через півстоліття після Другої світової війни, яка забрала майже третину мистецьких творів, книгозбірень та архівів із нашої національної скарбниці, ми "збудились окрадені"» ². Світ ді­знався про величезні втрати української культури, про тоталь­не знищення, пограбування, вивезення наших культурних цінностей аж на Міжнародному симпозіумі «Втрати Другої світової війни і післявоєнного періоду. Відновлення і повер­нення культурних цінностей» у Нью-Йорку 1994 р., де впер­ше була присутня Україна. І цифри щодо втрат української культури вразили всіх ³.

Зупинимося на визначенні термінологічного апарату про­блеми реституції культурних цінностей. Згідно з Конвенцією ЮНЕСКО про захист культурних цінностей у випадку зброй­ного конфлікту (1954 р.) культурними цінностями незалежно від їхнього походження і власника вважаються: а) цінності, рухомі чи нерухомі, що мають велике значення для культур­ної спадщини кожного народу, такі як пам'ятки архітектури, мистецтва або історії, релігійні чи світські, археологічні міс­цеположення, архітектурні ансамблі, що становлять історич­ний або художній інтерес, твори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного

¹ Форум ЮНЕСКО: повернення культурних цінностей // Урядовий
кур'єр.- 15 жовт. 1996.- № 195.- С. 8.

² Врублевська В. На рідні терени. Повернення і збереження культурного
надбання - запорука розвитку держави // Політика і час- 1999.- № 2.- С. 59.

³Див.: Федорук О. «В'язні війни» просяться на волю // Віче.- 1995.-№ 5.- С. 89.

Права людини ЇЛО

І міжнародне право

значення, а також наукові колекції, колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій цінностей, зазначених вище; б) бу­дівлі, головним і справжнім призначенням яких є зберігання чи експонування рухомих культурних цінностей, як-от музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призна­чені для зберігання у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей; в) центри, де є значна кількість куль­турних цінностей '. Отже, термін «культурні цінності» вклю­чає як рухомі, так і нерухомі пам'ятки і є ширшим за значен­ням, ніж термін «культурна спадщина», який включає пере­важно нерухомі об'єкти.

Під реституцією, як правило, розуміють відновлення ста­ну речей, який існував на момент вчинення дії, що завдала шкоди, тобто повернення чи відновлення матеріальних цін­ностей у натурі². На відміну від цього терміна, на думку Ю. Шемшученка та В. Акуленка, поняття «повернення» сто­совно культурних цінностей означає не тільки юридичний обов'язок повернути законному власникові цінності, що по­страждали, а й односторонній акт доброї волі щодо такого повернення ³.

Процес реституції регулюється як міжнародним, так і вну­трішньодержавним правом. У міжнародному праві, а саме між­народному гуманітарному праві, проблеми реституції куль-1 турних цінностей неодноразово були в центрі уваги Гене­ральної Асамблеї ООН. Так, Резолюції 3187 від 1973 р., 3391 від 1975 р., 32/18 від 1977 р., 38/34 від 1983 р., 42/7 від: 1987 р., 48/15 від 1993 р. та низка інших присвячені повер­ненню або реституції культурних цінностей країнам їх похо­дження.

Важливу роль відіграє Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей краї­нам їх походження шляхом сприяння двостороннім перегово­рам з метою повернення або реституції культурних цінностей, складання описів рухомих культурних цінностей, обмеження незаконної торгівлі культурними цінностями та поширення інформації серед громадськості⁴. Гаазька Конвенція ЮНЕСКО

¹ Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. // ВВР СРСР.- 1957.- № 3 (870).- Ст. 54.

² Шемшученко Ю.,Акуленко В. Вступ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 2: Правова охорона культурних цінностей.- К.: Юрінком Інтєр, 1997.- С. 24.

³Там само.

⁴ Резолюція ГА ООН 50/56 від 11 грудня 1995 р. «Повернення або реституція культурних цінностей країнам їх походження» // Там само.-С. 72.

РОЗДІЛ 8

1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Паризька Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, підтвердили, що міжнародне співробітництво є одним з найді­євіших засобів забезпечення охорони культурних цінностей. Вони визначили обов'язки держав-учасниць та право держав зве­ртатися по допомогу до ЮНЕСКО. В Конвенції 1954 р. у ст. 28 договірні сторони зобов'язуються вживати в рамках свого кримі­нального законодавства всіх заходів, необхідних для викриття та піддання кримінальним чи дисциплінарним санкціям осіб, незалежно від їхнього громадянства, які порушили або нака­зали порушити цю Конвенцію ', іншими словами, передбача­ється універсальна юрисдикція за порушення Конвенції.

Згідно з аналізованою Конвенцією сторони зобов'язуються поважати культурні цінності, розташовані на їх території, а та­кож на території інших високих договірних сторін; забороняти, відвертати і, якщо необхідно, припиняти будь-які акти крадіж­ки, грабежу або незаконного привласнення культурних ціннос­тей у будь-якій формі, а також будь-які акти вандалізму щодо вказаних цінностей (ст. 4). Конвенція застосовується у випадку оголошення війни або будь-якого іншого збройного конфлікту як міжнародного, так і неміжнародного характеру (ст. 18-19).

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобі­гання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. конкретизує суть і характер поняття культурних цінностей та визначає запобіж­ні заходи, пов'язані з юридичними процедурами ввезення і вивезення культурних цінностей, створенням національних служб охорони культурної спадщини тощо ². Згідно зі ст. 11 «вважаються також незаконними примусові вивезення і пе­редача права власності на культурні цінності, які є прямим чи опосередкованим результатом окупації країни іноземною державою». На цій основі, як пропонує В. Вечерський, Укра­їна повинна проголосити, що в період з 1921 року (Ризький договір) до 1991 року Українська держава перебувала під оку­пацією Росії (у формі СРСР) та частково Польщі (1923-1939), Румунії (1918-1940) і Чехо-Словаччини (1919-1944), та за­жадати від цих держав реституції культурних цінностей ³.

¹ Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного
конфлікту.- Вказ. праця.

² Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незакон­
ному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цін­
ності // Україна в міжнародно-правових відносинах.- Вказ. праця.-
С 119-128.

³ Вечерський В. Реституція культурних цінностей // Пам'ятки України.—
1994.- № 1-2.- С. 6.

права людини і л г і міжнародне право І О О

 

Головним судовим органом ООН є Міжнародний Суд ООН, що складається з колегії незалежних суддів (15 членів), які обираються терміном на 9 років. Суд розглядає суперечки між державами з їхньої згоди і виносить консультативні висновки з юридичних питань. Іноді ці суперечки опосередковано тор­каються прав громадян. Ні індивіди, ні міжнародні організа­ції не можуть звертатися з позовами до МСС. Міжнародні між­урядові організації, що є спеціалізованими установами ООН, можуть звертатися до МСС для отримання консультативних висновків з правових питань, включно з питаннями прав лю­дини. Неурядові організації такого права не мають.

Обов'язкова юрисдикція МСС може бути визнана держава­ми в односторонньому порядку відповідно до п. 2 ст. 36 Стату­ту МСС в результаті спеціальної заяви про визнання обов'яз­кової юрисдикції. Однак кількість держав, які таку заяву зро­били, дуже незначна. Серед постійних членів Ради Безпеки ООН тільки Велика Британія визнала обов'язкову юрисдик­цію МСС на основі п. 2 ст. 36 Статуту.

Обов'язкова юрисдикція Суду також може бути визнана шляхом укладення міжнародних договорів, які передбачають вирішення спорів, що виникають у зв'язку з тлумаченням та застосуванням цих договорів, шляхом звернення до МСС.

Україна є учасником Статуту Міжнародного Суду з 1945 р., однак представника України у складі Суду немає. Як зазнача­лось вище, Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р. було знято застереження, зроблені Укра­їнською РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжна­родного Суду ООН щодо спорів про тлумачення й застосуван­ня низки міжнародних договорів з прав людини \ тобто Укра­їна визнала обов'язкову юрисдикцію Міжнародного Суду ООН щодо скарг стосовно конвенцій з прав людини, що означає, що будь-яку скаргу на порушення Україною Міжнародної кон­венції з прав людини буде прийнято до розгляду в Міжнарод­ному Суді ООН ².

Підсумовуючи, зауважимо, що роль міжнародних правоза-хиснах механізмів, їх ефективність багато в чому визначають­ся міжнародним кліматом в цілому. У наш час цей клімат сприяє зміцненню міжнародних організацій і, зокрема, міжнародних органів у сфері захисту прав і свобод людини.

¹ Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р.
«Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання
обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення
й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори
України.- Т. 1: 1986-1990.- К., 1997.- С. 215-216.

² Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини //
Укр. часопис прав людини.- 1994.- № 1.- С. 27.

________ 136

Розділ 9

⇐ Предыдущая17181920212223242526Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

I. Нормативно-правовые материалы
А) Нормативно-правовые акты
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Адміністративно-правова відповідальність
Адміністративно-правова відповідальність.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ФОРМИ І МЕТОДИ.
Б Особенности правового регулирования туризма в регионах рф
БАНКИ ДРУГОГО РІВНЯ, ЇХНЄ ПОХОДЖЕННЯ, ВИДИ, ПРАВОВА ОСНОВА ОРГАНІЗАЦІЇ.
БАНКИ ЯК УЧАСНИКИ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Банківська система України. Правовий статус Національного банку України, комерційних банків і кредитних спілок. Правове регулювання банківської діяльності.

Воспользуйтесь поиском по сайту: