Європейська система захисту прав людини

Європейські акти з прав людини та механізми їх реалізації

Серед регіональних засобів захисту прав людини, зокрема європейських, як і серед все­світніх, виділяють міжнародно-правові акти та міжнародні органи контролю за дотриманням та захисту прав людини.

Європейська система захисту прав людини була створена Радою Європи 1949 р. і за п'ят­десят років свого існування стала могутнім ме­ханізмом захисту прав людини та основних сво­бод. У рамках Ради Європи прийнято понад 150 конвенцій, які утворюють фундамент для удосконалення національного законодавства країн - членів Ради Європи у сфері прав лю­дини. Згідно зі ст. З Статуту Ради Європи ко­жен член Ради Європи повинен визнати прин­ципи верховенства права і користування пра­вами людини та основними свободами усіма особами у межах його юрисдикції *.

Основними правовими джерелами системи захисту прав людини, створеної Радою Європи, є Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (надалі - Європейська кон­венція) і Європейська соціальна хартія (надалі - Європейська хартія). Європейська конвенція гарантує основні громадянські та політичні права, в той час як Європейська соціальна хартія проголошує економічні та соціальні права.

Рішення про необхідність розробки Європейської конвенції було прийняте після того, як стало очевидним, що трансформа­ція ЗДПЛ у договір, обов'язковий для дотримання та виконан­ня, займе багато часу. У Преамбулі до Конвенції сторони, які підписали її, проголошують рішучість «як уряди європейських країн, що дотримуються єдиної думки і мають спільну спадщину

¹ Зіаіиіе оі іЬе Соипсіі оі Еигоре (Ехігасіз) // Нитап КіеЬіз іп Іпіетаііопаі: Вавіс Тех*з.- 8*газЬоиге: Соипсіі оі Еигоре Ргезз, 1992.- Р. 157.

137_

 

 

в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві права, зробити перші кроки для забезпечення колективного здійснення деяких із прав, проголошених у Загальній декларації».

Європейська конвенція гарантує такі права і свободи, як пра­во на життя, право не зазнавати катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, свобо­ду від рабства, право на свободу, безпеку та встановлену законом процедуру у випадку позбавлення волі, свободу від законів та по­карань ех розі; £асі;о, право на поважання особистого та сімейного життя, свободу думки, совісті та релігії, свободу виявлення погля­дів та мирних зборів, право на одруження і створення сім'ї. Стат­тя 14 гарантує здійснення прав і свобод, викладених у Конвенції, без будь-якої дискримінації, а ст. 13 передбачає ефективний засіб захисту у відповідному національному органі в разі порушення прав і свобод, викладених у Конвенції. Суб'єктом прав і свобод, які визначаються Конвенцією, є кожен, хто перебуває під юрис­дикцією держав - учасниць Конвенції.

Список прав, які гарантуються Конвенцією, був розшире­ний додатковими протоколами. Протокол № 1 додає право на власність, право на освіту та зобов'язання договірних сторін проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування ¹. Протокол № 4 розширює список прав людини, забороняючи ув'язнення за борг та гарантуючи сво­боду пересування. Він також забороняє вислання громадян та колективне вислання іноземців ². Протокол № 6 забороняє смертну кару ³. Протокол № 7 передбачає процедурні гаран­тії, які стосуються вислання іноземців, право на оскарження у кримінальних справах, відшкодування в разі судової помил­ки, право не бути притягнутим до відповідальності або по­караним двічі, а також рівноправність жінки та чоловіка, що перебувають у шлюбі ⁴. Протокол № 11 передбачає пере­будову контрольного механізму, створеного Конвенцією ⁵.

¹ Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини з
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування
європейських стандартів з прав людини...— Вказ. праця.- С. 89-92.

² Протокол № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини з
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування
європейських стандартів з прав людини...- Там само.— С. 93-97.

³ Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини з
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування
європейських стандартів з прав людини...— Там само.— С. 99-103.

⁴ Протокол № 7 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини з
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування
європейських стандартів з прав людини...- Там само.- С. 105-111.

⁵ Протокол № 11 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини //
Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: Джерела
і практика застосування.- К.: АртЕк; Будапешт: Інститут конституційної
і законодавчої політики, 1997.- С. 555—567.

РОЗДІЛ 9

І

Україна ратифікувала Європейську конвенцію та всі прото­коли до неї.

Найважливішими в сфері європейських регіональних ме­ханізмів з прав людини були нововведення, що ґрунтуються саме на Європейській конвенції. Захист прав людини, що за­безпечується згідно з цим міжнародним договором, до 1 листо­пада 1998 р. здійснювався трьома органами: Європейською комісією з прав людини, Європейським судом з прав людини і Комітетом міністрів Ради Європи. Кожна Висока Договірна Сторона могла передати на розгляд Комісії будь-яку заяву про порушення Конвенції (ст. 24). На додаток до цього для індиві­дів, що подавали скарги в Комісію, був передбачений Іосиз зіапсіі. Це право подання індивідуальних петицій (ст. 25) було визначене як право окремих осіб безпосередньо шукати засіб судового захисту.

Зареєстрована Секретаріатом скарга (а далеко не всі скар­ги реєструвались), розглядалась Комісією спершу на предмет прийнятності. Якщо мирного врегулювання не було досягну­то, Комісія складала доповідь з викладенням фактів та своєї думки щодо того, чи свідчать встановлені факти про порушен­ня державою її зобов'язань з Конвенції. Доповідь направля­лась Комітету Міністрів Ради Європи - політичній інстанції, котра вже виносила обов'язкове рішення у справі. Однак як Комісія, так і держави-учасниці відповідно до ст. 48 Конвен­ції могли передати справу в Суд, рішення якого також є обов'яз­ковим.

Європейський суд з прав людини був заснований 21 січня 1959 р. у Страсбурзі. Згідно зі ст. 46-48 Конвенції порушува­ти справи в Суді могли тільки держави - учасниці Конвенції і Комісія з прав людини. Однак згідно з Протоколом № 9, який набрав чинності 1 жовтня 1984 р., індивіди також отримали право звертатись зі скаргами до Європейського суду. На осно­ві Конвенції до 1990 р. у Європейському суді уряди порушили тільки сім справ, у той час як індивіди подали 17 тис. скарг *. В цілому за період 1960-1998 рр. до провадження Європей­ського суду було передано 1045 справ ².

Значна кількість урядів вперто відмовлялась підтримати будь-яку угоду, за якою індивідам надавалася б міжнародна правосуб'єктність, нехай навіть пов'язана з цим правоздатність мала б дуже обмежений і спеціалізований характер. На цій основі Велика Британія аж до 1965 р. не визнавала юрисдик­цію Європейського суду з прав людини.

¹ Див.: ЬеШеп.Іоигпаі оі Іпіегпа(;іопа1 Ьач/.- 1990.- V. 34.- N0. 3.- Р. 79. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.-1999.- № 1,- С. 299-300.

європейська система захисту 1 О О

прав людини | О /____________

На основі Протоколу № 11 з 1 листопада 1998 р. Європей­ський суд став єдиним органом, який розглядає скарги індиві­дів у системі Ради Європи, чим було уникнено дублювання певного обсягу робіт та певних затримок, притаманних систе­мі, що існувала раніше. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Європей­ської конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд будь-якою Високою Договірною Стороною, а також будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб у разі порушення однією з сторін положень Конвенції та про­токолів до неї (ст. 32-34). Суд може також, на запит Комі­тету Міністрів, робити консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї (ст. 47).

Згідно зі ст. 44 Європейської конвенції з поправками, вне­сеними відповідно до положень Протоколу №11, рішення Ве­ликої палати Європейського суду є остаточним. Рішення па­лати стає остаточним, якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із проханням про передачу справи на розгляд Великої палати, або через три місяці від дати поста-новлення рішення, якщо прохання про передачу справи на розгляд Великої палати не було заявлене, або ж якщо колегія Великої палати відхиляє прохання про передачу справи на розгляд Великої палати. Як зазначає Т. Бурґенталь, той факт, що рішення Європейського суду в будь-якій справі є обов'яз­ковим тільки для сторін цієї справи, означає, що рішення Суду не є формально обов'язковими прецедентами для держав-учас-ниць у цілому. Однак оскільки Суд традиційно слідує прин­ципам, які він встановлює у своїх попередніх рішеннях, його ухвали мають значно більше значення, ніж просто авторитет­ні рішення '. Стаття 41 Конвенції уповноважує Суд надавати справедливу сатисфакцію потерпілій стороні у випадку, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторо­ни передбачає часткову сатисфакцію.

Зазначимо, що Європейська конвенція захищає тільки гро­мадянські та політичні, а не соціально-економічні права. Що ж до соціально-економічних прав, то в рамках Ради Європи в 1961 р. була прийнята Європейська соціальна хартія ², яка набула чинності в 1965 р. і була переглянута у 1996 р. Євро­пейська хартія проголошує такі права та принципи, як право на працю, справедливі та безпечні умови праці, право дітей, молодих людей та працюючих жінок на захист, право сім'ї

¹ Виегеепікаі ТН- Ор. сН.- Р. 112.

.- Ор.

²Еигореап Зосіаі СЬаіЧег // Нишап гі§Ь*8 іп Іпіегпаїіопаі Р. 211-235.

РОЗДІЛ 9

_Йа соціальний, правовий та економічний захист, право мате­рів та дітей на соціальний та економічний захист тощо. Крім того, у Хартії проголошується право на професійне навчання, захист здоров'я, соціальну та медичну допомогу тощо.

Стаття 20 Європейської хартії визначає обов'язки держав, _які ратифікували Хартію. По-перше, стаючи стороною Хартії, держава зобов'язується розглядати частину 1 цієї Хартії як декларацію цілей, до яких вона прагнутиме усіма відповідни­ми засобами. По-друге, держава повинна сприйняти як обо­в'язкові зобов'язання, що містяться як мінімум у п'яти з семи статей частини 2. Ці сім положень такі: ст. 1 - право на пра­цю, ст. 5 - право об'єднуватись в організації, ст. 6 - право укладати колективні угоди, ст. 12 - право на соціальну безпе­ку, ст. 13 - право на соціальну та медичну допомогу, ст. 16 -право сім'ї на соціальний, правовий та економічний захист та ст. 19 - право робітників-мігрантів та їхніх сімей на захист та допомогу. По-третє, кожна сторона-учасниця зобов'язана ви­брати ще таку кількість статей чи параграфів частини 2 Хартії, зобов'язання за якими будуть обов'язковими для неї, щоб за­гальна кількість статей чи параграфів, які є обов'язковими, не була меншою за десять статей або сорок п'ять параграфів. Така система дозволяє державам ратифікувати Хартію без не­обхідності прийняти зобов'язання щодо всіх прав або застере­жень.

На відміну від Європейської конвенції, Хартія передбачає для своєї імплементації тільки систему доповідей держав-уча-сниць, що розглядаються спеціально створеним для цього Ко­мітетом експертів. Отже, якщо міжнародні стандарти з грома­дянських та політичних прав можуть охоронятися через сис­тему індивідуальних скарг у міжнародні органи, що виступа­ють як квазісудові, то соціально-економічні права за своїм характером не підлягають такому захисту. Від характеру са­мих прав залежить і характер міжнародних контрольних ме­ханізмів і процедур.

Європейська хартія встановлює систему доповідей двох типів. Перший тип передбачає доповіді, які подаються через кожні два роки і стосуються імплементації державою тих прав частини 2 Хартії, які ця держава прийняла (ст. 21). Друга Доповідь, яка торкається статусу будь-якого з прав частини 2 Хартії, які держава не прийняла, повинна подаватись через певний проміжок часу, визначений Комітетом Міністрів Ради Європи (ст. 22). Ці доповіді держав аналізуються різними орга­нами Ради Європи. Спершу вони переглядаються Комітетом експертів, який складається із семи незалежних експертів, що обираються Комітетом Міністрів. Комітетові експертів допомагає

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

ETOKEN ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ БАНКІВСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Або тимчасового захисту»
Абстрактні моделі захисту інформації
Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
Безпека життєдіяльності — це галузь наукових знань, що охоплює теорію та практику захисту від небезпечних та шкідливих чинників в будь-якій сфері діяльності.
Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу
Використання індивідуальних засобів захисту від ВЛІ (суворо обов'язково)
Вимоги керівних і нормативних документів по зберіганню спеціального майна цивільного захисту
Вихідні дані, що необхідні для проведення оцінки інженерного захисту робітників і службовців підприємства
ВЛАШТУВАННЯ БЛИСКАВКОЗАХИСТУ

Воспользуйтесь поиском по сайту: