Європейська система захисту Тії

консультант, призначений МОП. Висновки Комітету експер. тів разом з доповідями держав передаються підкомітетові Уря. дового соціального комітету Ради Європи, який подає свої ви­сновки Комітетові Міністрів (ст. 27). Парламентська Асамб­лея Ради Європи (далі - ПАРЄ) також отримує висновки Комітету експертів і передає свої зауваження Комітетові Міні-стрів, який на основі звіту підкомітету та консультацій з ПАРЄ може висловити необхідні рекомендації будь-якій з договір­них сторін.

Однак хоч Європейська хартія значно сприяла реалізації економічних та соціальних прав на територіях держав-учас­ниць, за останні роки було зроблено чимало пропозицій допов­нити Європейську конвенцію спеціальним протоколом про економічні та соціальні права. Такі пропозиції не були успіш­ними, але Комітет Міністрів Ради Європи прийняв додатковий Протокол (1988 р.) та Протокол (1991 р.) до Європейської хартії, розширивши таким чином перелік прав, які захищає Хартія.

Поряд з Радою Європи питання прав людини посідають важ­ливе місце в діяльності Організації з безпеки та співробітницт­ва в Європі (далі - ОБСЄ), яка до кінця 1994 р. називалась Нарадою з безпеки та співробітництва в Європі (далі - НБСЄ). Ця організація об'єднує всі держави Західної та Східної Євро­пи, а також СІЛА та Канаду. Один з розділів Гельсінського підсумкового акта НБСЄ, підписаного 1 серпня 1975 р., при­свячений гуманітарному співробітництву європейських держав та правам людини. Зокрема, держави-учасниці задекларували принцип поваги до прав людини й основних свобод, включно зі свободою думки, совісті, релігії і переконань як один із прин­ципів, якими вони керуватимуться у взаємовідносинах '.

Обговорюючи пропозиції щодо контролю виконання сво­їх зобов'язань з прав людини, держави - учасниці Віден­ської зустрічі НБСЄ прийняли у 1989 р. Підсумковий доку­мент Віденської зустрічі ², в якому зобов'язались обмінюва­тися інформацією і відповідати на запити одне одного щодо ситуації з правами людини на їх території. Вони також пого­дились проводити двосторонні зустрічі з вивчення питань щодо людського виміру НБСЄ, зокрема ситуації та конкретні ви­падки, пов'язані з порушенням прав окремих людей, з метою розв'язання цих проблем. Будь-яка держава-учасниця може привернути увагу інших держав-учасниць до цих ситуацій та

¹ Заключний акт НБСЄ (Витяги) // Права людини. Міжнародні договори
України...- Вказ. праця.- С. 181-192.

² Сопс1исНп£ Ооситепї оі іЬе Уіеппа Мееііпе оп ІЬе їоііош-ир їо іЬе
Сопіегепсе // Нитап Ш^пів іп Іпїегпаиопаі Ьа\у...- Ор. сі*.— Р. 403-423.

випадків, а також поширювати інформацію щодо них на зу­стрічах Конференції з людського виміру та на інших зустрі­чах НБСЄ. Підсумковий документ Копенгагенської зустрічі НБСЄ 1990 р. ¹, Московський документ 1991 р., Празький до­кумент 1992 р. ² стали новими віхами в еволюції зобов'язань щодо людського виміру НБСЄ і підтвердили, що ці зобов'я­зання не належать до внутрішніх справ держав.

У Паризькій хартії для нової Європи, прийнятій 21 листо­пада 1990 р., ще раз підтверджується, що права людини й основні свободи належать кожній людині від народження, є невід'ємними і гарантуються законом. їх захист і сприяння їм -найперший обов'язок уряду ³. Згідно з цим документом утво­рюється низка важливих для моніторингу прав людини орга­нів, зокрема Парламентська асамблея НБСЄ, Бюро вільних виборів (ОШсе £ог Ггее Еіесііопз) у Варшаві, яке з часом пере­творилось у Бюро демократичних інституцій та прав людини, Центр попередження конфліктів у Відні.

Вже з 1990 р., після Паризької зустрічі НБСЄ, почався про­цес її трансформації у дійсно ефективну структуру, здатну забез­печити стабільність на континенті. Ця структура почала харак­теризуватись як угода, що діє на засадах ст. 8 Статуту ООН, в якій ідеться про регіональні організації, діяльність яких повин­на відповідати головній меті ООН ⁴. Починаючи із зустрічі НБСЄ у Гельсінкі 1992 р. з'являються й певні механізми та інститути. Так, було засновано пост Верховного комісара у справах націо­нальних меншин (далі - ВКСНМ), головною метою якого є запо­бігання виникненню осередків напруженості і конфліктів, пов'я­заних із неврегульованістю прав національних меншин. Оскіль­ки актуальною в Європі стала проблема миротворення і врегулю­вання криз, виникла необхідність перетворення НБСЄ з форуму на організацію, що і сталось на зустрічі у Будапешті 1994 р. В. Крижанівський називає НБСЄ насамперед унікальним превен­тивним потенціалом, позаяк тільки-но десь виникає осередок напруженості, одразу на місце подій направляється місія експе­ртів з представників різних держав - учасниць Наради. Місія допомагає місцевій владі врегулювати непорозуміння чи то в справі кордонів, чи щодо національних меншин ⁵.

¹ Воситеп* оі ііае СорепЬаееп Мееііп£ оі іпе Соп£егепсе оп 1,Ье Нитап
Оітепзіоп о£ *Ье С8СЕ // И.- Р. 424-448.

² Пражский документ о дальнейшем развитии институтов и структур
СБСЕ. ЗО января 1992 г. // Международное сотрудничество в области прав
человека. Документьі и материальї.- М., 1993.- С. 393-398.

³ СЬаіЧег оі Рагіз їог а Кете Еигоре // Нитап ШеЬїз іп Іпїегпаиопаі
п...- Ор. сії.- Р. 449-450.

⁴ Була б політична воля // Політика і час- 1995.- № 1.- С. 12..де.»

⁵ Там само.- № 1.- С. 15. _; Г

європейська система захисту
° прав людини

У результаті подій кінця 80-х - початку 90-х років на схо­ді Європи соціально-політичні відмінності західноєвропейських та східноєвропейських держав стали стиратися. Поступово визрівають політичні передумови інтеграції всієї Європи, щ₀ неминуче приведе до утворення єдиного європейського право­вого простору і створення єдиних умов для ефективного захи­сту основних прав і свобод людини ¹. Цей процес підтверджу­ється підписанням Санкт-петербурзької декларації у липні 1999 р. на восьмій щорічній сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, Хартії Європейської безпеки на XXI століття на саміті ОБСЄ у Стамбулі в листопаді 1999 р.

Європейська регіональна система права також передбачає охорону культурних цінностей народів. Це міжнародно-правові акти в рамках НБСЄ і Ради Європи. Серед останніх згадаємо Європейську культурну конвенцію 1954 р., Європейську конвен­цію про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 р. та ін. Конвенція 1985 р., зокрема, передбачає виконання судо­вих рішень щодо правопорушень у царині культурних ціннос­тей, винесених компетентними органами сторони, яка зверта­ється з клопотанням, з метою накладення арешту чи повернен­ня культурних цінностей, що знаходяться на території сторо­ни, до якої звернене клопотання, стосовно особи, вказаної судовим рішенням, або іншої визначеної законом особи ².

Рада Європи на сьогодні є найважливішою інституцією захисту прав людини в Європі. Вона тісно співпрацює з Європейським Союзом, який вимагає, щоб його члени дотримувались стан­дартів демократії та захисту прав людини Ради Європи. Сам Європейський Союз не може ста­ти стороною міжнародного договору, однак, як зазначено у ст. 6 Амстердамського договору, Єв­ропейський Союз поважає основні права та сво­боди, сформульовані Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Отже, без повної узгодженості з принципами захисту прав людини Ради Європи неможлива реальна спів­праця з Європейським Союзом.

Зрозуміло, що за п'ятдесятилітню історію захист прав людини в рамках Ради Європи

Е. А. Лукашева.— М.:

'Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. ^^

Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 518.

² Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей від 23 червня 1985 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах.- Вказ. праця,- С. 307.

вийшов далеко за межі тільки Європейської конвенції. Що найважливіше, він став частиною національних законодавств, що і необхідно для його ефективності. Серед основних прин­ципів захисту прав людини, вироблених Радою Європи, виді­ляють принципи демократії та верховенства права. Згідно зі ст. З Статуту Ради Європи «кожен член Ради Європи повинен визнати принципи верховенства права і здійснення прав лю­дини та основних свобод усіма особами, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в до­сягненні мети Ради Європи» ¹. Під демократією маються на увазі не тільки регулярні вибори, а й демократична конститу­ція, котра передбачає поділ влад, і подальше законодавство, котре цей поділ підтримує, і спеціальні регулювання, котрі торкаються основних учасників політичної системи - політич­них партій. Законом повинні регулюватися їх вільне утворен­ня, існування та створення умов для громадської діяльності. І це питання не тільки демократії, а й прав людини в політич­ній сфері. Це торкається права людей брати участь у політич­ному процесі, утворювати політичні партії, вільно висловлю­вати політичні погляди, обираючи членів цих партій до пар­ламенту. Без чітко структурованої плюралістичної та вільної партійної системи демократія неможлива ².

Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Євро­пи ще у липні 1992 р. Однак тільки з кінця 1994 р. взаємини України та Ради Європи почали розвиватися динамічно. З січ­ня 1995 р. при Раді Європи розпочала роботу місія постійного спостерігача України. Було розроблено Програму спільних дій між Україною та Радою Європи, яка мала на меті розвиток діалогу між Україною та цією організацією, реформування українського законодавства відповідно до стандартів Ради Єв­ропи тощо. 26 вересня 1995 р. ПАРЄ прийняла Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до РЄ, у якому, проаналізувавши конституційну ситуацію в Україні, зокрема у тому, що стосу­ється поділу влади, захисту прав людини та перспектив здійс­нення швидких економічних реформ, а також кроки, які Укра­їна на той час вже здійснила на шляху зближення з Радою Європи, рекомендувала Комітетові Міністрів запросити Укра­їну стати членом Ради Європи ³.

¹ \¥у<іга О. Ргіпсіріез оі Нитап КІ£ПІ8 Рго£есі,іоп іп ІЬе МетЬег Соиігігіез °ї іЬе Соипсіі о£ Еигоре // Зетіпаг оі іпе УегкЬоупа Касіа оі ХЛсгаіпе аші *Ье Соипсіі ої Еигоре оп їЬе Ье£а1 Ргоіесііоп оі Нитап КіеЬіз.- Куіу, 11 Липе 1999.