Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 11 Міжнародне карне право

Протягом століть міжнародне право обмежувалося регулюванням відносин між державами і не займалось індивідами. Відповідно, на індивідів не покладались жодні міжнародні зобов'язання. Основним винятком було визнання піратства як злочину за міжнародним правом. Міжнародний характер цього злочину походив від волі міжнародного співтовариства. Однак іншим важливим моментом був той, що, оскільки не існувало міжнародного карного трибуналу, міжнародне співтовариство було вимушене дозволити внутрішньодержавним судам розглядати справи піратства. Після створення Нюрнберзького трибуналу розвиток міжнародного карного ' права пішов двома шляхами. По-перше, розвивалось поняття злочину за міжнародним правом, яке стосувалось такої поведінки злочинця, яка могла б і мала бути предметом розгляду міжнародного права. По-друге, створювались час від часу міжнародні трибунали, однак в інтервалах

¹ Ми використовуємо термін «карне право», а не звичний у радянській науці термін «кримінальне право» (калька з англійського сгітіпаї Іате), оскільки вважаємо, що термін «карне право» точніше передає поняття, яке ним позначається. «Новий тлумачний словник української мови» (К.: Аконіт, 1998) тлумачить термін «кримінальний» як «карний», «такий, у якому описуються карні злочини та їх розслідування». Виходячи із тлумачення терміна «кримінал» як «карний злочин», термін «кримінальне право» слід тлумачити як «злочинне право», що не відповідає значенню аналізованого поняття. Зауважимо, що новоутворений орган міжнародної кримінальної юрисдикції ІгЛегпаііопаі Сгітіпаї СоигЬ українською мовою переклали як Міжнародний карний суд, що свідчить про переосмислення використання терміна «кримінальне право». Разом з тим у назвах відповідних національних законодавчих актів та міжнародних конвенцій, які ратифіковані Україною, ми використовуємо термін «кримінальний», як-от «Кримінальний кодекс» тощо до офіційного внесення термінологічних змін у цих назвах.

11.1,

Розвиток міжнародного карного права

між ними справи продовжували розглядатись державними судовими органами '. Розвиток міжнародного карного права, як правило, йшов таким шляхом: приймався міжнародно-правовий акт, в якому давалось визначення певного виду злочину, наприклад геноциду; передбачалось покарання за нього, яке покладалось на внутрішньодержавні трибунали. У цій еволюції міжнародного карного права Ф. Хассан виділяє три види міжнародних договорів, які передбачали карну відповідальність: 1) за урядові дії; 2) за акти тероризму проти цивільних; 3) за злочини, аналогічні тим, що передбачені внутрішнім карним правом і які набули транснаціонального характеру ². Боротьба зі злочинністю розвивається на основі двостороннього співробітництва держав, на регіональному рівні та на основі багатосторонніх угод. Так, у 1971 р. чотирнадцять держав -членів Організації американських держав підписали у Вашингтоні Конвенцію про попередження актів тероризму та покарання за їх вчинення.

На Європейському континенті по лінії Ради Європи були прийняті такі конвенції: «Про видачу правопорушників» (1957 р.) та Додаткові протоколи 1975 р. і 1978 р. до неї, «Про взаємну допомогу у кримінальних справах» (1959 р.) та Додатковий протокол 1978 р до цієї Конвенції, «Про визнання вироків у кримінальних справах»; «Про передачу провадження у кримінальних справах» (1972 р.), «Про передачу засуджених осіб» (1983 р.). Всі ці конвенції були ратифіковані Україною ³. 15 грудня 1999 р. було прийнято закони України про внесення зміни до статті 1 вказних вище законів України про ратифікацію Європейських конвенцій 1959 р. ⁴ і 1957 р. ⁵ та до Закону України про при-

¹ Назап Р. ТКе ТЬеогеіісаі Вазіз оі Рипізптепі; іп Іпіегпаііопаі Сгітіпаї
Ьачг /І Сазе "^Уезіегп Кезегуе Лоигпаі оі Іпі. Ь.- 1983.- V. 15.- Р. 42.

²И.- С. 43-45.

³Див.: Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про
взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік та Додаткового протоколу
1978 року до Конвенції» // ВВР.- 1998.- № 23.- Ст. 130; Закон України
«Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957
рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978
року до Конвенції» // ВВР.- 1998.- № 23.- Ст. 129; Закон України «Про
приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у
кримінальних справах, 1972 рік» // ВВР.- 1995.- № 31.- Ст. 250.

⁴Закон України «Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про
ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних
справах, 1959 рік та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» //
Урядовий кур'єр.— 29 груд. 1999.— № 245.- Орієнтир.— С. 5.

⁵Закон України «Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про
ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік,
додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року
до Конвенції» // Там само.

єднання України до згаданої Європейської конвенції 1972 р.¹. Ці зміни стосуються органів, на які покладаються повноваження за цими конвенціями. А саме, повноваження щодо доручень, запитів та клопотань судів покладаються на Міністерство юстиції України, а щодо доручень органів досудового слідства -на Генеральну прокуратуру України. Крім того, у рамках Ради Європи були також прийняті конвенції «Про правопорушення щодо культурних цінностей» (1985 р.), «Про відмивання, виявлення, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» (1990 р.)², тощо. Важливим стало приєднання України до Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (надалі - Європейська конвенція про катування) 1987 р. Закон України про приєднання до цієї Конвенції було прийнято 24 січня 1997 р., а 5 травня 1997 р. ратифікаційні грамоти були передані Генеральному секретареві Ради Європи. 26 січня 1998 р. Україна також підписала Протокол № 1 та Протокол № 2 до Європейської конвенції про катування. Співробітництво у галузі карного права розвивається і в рамках СНД. У 1993 р. в Мінську держави СНД (крім Азербайджану) підписали Конвенцію про правову допомогу з цивільних, сімейних та кримінальних справ.

Проте оскільки деякі злочини торкаються інтересів всього світового співтовариства, обмежитись двосторонніми чи регіональними угодами недостатньо. Ми вже згадували про найдавніший міжнародний злочин - морське піратство, який не втратив своєї «актуальності» і сьогодні: в Конвенції ООН з морського права 1982 р. також містяться положення про боротьбу

з ним.

Ще на Віденському конгресі в 1815 р. було прийнято перший акт про скасування торгівлі неграми-рабами, і в розвиток цього акта в 1841 р. п'ять держав підписали договір, який забороняв перевозити в Америку негрів-рабів. В документах, прийнятих на Берлінській конференції у 1885 р. та на Брюссельській конференції 1890 р. про боротьбу з работоргівлею, остання розглядається як злочин. Чіткіше це було закріплено в Конвенції про рабство, підписаній у 1926 р. під егідою Ліги Націй, та в Протоколі 1953 р., який вніс зміни до цієї Конвенції. УРСР ратифікувала цю Конвенцію зі змінами, внесеними

¹Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про приєднання
України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних
справах"», 1972 р. // Там само.

²Закон України про приєднання від 15 вересня 1995 р., підписано З—
31 травня 1997 р., 26 січня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Генераль
ному секретареві Ради Європи, дата набуття чинності в Україні - 1 травня
1998 р.

РОЗДІЛ 11

міжнародне і І *5 карне право | ОО_

Протоколом 1953 р. Поза законом було поставлено не тільки работоргівлю, а й саме рабство. Ця проблема знову стала предметом розгляду в Спеціальному комітеті з питань рабства, створеному ЕКОСОР. У 1956 р. була скликана Женевська конференція про боротьбу з рабством, на якій було прийнято Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства. УРСР ратифікувала цю Конвенцію 31 жовтня 1958 р.

Вже в рамках Ліги Націй держави вели боротьбу з торгівлею жінками та дітьми. У 1949 р. було прийнято Конвенцію ООН про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, яка була підписана УРСР 15 листопада 1954 р. і набула чинності для УРСР 15 лютого 1955 р.

В рамках ООН продовжилось співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю. Важливим етапом стало прийняття Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 р., яка була ратифікована УРСР у 1954 р. В цьому ж ряду перебуває і Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., ратифікована УРСР 21 січня 1969 р. Боротьба в рамках ООН розгорнулась також проти політики апартеїду і привела до прийняття в 1973 р. Конвенції про запобігання злочинові апартеїду та покарання за нього. У 1984 р. було прийнято Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Ці Конвеції також були ратифіковані УРСР, і про них йтиметься нижче.

Міжнародна практика останніх десятиліть свідчить про появу значної кількості нових злочинів, які зачіпають інтереси осіб у найрізноманітніших сферах. Так, у 1973 р. в Нью-Йорку була відкрита для підписання Конвенція про попередження та покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, включаючи дипломатичних агентів. У 1979 р. ГА ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з захопленням заручників. У 1980 р. у Відні відкрита для підписання Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, а 1988 р. на конференції в Римі були прийняті Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, і Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі. У 1989 р. ГА ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та навчанням найманців. Прийнято низку багатосторонніх конвенцій, що мають на меті гарантувати безпеку цивільної авіації. Разом з тим триває боротьба з тими видами злочинів, які не відрізняються новизною. До них, в першу чергу, відноситься боротьба з обігом наркотиків, з міжнародним тероризмом тощо.

РОЗДІЛ 1 1

Іншим напрямком розвитку міжнародного карного права є створення міжнародних карних трибуналів, починаючи від Нюрнберзького трибуналу 1945 р. до Міжнародного карного суДУ> Статут якого був прийнятий у липні 1998 р. в Римі.

11.2.

Обов'язок покарання за грубі порушення прав людини попереднім режимом за міжнародним правом

Надзвичайно актуальною проблемою нині є обов'язок покарання за грубі порушення прав людини попереднім режимом і відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої цими порушеннями, згідно з міжнародним правом ¹. Висловлюються аргументи за та проти існування в міжнародному праві обов'язку держав покарати за серйозні порушення прав людини попереднім режимом. Серед джерел, які підтверджують існування цього обов'язку, зазначаються положення міжнародних договорів, практика контрольних та правозахисних органів, практика держав, тобто джерела як договірного, так і звичаєвого міжнародного права. Як відомо, звичаєве міжнародне право виникає з практики держав, якій слідують з почуття правового обов'язку, що становить об'єктивний аспект, а також із суб'єктивного аспекту — оріпіо іигіз, який підтверджує, що держави діють так, бо переконані, що зобов'язані це робити.

Для більшості правників існування обов'язку притягнення до кримінальної відповідальності за грубі порушення прав людини попереднім режимом не викликає сумніву ². Як стверджує професор М. Ш. Бассіу-ні, злочини проти людства, геноцид, військові злочини та катування є міжнародними злочинами, що досягли рівня ]из со£епв. Внаслідок цього виникає обов'язок покарати або видати злочинця, скасувати терміни давності, позбавити імунітету винних вищих посадових осіб аж до глав держав. За міжнародним правом ці зобов'язання вважаються зобов'язаннями ег£а

¹ Див.: Антонович М. Обов'язок покарання за серйозні порушення прав людини попереднім режимом згідно з міжнародним правом // Наук, записки НаУКМА.- 1999.- Т. 8.- С. 62-64.

²Див.: ОгепШскег В. Р. 8еШіп£ Ассоипіз: ТЬе Оиіу їо Ргозесиіе Нитап Ш§п*8 Уіоіаіїопз оі а Ргіог Несіте // Уаіе Ь. «І.- 1991.- V. 100.- Р. 2552; Кокі-Аггіага N. Зіаіе КезропзіЬііНу £о Іпуезїїеаїе апсі Ргозесиїе Сгауе Нитап Ш&ПІ.5 Уіоіаііопз іп Іпіегпаиопаі Ьалу // СаПіогпіа Ь. Кеу.- 1990.- V. 78.-Р. 449; Кокоіі ^. N0 Ітрипіїу іог Нитап Кіепїз Уіоіаїіопз іп іпе Атегісаз // Нит. ІМз Ь. 3.- 1993.- V. 14.- Р. 153.

міжнародне і карне право |

отпез, наслідком чого є неприпустимість безкарності за такі злочини '.

Інша група правників обережніша у виборі термінології і говорить не про обов'язок притягнення до кримінальної від. повідальності за порушення прав людини, а про появу в міжнародному праві обов'язку держав відреагувати на масові та систематичні порушення основних прав ².

З іншого боку, група вчених-правників досить скептично ставиться до існування в міжнародному праві норми, що встановлює обов'язок нового уряду притягти до карної відповідальності за попередні порушення прав людини. Як стверджує професор М. Счарф, за винятком низки резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, практика держав ще не підтверджує існування у міжнародному звичаєвому праві обов'язку утримуватись від амністування за такі злочини ³. Однак практика держав, котра підтверджує існування обов'язку розслідувати та покарати за грубі порушення прав людини попереднім режимом, хоч і обмежена, все ж існує. Ба навіть ті держави, де уряди прийняли закони про амністію, не заперечили існування такого обов'язку, а швидше намагались виправдати свої дії обставинами, що склалися. Звичайно, можуть існувати різні проблеми та способи їх вирішення, однак сам факт існування у міжнародному праві обов'язку покарати винних у порушенні прав людини попереднім режимом є надзвичайно важливим для молодих демократій, котрі намагаються встановити справедливість. Міжнародне співтовариство шляхом зовнішнього політичного тиску може сприяти виконанню цього обов'язку. Так, якби умовою вступу до Ради Європи посткомуністичних держав, зокрема України, було виконання ними обов'язку покарання за грубі порушення прав людини попереднім режимом, вони зробили б куди більше у цьому сенсі.

Серед джерел, які підтверджують появу обов'язку держави розслідувати, притягти до кримінальної відповідальності за порушення прав людини попереднім режимом та забезпечити відшкодування збитків згідно із звичаєвим міжнародним правом, можна зазначити положення договорів, дипломатичну практику, звичаєве право, що пов'язане зі злочинами проти людства, практику трибуналів тощо.

¹ Ваззіоипі М. СН. 8еагсЬіп£ іог Реасе апсі Аспіеуіпе.їизїїсе: Тпе Меесі іог
АссоипїаЬііНу // Ьа^ аші Сопіетрогагу РгоЬіетз.- 1996.- V. 59.- Р. 17.

²Див.: Мепйег ^. Е. АссоиігіаЬііНу іот Раз* АЬизез // Нитап Кі£№
С}иаг*ег1у.- 1997.- V. 19.- Р. 259.

³ Зскагі М. Тпе Ье«ег оі іпе Ьачг: Тпе Зсоре оі іЬе Іпі;егпа*іопа1 Ье£а1
ОЬ1І£а*іоп (;о Ргозеси^е Нитап КіеШз Сгітез // Ьаш апсі Соп1,етрогагу
РгоЬіетз.- 1996.- V. 59.- Р. 59.

РОЗДІЛ 1 1

Низка міжнародних договорів включає твердження про обов'язок покарання за грубі порушення прав людини. З одного боку, такі універсальні та регіональні договори загального характеру, як МПГПІІ, Міжамериканська конвенція про права людини, Європейська конвенція, хоч експліцитно і не вимагають покарати за порушення прав людини, містять норми щодо поваги та забезпечення включених у них прав. Розбіжності існують щодо можливої інтерпретації обов'язку забезпечити права людини.

З іншого боку, Конвенція ООН про геноцид, Конвенція проти катувань та інші конвенції передбачають обов'язок покарати осіб, винних у вчиненні відповідних злочинів, незалежно від того, є вони державними службовцями чи приватними особами.

Існування обов'язку покарати за порушення прав людини підтверджується також рішеннями Комітету ООН з прав людини, Міжамериканського суду з прав людини, Європейського суду з прав людини. Так, у справі МиіеЬа V. 2аіге Комітет з прав людини закликав Заїр як державу, що є стороною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, «забезпечити фактичне відшкодування збитків жертві», включно з компенсацією за фізичні та розумові ушкодження і страждання, що були спричинені нелюдським поводженням, провести розслідування обставин катувань, покарати винних у катуванні, а також вжити заходів для того, щоб подібні порушення не трапились у майбутньому '.

У справі Міжамериканського суду з прав людини Уеіаздиег Коо!гІ£ие2 Сазе обов'язок держави забезпечити дотримання прав людини було витлумачено як такий, що передбачає попередження, розслідування, притягнення до відповідальності та покарання за порушення прав людини ².

Важливим джерелом, котре свідчить про існування обов'язку покарання за порушення прав людини попереднім режимом згідно з міжнародним правом, є практика держав. Як приклад Держави, яка виконала цей міжнародний обов'язок, можна навести Грецію. У жовтні 1974 р. уряд Греції видав декрет, згідно з яким злочини диктаторського режиму не могли підлягати амністії, винні у цих злочинах мали бути засуджені, а колишні високі посадові особи втрачали свої пенсії. У січні 1975 року грецький парламент вирішив, що злочини хунти, починаючи з 1967 року, не підлягатимуть жодним термінам давності³.

V. 2аіге, Сотт. N0. 124/1982, 39 II.N. С.А.О.К. 8ирр. N0. 40 Аппех XIII, ЦШ. Бос. А/39/40 (1984).

²Уе^ие2 Косігіеиех Сазе, Іпїег-Ат. Є*. Н.К. (зег.С) N0. 4, рага. 174 (1988).

³ Нєгіг ^., есі. Ггот ВісіаїогзЬір 1ю Оетосгасу: Соріп^ шііЬ іЬе Ье^асіез °ї АиіЬогііагіапізт апсі Тоіаіііагіапізт.- 1982.- Р. 258-265.

міжнародне л / ~]

карне право | О/ ___________

Іншим прикладом виконання обов'язку покарання за порушення прав людини попереднім режимом є прийняття законів про нелегальність колишніх правлячих комуністичних партій у державах Центральної та Східної Європи або видання декретів, що забороняють комуністичні організації як такі, що несуть відповідальність за злочини проти власних народів. Так, у 1993 році в Чеській республіці було прийнято Закон про нелегальність комуністичного режиму та опір йому, який оголосив режим, базований на комуністичній ідеології, що керував державою від лютого 1948 року до листопада 1989 року, кримінальним та незаконним '. Аналогічно тому, як оголошення поза законом націонал-соціалістичної німецької робітничої партії та пропаганди нацистської ідеології неодноразово використовувалось для заборони подібних партій у майбутньому, закон про нелегітимність комуністичної партії може послужити правовою підставою її ліквідації в майбутньому.

Поширеною формою подолання наслідків минулого стало прийняття законів про люстрацію в центральних та східноєвропейських державах, згідно з якими вищі партійні службовці, працівники служб національної безпеки, агенти, співробітники та інформатори секретних служб не можуть посідати керівні посади в державній адміністрації, армії, обиратись до парламенту.

Отже, міжнародні договори, рішення правозахисних та судових міжнародних органів, практика держав підтверджують існування в міжнародному праві обов'язку держав покарати за грубі порушення прав людини попереднім режимом. Це необхідно для того, щоб історія не повторилась у майбутньому, а також для відшкодування хоча б моральної шкоди мільйонам жертв диктаторських режимів.

¹ СЬесЬ КериЬііс: Асі оп 4Ье ШедоШу оі і\іе Соттипізі Ке^іте аші Ке8І8*апсе ію II. Ас* N0. 198/1993 (<Іи1у 9, 1993) // Ктііт. N. ей. Тгапзіііопаі •Іизіісе: Но№ Етег£іп£ Оетосгасіез Кескоп туііЬ Когтег Ке^ітез.— V. 3.~~ ■\УазЬіп£іюп, В. С: ШНегі 8Шез ІпзШ;и1;е оі Реасе Ргезз, 1995.- Р. 367.

________ 168

Розділ 12

Дипломатичне

⇐ Предыдущая 22 23 24 25 262728 29 30 31 Следующая ⇒