Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Виборча система в Україні.

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».

Запитання

1. Чи добре, коли всі керують?

2. Якщо в машині кожен намагатиметься виконати роль шофера, чи може це призвести до катастрофи?

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395 рр. до н. е.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той віддає шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою) афінянам і говорить про особливості афінської демократії.

«... Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність...У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого ми обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо законів, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не призводить нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими до впливу. Ми вважаємо, що багатство треба використовувати розумно, а не обирати його за об’єкт для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особливість. Ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що це взагалі не справа...»

Платон (427-347 рр. до н. е.) виділяв п’ять форм правління: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія — надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику — змішаний державний устрій, а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або атіміі (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія». Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (ПІ. Монтеск’є), участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль вбачав у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчіль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».

►► Демократичний політичний режим

У сучасній політології виділяють три політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний.

Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. demos — народ + kratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Характерні ознаки режиму:

• народ — джерело влади;

• поділ влади (законодавча, виконавча, судова);

• правова держава;

• права особистості закріплені законом і гарантовані;

• громадянське суспільство;

• демократичні вибори до органів державної влади;

• політичний плюралізм;

• конкурентна багатопартійна система;

• легальна опозиція;

• ЗМІ вільні від цензури;

• дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом;

• підтримання правопорядку — функції міліції та суду;

• відсутність офіційної ідеології;

• церква відокремлена від держави.

IV. Підсумок пари

Бесіда

1. Що таке політичний режим?

2. Які форми політичних режимів ви знаєте?

3. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

4. Як можна охарактеризувати сучасну Україну?

Робота в групах

До уваги учнів пропонуємо висловлювання давньогрецького філософа Платона: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою».

1-ша і 3-тя групи наводять по три аргументи, погоджуючись з Платоном;

2 га і 4-та групи наводять по три аргументи, спростовуючи точку зору Платона.

►► Вибори як інструмент демократії

Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів. основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід’ємно належить народу, який с джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.

З часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об’єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:

• норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов’язані із власне процедурою проведення виборів;

• норми, що визначають коло осіб, яких наділяють активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування;

• норми, що визначають коло осіб, яких наділяють пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраними до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну посаду.

Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин, а згодом і воєначальників. Для прийняття рішень під час народних зборів використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить власне поняття «голосувати»— подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, щоби визначити, скільки осіб було «за», а скільки — «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, с виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. elector — виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права.

Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії. Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним чином в ході пошуку найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

За мажоритарної системи (від франц. maqorite — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закопу, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо вказувати на відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість мас скласти 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3, 3/4 від загального числа поданих голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар’єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб брати участь у розподілі депутатських мандатів.

Приклади систем виборів:

• мажоритарна система відносної більшості (наприклад, СІІІА, Великобританія, Канада. Індія);

• мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);

• пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);

• система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

• обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

— Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демократії в державі?

►► Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначається як врегульована законом та Асоціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки та проведення виборів в державі і в самоврядні органи.

Колективна робота

— Уявіть себе групою міністрів, перед якими стоїть завдання обрати план проведення виборів.

1. Призначення виборів.

2. Утворення виборчих округів.

3. Створення виборчих органів.

4. Регістрація виборців.

5. Висування кандидатів.

6. Агітаційна кампанія (виступи з програмовими заявами, відкриті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.)

7. Голосування.

8. Підрахування голосів і підсумків голосування.

9. Повторні вибори.

10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.

IV. Підсумок пари

На цьому уроці ми ставили за мету активізувати вашу громадянську позицію, переконати всіх в необхідності виконувати свій громадянський обов’язок, голосуючи на виборах. Уже за рік ви станете повноправними громадянами своєї країни і зможете реалізувати виборче право. Ви маєте усвідомити, що від позиції кожної людини залежить збереження й розвиток демократичних процесів в Україні. Чим більше виборців прийдуть на вибори і добровільно віддадуть свої голоси за будь-якого з кандидатів, тим менше буде можливостей фальсифікації і обману.

Потрібно пам’ятати, що ваш голос можуть використати для недобросовісних підтасовок результатів виборів. Ваша громадянська позиція — це усвідомлена відповідальність за все, що відбувається в нашій країні.

Бесіда

1. Чи завжди вибори с демократичними?

2. Чому важливо брати участь у голосуванні?

3. Чи можна людину примусити голосувати?

А. Чи можна притягнути до відповідальності за неучасть у виборах?

5. Чому паспорт людина отримує в 16 років, а право обирати — лише у 18?

6. Що таке політичний режим?

7. Які форми політичних режимів ви знаєте?

8. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

9. Як можна охарактеризувати стан демократії в сучасній Україні?

⇐ Предыдущая 19 20 21 22 232425 26 27 28 Следующая ⇒