Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тарифи по вексельних операціях, що надаються корпоративним клієнтам (по даним ПриватБанку) 5 страница

Перш за все особливу увагу банк повинен приділяти ста
кредитоспроможності позичальника

Об'єктом контролю мають бути також інші показники звітності клієнта.

Важливим є також оперативний контроль за станом заборгованості кредитом.

Всі наведені вище умови кредитування у формі овердрафту мають бут; детально описані в договорі, який укладається між банком і клієнтом.

Форфейтинг — це кредитування постачальника (експортера) шляхом придбання векселів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які надаються у валюті, де форма трансформації комерційною кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Форфейтинг — це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі, її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.

Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, коли почав формуватися механізм Форфейтингу, ринок продавців товарів виробничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався посиленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традиційного 90 — 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінансових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що експортують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових кредитів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, були не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейтування.

З часом стало очевидним, що цей механізм потребує створення в межах традиційної функціональної структури банку спеціального підрозділу — філії, згодом почали створюватися і спеціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.

Механізм здійснення операцій форфейгингу передбачає, що експортер виконав свої зобов'язання за контрастом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів (рис. 11). Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе комерційний ризик, пов'язаний з неплатоспроможністю Імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.

Рис.11 Схема здійснення операцій форфейтування.

Якщо імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репутацію, форфейтер вимагає в банку країни, імпортера гарантію у формі авалю або безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче придбати. Виконання цієї умови має особливе значення з огляду на необоротність угоди, тому що в разі неплатежу боржником форфейтер як на свою єдину гарантію може покластися тільки на цю форму банківської гарантії. Форфейтер при покупці боргових вимог відраховує відсотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У цьому випадку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару та правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом з наявністю фіксованої ставки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг досить привабливим видом фінансування. Форфейтер може зберігати придбані документи (витрачені ним кошти будуть розглядатися в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх іншому форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням терміну платежу кінцевий власник документів пред'являє їх у банк для оплати.

Джерелом коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейтингу, слугує ринок євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем процента за середньостроковими кредитами на цьому ринку.

На відміну від традиційного обліку векселів, форфейтування застосовується, як правило, при поставках обладнання на великі суми з тривалою розстрочкою платежу - від 6 місяців до 5-7 років, понад традиційні 90 чи 180 днів. Проте кожен форфейтер установлює свої тимчасові межі, виходячи переважно з ринкових умов для певної угоди та містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідний для переобліку векселів. Форфейтер купує боргові вимоги за вирахуванням процентів за весь термін. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в готівкову, що вигідно для експортера

У банківській практиці форфейтинг - це купівля векселів, інших боргових та платіжних документів на повний термін за попередньо встановленими умовами. Покупець цих вимог бере на себе комерційні ризики, пов'язані з неплатоспроможністю імпортерів без права регресу цих документів на попереднього власника.

Отже, форфейтування є юридичне найпоширенішим засобом рефінансування комерційного кредиту. Переваги його, особливо для сільськогосподарських підприємств-експортерів, пов'язані, у першу чергу, із повним перенесенням валютних, комерційних, політичних, переказних та інших видів ризику на форфейтера (банк), що робить форфейтування найкращим видом кредиту для продавця. З погляду ризикованості кредиту форфейтування містить для аграрних підприємств і переваги, і недоліки. Переваги форфейтування для підприємств агропромислового комплексу полягають у:

- спрощенні балансового співвідношення можливих зобов'язань;

- поліпшенні стану ліквідності (ці дві переваги важливі за зростаючої заборгованості, особливо експортерів);

зменшенні можливості втрат, пов'язаних лише з частковим державним або приватним страхуванням, і можливими ускладненнями із ліквідністю, неминучими у період пред'явлення застрахованих раніше вимог;

відсутності ризиків, пов'язаних з коливанням відсоткових ставок;

відсутності ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннями валют і зміною фінансового стану боржника;

відсутності ризиків і втрат, пов'язаних із діяльністю кредитних органів і стягненням грошей за векселями та іншими платіжними документами.

Недоліки для підприємств АПК зводяться до можливих відносно високих витрат з передання ризиків форфейтеру. Але користуючись форфейтуванням, підприємство виходить із стратегічних міркувань, на підставі яких форфейтування може виявитись дуже вигідним для нього.

Складна економічна ситуація, що склалася в Україні у всіх підрозділах господарського комплексу, є дуже несприятливою для довгострокового кредитування - частка довгострокових кредитів банків на сьогоднішній день становить 5-7% від загального числа кредитних операцій. Але кілька слів про один з найбільш поширених довгострокових кредитів на території України - контокорентний кредит - треба сказати. Контокорент - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства.

Даний кредит видається в межах визначеного в договорі ліміту, який встановлюється позичальнику залежно від його фінансового стану і репутації. Плата за цей кредит визначається виходячи з діючої відсоткової ставки, обсягу та строку кредиту, фактично використаного клієнтом. Аналізуючи вигідність даного виду кредиту, слід підкреслити те, що для банку він є вигідним, адже за ним сплачуються чи не найвищі проценти, що забезпечує високий прибуток; а для підприємства вигідність контокорентного кредиту полягає в тому, що суми на цільове призначення використовуються в межах потреби, що дозволяє не платити проценти за невикористані грошові кошти.

Але підписання договору про довгострокове кредитування - досить трудомісткий та складний процес, який виконують досвідчені економісти, і перш ніж взяти такий кредит потрібно звернутись до фахівців у цій галузі.[17]

Контокорентний кредит передбачає відкриття банком контокорентного рахунку, з якого здійснюються платежі клієнта у межах обумовленого ліміту, та на який зараховуються надходження клієнту, в тому числі і в рахунок погашення кредиту. [16]

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України "Про банки і банківську діяльність ", нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди.

Лімітування - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт).

Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. [40,с. 182] Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники,[40,с.181], як:

показники платоспроможності;

показники фінансової стійкості;

показники "солідності" підприємства.

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити, який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. [40] Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи:

копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками

зобов'язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір
застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної
операції;

бухгалтерська звітність за звітний період;

інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки
кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника - лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити:

- отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об'єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках "Чекові книжки", "акредитиви", переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам - клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається "кредитна лінія" в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами:

одночасним внеском по закінченню строку позики;

рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення
позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвиваш свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов'язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. 4.2.Форми забезпеченості повернення короткострокових кредитів.

Майже половину всіх видатків банк здійснює через надання короткострокових кредитів, тому що кредитна діяльність є однією з найважливіших ділянок роботи будь-якого банку. Але на жаль довгострокові кредити поки що займають останнє місце, тобто 4,8% від загального обсягу постачальників, з якими укладаються договори, або від установ банку, що

обслуговують платника. Не викуповуються рахунки постачальників, виставлені на адресу платників, оголошених банком неплатоспроможними, або попереджених про оголошення їх такими. Для попередження можливого ризику вивчають характер господарських зв'язків платника, що склалася практику взаємин з постачальниками, структуру платежів, вид, якість, конкурентноздатність продукції, що поставляється, кількість випадків її повернення, наявність у платників наднормативних запасів продукції, терміни і суми оплачуваних рахунків, облік ризику стихійних лих і погодних аномалій.

Одержуваний банком доход у виді комісійної винагороди в залежності від середньої оборотності коштів у розрахунках у постачальників і ставки 5% річних не відображає ступінь ризику банку за даними операціям і не дає можливість компенсувати ймовірні збитки, як і сума пені, що нараховується в доход банку, при затримці оплати вимоги чи платником плати за гарантію банку.

Збільшення ризику по факторингових операціях відбувається і при гарантії банком оплати рахунків, що надходять на адресу платника від визначених постачальників, при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку і права на одержання кредиту на загальних підставах. Коли банк приймає на себе функцію гаранта, виникає додатковий ризик, зв'язаний з видачею гарантії при настанні заздалегідь погодженої дати.

При покупці банком векселів у постачальників з'являється додатковий

ризик придбання бронзового векселя, неможливості платника сплатити борг після закінчення зазначеного в векселі терміну. Цей ризик запобігається внесенням у договір умови можливого його розриву і припинення оплати рахунків і векселів при виникненні заборгованості банку понад 30 днів із дня витікання терміну векселя. Частково компенсація цього ризику відбувається при підвищенні комісійної винагороди банку за подібні операції до 7 - 8% річних.

Факторинг являє собою інкасування дебіторської заборгованості покупця і є специфічним різновидом короткострокового кредитування і посередницької діяльності.

Факторинг містить у собі:

стягнення (інкасованої) дебіторської заборгованості покупця;

надання продавцю короткострокового кредиту;

3) звільнення продавця від кредитних ризиків по операціям.

Основною метою факторингу є одержання коштів. чи негайно в термін, визначений договором. У результаті продавець не залежить від платоспроможності покупця. Банк укладає договір з покупцем про гарантування його платежів у випадку виникнення фінансових чи труднощів із продавцем і покупцем про переуступку не оплачених у термін платіжних документів факторинговому відділу банку.

При рішенні питання про тім, чи буде факторинговий відділ укладати договір при факторинговому обслуговуванні з постачальником, необхідно одержати інформацію про наступний:

- чи робить фірма продукцію, що користається попитом, чи надає вона

послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні;

які темпи зростання виробництва і чи стійкі їхні перспективи;

на скільки кваліфікований управлінський персонал фірми;

чи налагоджений внутрішній контроль;

на скільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.
Операції факторингу в Українському законодавстві регулюється розділом 43 «Фінансування».

За договором фінансування одна сторона (фінансовий агент) чи передає зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржнику), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання їм чи робіт надання послуг третій особі.

Фінансовими агентами можуть бути чи банки інші кредитні організації, а також комерційні організації, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення даного виду діяльності, тобто факторингу.

Предметом, під які надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу по який уже наступив (існуючі вимоги), так і право на одержання коштів, що виникає в майбутньому (майбутнє вимога).Грошової вимоги фінансовим агентом не допускається, якщо інше не передбачено в договорі.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж фінансовому агенту за умови, що він одержав від клієнта або від фінансового агента письмове повідомлення про поступку грошової вимоги даному інансовому агенту й у повідомленні визначений підмет виконанню грошова вимога, а також зазначений фінансовий агент, якому повинний бути зроблений платіж.

На прохання боржника фінансовий агент зобов'язаний у розумний термін надати боржнику доказ того, що поступка грошової вимоги фінансовому агенту дійсно мала місце.

У випадку звертання фінансового агента до боржника з вимогою здійснити платіж боржник вправі пред'явити до заліку свої грошові вимоги, засновані на договорі з клієнтом, що вже малися в боржника вчасно, коли їм було отримане повідомлення про поступку вимоги фінансовому агенту.

Взаємини банку і продавця по факторингу регулюються договором. При його висновку банк перевіряє кредитоспроможність продавця і покупця і з обліком цього визначає граничну суму по операціях факторингу, у межах якої постачання товарів може провадитися без ризику неотримання платежу. У рамках даної суми банк автоматично оплачує платежі, що перевідступає йому. Договір може бути закритим (конфіденційним) і відкритим. При відкритому договорі дебітор повідомляється про участь у факторингових операціях, а при закритому - дебітори не ставляться в популярність про наявність факторингового договору. У договорі також обмовляється, чи передбачається ні право регресу, тобто зворотної переуступки вимог (повернення їх до продавця).

Отже, факторинг здійснюється в такий спосіб.

Банк здобуває в суб'єкта, що хазяює - продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і протягом 2-3 днів перелічує суб'єкту, що хазяює, 70 - 90 % суми коштів за відвантажену продукцію в момент пред'явлення платіжних документів. Після одержання платежу по цих рахунках від покупців банк перелічує суб'єкту, що хазяює, що залишилися 30-10% суми рахунків за винятком відсотків і комісійних винагород.

Вартість факторингового обслуговування залежить від виду послуг, фінансового положення клієнта і т.п.

При визначенні плати за факторинг варто виходити з прийнятого сторонами відсотка за кредит і середній термін перебування коштів у розрахунках з покупцем.

Наприклад:

Ставка за кредит - 42 % річних. Середній термін оборотності коштів у розрахунках з покупцем-14 днів.

Тоді плата за ці операції складе: 42 х 14 / 360 = 1,63 % суми,прийнятої до оплати факторингу.

Потрібно пам'ятати, що при усій своїй зовнішній простоті, факторинг несе в собі ряд проблем, зв'язаних із грошовим обігом. Відомо, що продукція тільки після «повторного огляду» ринком стає товаром, а при факторингу кошту за відвантажену продукцію продавець одержує до оцінки обсягу і якості її покупцем. Звідси йде погроза утворення помилкових доходів і збільшення грошової маси за рахунок оплати непотрібної чи неякісної продукції і просто безтоварних рахунків.

Від факторингу варто відрізняти сесії.

Сесія (від лат. «поступка») - це передача, чи переуступка, кредитором свого права вимоги грошей, речей і інших цінностей іншій особі.

У системі розрахунків сесія - поступка кредитором свого права вимоги третій особі, передана йому по угоді, наприклад, передача третій особі права (вимоги) на одержання боргів з боржника за визначену винагороду. У цьому змісті сесія - це грошовий сурогат.

Якщо факторинг — це договірне зобов'язання, то сесія — це зобов'язання, передане по угоді.

При сесії надається право, що у момент висновку угоди про його поступку вже належить кредитору на підставі зобов'язання. При факторингу ж може надається право на одержання коштів, що виникне в майбутньому, тобто майбутніх вимог.

Факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих і середніх

підприємств, що традиційно випробують фінансові утруднення через несвоєчасне погашення боргів дебіторами й обмеженості доступних для них джерел.

Джерелами формування коштів для факторингу є власні кошти банку (прибуток, фонди), притягнуті і позикові кошти.

Варто врахувати, що факторингові операції не провадяться:

по боргових зобов'язаннях приватних осіб;

по вимогах, пропонованим бюджетним організаціям;

- по зобов'язаннях підприємств, організацій, знятих банком з чи
кредитування оголошених неплатоспроможними;

по зобов'язаннях чи філій відділень підприємств, організацій;

якщо оплата роботи провадиться чи поетапно авансом у випадку
компенсаційних чи бартерних угод по договорах про продаж, відповідно до
яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а
також за умови після продажного обслуговування.

Факторинг має на увазі постійні відносини між банком і постачальником, оскільки припускає спостереження і контроль за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю його покупців.

Українські підприємства використовують факторинг украй рідко - у разі нагальної потреби одержання кредиту на надто малий термін. Це зв'язано насамперед з тим, що в Росії широко поширена передоплата за товар і не розвитий комерційний (товарний) кредит як високо ризиковий. Досвід закордонних країн і ряд переваг експортного факторингу в порівнянні з іншими формами розрахунків у міжнародній торгівлі дозволяють прогнозувати ріст його популярності серед російських експортерів.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒