Проблеми управління суспільством у класичній німецькій філософії

Проблеми управління суспільством у класичній німецькій філософії

Соціально-економічні та науково-філософські передумови формування класичної німецької філософії

(7/Ьасична німецька філософія як один із основних

1/\напрямків історії світової філософії з'являється в другій половині XVIII — на початку XIX століття. До представників цієї течії належать такі філософи: І. Кант, И. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель та Л. Фейербах. Не всі вони займалися навіть опосередковано тими проблемами, які тут нас цікавлять, тож розглянемо погляди стосовно управління тільки деяких з них.

Підходячи до вивчення сутності класичної німецької філософії, потрібно, насамперед, з'ясувати зміст соціально-економічних та науково-філософських передумов, котрі визначали процес становлення цього філософського напрямку. На формування німецької класичної філософії великий вплив мав розвиток ринкових відносин у Західній Європі у другій половині XVIII століття, становлення буржуазних продуктивних сил та поява капіталістичних виробничих відносин, котрі й зумовили врешті-решт Велику французьку буржуазну революцію у 1789-1793 роках. У цей історичний час на перше місце в філософських дослідженнях висуваюються загальнолюдські цінності: істина, розум, свобода, рівність, солідарність людей усіх суспільних прошарків.

Класична німецька філософія, що народилася у вік " бурі і натиску", була покликана вирішити цілий ряд теоретичних і практичних питань. Обґрунтовуючи прогресивні погляди сучасників, філософія піддавала безжалісній критиці віджилі соціально-економічні відносини й авторитети, існуючі ідеологічні догми, сліпу віру тощо. Вперше в історії західноєвропейської культури наступав час панування розуму, мислення, раціоналістичного тлумачення процесів у природі і суспільстві.

Що ж собою становила Німеччина середини XVIII століття? Потрібно сказати, що в цю історичну пору в країні звичайними були феодально-кріпосницькі відносини. Панщина, кріпосне право заважали становленню та утвердженню ринкових економічних відносин, до цього приєднувалася надзвичайна політична роздробленість Німеччини. Так, із-за відсутності реальної змоги за передовими країнами Західної Європи — Англією, Францією — у розвитку буржуазних відносин, німцям залишалося лише принадна можливість підкоряти світ духовно, в ідеальній сфері, в мисленні. В політиці, економіці, як і в філософії, німецька нація більше роздумувала про те, що інші народи створювали практично.

Філософська революція в Німеччині являла собою продовження дійсної історії в ідеальній формі, особливості прояву якої були визначені, з одного боку, відсталістю соціально-економічних відносин, а, із другого боку — революційними потрясіннями, що відбулися у Франції в кінці XVIII століття. Духовна революція була своєрідною аналогією матеріальної революції. Німецька філософія є квінтесенцію духовного розвитку своєї епохи.

Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель були ідеологами прогресивної буржуазії, їх філософські побудови в опосередкованій формі відображали інтереси і цінності нових соціальних груп і прошарків в їх боротьбі проти основ феодалізму. Г. В. Плеханов таким чином визначає ставлення німецьких мислителів до соціально-політичних проблем того часу: " Кант належав до тієї партії,, яка хотіла ствердити в Німеччині свободу революційним шляхом, але не сприймала терористичних засобів. Фіхте пішов на декілька кроків дальше: він не лякається і терористичних засобів. Шеллінг — представник партії, заляканої революцією... Гегель — поміркований ліберал..., який для боротьби проти крайньої реакції допускає революційні принципи". (Плеханов Г. В. Н. Г. Чернышевский (1890 г. ) // Плеханов Г. В. Избр. филос. произведения. — T. IV. — С. 91).

Таким чином, представники класичної німецької філософії по-свосму сприйняли сутність принципів французької буржуазної революції. В їх філософських творах знайшли відображення найважливіші проблеми, поставлені суспільним розвитком в осмисленні творчої, активної діяльності особи у виробничій і невиробничій сферах людського буття.

Важливо також відзначити природничонаукові та власне філософські передумови, насамперед, емпіричний та теоретичний рівень розвитку математики, геометрії, астрономії, механіки і фізики у XVIII столітті та їх вплив на розвиток філософських поглядів Канта, Фіхте, Шеллінга і Гегеля. Необхідно також враховувати значення ідей німецького і французького Просвітництва, А. Сміта, Д. Рі-кардо, ідеології протестантизму у формуванні філософських вчень засновників класичного німецького ідеалізму.

Так, у дослідженні Ф. Енгельса про стан і розвиток наукового знання відзначається, що до вісімнадцятого століття ніяких наук не було, пізнання природи отримало свою теоретичну форму виразу лише в XVIII столітті, а до цього часу у нього була відсутня обгрунтована системність та цілісність. Все ж таки у XVIII столітті наукове знання наблизилося до теоретичного узагальнення, " тобто зімкнулося, з одного боку, із філософією, а з другого — з практикою". (Энгельс Ф. Положение Англии. Восемнадцатый век // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 1. — С. 599).

Таким чином, наука як відокремлена від філософії галузь знання була їй протиставлена у формі певних емпіричних дисциплін. Тому лише філософія на той час мала власну історію теоретичного пізнання і завдяки цьому можливим був її аналіз раціоналіьного знання як системи, котра історично розвивається. Для подальшого формування системи філософського знання потрібно було піднятися на ступінь вище природничонаукового, споглядального пізнання. Необхідно було стати на рівень соціальної, історичної науки.

Так, наприклад, кантівська філософія мала своїм кінцевим обгрунтуванням не природу як таку, а вивчення історичних явищ, насамперед проблем моралі. Як писав сам Кант у листі до Гарве (1798 p. ), саме антиномія " свобода — необхідність" " вперше пробудила мене від

догматичного сну і стимулювала зайнятися критикою самого розуму". (Паульсен Ф. Иммануил Кант. — СПб., 1899. — С. 94). Таким чином, причиною виникнення кантівської філософії, а пізніше і всієї класичної німецької філософії було прагнення до вивчення людини поруч із вивченням природи, а не лише результати дослідження природознавства самого по собі.