Кантівське розуміння системи управління людьми

Родоначальником німецького класицизму є кенігсберзький філософ Іммануїл Кант (1724 — 1804). Він народився і безвиїзно прожив в місті Кенігсберзі, дістав університетську освіту, майже десять років працював домашнім вчителем та помічником бібліотекаря, пізніше — викладачем та професором Кенігсберзького університету. Основні філософські праці Канта — " Критика чистого розуму" (1781), " Критика практичного розуму" (1788). Свої соціо-логічні погляди і, зокрема, стосовно управління Кант виклав в працях " Про основи метафізики нравів" (1785), " Метафізичні начала вчення про доброчесність" (1797), " До вічного миру" (1796) та ін.

Розкриваючи зміст філософії Канта, потрібно зупинитися на характеристиці двох основних періодів його творчості: докритичному і критичному. Вивчаючи основні ідеї докритичного періоду, необхідно звернути увагу на висунуту ним космогонічну гіпотезу про походження Сонячної системи і її значення в розвитку діалектичних поглядів на природу. Потрібно також відзначити інші ідеї Канта стосовно розвитку природи: вплив історії походження планети Земля на перспективи її майбутнього розвитку, космічне значення припливного тертя, визначення відносного характеру руху тощо. Ці теоретичні ідеї Канта були обмежені рамками деїстичних та теологічних уявлень.

В критичний період творчості Кантом ставиться завдання дослідити можливості та межі раціонального, теоретичного пізнання. В " Критиці чистого розуму" постає головне питання: чи можлива філософія як єдина наукова система? Відповідаючи на це запитання, мислитель сприймає процес пізнання як основну філософську проблему, — гносеологія займає центральне місце у кантівському вченні. Кенігсберзький філософ дає визначення таким фундаментальним поняттям, як апріорне й апостеріорне знання, явище і сутність, " річ-у-собі" і логічна форма мислення, аналітичні і синтетичні судження, антиномії розуму. Він вважає, що між цими протилежними поняттями не існує ніякого зв'язку, вони мають характерні ознаки контрадикторних, взаємовиключних понять. Принцип апріоризму є головним стрижнем всієї його філософії. Стверджуючи апріорний, тобто додосвідний характер наукових знань, мислитель розділяє всю сферу існуючого на пізнавану сферу явищ " речей-для-нас" і непізнавану " річ-у-собі" і тим самим впадає в дуалістичне сприйняття відношення об'єктивного і суб'єктивного.

Знаходячись під впливом поглядів представників французького і англійського Просвітництва, Кант розвиває ідеї про верховну владу народу, але, разом з тим, він вважав, що управління при тогочасній системі кріпацтва на може бути реалізоване. Люди повинні бути якимось чином заангажовані в систему управління і лише тоді можна вияснити здатність кожного зайняти певне місце в управлінському процесі. Вся теорія розвитку суспільства, вважав Кант, є теорією розвитку свободи людини. Держава як організація, доводив він, є результатом угоди людей, при якій кожна з них, відрікаючись частково від своєї свободи, вільно користується тією частиною, яку залишає собі. Але кожен має своє уявлення про цю частину, тому для уніфікації свободи на користь держави і кожної людини зокрема існує право.

Аналізуючи суспільство як організацію, Кант приходить до висновку, що в ньому є активні і пасивні члени. Пасивними в основному є ті, хто зайнятий фізичною роботою. Вони мало придатні до керівництва, тому що їх праця пов'язана з навичками рук. Така людина має обмежений набір операцій, її мислення, в основному, репродуктивне. Інша справа — активні члени суспільства. їх діяльність має творчий характер. Саме вони вміють творчо вирішувати проблеми, які стоять як перед невеликою групою осіб, так і суспільством в цілому. Активні, як найбільш підготовлена соціально частина населення, повинні в своїй діяльності керуватися катего-ричним імперативом, згідно з яким слід діяти таким чином, щоб максима твоєї волі завжди могла відповідати прин-ципові загального законодавства.

Другою умовою категоричного імперативу, якого повинні дотримуватися активні члени суспільства, є положення, згідно з яким кожна людина повинна бути не лише засобом для здійснення якихось цілей, але й абсолютною ціллю, тому кожен повинен діяти так, щоб людство як в твоїй особі, так і в особі іншого служило тобі не тільки засобом, але і ціллю.

Звертаючись до історії управління державою, Кант вважав, що найкращою формою правління є абсолютна монархія. Вона проста для розуміння і реалізації управлінських функцій, тоді як демократія є дуже складною і непередбачуваною в наслідках дій. Правда, Кант не абсолютизує монархію. Він вважав, що така форма правління може привести до деспотизму, але це виняток, тому що, як правило, кожен з монархів впродовж багатьох років, перш ніж сісти на трон, виховується у доброчесності, шануванні права.

Монархічна форма правління є досконалою на певному історичному етапі. З розвитком суспільства вона втрачає риси досконалості, тому що досконалість є закінченою системою і не може розвиватися далі, а оскільки такою системою є монархія, то необхідна її заміна. Це на певній стадії розвитку суспільства усвідомлює монарх і його оточення, — абсолютна монархія замінюється конституційною. Всяке насильство над монархом-правителем, вважав Кант, є недопустимим.

Філософія Канта є виразом епохи, в якій він жив. У цей час на авансцену рішуче висувається " третій стан", настроям якого німецький філософ співчував і, природно, не міг обійти мовчанням у своїй філософії. Прагнення до свободи підприємництва було одним з основних у представників цього стану.

У поглядах Канта на підприємницьку діяльність людини відчувається подих Великої французької революції, яка проголосила рівність усіх перед законом у політичному плані і право реалізовувати свої здібності в економічній сфері. Різко виступаючи проти привілеїв феодалів, Кант справедливо зазначав, що необгрунтовані привілеї знижують підприємницький потенціал суспільства, тому що ті, хто їх має, як правило, в сутності своїй люди малоактивні. їм нічого rfe потрібно добиватися, вони все мають задарма. Всіх людей, вважав він, слід поставити в однакові політичні умови, і нехай кожен своїм розумом, енергією досягає економічних успіхів. Реформаторські ідеї Канта в царині управління і підприємництва знайшли свій відгук в кінці XIX століття серед значної частини реформаторів в сфері права, економіки, політики.