 |
3. Філософія як ядро філософського типу світогляду.
|
|
|
|
3. Філософія як ядро філософського типу світогляду.
Філософія як і інші історичні типи світогляду дає відповідь на три основні світоглядні питання, які вона формулює максимально просто: " Хто гака людина? (Хто я? )", " Що таке світ? (Що мене оточує, де я? )", " Яке призначення людини в світі? (Для чого я живу? )". Таку чітку постановку мигань і доволі переконливі відповіді на них філософія дає, опираючись на Іюзум. Філософія як система знань і є спробою раціонально (розумно) і
• истемно відповісти на основні світоглядні питання.
При цьому слід розрізняти філософію як систему знань від філо-
• офії як світогляду. Можна знати про погляди певного філософа (наприк-
м«д, Платона чи Маркса) і не поділяти їх. Тобто знання стають основою
еіітогляду лише в тому випадку, якщо ми довіряємо їм, віримо у них і
керуємося ними у своєму житті. Отже, ядром будь-якого світогляду є
переконання.
- 9 -
Модуль 2. Предмет і функції філософії.
1. Предмет і об'єкт філософії.
Розкриття предмета будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, як та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами, як було вже показано вище, є загальні проблеми існування світу як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб'єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включати як основне, - відношення " людина—світ", його різні модифікації.
Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана " абсолютна ідея", яка є ні чим іншим, як гіперболізованою, об'єктивованою людською свідомістю, " абсолютним розумом". У філософії екзистенціалізму, у Ж. П. Сартра, абсолютизується, перебільшується " світ людини", її суб'єктивність. Для Л. Фейєрбаха " єдиним, універсальним і вищим предметом філософії" є " людина і природа як базис людини"; 1 філософські концепції, наприклад, Д. Локка, П. Гольбаха та інших ґрунтуються на пріоритетності світу, природи, матерії, їх об'єктивності тощо.
|
|
|
Отже, при осмисленні основних проблем буття філософи так чи інакше розглядали їх через призму відношення " людина-світ", що і є основним об'єктом філософських досліджень. Не випадково Йоган Фіхте, представник німецької класичної філософії, вважав, що розвиток філософії може відбуватися двома основними шляхами — від речі до ідеї (Фіхте називав такий підхід " догматизмом" ) і від ідеї до речі (філософ називав такий підхід " ідеалізмом" ).
Фактично ж німецький учений визначив два основні протилежні напрямки у філософії - матеріалістичний (" від речі до ідеї" ) та ідеалістичний (" від ідеї до речі" ). Бо що таке матеріалізм?
Матеріалізм (від лат. маІегіаІІБ — речовинний) — це філософський напрямок, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними а свідомість, мислення, дух — вторинними. З точки зору матеріалізму, сві як природа є матеріальним, об'єктивним, незалежним від людини, її волі свідомості. А сама свідомість, мислення, дух є властивістю високооргані зованої матерії, її ідеальним відображенням.
Ідеалізм (від грецьк. іс/еа — ідея, образ, поняття) — філософськиї напрямок, протилежний матеріалізму, який виходить з того, що свідомість мислення, дух є первинними, а природа, буття, матерія — вторинними. Ві поділяється на певні різновиди — об'єктивний ідеалізм та суб'єктивни
|
|
|
1 Л. Фейербах. Избр. филос. соч., т. 1, — М., 1955, с. 202.
Ідеалізм залежно від того, яке духовне першоначало кладеться в його основу. Об'єктивний ідеалізм за основу дійсності приймає безособистісний дух, розум, свідомість (" абсолютний дух", " абсолютний розум", " чиста свідомість" ). Суб'єктивний ідеалізм конструює світ на основі особливостей Індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї, від " Я".
Філософія — це наука про загальне. Однак, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для з'ясування своїх проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.
Філософія не може будуватися за природничо-науковими зразками. Нона має своє " поле" дослідження, свої міри точності і доведення. Для філософії основним предметом розгляду є найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільства, мислення та їх відношення.
Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності — прак-Іикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експе-І Іиментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини. 2. Функції і призначення філософії.
Філософія відіграє важливу роль у суспільстві, насамперед, у розвитку суспільної свідомості, та і самої людини, її сутнісних сил. Свідченням цього є найважливіші функції філософії.
Функція (від лат. — виконання, звершення) — спосіб діяння якоїсь • истеми, органу, який спрямований на досягнення певного результату. Філософія як форма суспільної свідомості, як система певних знань, законів і принципів, має досить вагомий функціональний потенціал.
Давно помічено, що існує зв'язок між рівнями розвитку філософії, і йміть самим фактом її існуванням з одного боку, і розвитку свободи •дини, політичної свободи, з іншого. Бо там, де розвинена філософія, Івивається і свобода. Філософія створює сприятливий ґрунт для цього ІІвз розвиток духовних підвалин суспільства. Вона впроваджує у суспіль-< відомість загальнолюдські цінності — ідеї свободи, невід'ємних прав •дини, справедливості, соціальної рівності тощо.
Згадаймо Джона Локка, котрий наголошував, що людина від приро-має три невід'ємні права: право на життя, право на свободу і право на иіатну власність, набуту чесною працею. Ф. М. Вольтер стверджував: І і люди народжуються вільними"; Т. Гоббс: " Природне право будь-якої Ідини — це її свобода". Г. Гегель: " Людина, як така, вільна. Свобода ку складає найголовнішу властивість її природи". Всю історію людства 'Іццький філософ пов'язував з " прогресом в усвідомленні людиною сво-ди". " Приватна власність, — підкреслював Гегель, — є єдиною сутніс-
|
|
|
- 11 -
Але головне значення слова — людина як індивідуальне і як універсальне космічне буття. Атман — це початок, основа і завершення всього сущого. Це — свідома істота, творець світу, він " повелитель усіх істот, цар усіх істот".
Атман — не тільки початок, але і основа всього сущого, субстанція. " На ньому виткано небо, земля і повітряний простір разом з розумом і всіма подихами". Цар Ашвапати роз'яснює брахманам, що атман — це не небо, не Сонце, не вітер, не вода, не простір, не земля, а якесь ціле, що являє себе в частинах як тотожне саме собі.
Приблизно в цей же час в Китаї формуються міфологічно-філософські уявлення, які увійдуть пізніше в класичну китайську " Книгу змін" (" І-цзин" ) у якості її основи. Це ідеї вічного коловороту усіх речей у природі в результаті балансу і циклічного взаємного переходу одне в одне двох першоначал, з яких складається усе існуюче — світлого (" Ян" ) і темного (" Інь" ). Ці першоначала також асоціювались, відповідно, з іншими парами: " чоловіче" — " жіноче", " небо" — " земля". Очевидно, що ні в якому разі не можна асоціювати ці пари з парою " добро" — " зло", як це відбувається у зороастризмі щодо пари " світло — темрява". Домінування кожного з першоначал у давньокитайській міфологічній філософії строго почергове. Чергування такого домінування простежується на 64 стадіях, що значно переважає звичний для європейців природній цикл у 12 стадій (години, місяці тощо) або навіть місячний цикл у 28 днів. Цикл у 64 стадії строго вирахуваний і може бути легко переформульований у кодах двоїч-ного типу, на яких базується програмування сучасних ЕОМ. 64 стадії позначаються завдяки заданню одного з двох значень по кожній з шести позицій, з яких складається визначення кожної стадії. Таким чином, з точки зору програмування 64 стадії — це кількість комбінацій, які входять у множину " 2 у ступені 6". " Книга змін" мала великий вплив на формування усієї подальшої філософії Давнього Китаю, особливо філософії даосизму.
|
|
|
