2. Філософія Давньої Індії.

З УІ-У століть до н. е. індійська філософія стала розвиватися в руслі класичних систем (веданта, санкх'я, йога, вайшешика, міманса). Разом з переліченими ортодоксальними напрямками староіндійської філософії ве­данта визнає авторитет Вед і розглядає їх як джерело істинного знання. Виняток становить школа локаята (вчення " чарваків" ), яка піддала критиці всі ведійські авторитети і джерела.

Веданта (санскр., буквально — кінець Вед) — одна з впливових систем староіндійської філософії, згідно з якою світ складається з безосо­бового світового духу — " брахмана". В центрі уваги стояло питання про

- 14 -

стосунки брахмана і атмана. Щодо ступеня своєї досконалості індивідуаль­на людська душа поступається перед світовим духом, бо вона тісно пов'я­зана з тілом (атманом). Коли душа покидає тіло, вона зливається з брахма­ном, ототожнюється з ним.

Санкх я (санскр., буквально — число, перелік). Засновником цієї школи вважається Капіла (VII ст. до н. е. ). Санкх'я виходить із визнання двох реальностей: матеріальної першопричини (" пракриті') і духовної (" пу-руша" ). " Пракриті" — основа і першопричина існування будь-яких об'єктів. При зіткненні " пракриті" і " пуруші" виникає інтелект, органи сприйняття, потім п'ять матеріальних елементів — ефір, повітря, вогонь, вода і земля.

Близькою до системи санкх'я була система Йога (санскр., букваль­но — з'єднання, глибокі роздуми, споглядання). Засновником її був Па-ганджалі (II ст. до н. е. ). Йога розробила цілий комплекс заходів з досяган­ня особливого духовного стану, що приводить до визволення через систе­матичне тренування тіла і душі. Дух у йоги є початком усього. Згідно з йогою (як і санкх'я), вільна душа зв'язана з фізичним тілом, а також з почуттями, розумом, " Я". Йога означає припинення цього зв'язку, визво­лення " Я". " Я" — це чиста свідомість, що відкриває шлях до йоги два стани рівнів духовного життя. Це зосередження розуму на одному об'єкті - предметі розуму і припинення будь-якої діяльності розуму. Саме ці стани очищають розум від страждання (раджоса) і дають виявитись задоволен­ню, позитивним емоціям (саттві).

Вайшешика (санскр., від вишеша— відмінність, особливість). Зас­новником цієї школи був Канада (III ст. до н. е. ). Згідно з ученням вайше­шика, простір, час, душа та розум (" Ану" ) існують вічно, вони невідчутні, єдині і всепроникаючі. З " Ану" бог створив світ, з " Ану" утворюються всі предмети. Тут же має місце спроба дати аналіз категорії " небуття". Неісну-мння до виникнення (відносне небуття) розглядалось як відсутність чого-нвбуть в іншому, а неіснування після знищення (абсолютне небуття) - як відмінність однієї речі від іншої.

Міманса (санскр., буквально роздуми, дослідження). В центрі уваги міманса стояло питання, як звільнити безсмертну душу від зв'язків з мате-ріяльним світом, який є носієм страждань.

Чарвака (санскр., походить від " чар" (чотири) і від " вак" (слово), що пов'язане з визнанням наявності чотирьох " великих елементів" — землі, «оди, вогню, повітря, — з різних сполучень яких складається світ, скла-дцться все, що є. Чарваки поділяли запропонований ще локаятою прин­цип індивідуальної природи кожної речі.

На відміну від шкіл веданта, санкх'я, йога, вайшешика, міманса,

школа чарвака визнавала існування лише одного світу, заперечувала

- 15 -

існування людини після смерті. Сенс життя чарваки бачили не в аскетизмі, а в насолоді.

Найбільш відомим ученням Стародавньої Індії був буддизм, заснов­ником якого є Будда Шакья-Муні (556-476 рр. до н. е. ). Його ім'я від батьків — Сіддхартх Гаутама. Він син царя індійського племені Шакья. Термін " Будда" не є власним іменем, а швидше означає статус людини, стан її свідомості і означає " просвітлений".

В центрі уваги буддизму — вчення про " Чотири шляхетні істини": істина страждання ( " Усе в світі скороминуче, не має сталої субстанції, а тому повно скорботи" ), істина причини (" Причиною страждань є жага буття, бажання потягу, пристрасті" ), істина звільнення (" Звільнитися від страждань можливо лише відмовившись від бажань, стримуючи в собі пристрасті" ) та істина шляху (" Для досягнення спасіння необхідно виклю­читися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани, тобто згасання або зникнення" ). Шлях спасіння також називають восьмискладовим, адже в нього входять: правильні погляди, правильні наміри, правильна мова, пра­вильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильне усві­домлення і правильне зосередження.

Буддизм розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів — " дхарм". " Буття є лише одвічне хвилювання дхарм". " Дхарми" невпинно змінюються, отже, в кожний момент дана річ уже інша. Ре­альність постає як процес вічного і безперервного становлення. До речі, " нірванна", до якої прагнуть буддисти для досягнення просвітлення, озна­чає " охолодження" і характеризує стан свідомості, позбавленої бурхливо­го і хаотичного руху " дхарм", який " розігріває" і " розпалює" душу.