 |
9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
|
|
|
|
1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні школи і течії в політичній економії. Назва Економіка походить від грецького Оікос – означ будинок, госп, а Nomos – закон. Вперше термін застосував Арістотель у 3-тис до н. е. і спробував теоретично осмислити проблеми використаннія майна й еквівалентного обміну. Політекономія-складова частина економічної теорії. Господарчо-ек-чні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном. Меркантилізм-перша школа політекономії. Меркантелісти (Антуан де- Монкрентьєн, Манн, Юм, Петті) важали що джерело багацтва – сфера обігу, торгівля, а саме багацтво ототожнювали з накопиченням грошей (золото срібло). Термін ПЕ – запропонував де- Монкрентьєн у своїй праці “закони сусп господарства (трактат з ПЕ)” – 1615р
· Фізіократи – (Француа Кене, Тюрго, Мірабо, Норе) акцент доследження перенесли на природу і в-во, але джероло багацтва – тільки праця у СГ. Усі інші сфери безплідні, аа праця у них лише покриває витрати на їхнє існування.
· Класична ПЕ –( Уільям Петі, Сміт, Рікардо) виникла з розвитком капіталізму, її представники зосереджують увагу на аналізі ек явищах і закономцірностяхї розвитку всіх сфер в-ва. Саме вони започаткували трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему. В цей період ПЕ зявилась як наука.
|
|
|
· Марксизм – ( Маркс, Енгельс) досліджували систему законів капіталістич суспільства з позиції роб класу. Зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонувапли концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтрорення, ек криз, земельної ренти. Досліджували виробничі відносини в процесі в-ва.
· Маржиналізм- (Менгер, Візер, Джеванс, Вальрас, Кларк) виник в Австралії 19-20ст. Ця теорія що пояснює ек процеси та явища, виходячи з використання граничних, крайніх, величин, які характерезуютьне внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у звязку зі зміною інших явищ. Включає 3 школи: Австрал, Англ, Амер.
Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1 кейнсіанська, 2) Неокласична; інституціональна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.
Кейнсіанство(Мейнард, Кейнс) виникло в 30-ті роки, у зв’язку з необхідністю виводу буржуазної ек-ки з світової кризи 29-33 рр. Кейнс выпустив в 1936 р. працю " спільна теорія зайнятості, відсотку і грошей". Основні положення: ринковий механізм не здатен повністю ліквідувати кризи і безробіття, необхідне державне втручання, з використанням податків, субсидій, ссудного відсотку.
Неокласична(неок. синтез, монетаризм)Маршал, Кларк, Самуельсон, Фрідмен виходить з коренного положення класичної школи про ринок і конкуренцію, як про природні умови функціонування і розвитку ек-ки. Ринковий механізм саморегулювання вважається єдино ефективним способом функціонування ек-ки. Державне втручання може привести до порушення економічної рівноваги, до зниження ефективності. Засновується на теоріях межової корисності та виробничості.
Институціонально-соціологічна. (Веблер, Мітчел, Коуз) Об’єктом дослідження є такі суспільні інститути як корпорації, профспілки, держави. При цьому в центрі уваги - загальнолюдські цінності. Виступають проти надмірної ідеологізації сусп-го життя, против мілітаризації ек-ки, за індикативне державне планування ек-ки, за гарантовані доходи, за розширення державних соціальних програм, за організацію державою перекваліфікацію робітників у зв’язку з технологічним безробіттям. Нижче…..
|
|
|
2. Предмет політичної економії та його тлумачення різними школами.
Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між субєктами в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.. Предмет: Політекономія вивчає економічні відносини людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Предметом є вивчення економічних виробничих відносин, їх взаємодія з продуктивними силами та організація управління і ефективне ведення господарства як чинників суспільного багатства. Вивчаючи свій предмет політекономія робить висновки, узагальнення, в результаті чого формується понятійний аппарат: економічні закони, економічна категорія. Еволюція визначення предмета ПЕ: 1) Давньогрец і давньорим мислителі: вчення про закони дом госп
2) Мернкантелісти фізікрати: наука про створ, примнож, та розподіл багацтва нації
3) Класична Пе та Марксизм: наука про виробничі відносини і закони, що управляють в-вом, розподілом, обміном та спожив благ. А. Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів
4)сучасні західні економісти: А)П. Самуельсон: наука про дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для в-ва. Б) Макконнелл, Брю: ефективне викорис обмеж виробнич ресурсів або управління ними з метою досягнення макс задоволення потреб.
Сучасне розуміння західними економістами політекономії пов’язано з поняттям “економікс”, що перекладається як економіка. Предметом “економікс” є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку.
|
|
|
3. Проблеми економічної поведінки з позиції неоінституціоналістів.
Представники(Коуз, Мітчелл, Веблен) неоінституціоналізму більше значення надають дослідженню ек поведінки людей як учасників певних об’єднань. Неоінституціоналісти ж, хоча й розглядають колектив та колективні цінності, але акцентують на тому, як індивіди, керуючись власними потребами та інтересами, вирішують проблеми своєї належності до колективів, фірм з урахуванням впливу встановлених правил гри, впливу на зміну самих інститутів з метою максимізації задоволення власних потреб у всіх сферах діяльності.
Слід зазначити, що вивчаючи економічну поведінку людини, значна частина науковців зосереджує увагу на визначені поведінки індивідуума як підприємця. В. Зомбарт стверджував, що сучасна економічна практика виникла завдяки масовій жадобі до грошей.
Проведені дослідження свідчать, незважаючи на те, що проблема визначення сутності «економічної поведінки» цікавить науковців майже двісті років, вона так і не стала самостійною гілкою політичної економіки
4. Закони і категорії політичної економії.
Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.
Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:
усезагальні закони, що виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;
особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;
специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.
Об’єктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами: 1)виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно від волі і свідомості людей; 2)матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами виробництва.
|
|
|
. Економічні категорії. Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію великої кількості досліджуваних явищ.
Економічна категорія — це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.
Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:
відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;
має об’єктивний характер, оскільки відбиває об’єктивну дійсність;
має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає. У політ ек використовуються такі ек категорії як ціна, вартість, ринок, гроші, капітал...
Принцип у політичній економії — це першооснова, те, що лежить в основі певного явища. Будь-яка економічна система ґрунтується на принципах, пов’язаних між собою. Теорія про якесь явище теж може бути теорією певного закону чи принципу, хоча часто термін «теорія» означає спрощення картини дійсності, абстрактне узагальнення дійсної поведінки відповідних економічних явищ.
5. Методи економічних досліджень. Як і будь яка наука, ПЕ використовує як загально наукові, так і спецефічні методи дослідження.
1) Діалектичний метод грунтується на принципах, що усі явища та процеси постійно розвиваються і змінюються, розвиток будь якого явища іде від простого до складного, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей. Діалектичний метод передбачає застосування методу наукової абстракції. 2)метод наукової абстракції полягає у звільнені уявлень про предмет дослідження від всього випадкового, одиничного, тимчасового та у виявлені в ньому сутєвого, постійного, типового.
. 3) аналіз і синтез. Аналіз являє собою процес розкладання цілого на окремі частини, а синтез – поєднання різних елементів в єдине ціле. Агаліз і синтез взаємоповязані, взаємодоповнюючі і складають разом один з найпошириніших методв дослідження. 4)Стаститичний метод – застосовується практичною діяльністю що до управління економікою. Використовує обтимальні дані статистики у кількісному аспекті, досліджує масові явища, виявляє тенденції розвитку. 5) економічне моделювання – зпрощена картира реальності, абстракція, узагальнення ек дійсності. Дозволяє не лише краще зрозуміти механізм функціювання сучасної ек, а й передбачити стан її в майбутньому 6) експерементальний метод передбачає активне втручання у перебіг дослідження, що характерезує розвиток НГ вцілому або в окремих ланках, в реальних або в спецц створених умовах. Використовується для перевірки гіпотез і побудованих теорій. 7) метод індукції і дедукції. Метод індукції означає виведення узагальнеь теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. Він доповнюється методом дедукції – побудова узагальнюючих теоретичних висновків, і стеність яких перевіряється аналізом явищ, що до яких цей висновок зроблений. Ці два методи взаємоповязані. Також ПЕ використовує і багато інших методів(математ, порівняльний, емпіричний, графічний, поєднання іст і логіч підходів тощо)
|
|
|
6. Функції політичної економії. Політекономія вивчає відносини між людьми у вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарській економічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями. Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:
1) Пізнавальну функцію. Нею політекономія забезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями об’єктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення. 2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарські відносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічною основою всіх економічних наук. 3) практичну. Політекономія – теоретична основа економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуванню економічного потенціалу. 4) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну свідомість. 5) прогностична. Має забезпечити суспільну важливість в економічних діях, здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів. 6) виховна. Кожна суспільна наука має виховну функцію. Вона пов’язана з формуванням економічного мислення.
7. Політична економія і обгрунтування економічної політики. Економічна політика – концентрований, науково обгрунтований комплекс ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, ек заходів на макро і мікро рівнях щодо ефективного та раціонального функціонування ек поцесів
Тобто - церозробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів. Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. Двома сторонами ек політики є Ек стратегія та ек тактика.
Ек стратегія – розробка довгострокових завдань виділення приорітетів розвитку.
Ек тактика – засоби, форми, методи, за допомогою яких злійснюється ек стратегія.
Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією.
8. Виробництво та його основні фактори.
Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання — закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити. С успільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор — підприємницький талант. Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.
Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Розподіл включає в себе: розподіл ресурсів, розподіл предметів споживання, розподіл доходів. Обмін – відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Споживання – використання створених благ, реалізація їх корисності. Буває виробниче і особисте. Виробництво поділяється: 1) матеріальне (промисловість, будівництво, с/г), 2) сферу послуг: а) виробництво матеріальних послуг (транспорт, зв’язок), б) нематеріальні послуги (банківська і фінансова діяльність), 3) виробництво нематеріальних благ (мистецтво тощо). Виробництво поділяється на: первинне -грунтується на безпосередньому привласненні того, що дає природа (мисливство, рибальство), вторинне – грунтується на первинному, є похідною від нього: обробна промисловість, будівництво. Третинне – створення різноманітних послуг.
Фактори виробництва
Ресурс Фактор Доходи
Природні Земля Рента
Фінансові Капітал %
Трудові Праця Зарплата
Підприємницікі. Підприємництво Прибуток
Земля – мати багатства (Петті). Земля як фактор виробництва має такий економічний зміст: 1. Є операційним базисом виробництва. 2. Є сховищем природних ресурсів. 3. Є природною основою с/г (як предмет і засіб). 4. Є різною за родючістю. Капітал – це майно або засіб виробництва, що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується в процесі створення товарів і послуг. Капітал існує в продуктивній формі, коли його власники одержавили доход від користування і володіння своїм майном. Праця – це інтелектуальна або фізична діяльність, направлена на виготовлення благ та надання послуг. Праця – це діюча робоча сила. Підприємницька діяльність передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Земля і капітал – матеріальні фактори виробництва. Підприємницька діяльність і праця – особливі фактори виробництва. Всі фактори є взаємозамінюючими, що зумовлено різними причинами, але головними є обмеженість ресурсів, ефективність їх використання.
9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства. Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Коли кількість вироблених споживчих благ зростає, то випуск інвестиційних ресурсів падає, зобразимо графік. Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним комбінаціям кількості споживчих благ та інвестиційних ресурсів. За допомогою нанесених точок ми виводимо криву — межу виробничих можливостей. Кожна точка на кривій виробничих можливостей являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Ця крива фактично показує деяку межу. Отже, графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага. Отже, функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність.
10. Економічні потреби суспільства. (2). 1. Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.
Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
Потреби можна класифікувати: За суб’єктами потреби поділяються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.
За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові – потреби, які задовольняються предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, які проти задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.
Потреба – це бажання людини в будь-чому, що забеспечує її життєдіяльність. Класифікація:
З точки зору об‘єкта задоволення потреб – особисті, виробничі. Особисті – ті потреби, які задовольняють потреби безпосередньо даної особи і виступають у формі різноманітних предметів споживання. Особисті потреби є основою всієї системи потреб людини. Виробничі – це потреби в ресурсах, які необхідні для функціонування процесу вир-ва. До виробничих потреб відносять: потреби в роб. силі, підприємництві, землі. Економічні потреби поділяються на - нижчого рівня і вищ
виробничі і особисті.
з-н зростання потреб: з розвитком рівня культури людини і прогресом вир-ва потреби людини неухильно зростають. Ця проблема полягає в тому, що в який формі задовольнити потреби людини.
11. Корисність продукту в економічній теорії. Користність, ціність та рідкість товарів були введені представниками неокласичної теорії
Свої потреби люди задовольняють через товари і послуги. Здатність товарів або послуг задовольняти потреби називається споживчим благом. Корисність речі робить її споживчим благом. Корисність речі, послуги – це здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох речей, послуг знаходиться в прямій залежності від їх природних властивостей. Це об’єктивна сторона процесу, але користність має суб’єктивну сторону: вона залежить від того, що потреби людей безмежні, а в кожній конкретній ситуації потреби зростають. Сучасна теорія корисності органічно пов’язана з теорією граничної корисності додаткової одиниці благ. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність або задоволення, одержане людиною від споживання нею додаткової одиниці конкретного продукту. Наприклад якщо ти знаходишся у місті, де достатньо місць для того, щоб купити воу, її гранична корисність для тебе буде меншою, ніж коли ті стоїш посеред пустелі і маеш лише пляшку води. Вартість води буде визначена граничною корисністю. Чим менше на ринку того чи іншого товару, тим він дорожчий, тим вища його цінність. Але із збільшенням його пропозиції цінність даного товару падає до його граничної корисності. Закон: падіння граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту, прийнято називати законом спадної корисності. Цей закон має велике значення для виробництва товарів. Має значення для споживацької поведінки людей.
12. Економічні інтереси. Єдність і суперечність в системі інтересів. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства). Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.
Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета. Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.
13. Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Економічна система – це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1. Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1. Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2. Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц. -ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг. -ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони. Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
14, 15, 16 Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Продуктивні сили – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання прод сусп праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. Людина є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. Людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва. Людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання, усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактору продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Сусп поділ праці – просес диференціації вир-чої діяльності, що супроводжується прикріпленням групи виробників за певними видами вр-чої діяльності.
Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Розрізняють кілька типів або видів поділу праці. Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва. Територіальний поділ праці являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним. Поділ праці чітко пов’язаний із розвитком продуктивних сил і є водночас умовою їх розвитку.
У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд щаблів: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загальноінтелектуалізовані продуктивні сили.
Природні продуктивні сили можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці.
Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об’єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва.
Загальноінтелектуалізованих продуктивних сили- це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах: 1) безпосередніх органів матеріального виробничого процесу; 2) духовно-соціальних продуктивних сил.
Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Прод сили не можуть самостійно складати всю ек с-му, необхідно враховувати спосіб органнізації ек с-ми, тобто ек відносини, які приводять в рух продуктивні сили. саме поєднання ек відносин та прод сил визначає спосіб вир-ва.
ек відносини включають у себе відносини, що виникають під час вир-ва, розп, об і споживання.
Вир відносини передбачають: привласнення предметів природи, поєднання людського ресурсу із засобами вир-ва, відносини що до привласнення засобів вир-ва.
У сфері розподілу це відносини привласнення створеного родукту
Обміну – купівля-продаж товарів
Споживання – між виробниками тов і послуг та їх споживачами.
17. Суть і структура економічних відносин. Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.
Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва. ці відносини являють собою безпосередню суспільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва проявляється в способі виробництва, або іншими словами — в економічній формації.
Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Способ виробництва є економічна формація.
Прод сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою. Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою. У сфері споживання еквідносини виникають і зав’язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами. У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.
Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні від
|
|
|
