Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

33.Прибуток як економічна категорія.




Прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства і бухгалтерськими витратами (собівартістю). Економічний прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості.

Нормальний прибуток — дохід тих, хто забезпечує економіку підприємницькими здібностями.

Загальний прибуток складається з трьох частин:

П3трв,

де П3 – загальний прибуток підприємства:

Пт – прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);

Пр – прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання додаткових робіт;

Пв – прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

Теорії прибутку. Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д, Рікардо нерозривно пов’язував його з заробітною платою, стверджуючи, що її зростання при­зводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, ко­ли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рен­тою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому ме­ханізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж. -Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.

 Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати су­тність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий до­хід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господа­рюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економіко — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балан­совий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгал­терський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балан­сового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в йо­го розпорядженні після сплати податків, рентних та інших пла­тежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економі­чний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм­ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нор­мальний прибуток підприємця). Економічний прибу­ток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необ­хідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів під­приємницького доходу.

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького до­ходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприєм­ницького доходу, можна поділити на дві великі групи.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розгляда­ти цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що ви­користовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозумі­ло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні сво­го капіталу, значну частину свого підприємницького доходу заправлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів 'інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто нази­вають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марк­систської методології, прибуток і процент — це специфічні фор­ми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядає­ться ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна роз­глядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визнача­ється залежно від норми прибутку 1). Остання засвідчує про­центне відношення прибутку до авансованого капіталу. При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми при­бутку на авансовий капітал = р'-К).

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма хара­ктеризують ефективність використання всього капіталу або сту­пінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8— 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає на­самперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...